Назад у майбутнє?

Вівторок, 22 грудня 2009, 17:40

Аналіз освітнього блоку передвиборчої програми одного з фаворитів президентської гонитви - Віктора Януковича

Цим матеріалом ми продовжуємо серію аналітичних публікацій, присвячених осмисленню обіцянок кандидатів у президенти України у галузі вітчизняної освіти та науки і побудови інноваційної моделі економіки.

Ми вже проаналізували передвиборчі освітні ініціативи фаворитки президентської кампанії-2010 Юлії Тимошенко, а тепер звернулися до освітнього блоку передвиборчої програми другого фаворита гонитви - Віктора Януковича.

У наступному матеріалі збираємось аналізувати освітні  ініціативи представників "другого ешелону" кандидатів - Сергія Тігіпка, Арсенія Яценюка, Анатолія Гриценка.

Кроки, котрі кандидат у президенти Віктор Янукович збирається здійснювати для розвитку освіти та науки після перемоги на виборах-2010, викладені у його програмі "Україна для людей", над якою працювали, за його ж словами, фахівці з його команди.  

Тест - не панацея

У розділі "Доступна та якісна освіта" Янукович пропонує здійснити кроки, базовані на гострій критиці найкарколомнішої реформи останніх років - впровадження зовнішнього незалежного тестування.

В разі перемоги Віктор Федорович збирається відмовитися від системи обов'язкового зовнішнього тестування, дозволяючи вступати до ВНЗ за атестатами, отриманими до 2009 року, а також запровадити право вибору мови при складанні тестування.

Міністр освіти та науки в опозиційному уряді та автор освітнього блоку програми "Україна для людей" Дмитро Табачник обгрунтовує жорстку критику системи незалежного тестування так: МОН щорічно власними наказами затверджує десятки категорій пільговиків, і це перетворює зовнішнє тестування на фарс.

Адже абітурієнту досить придбати довідку про приналежність до тієї чи іншої категорії пільговиків, аби гарантовано вступити на найпрестижнішу спеціальність до одного з кращих університетів країни, навіть із посередніми балами за результатами тестування.

До того ж, аргументує Табачник, тестування відбувається за 2-3 місяці до закінчення навчального процесу, однак до складу тестових завдань включені питання з навчальної програми, котрих випускники ще не проходили. "Взагалі, така система іспитів травмує школярів: міліція, обшуки, сторонні люди в школі", - говорить опозиційний міністр освіти.

Він пояснює, що 2003-го року уряд Віктора Януковича запропонував впроваджувати тестування як стратегію підвищення якості знань випускників шкіл. Однак нинішня влада оголосила тестування інструментом боротьби із корупцією.

"2,5 тисячі працівників системи освіти отримали ляпаса - їх заздалегідь звинуватили у корупції та відсторонили від прийому іспитів. Але ніхто з них не заслуговує на таке образливе ставлення", - обурюється опозиційний міністр освіти.

Та й мільйони атестатів про повну середню освіту тепер, на думку Табачника, нікому не потрібні. Адже, аби вступити до ВНЗ, все одно доведеться проходити тестування.

Ми можемо погодитися із цим аргументом - дійсно, що робити тим 30-, 35- або 40-річним громадянам, які бажають отримати першу, другу або третю освіту? Погоджуємось і з тим, що максимально деперсоніфікована система перевірки знань, без сумніву, має стресовий характер для того, чиї знання перевіряються.

Не заперечуємо й того, що сьогодні в США, звідки скопійовано ідею тестування, воно стало однією з проблем державної освіти, оскільки дозволяє вимірювати лише вузьку частину здатностей та знань учнів і заохочує саме тих, хто краще запам'ятовує і хто менш творчий. Вже нині школи працюють виключно над тим, що може та буде тестуватися, таким чином примітивізуючи навчання.

Сам процес нового оцінювання знань продемонстрував багато виразок вітчизняної освітньої системи. По-перше, на підготовку до тестування у шкільній програмі не передбачено жодної навчальної години, по-друге, більшість питань формулюються так, що навіть фахівці з предмету розуміють: мета - навмисне збити учня з пантелику, а не перевірити рівень його ерудиції, здатність до самостійного мислення та швидкого реагування.

