Перша газова війна. Нотатки очевидця

Четвер, 31 грудня 2009, 14:28

Вранці першого дня нового 2006 року мене розбудив дзвінок мобільного телефону. Дзвонили з приймальні голови "Нафтогазу" Олексія Івченка: "Терміново їдьте в "Укртрансгаз". Росія тільки що почала перекривати постачання газу в Україну".

Похапцем збираючись на вихід, я ще не знав, що в цей самий час до трансгазівського офісу на вулиці Мєчникова в Києві прямують фактично всі керівники держави - включно з президентом, прем'єр-міністром, керівниками ключових міністерств тощо.

З'явилося нове поняття - газова війна.

Основою для написання цього матеріалу послужили не тільки спогади, але й нотатки в діловому щоденнику, матеріали прес-релізів та інших інформаційних повідомлень, які оприлюднював у ті дні "Нафтогаз", а також деякі цікаві документи, які збереглися в особистому архіві.

Провокації на кордоні

Щоб зрозуміти події перших чотирьох днів 2006 року - якщо хто забув, то саме тоді Росія вперше перекрила Україні газ - варто коротко пригадати події попереднього року.

Росія почала чинити "газовий" тиск на Україну з березня 2005 року. Під час візиту до "Газпрому" 28 березня міністра палива та енергетики Івана Плачкова та голови правління "Нафтогазу" Олексія Івченка російська сторона запропонувала відмовитися від чинної схеми розрахунків за транзит - коли транзитні послуги оплачувалися не грішми, а газом - і перейти до ринкових ставок за газ і за транзит.

Це означало, що ціна з "бартерних" 50 зростала до як мінімум 80 доларів, а транзитна ставка - з $1,09 до $1,75 за 1000 кубометрів на 100 км маршруту.

У відповідь на це українська сторона заявила приблизно таке: перехід на ринкові ціни та грошові розрахунки в принципі можливий, але за двох умов - якщо це нам буде вигідно.

Коли ж Івченко і Плачков прибули до України, вони із здивуванням виявили, що російська газета "Комерсант" повідомила сенсаційну новину: це, виявляється, вони самі запропонували Росії платити за газ більше.

Після виборів 2004-го року Росія потрапила в патову ситуацію. Ще 5 серпня 2004 року росіяни підписали з Києвом угоду, де у т.зв. доповненні  №4 до контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом", газ Україні передбачався по $50, транзитна ставка - $1,09.

А до підписання цієї угоди газ коштував $80, а транзит - $1,75. Причина такої поблажливості проста: Росія прагнула отримати українську ГТС і, судячи з усього, між дуетом Кучма-Янукович і Путіним з цього приводу була принципова домовленість.

Однак, віддаючи Росії трубу, тодішня українська влада хотіла отримати гарантії по цінах та обсягах природного газу. Ці гарантії були надані у вищезгаданому доповненні  №4. Яке по суті означало: Україна погоджується віддати трубу в консорціум, а натомість отримує на п'ять років газ по $50. 

В таких умовах Росії не залишалося нічого іншого, ніж ламати угоди, укладені менш ніж рік тому.

І почалося. Березень - заява, що Україна хоче переглянути контракти. Червень - скандал із нібито зниклими з підземних сховищ 7,8 мільярдами кубометрів російського газу.

"На розшуки" до Києва прибув зам голови "Газпрому" Олександр Рязанов. Газ знайшовся - "Газпром" продав його своїй дочірній компанії "РосУкрЕнерго" по $150 (а та потім перепродала його в Європу по $250 - і є підстави вважати, що міф із "зниклим" газом був лише ширмою для цієї оборудки), але скандальний осад залишився.

Показовий момент - у складі делегації "шукачів газу", які прибули на переговори до "Нафтогазу", були не лише газпромівці, але й політики - зокрема, депутат держдуми РФ і давній "друг" України Костянтин Затулін.

І коли Рязанов на прес-конференції в "Нафтогазі" змушений був визнати, що газ таки є, Затулін, хоча йому ніхто не давав слова, спробував влаштувати власну міні-прес-конференцію. І заявив: "тут фахівці про щось домовилися, але ми, політики, все одно вважаємо, що Україна кудись поділа наш газ". Від генеральної лінії дискредитації України Затулін не ухилявся навіть ситуативно.

Наприкінці літа 2005 року Росія озвучила свої цінові вимоги - $160 на наступний рік.

Зрозуміло, що для української сторони ріст ціни більш ніж у три рази, а з урахуванням переходу від бартерних до грошових розрахунків - навіть більше, така пропозиція була неприйнятною.

У відповідь переговорники "Нафтогазу" запропонували повернутися до попередніх цінових орієнтирів - $1,75 на транзит, $80 на газ.

На що Росія відповіла новим словом у практиці комерційних переговорів: ах, ви не погодилися на $160? Ну то буде $230, і ні центом менше, нижчих цін для України у нас нема. 

Перед атакою

В грудні 2005-го року у газових взаєминах України та Росії відбувалося стільки подій, що не вистачило б місця навіть на дуже стислий їх перелік.

Але суть була одна: Росія, наполягаючи не незмінності астрономічного зростання ціни з $50 по бартеру до $230 грошима, на публіку розігрувала "благодєтєля". І пропонувала варіанти, які мали б демонструвати схильність до компромісів, однак насправді цей компроміс являв собою ніщо інше, як викручування рук.

Спочатку надійшла пропозиція товарного кредиту - газ берете зараз, а заплатите потім. Нескладно спрогнозувати, до чого б це призвело: настає "потім", грошей на оплату кредиту немає, і Росія отримує чудовий аргумент для "відпилювання" в України частини власності на ГТС в оплату боргу.

Друга (і остаточна) пропозиція була зрежисована ледь не як апофеоз путінського гуманізму: ми розуміємо, що Україна - це братній народ, тому на перший квартал залишаємо нинішні ціни - але за умови, що вже сьогодні (сьогодні - це 31 грудня) братній народ погоджується надалі купувати газ по $230.

На фоні дій російської влади розгорнулася істерична пропагандистська кампанія в ЗМІ. Переважна більшість заяв Путіна, керівництва "Газпрому" та російських високопосадовців, допущених до "озвучки" газових тез Кремля, були заздалегідь "заточені" під ефектний пропагандистський медіасюжет. Чого варті хоча б показові навчання (!!!) із перекриття Україні газу, які показало російське телебачення в останні дні грудня!

Існує незаперечний доказ того, що газовий конфлікт з Україною був заздалегідь спланований в Кремлі, і всі головні учасники діяли згідно з наперед призначеними ролями.

27 грудня 2005-го року Андрій Ілларіонов, який п'ять років був радником Путіна з економіки, а також представляв президента Росії у "великій вісімці", в ефірі радіо "Ехо Москви" повідомив, що іде у відставку.

І назвав причину: "Мені було запропоновано взяти участь у війні, причому не в якості спостерігача, описувача, а як учасник, пропагандист, що пояснює, чому рішення про підвищення ціни на газ і все, що робиться в наших двосторонніх відносинах, є ліберальною економічною політикою".

Рік тому, беручи інтерв'ю в пана Ілларіонова, я запитав його: хто саме зробив йому пропозицію взяти участь у газовій війні з Україною. Він відповів: "Я не хотів би називати. Думаю, ви й самі здогадалися, від кого".

Справді, здогадатися неважко. У відставку йдуть, коли не погоджуються з політикою керівника. А керівником Ілларіонова був президент Росії Володимир Володимирович Путін.

А що ж Україна? Розуміючи, що від ідеї "поламати" чинну модель розрахунків за газ і транзит Росія не відмовиться, наша сторона запропонувала залишити все без змін на перший квартал 2006 року, і за цей час вийти на нові домовленості.

Тут теж був підтекст - домовитися вдасться чи ні, а зима пройде.

Увечері 31-го грудня ця пропозиція була надіслана в "Газпром", і буквально за кілька годин до Нового Року "Нафтогаз" начебто отримав згоду. Принаймні саме про це мені повідомили в керівництва, коли я поцікавився, чого чекати наступного дня.

Схоже, що ця поблажливість була лише спробою приспати пильність. Рішення про перекриття газу Україні було прийняте заздалегідь, і ніхто не збирався його скасовувати.

Втім, "Нафтогаз" теж був наготові: 30 грудня по компанії був виданий наказ про створення робочої групи по врегулюванню можливих проблем з перебоями в постачанні газу.

Всі вказані в ній керівники структурних підрозділів у святкові дні повинні були постійно перебувати на зв'язку, у всіх зібрали номери мобільних телефонів та включили в доданий до наказу список. І коли почалася криза, паніки чи безладу не було.

Читайте продовження про те, як розвивалися події під час газової війни 2006-го року.

Сергій Лук'янчук, в 2005-06 роках - начальник прес-центру НАК "Нафтогаз України", ZaUA.org , для УП

powered by lun.ua
Головне на Українській правді