Україна: ідеологія порятунку

Четвер, 22 липня 2010, 09:49

Читайте також "Україна: "перезавантаження" чи "втрачений файл"?

Через прихід до влади нового президента, який є прихильником російської орієнтації (а таким самим проросійським є й нинішній український уряд), Російська Федерація активно реалізовує план бліцкригу - максимально вижимає з України користь, задовольняє власні геополітичні амбіції та економічні інтереси.

А США і Євросоюз із закритими очима спостерігають за цим.

Україна - не Росія. Україна - як Росія?

Екстремальна, форсмажорна процедура пролонгації угод про перебування Чорноморського флоту в Криму, газотранспортна суперечлива проблематика - все це є принциповим і показовим.

Об'єктивно кажучи, чимало економічних новацій чинної владної команди є позитивними (або ж планувалися як позитивні). Адже попередня влада розцінювала співпрацю з Росією як щось недоречне апріорі.

Але теперішній різкий розворот - коли ми інтегруємося, втягуємося, вливаємося у російську політико-економічну чи навіть оборонно-безпекову інфраструктур - є небезпечним.

Тим більше, що наш північно-східний сусід не поспішає відкривати свої ринки цукру, молока, м'яса, зернових, які були "гостинно" закриті для українського експортера ще 2006 року.

Фактично спостерігається блискавичне поглинення Росією базових економічних інституцій незалежної України, і це не може не турбувати суспільство.

Сьогодні, мабуть, зарано говорити про реальні втрати й здобутки, але що стосується перспективи, то можна констатувати певні упущення.

Чи не найяскравішою ілюстрацією цього є чинні газові контракти. Якщо ми взяли на себе зобов'язання купувати перманентно великі обсяги газу, потрібно було прив'язати його ціну до європейської, і закріпити обов'язкові обсяги прокачки транзитного газу, щоб Україна як країна-транзитер отримувала стабільні прибутки.

Якщо ми фіксуємо формулу обчислення ціни газу для України, то маємо визначити формулу прогресивного обчислення ціни транзиту. Тільки тоді це буде гармонійний і партнерський підхід до справи.

Вочевидь, не варто було змішувати питання перебування флоту в Криму і ціну на газ. Чорноморський флот - це питання стратегічної безпеки Росії, але, водночас, це й аспект стратегічної безпеки України.

Взаємопов'язаність двох стратегічних концепцій - досить різнопланових, до речі, - потрібно було заздалегідь збалансувати між собою.

Те ж саме стосується питань делімітації і демаркації кордонів, систем безпеки: потрібно ув'язувати те, що ув'язується, а не обчислювати тривалість "паркування" ЧФ на Кримському півострові в газодоларах, а ціну газу для України - в десятиліттях.

Зрештою, очевидно, що газотранспортна система нашої держави навряд чи довго слугуватиме ефективним "паркоматом" російського флоту.

Кожний великий гравець змушений бути великим егоїстом - це зрозуміло, адже він є заручником своїх власних інтересів й амбіцій, тож він готовий - а мова йде про США, Європу, Росію, Китай - максимально враховувати і дискутувати з рівними гравцями, або жертвувати другорядними гравцями заради балансу між лідерами.

"Недалекоглядно вважати ту чи іншу країну незмінним союзником чи одвічним ворогом Англії. У нас немає незмінних союзників, у нас немає одвічних ворогів. Лише наші інтереси незмінні й одвічні, і слугувати їм - наш обов'язок", - ці слова сказав ще навесні 1848 року Джон Темпль, більш відомий як лорд Пальмерстон, і його позиція стала квінтесенцією не тільки британської, але й світової геополітики.

Не варто шукати корені проблеми лише в політиці США, Росії чи Європи, для яких Україна, як це не прикро, була завжди лише об'єктом у їхніх відносинах, предметом неприхованого торгу.

Не так давно авторитетніша "The Times" оприлюднила розмови колишнього британського прем'єра Маргарет Тетчер та лідера СРСР Михайла Горбачова, з яких стало зрозуміло, що Тетчер вмовляла першого-останнього радянського президента не погоджуватися на об'єднання Німеччини.

Трохи згодом оприлюднюють розмови Горбачова з іншими лідерами західних країн, зокрема Джорджем Бушем-старшим та Гельмутом Колем. В них йдеться про те, що Україну не можна відпускати з СРСР.