З іншого боку, та система оцінювання знань, від якої стрімко й рішуче відмовилися президент Віктор Ющенко, прем'єр Юлія Тимошенко та чинний міністр освіти Іван Вакарчук, була далеко не ідеальною.

І це останніми роками визнавали всі без винятку прогресивні вітчизняні педагоги й експерти у галузі освіти. Ніхто сьогодні не візьметься заперечувати того факту, що до 2008 року ректори багатьох вишів користувалися "телефонним правом" та тиском на окремих викладачів, аби зарахувати "на бюджет" "блатних" абітурієнтів.

Всі також прекрасно знають, що, розкладаючи на парті іспитові завдання, вчителі шкіл заздалегідь попереджували батьків декотрих учнів, де саме буде лежати квиток під тим чи іншим номером..

Вчителі з багаторічним стажем розповідають, що стара система оцінювання знань давала змогу слабким учням та їхнім батькам домагатися високої оцінки за іспит за допомогою різних маніпуляцій: учениці симулювали вагітність, батьки декотрих учнів розповідали про славетні коріння власної сім'ї.

Саме тому освітянам, котрі дійсно зацікавлені у якісній вищій освіті, яка є неможливою без прозорої системи вступу до ВНЗ, зовнішнє незалежне оцінювання, попри всі його місцеві недоліки, видається набагато ефективнішим, аніж стара пострадянська система, котра не виключала людського фактору і саме тому була настільки корумпованою.

Відтепер, стверджують працівники освіти, доведеться оцінювати не колір очей та розмір гаманця батьків абітурієнта, а лише його здібності та ерудицію. Натомість, самі абітурієнти нарешті усвідомлять власну відповідальність за отримані на іспиті бали, і відтак - за побудову власної долі.

То ж не варто жаліти вчителів, котрі "отримали ляпаса" - ми не стверджуємо, що 100% педскладу країни регулярно отримували хабарі за високі оцінки, але ж сама система, в якій вони працюють роками, передбачала "людяність", виявлену до того чи іншого учня, батьки якого не були "простими людьми".

Про те, що цей фактор вже минулого року був майже зведений до нуля, свідчить і статистика. До "Києво-Могилянської Академії" (заступник голови Партії регіонів Борис Колєсніков нещодавно назвав її найкращим ВНЗ країни, а система вступу до Могилянки вже 17 років будується на тестуванні) минулого року вступило на 20% більше абітурієнтів з регіонів, аніж у попередні роки.

І це говорить про те, що система зовнішнього тестування надає набагато більше шансів обдарованим випускникам середніх шкіл із невисоким матеріальним статком, тобто виявляється ще й соціально орієнтованою.   

Тим не менше, команда Януковича настільки незадоволена системою тестування та людьми, котрі, долаючи неймовірний опір ректорів і ректорського лоббі, деяких слабких вчителів, слабких випускників шкіл та їхніх батьків, все ж таки її впровадили, що прагне зробити її факультативним додатком до старих-добрих усних і письмових іспитів.

Всі - на бюджет

І в цьому команді Януковича має допомогти університетська автономія - Віктор Федорович збирається домагатися повної автономії університетів у питаннях прийому абітурієнтів, формуванні навчальних програм та організації джерел фінансування.

Дмитро Табачник, пояснюючи цей крок, звертається до західного досвіду. Дійсно, у західних вишах є опікунські ради, котрі займаються різними джерелами фінансування, а самі ВНЗ мають право здійснювати набір абітурієнтів не лише за формальними критеріями, а й за декларацією цілей, котру вони виявляють шляхом співбесід та есеїв на вільну тематику.

Однак вказані командою Януковича запоруки автономії не є вичерпними для українських вишів. Адже, допоки вони продовжуватимуть "продаж" дипломів державного зразка (від чого відмовились практично всі славетні ВНЗ світу) та не змінять обсягів навантаження власних викладачів, розмови про автономію лишаться лише красивими розмовами.

До того ж, наступні аргументи команди Януковича зводять нанівець саму ідею незалежності університетів. З метою підтримки абітурієнтів, чиї матеріальні можливості не є достатніми для навчання за контрактом, кандидат Янукович збирається на законодавчому рівні збільшити кількість бюджетних місць у державних вишах до 75%, тобто у 1,5 рази.

