Соціологічний портрет масового протесту: весна-2011

Середа, 27 квітня 2011, 12:23

Питання чи будуть масові протести, коли і в якій формі – жваво обговорюється громадянами, соціологами, політиками та експертами.

Багато хто з них ще півроку назад говорив, що вуличні акції громадян в Україні неминучі і відбудуться найближчим часом. Більш обережні заявляли, що соціальний нарив повинен дозріти, а вже потім вибухнути.

Хто з них правий, коли громадянське невдоволення трансформується у масові протести, якими вони будуть і коли відбудуться?

На ці та інші питання намагався відповісти автор у цій статті, проаналізувавши соціальну температуру суспільства.

"QUO VADIS", УКРАЇНО?

Новий президент України Віктор Янукович рік тому отримав серйозний суспільний кредит довіри. За такої підтримки громадян глава держави потенційно міг провести будь-які реформи.

Однак, "запалу" Віктора Федоровича у цей медовий місяць відносин влади і громадян вистачило лише на підписання приснопам’ятних Харківських угод, які, хоча і викликали невдоволення у частини суспільства, однак так і не перетворилися на потужні довготривалі акції протесту.

Системні помилки президентської команди призвели до того, що майже кожна соціальна група отримала цікаві "подарунки" від влади. Власники квартир – підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги, малі підприємці – новий податковий кодекс, який погіршував для них умови ведення бізнесу, автомобілісти – "захмарну" вартість палива.

Переважна більшість громадян країни відчула зростання цін на товари першої необхідності, а зростання зарплати при цьому не компенсувало інфляцію в країні.

Тому не дивно, що протягом першого року повноважень нового глави держави суспільний кредит довіри, який він мав, був втрачений, суспільство повернулося до звичного для себе стану соціального песимізму, у суспільній думці переважають негативні оцінки та очікування змін на гірше.

Так, якщо у травні 2010 року 42,7% опитаних Центром Разумкова громадян вважали, що події розвиваються у правильному напрямі, то у квітні 2011 року у цьому були переконані лише 14,2% респондентів, а 63,8% опитаних дотримувалися протилежної точки зору і вважали, що події розвиваються в неправильному напрямі.

Таблиця 1

Якщо говорити в цілому, як Ви вважаєте, події в Україні розвиваються у правильному чи неправильному напрямі?

Квітень 2010

Травень 2010

Серпень 2010

Жовтень 2010

Листопад 2010

Лютий 2011

Квітень 2011

У правильному напрямі

35,1

42,7

25,6

28,0

20,4

19,4

14,2

У неправильному напрямі

34,5

32,6

50,4

48,2

53,9

58,0

63,8

Важко відповісти /не відповіли

30,4

24,7

24,0

23,8

25,7

22,6

22,0

У квітні 2010 року соціальні оптимісти, які очікували змін загальної ситуації в країні на краще (38% опитаних), переважали над песимістами (12% респондентів), які очікували змін на гірше.

Однак, існуюча політична та соціально-економічна реальність повернула громадян з неба на землю: очікування переважно не виправдалися, що призвело у лютому 2011 року до негативних оцінок змін ситуації майже у всіх сферах життя, за винятком міжнаціональних відносин і становища російськомовного населення.

Опитувані Центром Разумкова громадяни у лютому 2011 року найчастіше відзначають погіршення ситуації у сфері цін і тарифів (88,7% респондентів), добробуту родин опитаних (60,3%), зниження впевненості у завтрашньому дні (58,3%), економічного становища країни (54,2%), оплати праці (52,2%).

Особливу увагу привертає така оцінка дій нинішньої влади як зниження рівня стабільності – про це заявило 56,2% опитаних. Що в свою чергу ставить під сумнів одну із головних тез влади про досягнення нею суспільно політичної стабільності.

Протягом останнього року зросла (з 14,8% в січні 2010 року до 18,3% в лютому 2011 року) частка тих громадян, які вважають себе за самооцінкою бідними і "ледве зводять кінці з кінцями", тоді як частка тих, кому "в цілому на життя вистачає", знизилася з 36,7% до 32,8% опитаних.

Такий супільний песимізм та негативізм не міг не позначатися на рейтингах президента та його команди. Перші ознаки закінчення медового місяця між владою і опозицією соціологи Центра Разумкова зафіксували вже у серпні 2011 року.

Надалі така тенденція лише підсилювалася: рівень повної підтримки діяльності інститутів влади з квітня 2010 року по квітень 2011 року знизився більше ніж в три рази: президента України – з 37,8% до 11,3%; уряду – з 25,3% до 6,5%; парламенту – з 16,6% до 5,3%.

На жаль, нинішня владна команда довела, що не розуміє важливості суспільної підтримки проведення реформ в країні. Лише за використання такого потужного ресурсу можливе не лише збереження самої влади, а й проведення дійсно необхідних перетворень в країні.