І мало кого цікавили власні прагнення українського народу - західні державні очільники піклувалися про безпеку своїх держав.

За великим рахунком, Україна тепер не входить до жодного політико-економічного союзу (СНД є надто аморфним).

Реально можемо претендувати на два: зона вільної торгівлі, тобто ринок Європи, куди нас не пускають і не поспішають запрошувати, бо Євросоюз, як достатньо егоїстичне об'єднання, буде захищати свої власні інтереси.

Так само ЄЕП, який поки що ми не дуже відчуваємо ані єдиним, ані відкритим - у всякому разі, по аграрній продукції.

Особливо "дружньо" виглядають запроваджені днями заборони на ввезення до Росії продукції провідних українських м'ясопереробних підприємств: складається враження, що найочевиднішим свідченням російсько-американського "потепління" стало відновлення поставок мороженої курятини (відомої під саркастичною назвою "ножки Буша"), що має витіснити українську тушковану свинину.

Але, якщо Росія готова стати надійним економічним партнером, то для нас відкриваються величезні ринки - варто згадати, що Росія є членом ШОС, входить до низки впливових економічних союзів.

Та знову ж таки - на яких умовах буде побудоване таке партнерство? Якщо на умовах схожих з поглинанням української ГТС - це модель абсолютно невигідна Україні.

Очевидно, що вигідніше керувати власним легковиком, аніж товктися в чужому автобусі, який везе тебе невідомим маршрутом.

Якщо це Росія діятиме за алгоритмом латентної рейдерської атаки на українську металургію - згадайте скуповування акцій ЗАТ "Ілліч-Сталь" (Маріупольський меткомбінат) підконтрольними російським олігархам офшорними "одноденками", то спостерігаємо дещо інший механізм, але він також є неприйнятним.

Це нагадує не рівноправне партнерство, а дотепне гасло, яке один російський підприємець виписав триметровими літерами на стіні складського ангару: "Комунізм - це мистецтво чуже зробити спільним, а спільне зробити своїм".

З іншого боку, якщо це буде рівна, партнерська модель - зовсім інша справа. Щоправда, зараз важко говорити, наскільки Росія готова до рівноправного партнерства з Україною, але необхідність його є очевидною навіть для зовнішніх спостерігачів.

Вже згадуваний Бжезінський восени минулого року зазначив: "Україна може створити сприятливі умови для зближення Росії із Заходом. Вона певною мірою може допомогти сформувати майбутнє Росії, підвищити її безпеку та роль на світовій арені.

В іншому випадку, Росія, затиснута між півтора мільярдами китайців та 550-мільйонним населенням Європи, яке значно багатше за росіян, залишиться напівпустим простором, на якому скорочується населення".

Ідеологія порятунку - український прагматизм

"Вірити чи не вірити?" - це не формат для державників, адже емоції в політиці чи економіці протипоказані. Там панує суворий прагматичний розрахунок.

У геополітиці, на глобальній економічній і політичній арені виграє сильніший, перемагає розумніший.

Слабких тут не люблять, ними жертвують - екстраполюючи шаховий гамбіт на політичну карту світу. Тому ми повинні бути сильними, використовуючи ресурс Росії, Європи, Азії, Америки та й інших напрямків.

Дарма, але протягом останніх п'яти років на світовому і європейському політичному та економічному ринках Україна склала про себе не найкраще враження. Мова йде про ті політичні процеси, про ту колотнечу, яка постійно відбувалася в країні.

Європа зацікавлена в спокої і стабільності України - однієї з найбільших за територією і населенням держав. Вони хочуть бачити в Україні не постійні революції, а постійну, стабільну, прогнозовану владу - як запоруку нормальних інвестиційних процесів.

Тому, коли ми говоримо про роль України у зв'язку зі зміщенням глобальних акцентів, варто зважати не лише на зовнішні чинники - багато в чому винна й сама українська еліта, яка до цього часу не спромоглася довести, що вона здатна зробити свою державу самостійним, сильним гравцем.

Визначаючи перспективне місце України на глобальній арені, варто пригадати, що за базовими покажчиками - територія, корисні копалини, кількість населення, його освітній рівень - ми цілком можемо претендувати на місце у двадцятці.