Навіть не говорячи про те, що жоден зі славетних університетів світу не фінансується державою на 100%, та не наголошуючи на тому, що саме система зовнішнього тестування надає зайвий шанс отримати вищу освіту дітям із малозабезпечених сімей, варто згадати, що вже наступного року кількість місць в українських вишах перевищить кількість випускників шкіл. Тобто вітчизняні ВНЗ стикнуться із геть незвичною для них проблемою - відсутністю попиту на їхні послуги.

І держава має не збільшувати обсяги дотацій і держзамовлення, а створити найсильнішим ВНЗ такі умови, за яких вони дійсно змогли б стати конкурентоздатними як всередині країни, так і в світі.

Поки ж команда Януковича бачить автономію ВНЗ як їхню повну методологічну та фінансову незалежність від держави, пропонуючи раз і назавжди заборонити МОН узгоджувати університетські навчальні програми та проводити акредитацію вишів, а також перевести ВНЗ на баланс місцевих рад.  

Увійти до топ-500

У тому ж розділі власної програми Віктор Янукович обіцяє: "Я буду домагатися об'єднання кращих традицій вітчизняної системи освіти та європейських освітніх стандартів. Я створю умови для того, щоб українські ВНЗ по праву ввійшли до списку 500 кращих університетів світу".

Таким чином, команда Януковича вважає, що радянська система освіти була ефективною, оскільки вважалася третьою в світі. І тому українські ВНЗ мають бути у рейтингу 500 найпрестижніших університетів світу, котрий складають фахівці Інституту вищої освіти Шанхайського університету Цзяо Тун.

Українських вишів у цьому рейтингу немає, та й не всі ректори і викладачі знають про його існування. Ті ж, котрі знають, мотивують відсутність власних ВНЗ у рейтингу тим, що просто не подавали документів на оцінювання.

З російських університетів до топ-500 потрапляють лише 2 - МДУ (у 1-й сотні) та Санкт-Петербурзький держуніверситет (у 4-й сотні). Базові критерії цього рейтингу - кількість працевлаштованих випускників та якість наукових досліджень у виші. Зрозуміло, що саме в цих аспектах більшості вітчизняних ВНЗ похвалитися нічим - викладачі завантажені навчальною роботою, а відсоток безробітних випускників престижних вишів в Україні рік від року все зростає.

Як же вітчизняним університетам потрапити до цього рейтингу? Борис Колєсніков має простий рецепт: модернізувати матеріальну базу ВНЗ та методології навчання у них. "Першу умову ми виконаємо швидко, а от із тими, хто вчора читав "Історію КПРС", а сьогодні - "Основи світового маркетингу", буде складніше. Але, як засвідчує досвід Південної Кореї, Китаю, Сингапура, немає нічого неможливого", - говорить заступник голови ПР.

Мусимо зазначити, що збільшення державних вливань в українські ВНЗ не вирішить проблеми, оскільки обсяги державних коштів, спрямованих на вищу освіту загалом та на розвиток найпотужніших ВНЗ країни, рік від року зростають, а криза освітньої системи лише поглиблюється.

Національний університет ім. Т.Шевченка кожного року отримує з держбюджету чималі кошти на проведення наукових досліджень, однак цей ВНЗ продовжує втрачати власні позиції навіть у внутрішніх рейтингах, не говорячи вже про реноме у світі.

Освіту - регіонам

Доступна та якісна освіта у розумінні Віктора Януковича передбачає також перетворення ПТУ та технікумів країни на профільні коледжі та передачу їх на баланс місцевих рад.

"Лише місцеві ради - від районних до обласних - зможуть приймати рішення про функціонування на власній території тих чи інших коледжів, про їхнє фінансове забезпечення, про формування замовлення на необхідні конкретному регіону спеціальності", - обіцяє Борис Колєсніков.

Не може не тішити, що у команді кандидата Януковича розуміють: держава сьогодні відчуває гостру нестачу саме представників технічних спеціальностей - інженерів-електротехніків, фахівців гірської промисловості, авіабудівників. Не можна не погодитись і з тим, що про потреби ПТУ та технікумів (навіть перетворених на коледжі) краще знають керівники місцевого самоврядування та місцевих виробництв.

Однак у розділі своєї передвиборчої програми "Молоді - впевнений старт" Янукович обіцяє виконати закон "Про перше робоче місце", тобто впровадити компенсацію роботодавцям, котрі працевлаштовують молодь. Робити це він збирається шляхом зменшення відрахувань із зарплати молодих фахівців до пенсійного та інших обов'язкових фондів протягом перших трьох років після працевлаштування випускника ПТУ.

"Якщо це - гарний фахівець, після закінчення цього терміну він лишиться на виробництві та працюватиме на загальних підставах. А роботодавця потрібно зацікавити, оскільки нині у підприємців немає великого бажання за власний рахунок "підтягувати" молодих випускників ПТУ та технікумів", - пояснює Дмитро Табачник.

Ми категорично не можемо погодитися із цією ініціативою. Мусимо нагадати авторам освітнього блоку передвиборчої програми кандидата Януковича про те, що навіть у Радянському Союзі до 50% матеріально-технічної бази ПТУ оновлювалось за рахунок підприємств, зацікавлених у підготовці спеціалістів.

Не можна забувати про те, що система профтехосвіти в Україні останніми роками функціонує за інерцією. Майже тисяча ПТУ та технікумів виживають як можуть, при цьому витрати держбюджету на мізерну зарплату викладачам та стипендію учням складають більше мільярда гривень щорічно.

Керівники вітчизняних підприємств повною мірою користуються таким станом справ, неформально домовляючись із керівниками ПТУ про забезпечення підприємств практикантами, тобто "дармовою" робочою силою.

При цьому держава нічого не робить для підвищення у суспільстві престижу робочих професій та технічних спеціальностей, а також середнього рівня оплати праці й впровадження соціальних пакетів для інженерів, фрезерувальників, будівельників та представників інших робочих спеціальностей.

Нині виконавча та законодавча влада має зосередитись на оптимізації мережі профтехзакладів країни і створенні умов для того, аби промислові підприємства могли собі дозволити власноруч керувати обсягами замовлень у галузі профтехосвіти та навіть брати деякі профільні ПТУ й технікуми на свій баланс.

Лишити все яке є

Ще одна ініціатива кандидата Януковича - збереження більш ніж 2000 сільських шкіл шляхом скасування обмежень наповнюваності навчальних класів. Головною запорукою розвитку шкільної освіти в країні команда Віктора Федоровича вважає відмову від закриття шкіл.

Дмитро Табачник пропонує запровадити диференційований підхід до нормативів наповнюваності класів - у густонаселених регіонах та містах-мільйонниках він може бути вищим, в сільських місцевостях - нижчим. "Це дозволить запобігти знищення стабільно працюючих, хороших педагогічних колективів", - пояснює Табачник.

Аналізуючи передвиборчі ініціативи у галузі освіти кандидата Юлії Тимошенко, ми вже згадували про те, у якому стані перебувають сільські школи та намагання держави їх модернізувати. Наведемо ще кілька фактів, котрі дозволять зрозуміти, чи варто лишати у галузі шкільної освіти, особливо ж у сільських місцевостях, все як є.

20% шкіл країни вимагають негайного ремонту, ще 5% перебувають у аварійному стані. При цьому витрати держави на освіту складають 6% ВВП, значно перевищуючи рівень фінансування освіти у багатьох розвинених країнах світу.

У багатьох сільських школах на одного вчителя нараховується 5-6, а іноді й 2 учні, немає грошей на логопедів, психологів. 87% вчителів не розуміють, що таке обдарована дитина, а 60% взагалі не хочуть про це знати.

500 нормативних документів визначають зміст освіти українського школяра, при цьому вплив українських вчителів на освітні процеси в країні складає 4%. То ж про яке збереження "стабільно працюючих педколективів" можна говорити за таких умов? Коли зарплата вчителя сільської школи складає до 1000 гривень, і тому у вільний від уроків час він вирощує картоплю на власному городі?

Марина Бердичевська, для "УП" та "Європейського освітнього порталу"



powered by lun.ua
Головне на Українській правді