Однак, можновладці обмежуються лише суто політехнологічними прийомами, намагаючись переключити увагу з проблем соціально-економічного характеру на шоу-події у політиці.

Наприклад, експерти досить жваво обговорювали, чому саме зараз була ініційована справа проти колишнього президента України Леоніда Кучми. Висувалося багато версій – помста за 2004 рік, намагання довести Заходу, що у нас всі рівні перед законом, тиск на зятя Леоніда Даниловича Віктора Пінчука.

Серед цих припущень обговорювали і політтехнологічний сценарії, який передбачав переключення суспільної уваги з питань високих цін, безробіття, боротьби зі злочинністю та корупцією на довготривале шоу з постійними викликами колишнього глави держави до Генеральної прокуратури.

На жаль, за дужками дій нинішньої влади, в чому практично ніхто з експертів і не сумнівався, залишається відповідь на головне питання, відповідь на яке чекає суспільство: хто замовив вбивство Георгія Гонгадзе?

З одного боку, переважна частина українського суспільства перебуває у депресивному стані і соціальному розпачі, з іншого – такі настрої стимулюють зростання потенціалу громадського протесту. Намагання влади переключити увагу на інші події у таких умовах, навряд чи будуть ефективними.

СУСПІЛЬНИЙ ПРОТЕСТ, ЯКИЙ ВІН Є

Погіршення соціально-економічної ситуації в країні та суспільного самопочуття закономірно призвело до зростання вербальної готовності громадян до участі в акціях протесту для захисту своїх прав.

Той порядок, який пропонує нинішня влада людям, стає їм все менш до вподоби. Більшість (53,9% у квітні 2011 року проти 46,5% у жовтні 2009 року) опитаних Центром Разумкова громадян вважають, що в разі значного погіршення умов життя краще вийти на вулицю з протестом (див. Табл. 2).

За період з жовтня 2009 року по квітень 2011 року на 12% (34,8% до 22,8% опитаних) знизилась частка тих, хто готовий терпіти матеріальні труднощі "заради збереження в країні порядку".

Таблиця 2

Що, на Вашу думку, краще – терпіти матеріальні труднощі заради збереження в країні порядку, чи в разі значного погіршення умов життя вийти на вулицю з протестом?

Серпень 2002 року, %

Квітень

2003 року, %

Жовтень 2009 року, %

Лютий 2011 року, %

Квітень 2011 року,

%

Терпіти матеріальні

труднощі заради збереження

в країні порядку

23,5

24,2

34,8

21,7

22,8

В разі значного погіршення

умов життя вийти на вулицю

з протестом

51,2

52,7

46,5

56,5

53,9

Важко відповісти

25,3

23,1

18,7

21,8

23,2

Громадяни України виявилися більш схильними до участі у мирних акціях протесту: у санкціонованих (31,9%, разом "тих, хто впенений, що візьме участь" та "тих, хто скоріше за все візьме участь") та несанкціонованих (17,7%) мітингах і демонстраціях, а також – у страйках (16%).

Вербальна готовність респондентів, упевнених, що візьмуть участь у таких проявах вуличної демократії, у квітні 2011 року порівняно з груднем 2008 року помітно зросла (див. Табл. 3).

Найнижча готовність виявлена щодо участі у силових формах протесту (вуличні заворушення – 5,5%, створення незалежних від Президента та Уряду збройних формувань (4,6%). При цьому значна динаміка зростання (або зниження) такої готовності на сьогодні відсутня.

Таблиця 3

Чи готові Ви особисто взяти участь у таких акціях протесту для захисту своїх прав та інтересів?

Упевнений, що візьму участь

Скоріше за все, візьму участь

Скоріше за все, не братиму участі

Упевнений, що не братиму участі

Важко відповісти

Санкціоновані мітинги та демонстрації

 

 

 

 

 

Грудень 2008

7,2

17,1

19,1

45,8

10,8

Квітень 2011

12,7

19,2

14,7

45,3

8,1

Несанкціоновані мітинги та демонстрації

 

 

 

 

 

Грудень 2008

3,3

10,0

20,9

54,0

11,8

Квітень 2011

6,1

11,6

17,8

56,0

8,4

Страйки

 

 

 

 

 

Грудень 2008

2,8

10,6

18,8

56,0

11,7

Квітень 2011

5,1

10,9

14,9

61,0

8,0

Бойкот - відмова від виконання рішень адміністрації, органів влади

 

 

 

 

 

Грудень 2008

2,2

8,6

18,4

58,2

12,6

Квітень 2011

3,7

8,1

15,1

64,8

8,3

Блокування руху на дорогах та залізницях

 

 

 

 

 

Грудень 2008

2,0

6,7

17,6

62,5

11,2

Квітень 2011

3,1

5,5

14,8

69,1

7,5

Вуличні заворушення

 

 

 

 

 

Грудень 2008

2,0

5,1

16,3

65,5

11,1

Квітень 2011

2,3

3,2

13,0

74,9

6,5

Створення незалежних від Президента та уряду збройних формувань

 

 

 

 

 

Грудень 2008

1,5

3,1

14,4

69,2

11,7

Квітень 2011

2,0

2,6

11,2

77,0

7,2

Головні причини зростання протесного потенціалу суспільства полягають сьогодні не в сфері політики, а економіки.