Але якщо зважити на структуру економіки, катастрофічно старіючі основні фонди, відсутність інноваційного розвитку і нераціональну структуру ВВП, спрогнозувати, що станеться через 2-3 роки, коли вітчизняна металургійна продукція втратить попит, вкрай важко.

Все залежить від нас. Від самої держави, від здатності еліт до політичного компромісу, від змоги об'єднати зусилля для якогось економічного прориву, політичного прориву.

Одна з профілюючих, системоутворюючих проблем України полягає в тому, що в нас немає чіткої кадрової політики. У владу дуже часто потрапляють випадкові люди.

Нині влада повторює помилки весни 2005 року, коли відбулися тотальні зачистки - без огляду на професійний рівень людей. А радикальне "всіх звільнити!" нічим не краще за шариковське "взяти все і розділити!".

Якщо український президент шляхом економічних та політичних поступок Росії забезпечить стабільність поставок у Європу газу, і при цьому ігноруватиме демократичні цінності (зокрема свободу слова, захист прав людини тощо), чи Захід закриє на це очі і робитиме вигляд, що нічого не відбувається?

Відповідь відома: Захід чинитиме так, як це буде вигідно йому в конкретний момент, тобто відповідно до своїх інтересів.

Усе це мало б наштовхнути українську еліту на серйозні роздуми, бо сьогодні історія певною мірою повторюється. Україна, замість стати об'єктом принаймні східноєвропейської політики, вкотре стала заручником відносин Росії та США, Росії та ЄС.

Країна, яка залежить від рятувальних зусиль інших держав, зазвичай, не врятовується. Майбутнє вашої країни - в руках українців. ...Не дивіться на Москву, не дивіться на Вашингтон, просто робіть усе, щоб бути європейською державою" - заявляв Збігнєв Бжезінський ще п'ять років тому, у 2005-му.

Недієздатна, квазі - "failed state", Україна нікому не потрібна - ані світові, ані власним громадянам. Ми маємо не скаржитися на конфліктність еліт, на вади постколоніальної ментальності, на утиски сусідів та інші негаразди.

На світові ринки виходять із пропозиціями купівлі-продажу, а не з ритуальним плачем. Там демонструють гроші чи товар, а не язви та сльози.

В іншому випадку ми виглядаємо жалюгідно, недоречно й незграбно - як жебраки на ярмарку. Нам варто не вишукувати проблеми й біди, а опрацьовувати шляхи їхнього розв'язання та попередження.

Принципово важливими для нас є передові інноваційні технології, які здатні створити базис довгострокового технологічного проектування, а значить, і фінансового, і соціального, і політичного розвитку.

Інноваційна революція стала нагальною необхідністю для України.

Ми цілком здатні стати потужними гравцями на аграрному ринку - варто лише поглиблювати рівень переробки продукції. Необхідно виходити на ринки Росії, на ринки Європи, Азії, Африки та Америки, тоді вже можна буде говорити про рівноправне партнерство.

Маємо потужний транзитний потенціал, який необхідно правильно використовувати , зокрема мова йде про можливості залізничного транспорту.

Через активний автотранзит час модернізувати магістральну мережу, відродити адекватні авіаперевезення, майже з нуля створити логістичну інфраструктуру.

Третій напрямок - енергозбереження і альтернативна енергетика, які дозволять нам зменшити залежність від імпорту енергоносіїв і знизити собівартість української продукції. Звичайно, цей перелік не є вичерпним...

"Все на світі робиться з надією", - підмітив Мартін Лютер. Ми маємо всі підстави сподіватися, що одного дня розпочнемо з сусідами і друзями реальну і ділову розмову, запросивши всіх до відвертості і співпраці - як того вимагає логіка спільних обріїв.

Але без нашої участі, без злагоди наших еліт, без прагматичного патріотизму наших лідерів Україна, як світова держава, як потужний гравець, як середовище для достойного життя - не відбудеться.

Все залежить не тільки від НИХ, але й від НАС. Від кожного з нас, від нашої сили й нашої мудрості, від нашої гордості і честі.

Якщо вони в нас є.

 
Олександр Домбровський, кандидат економічних наук,екс-губернатор Вінницької області, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді