У Вас спина біла, пане прем’єр-міністр!

23 перегляди
Денис Денисенко, для УП
Вівторок, 28 вересня 2010, 13:48

Як відомо, сміх продовжує життя. Однак, судячи з висловів деяких українських можновладців, сміх - це небезпека, і їхнє політичне життя, відповідно, він може тільки скоротити.

Нещодавно прем'єр-міністр Азаров на з'їзді молодих регіоналів заявив: "З моєї ініціативи такі ролики (комедійні ролики про політиків) не знімаються і не будуть зніматися".

Очевидно, Микола Янович не помічає, що "асабіста" знімається в них якраз з власної ініціативи - його лінгвістичні вправи регулярно показують у випусках новин, що викликає гомеричний сміх у всієї країни.

Азаров вже давно потрапив в найпопулярніші персонажі українського політичного фольклору завдяки своєрідному погляду на правила української мови, і навіть став автором цілого ряду неологізмів на зразок "кровосісі" "міністр паліва" та багатьох інших.

Висловлювання прем'єра можна було б пояснити виключно рівнем його персонального почуття гумору, але ця характеристика насправді дуже показова для розуміння схильностей політичної верхівки України.

Влада з насупленими бровами продовжує будувати міцну, як грати СІЗО, президентську вертикаль, і, схоже, не розуміє, що несприйняттям "комедії", заганяє себе в ту саму яму, куди один за одним потрапляли всі без виключення тирани та деспоти.

Сміх - найкраща зброя проти страху, а гумор має чудові мобілізуючі властивості. Це дуже серйозний аргумент саме проти нинішнього політичного режиму.

Варто лиш згадати як влучно кинуте яйце підбило на злеті перспективного кандидата в президенти. Звичайно, одним яйцем нейтралізувати його не вдалося б, але воно спричинило "ефект метелика", надихнувши цілу бурю народного гумору, зупинити яку було неможливо.

Основне завдання політичної сатири - руйнувати міфи, зводити нанівець потуги іміджмейкерів та розколювати навпіл політичних ідолів епохи. На Заході у сатиричної преси - багаторічні і навіть багатовікові традиції.

Англійський "Private Eye", іспанський "El Jueves", французькі "Charlie Hebdo" та "Le Canard enchaîné", американські "Mad" та "The Onion", німецький "Titanic" та "Der Eulenspiegel", польський "Nie" - дуже популярні у своїх країнах видання, які досить часто дозволяють собі гумор далеко за межами фолу.

Але західним політикам доводиться терпіти збиткування на сторінках сатиричних газет, журналів та сайтів, оскільки існування такої преси - невід'ємний чинник свободи слова.

Шарль де Голь дуже переймався, якщо не знаходив в ранкових газетах карикатур на самого себе і говорив: "Сьогодні в газетах на мене немає карикатур, моя популярність падає...".

Посміятися над самим собою разом з іншими може лише впевнена у собі, відкрита та самодостатня людина. Виходить, вітчизняні правителі та їх придворні - закомплексовані люди, які більш за все бояться виглядати смішними?

Віктор Янукович ще надто мало часу провів на посаді президента, щоб наздогнати такого майстра розмовного жанру, як Джордж Буш-молодший з його знаменитими бушизмами на кшталт: "Треба допомогти НДР. НДР немає? Я розберусь". Але, зважаючи на темпи, має всі шанси вже найближчим часом обставити колишнього президента США.

Крім літературних та географічних помилок, він досить вдало наслідує свій американський аналог за кількістю кумедних випадків та конфузів на публічних заходах. "Житєйські" ситуації, що липнуть до президента, як мухи на мед, це вже, схоже, карма.

Врешті, в цьому немає нічого поганого, гірше те, що влада навіть невинні "приколи", на кшталт падіння вінка на довірливо схилену президентську голову, намагалася приховати.

Схоже на Банковій ще не зрозуміли, що в епоху інтернет це зробити неможливо, а головне - не потрібно. Замість того, щоб блокувати вихід відео та фото-матеріалів у ЗМІ, найкращим виходом було б просто посміятися разом з усіма. Врешті, з ким не буває?

Та саме бажання влади приховувати смішне, робить її саму смішною і безпорадною - такою, як виглядав президент після нападу "ялинкового монстра".

До речі, кількість переглядів роликів Вінок проти президента на Youtube.com вже давно перевищила 2 мільйони і це, поряд зі знаменитим відео Кернес-Добкін, безперечний успіх українського контенту на найпопулярнішому відео сервісі світу. А кількість так званих фотожаб на цю тему взагалі не піддається переліку.

Втім, минула влада не далеко відкотилася від нинішньої. За прем'єрства Тимошенко так само намагалися не пустити в ефір знаменитий ролик Всьо пропало. За появу цього ролика в ефірі було звільнено випускового редактора новин одного з телеканалів, а бютівець Абдулін особисто визнав, що телефонував на телеканали з проханнями не давати відео в ефір.

Починаючи з 2005 року і до останнього часу, Україна звикла до того, що політичний гумор існує безборонно і в будь-яких проявах - як на телебаченні, так і у пресі, що вже говорити про інтернет.

Колишнього президента Ющенка висміювали за виняткову багатослівність, пристрасть до бджіл та колекціонування старовинних речей. Особливо діставалося Віктору Андрійовичу від "95-го кварталу".

Втім, Ющенко, не дивлячись на те, що деякі гострі випади йому дуже не подобалися, терпляче ставився до популярної програми. Хоча було зрозуміло, кому більше симпатизують Зеленський і Ко, а недавно стало ще й ясно чому.

Парадокс у тому, що в Україні за 5 років, коли преса мала відчутну свободу, так і не народилося достатньої кількості нових та цікавих проектів у сатиричній царині.

Приміром, дошкульний сайт Обком з перервами існує ще з часів Кучми. Серед відносно нових можна згадати один з проектів "Обозрєватєля" "Веселі Яйця", сайт "Дурдом" та журнал "Параска.інфо", який проіснував понад три роки, але вже більше року не виходить.

Легко спрогнозувати, що за нинішньої влади розпочинати проекти подібного напрямку на телебаченні та у пресі буде ще важче, тому весь масив політичної сатири концентруватиметься в інтернет-спільнотах, житиме переважно на форумах, у твітері та блогах.

Хоча, зважаючи на те, що СБУ вже намагається проводити бесіди з блогерами, і в цій сфері можуть виникнути проблеми.

Такі процеси, на жаль, дуже нагадують білоруський шлях, де остання сатирична газета "Навінкі" (в назві обігрувалось слово "новини" та назва однієї з психіатричних клінік біля Мінська) була знищена ще у 2003 році, коли після серйозного тиску влади перейшла на підпільний режим, а згодом і закрилась.

Водночас, при належному рівні розуміння предмету, влада могла б якісно і навіть корисно для себе співпрацювати у цій сфері, як зі ЗМІ, так, власне, і з головним джерелом сатиричного креативу - народом.

Якщо грамотно передавати "меседжі" в інформаційний простір, вбивчу силу народного гумору цілком можливо направити у нейтральне або позитивне для себе русло. Звичайно, керувати цією стихією неможливо, але задавати певні тренди - можна.

Яскравий приклад того, як смішний образ повернути на свою користь показали технологи київського мера Черновецького. Після появи знаменитого прізвиська "Льоня Космос", його поширення не лише не намагалися нейтралізувати, але й навпаки використовували в своїх цілях, плодячи "креатини" на цю тему.

Дуже швидко образ "інопланетного мера" став геніальною відмазкою - поки народ випускав пар, регочучи та збиткуючись з "марсіанина", - цікавість до діяльності міської влади сама по собі відійшла на другий план.

 
 
Цікаво спостерігати за процесами у цьому напрямку в Росії, оскільки на даний момент вони рухаються у протилежний, ніж в Україні, бік.

За президентства Путіна жанр політичної сатири перебував у глибокому занепаді, навіть на багаточисельних інтернет-майданчиках було майже нереально знайти карикатуру чи сатиричний матеріал на президента. Єдиним натхненником крилатих висловів про себе був він сам.

Втім, нещодавно політично-гумористичний контент на президента та прем'єр-міністра масово почав з'являтися і в Росії.

Медвєдєв і Путін вже не політичні боги, висміювати яких - небезпечно, вони стали персонажами інтернет-міфології, власне самі вже є інтернет-мемами: президент Мєдвєд (він же шмєле, нанопрезидент) і Путін - краб (завдяки простій помилці у заголовку новини "Пахал, как краб на галерах").

Більше того, гумористичне сприйняття "правлячого тандему" починає поступово переходити від простих смішок у саме сатиричну площину, яка є найбільш дошкульною для влади.

З найяскравіших епізодів, які викликали шквал народного креативу та коментарів, можна згадати рекламний автопробіг Путіна на диві російського автопрому Ладі-Каліні, розмова Путіна та музиканта Юрія Шевчука та, звичайно ж, пародія на звернення Мєдвєдєва до України, в якому жорстко висміяні імперські потуги Росії щодо вирішення "українського питання".

Втім, попри те, що в Росії ситуація в цій сфері змінюється на краще, не залишає думка, що з сатирою в Кремлі просто навчилися працювати.

Російська влада очевидно зрозуміла, що правильно скорегована сатира може отримати гігантський успіх у країні, яка довгий час перебувала в умовах суворого авторитаризму.

Не дивно, що новорічний мульт з частівками президента і прем'єра, показаний на "Першому каналі", викликав у країні ефект вибуху бомби. Путіна і Мєдвєдєва до цього часу на телебаченні просто не показували смішними.

На тому ж "Першому каналі" вже понад два роки виходить шалено популярна інформаційно-гумористична програма "Прожекторперісхілтон", яка, крім завдання смішити глядача, ще й виконує функції "дозволеної" сатири, яка полягає в тому, щоб талановито "мочити" як зовнішніх ворогів (Саакашвілі, Ющенко, Лукашенко), так і чиновників всередині країни, хоча випадки та курйози, пов'язані з Путіним та Медвєдєвим, ведучі програми, як правило, залишають поза увагою.

Якщо регулярно дивитися цю програму, можна навіть більш-менш достовірно прогнозувати, хто попав в немилість до кремлівських правителів, а хто навпаки - перейшов у фаворити.

Не маючи ніяких ілюзій щодо демократичних перспектив нинішньої влади в Україні, все ж цікаво: чи візьмуть у майбутньому вітчизняні політики приклад зі своїх кремлівських колег, які, здається, були змушені трохи послабити гайки.

Чи підуть шляхом Білорусі і Україну очікуватиме довга партизанська інтернет-боротьба за право сміятися над власною владою?

 

Денис Денисенко, Центр політичного консалтингу, для УП



powered by lun.ua
Сергій Притула: Я не знаю такого політика як Володимир Зеленський
Ігор Коломойський: Я вважаю, що Порошенко – моя маріонетка
Президент ненависті. Чого варто боятися Зеленському
Психотерапевт Олег Чабан про вибори: Всіх врешті-решт об'єднає секс
Усі публікації