Українське Задзеркалля: бідний бо дурний, а дурний – бо бідний?

83 перегляди
Олексій Полтораков, для УП
Середа, 11 серпня 2010, 14:19

Міжнародні "донорські" структури (агенції, фонди тощо) зазвичай спрямовують свою допомогу країнам з перехідною економікою передусім на вирішення проблем освіти та інфраструктури. Мовляв, це - ключові галузі - і вони найперше потребують допомоги.

Натомість деякі економісти стверджують, що слабкий розвиток систем освіти, інфраструктури та виробничих потужностей уже не може пояснити провалля, що утворилося за останні два десятиліття між Україною та розвиненими країнами Заходу.

Так, через зниження якості освіти та науки Україна мала б бути у двічі-тричі біднішою за країни Європи. Через жахливу інфраструктуру вона, знов-таки, мала б бути вдвічі біднішою. Тож, якщо брати до уваги лише чинники освіти та інфраструктури (на які спрямовується основна увага зовнішніх донорів), то Україна має бути в 2-4 рази біднішою за "стару Європу" чи Північну Америку. Однак Україна є біднішою на порядок!

Постає запитання: чому так, чому громадяни України нічого не вчиняють? Чому вони не наполягають на підвищенні якості освіти? Хіба не очевидно, що подальші вигоди переважать поточні витрати? Хіба українські підприємці не можуть взятися й побудувати сучасні фабрики, закупити чи розробити сучасні технології, знайти іноземних партнерів і, зрештою, розбагатіти?

Гроші йдуть до багатого, а злидні до бідного?

В суспільній думці укорінилося переконання, що клептократія у верхах перешкоджає соціально-економічному зростанню країн, які розвиваються. Однак, якщо країну очолює "команда" крадіїв, руйнація економіки відбувається не завжди. Влада клептократів цілком може дозволити економіці навіть зростати - але лише для того, аби потім зажадати ще більшого шматка від більшого пирога!

Якщо ж клептократія починає активно проявлятися, а "мародерство" набирає масового розмаху, то це означає, що панівна верхівка не впевнена в своїх перспективах. У цьому випадку маємо справу або з "каліфом на годину", який "нацарював би - та й втік", або із дозволом для "своїх" красти, щоб вони й надалі підтримували владну верхівку. В Україні ж маємо одночасно обидва варіанти!

Відтак, національний розвиток в Україні призупинений, адже порядки й закони в державі не заохочують проекти або бізнес, спрямовані на загальний добробут. Вітчизняні підприємці не засновують легальний бізнес, адже це занадто клопітно та ризиковано, а відтак і не сплачують належні податки.

Чиновники вигадують дурнуваті "прожекти" заради власного престижу, "освоєння" бюджетних коштів та отримання "відкатів". Бюрократи встановлюють якнайскладніші процедури заради отримання хабарів, компенсуючи тим самим невелику зарплатню.

Школярі та студенти не вважають за необхідне забивати собі голову знаннями та вміннями, тому що цінність "якісних" атестатів та дипломів стає дедалі сумнівнішою.

Відтак, в Україні маємо справу із справжнім "Задзеркаллям" - викривлені стимули, перекручені цінності та корупція відіграють ключову роль в житті суспільства.

Хтось скаже - це не є новиною. Так, можливо. Але новина в тому, що саме корупція, перекручені порядки та цінності пояснюють не окремий фрагмент розриву між Україною та багатими країнами-сусідами, а практично весь цей розрив.

Україна живе набагато гірше, ніж могла б, навіть із урахуванням слабко розвинутої інфраструктури, відсутності перспективних соціально-економічних інвестицій і деградуючого рівня освіти.

Ба більше, саме павутиння корупції перешкоджає будь-яким спробам поліпшити інфраструктуру, залучити соціально-економічні інвестиції й підвищити якісний рівень освіти та науки.

Якби не "Задзеркалля", то все було б інакше. Освітня система України була б кращою: у людей був би стимул отримувати гарну освіту, якби вони одержували роботу та зарплатню за отримані знання й реальні навички, а не по блату чи знайомству.

Україна могла б мати сучасніші технології й більше працюючих підприємств, якби інвестиційний клімат був сприятливішим - як для іноземних інвесторів, так і для місцевих - і якби зволікання, хабарі та відкати не з'їдали прибуток.

Навіть ті системи освіти, технологій та інфраструктури, які наявні в Україні, можна використовувати з більшою вигодою, якщо соціально-економічний устрій заохочуватиме гідні, продуктивні ідеї.

Але цього "чомусь" не відбувається...

Доки сонце зійде - роса очі виїсть?

Навряд чи знайдеться єдино вірний термін для позначення того, чого саме не вистачає Україні. Але в цілому достатньо зрозуміло, у чому суть справи. Одні називають це "соціальним капіталом" і "кліматом довіри". Інші - "верховенством закону" або "інститутами". Треті - "економічною культурою". Але все це не більш ніж назви.

Проблема в тому, Україна - це "Задзеркалля", де люди змушені поводитися так, що їх дії прямо або побічно шкодять іншим. Це своєрідний світ "навиворіт". Стимули до створення власного добробуту за будь-яку ціну (яка до того ж перекладається на плечі біднішого чи слабкішого) вивернуті так само, як зв'язок між бізнесом і політикою.

Гниття починається із влади, але вражає все суспільство. Немає сенсу вкладати великі ресурси в справу, оскільки уряд не захистить вас від рейдерів (чи не вигідніше самому стати ним?). Навіщо сплачувати комунальні платежі, якщо важко примусити вас зробити це по суду? (Відповідно, комунальні компанії не вилазять з боргів).

Навіщо прагнути отримати якісну освіту (а не "купувати" диплом), якщо престижні посади й високооплачувані робочі місця розподіляються в суспільстві не за здібностями, а по блату?

Невигідно організовувати фірму-імпортера, адже вигода від неї дістанеться передусім митникам. Експортером українських товарів бути тим більше невигідно, адже повернути ПДВ без астрономічних хабарів неможливо. Недоцільно започатковувати благодійницький проект, адже пожертви потонуть у "відкатах".

Де господар добре робить, там і поле буйно родить?

Стає все зрозумілішим, що біда України лежить не у сфері інфраструктури, інвестицій або освіти. Це наближає нас до розуміння сутності українського "Задзеркалля". Відтак, можна приступати до виправлення положення і починати вивертати горілиць вітчизняний "навиворіт".

Однак по самій своїй суті ця проблема чинить внутрішній спротив, тому справжні реформи - процес повільний і важкий. Громадськості виразно не подобається, коли виділені на розвиток гроші губляться в надрах бюрократичної системи, однак контроль громадськості над належною витратою коштів - дуже трудомістке заняття.

З іншого боку, швидке наведення порядку силою вважається в нас не дуже прийнятною справою, та й живуть такі "порядки" недовго.

Українські проблеми неможливо розв'язати за одну ніч. Однак можна провести деякі відносно "прості" реформи, які - при наявності відомої політичної волі - можуть зрушити Україну в правильному напрямку.

Одна з таких реформ - покінчити із тяганиною, спростити реєстрацію малого бізнесу, полегшити його розвиток і кредитування, переглянути податкову систему.

Найчастіше потрібні не "хитромудрі", а "елементарні" правові заходи. І хоча вони мають спиратися на розумне правління, все ж таки для їхнього прийняття не завжди потрібна повномасштабна реформа всієї державної служби. Буває достатньо невеликої команди професіоналів з головою на плечах і серцем у грудях.

Щоб остаточно подолати "Задзеркалля" в Україні треба хоч комусь почати відстоювати та втілювати в життя справжні, не викривлені цінності. І якщо на це поки що не здатні можновладці, то почати справу може громадянське суспільство - передусім окремі громадські об'єднання, а також громадяни.

Хоч суспільство загниває "зверху", відновлення має починатися "знизу" - з кожного з нас.

 
Олексій Полтораков, кандидат політичних наук, Європейська асоціація українців, для УП



powered by lun.ua
12,5 млн за корупціонера. Як розбагатіти завдяки закону про викривачів
Святослав Вакарчук: Якби я був президентом, точно не починав з посилення своїх повноважень
Власник Avellana Gold Брайан Севедж. Хто керує ринком золота та чому Україна відлякує великих гравців
#Свинарчуків_за_ґрати! Найгучніший скандал в оборонці сім місяців по тому
Усі публікації