Кожен народ має ту владу…

Понеділок, 17 січня 2011, 11:02

…на яку заслуговує.

Це спостереження-узагальнення Жозефа де Местра, сардинського посланника при дворі російського імператора Олександра І, вирішив в інтерв’ю 5 каналу минулого тижня використати спікер Литвин.

Відповідав він цим висловом на запитання про деградацію теперішньої Верховної Ради, про бійки й голосування чужими картками, про сумісників і порушення регламенту задля швидкого ухвалення законів…

Звісно, не можна оскаржити право пана Литвина, освіченого громадянина, а тим більше – академіка – цитувати відомі філософські міркування.

Дивує лишень, що це робить політик, який очолює законодавчий орган і одну з політичних партій, причому не в науковій дискусії, а задля виправдання парламентського неподобства.

Взагалі-то це поширена практика, коли йдеться про захист честі "мундира".

Приміром, про армію та міліцію їхні очільники рано чи пізно обов’язково скажуть, що це є "зріз" суспільства, і що жорстокість силовиків – наслідок поганого виховання, тощо.

І про парламент так іноді кажуть.

Але цитата, яку згадав Литвин, не є порівнянням, і навіть виправданням. А в стилі "краща оборона – це напад" і "сам дурень" – є звинуваченням на адресу джерела влади – народу.

І, відтак, закликом.

Закликом до громадян не принижуватись, не терпіти владу, яка його компрометує.

Звісно, сам Литвин нікого нікуди не закликав, навпаки, обіцяв через свій улюблений мажоритарний виборчий закон начебто надати громадянам можливість відкликати поганих обранців.

Але мав би зважати, що слова де Местра нині дуже образливі для українців.

Ба більше, зробити висновок із 20-річної історії сучасної України про те, що саме тому, що українці не заслуговують на погану владу, її весь час доводиться фальсифікувати чи узурпувати самопроголошеній еліті з її неадекватними для сучасного управління країною політичними навичками. Бо таких можливостей, які еліта для себе сама створює, громадяни їй ніколи не давали.

Тож ще раз для ясності. Що саме обирав народ востаннє? Чи влада, саме вся влада, а не лише народні депутати, відповідає умовам, на яких була обрана?

Обирали усього-на-всього президента Януковича зі скромними повноваженнями, якими до нього користався президент Ющенко. Решта – перекладання повноважень від парламенту до президента, ліквідація самих інститутів парламентської коаліції й опозиції, зміна термінів наступних виборів – все це майже миттєво, без жодних консультацій з джерелом влади – народом – відбулось як справжня узурпація.

Звідси виникла не легітимність режиму, визнана вже і європейськими інституціями, і прекрасно усвідомлювана народом.

А вже цей підвішений стан автоматично, в порядку самозахисту, спонукає режим до репресій проти будь-кого, навіть проти безсилої опозиції.

Самі ж ці репресії стають найяскравішою ознакою дефіциту легітимності режиму і усвідомлення ним цього дефіциту.

Звісно ж, терпіти таку наругу над своїм вибором для народу і має означати, що він заслуговує такого знущання. Або не терпіти, отже, шукати способу змінити стан справ.

Якщо перекрито виборчі шляхи – то варто згадати про 55-ту статтю Конституції: "кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права и свободи від порушень і протиправних посягань". В статті 60 прямо сказано : "ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні накази й розпорядження".

Що в цій логіці складного чи хибного?

В логіці – все в порядку. Проблеми виникають з практикою.

Українці вже мають досвід відновлення легітимності влади, обстоювання свого вибору, і розчарування.

І є ще проблема всіх інститутів влади, котрі відверто зловживають своїми повноваженнями. Вони то перевищують їх, як от Конституційний Суд, скасовуючи політреформу, то демонструють бездіяльність – як от Центрвиборчком, відмовляючись призначати вибори відповідно до Конституції, чинної на момент ухвалення рішення.

Або як "безпорадна" Верховна Рада, котра після отримання вердикту КС щодо неконституційності низки положень Основного закону, ухваленого в 2004 році з порушеннями процедурними, мала б вимагати відставки суддів КС, принаймні призначених за своєю квотою, – за порушення присяги.

Оскільки права на нормотворчість КС не має, порушення ним статті 19 Конституції позбавляє його власної легітимності, а отже – просто вимагає перегляду його рішення іншими суддями КС.

Тим більше, що саме в даному випадку Суд і сам переглянув власний попередній вердикт щодо можливості ревізії Конституції.

Якщо ж ВР погоджувалась із самою необхідністю повернення Конституції 1996 року – то мала б, незалежно від подальших дій щодо суддів, просто проголосувати конституційні зміни в конституційний же спосіб. І якщо вже так кортіло – в тому процесі одразу ж визначитись і з термінами наступних виборів.

Тоді б не довелось пану Литвину "всує" згадувати Бога, та ще й в контексті його "нездатності" конкурувати з українським парламентом на предмет відміни рішень КС.

Бог не створює людям безвихідних ситуацій, він вимагає від них докладання максимальних зусиль для пошуку оптимальних виходів із ситуації.

Але оскільки цих зусиль для легітимізації владної вертикалі Януковича та забезпечення його стабільного перебування на посаді ніхто особливо не докладав, то перспектива жити в країні з узурпаторським режимом дуже реальна. І вона стає ще реальнішою через так звані реформи.

Ці реформи не лише не обіцяють навіть в далекій перспективі позитивних змін для громадян, але й повертають до вже згаданої статті з Основного закону, де йдеться про необов’язковість виконання рішень узурпаторів і диктаторів.

І якщо українці бачать, що законні мирні акції протесту проти, м’яко кажучи, "перегинів" податкового кодексу призвели до масових арештів учасників, тобто навіть діалог з цими загарбниками неможливий, – то єдине, що залишається – повне ігнорування нових правил.

Те, що людей немає кому очолювати, теж очевидно. От, наприклад, комуністи висловили бажання виводити людей на майдани в разі ухвалення жорстких законів про пенсійну, трудову і житлову реформи.

Здавалося б, без їхніх голосів у ВР такі реформи і неможливі.

Але у комуністів є й інші інтереси, наприклад – актуалізована саме в часи торгів з владою ненависть до "нациків".

І от вже будь-які забаганки КПУ, від сміховинних образ на письменницю Матіос (а чому не Путіна, який приписав Росії всі заслуги у перемозі над фашизмом?) за зневагу до ветеранів війни, аж до, звісно ж, винищувачів ідола Сталіна, беруться на озброєння влади, у вигляді репресивних заходів.

Тож ходити пенсіонерам на мітинги, робітникам на страйки і всім разом на майдани проти різних форм відбору житла та іншого народного добра самотужки. Без партійних червоних ватажків. А влада вже готова до провокацій, які "пророкують" сам міністр внутрішніх справ.

А може вже час створювати загони самооборони…

До слова. Коли нарешті ця назва – самооборона – набула актуальності, відповідна політична сила вже повністю витратила всі свої ресурси, включно із лідером.

І коли Луценко продовжує із-за ґратів час від часу дражнити в своєму стилі своїх тюремників, а найвірніші його соратники збираються звільняти його через Страсбург, – громадянам вони не обіцяють, що вдруге провалять зміни до Конституції.

А отже не обіцяють, що створять умови для проведення виборів і мирного, демократичного якщо не усунення, то принаймні посунення режиму хоч би у ВР.

Те саме й з соратниками Тимошенко. Заслухавши для годиться дві інформації заступника Генпрокурора і купу бруду від самого міністра внутрішніх справ – пішли на канікули.

Для громадян ухвалили, і то під тиском журналістів, закон про доступ до публічної інформації. Хоча перед тим опозиція досить відверто намагалась уникнути цього свого обов’язку під приводом образ на більшість.

Нині ж і взагалі співпраця більшості й опозиції у ВР відновлена. Про що не забув згадати той же Литвин як про власну заслугу.

Мабуть, він таки правий щодо заслуг народу, бо стимул для співпраці є – грандіозні плани щодо земельної реформи. Та й для забудовників вже проголосована повна дерегуляція, захищені від їхнього тотального наступу лише права володарів шикарних дач навколо Києва.

Тож вичищати майданчики для майбутніх торгівельно-розважальних і офісних центрів просто приречений Житловий кодекс.

Які вже тут вибори?

Але хіба режим треба звинувачувати, що він хоче не пустити Юлю і Юру до парламенту? Та він своїми репресіями все робить, аби опозиційні депутати провалили відкладення виборів, а самі лідери цих сил прямо з-під варти урочисто увійшли в новий парламент.

Умови створено, але де політична воля?

Це тест саме для опозиції. І якщо вона його провалить, то остання потреба в ній і з боку режиму, і з боку народу повністю відпаде 

А про легітимність, як відомо, подбав сам гарант. Проголосив створення Конституційної асамблеї. Щось на кшталт "перехоплення ініціативи" у тієї ж теперішньої опозиції, яка про цю саму асамблею так багато говорила років так з чотири тому.

Що стосується народу – то влада й опозиція разом подбали про його щеплення проти політичних ілюзій та недооцінки власних інтересів і можливостей.

Інакше чому б всім цим панам так лякатись виборів?

Ірина Погорєлова, для УП

powered by lun.ua
Головне на Українській правді