У разі значного підвищення цін на найнеобхідніше у законних акціях протесту у квітні 2011 року могли б узяти участь 42,5% опитаних, у разі масового скорочення робочих місць – 26,9% респондентів.

Натомість, проти злочинності та беззаконня і проти свавілля місцевої влади готові протестувати по 21,6% опитаних, на захист прав людей, чиї права були порушені – 15,4%. На підтримку діючої влади готові вийти лише 2,6% опитаних.

Такі відповіді цілком закономірні, адже для усвідомлення свого політичного інтересу громадянам потрібен певний час, а опозиція ще не сприймається як дійсна альтернатива владі.

Громадяни сьогодні переважно не довіряють політикам, як провладним, так і опозиційним, а отже не сприймають їх в якості лідерів суспільного протесту.

Якщо ж прогнозувати розвиток ситуації (прогнози – річ невдячна), то вона, у випадку наростання негативних факторів для суспільства, може розвиватися за двома сценаріями.

Менш імовірним сценарієм є посилення соціальної депресії, латентного невдоволення, "внутрішня" або зовнішня міграція.

Водночас, неконтрольований соціальний вибух з радикальними для влади наслідками може стати цілком реальним майбутнім нашої країни.

Особливе ставлення до Києва. Можна проводити масові акції в Одесі, Львові, Донецьку, але цього буде замало для радикального впливу загалом на ситуацію в країні.

Прихід до влади у Києві нової команди на чолі з Олександром Поповим дзеркально відображує картину загалом по країні. Єдина відмінність – у цієї команди на старті не було високого рівня підтримки. Олександр Попов та його керівники з Банкової розраховували, що він зможе завдяки своїм діям, в майбутньому виграти вибори київського мера.

Однак, надії не виправдалися. Кияни не горять бажанням "зізнаватися" у суспільній довіри до голови міськадміністрації. Розуміючи це регіонали вирішили без виборів створити "нову – стару" більшість у Київраді та політично "зачистити" столицю.

Головним же подразником, який визначає самопочуття киян виявилося зростання цін. Дані опитування, проведеного "Українським демократичним колом" на замовлення Інституту політики свідчать, що таке зростання тією чи іншою мірою хвилює абсолютну більшість жителів столиці (97,2%).

Половина киян (50,3%) вважає, що головним винуватцем нинішнього стрімкого зростання цін є як нинішня, так і попередня влада однаковою мірою. 31,8% опитаних вважають головним винуватцем зростання цін нинішню владу, а 7,4% – попередню владу.

Незадоволеність нинішньою ситуацією у столиці призвело до того, що половина киян (53,4%) готова особисто відстоювати свої права та інтереси, беручи участь в акціях протесту – з них 28,1% готова брати участь прямо зараз, а 25,3% готові брати участь трохи пізніше, якщо життя і далі погіршуватиметься. Не братимуть участі в акціях протесту за жодних обставин 37% жителів столиці.

Потенціал протесних настроїв в суспільстві зростає. На сьогодні він визначається, перш за все, соціально-економічними негараздами.

Однак, при продовженні таких дій нинішньої влади, без сумніву, протест все більше буде пов’язуватися із факторами політичними, із формуванням політичних вимог до владної еліти та може закінчиться неконтрольованим соціальним вибухом.

***

Дослідження проведене соціологічною службою Центру Разумкова з 1 по 5 квітня 2011 року. Було опитано 2009 респондента віком від 18 років у всіх областях України, Києві та АР Крим за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Вибірка опитування будувалася як стратифікована, багатоступенева, випадкова із квотним відбором респондентів на останньому етапі.

Опитування здійснювалося у 132 населених пунктах (із них 79 міських та 53 сільських поселень). Теоретична похибка вибірки (без врахування дизайн-ефекту) не перевищує 2,3% з імовірністю 0,95.

Для порівняння були використані інші дослідження Центру Разумкова, проведені у 2002-2011 роках.

"Українське демократичне коло" на замовлення Інституту політики 19-25 березня 2011 року провело репрезентативне вибіркове опитування дорослого населення міста Києва.

Усього за місцем проживання опитано 800 респондентів віком від 18 років і старше. Статистична похибка вибірки без урахування дизайн-ефекту з вірогідністю 0,95 не перевищує ±3,5%.

Ігор Жданов, Аналітичний центр "Відкрита політика"

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді