Контрольний постріл у некеровану демократію

Четвер, 2 червня 2011, 12:25

Зміни виборчого законодавства, що протягом 20 років передують мало не всім кампаніям, завжди мотивувалися пошуком "максимального наближення влади до народу". Не виключенням є й теперішня "реформа" виборчого законодавства.

"Наближення" влади до народу декларується у вигляді повернення мажоритарної складової в змішаній системі обрання депутатів, що начебто дозволяє громадянам "мати свого депутата".

Водночас побіжним підсилювачем потреби в "реформі" виступає ще й нещодавня зміна Конституції через рішення КС, яка повернула до практики зменшення ролі законодавчого органу в системі влади.

Щоправда, президент Янукович задекларував кінцевим пунктом своїх тотальних реформ у країні ще одне переписування Конституції, для котрого вже й започатковано так звану Конституційну асамблею. Не зрозуміло лише, чи є в цьому контексті нині пропонований проект виборчого закону черговим тимчасовим, проміжним етапом, чи відбиватиме вже й концепцію Конституції, котру хоче бачити команда Януковича.

Але зрозуміло, що й в укладанні наступного "суспільного договору" – узято курс на подальший "секвестр" громадських інтересів. Він пролягає не через пропозицію підвищення прохідного бар'єру для партій у пропорційній частині законопроекту, і не через заборону блоків чи технологічні лазівки для фальсифікаторів процесу.

Головний механізм викривлення майбутнього волевиявлення громадян – у скасуванні норми про не підтримку жодного кандидата або партії.

 

Тобто так званої норми "проти всіх".

Арифметичний сенс скасування цієї норми полягає в суттєвому зменшенні кількості виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Враховуючи дані соціології, що обчислюють кількість "противсіхів" 17 – 25-ма відсотками, – йдеться навіть не про сотні тисяч, а мільйони голосів виборців. Котрим пропонується за надмірної вибагливості до запропонованого їм політичного "продукту" просто не ходити на вибори.

А оскільки обрання депутатів і партій визначається у відсотках саме до кількості виборців, що взяли участь у голосуванні – така арифметика спрощує завдання для провідних політичних сил, чий електорат мінімізувався до невиправних фанатів. А також нарощує можливості маніпулювання відсотками, отриманими так званими "третіми силами", котрі, власне, і сформувались для задоволення політичного попиту протестного електорату.

Скасування норми "проти всіх" саме й відповідає на питання: як зберегтися при владі, втративши довіру переважної більшості громадян.

Простіше кажучи, уже в цій частині законопроект написаний в інтересах лише ПР та БЮТ-"Батьківщини". А чи одразу ця спроба запровадження двопартійності матиме успіх – залежить від енергійності проведення відповідних торгів.

Не витримує критики твердження про те, що скасування для партій річного терміну реєстрації перед виборами – розширить ринок політичних пропозицій для вибагливих "противсіхів". І що заборона голосувати "проти всіх" якось силоміць підвищить відповідальність виборців за свій вибір.

По-перше, якщо розмаїтий "ринок" здатен подолати недовіру виборців-скептиків, то норма "проти всіх" покаже нулі, та й годі. То для чого її скасовувати? Адже в парламенті не ліквідовуються кнопки "проти" й "утримався", хоча рішення ухвалюються кнопкою "за".

По-друге, очевидно ж, що очікуваний політичний "спам" від досі не задіяного в активній політиці партійного мотлоху, що його "впарюють" виборцям у "навантаження" до їхньої розбірливості, усе одне залишить повно бонусів лідерам перегонів. Особливо завдяки підвищеному бар'єру.

По-третє, позбавлення виборців права висловитись негативно до всіх політпропозицій суперечить засадничій конституційній нормі про вільні вибори. Хіба що примус обирати "менше зло" дещо видозміниться – на примус викинути свій голос у контейнер для політичного сміття...

Нарешті, демагогія про "відповідальність виборців" і посилання на європейську практику – матимуть сенс лише після остаточного вирішення питання про європейське дотримання обов'язку депутата голосувати в парламенті персонально.

Цікаво, що ідея усунення "противсіхів" з електорального "пляжу" є найменш критикованою нормою виборчого законопроекту в політичному середовищі. От, зокрема, у заяві НУНСу, що відмовляється голосувати за даний законопроект, лунає критика будь-яких норм, тільки не примусу виборців до "відповідальності".

Але при цьому констатація соціологами зростання цього так званого "протестного" електорату, з котрим за умовчанням вирішено розправитись надто вже простим способом, не супроводжувалась більш-менш докладним аналізом причин цього явища.

Не можна ж серйозно сприймати твердження, що 17-25 відсотків розчарованих виборців – політтехнологічний продукт виборчої кампанії 2007 року із прізвищем "Противсіх", яка, до речі, завершилась тоді повним провалом.

Принаймні недалекоглядно й трактувати біля чверті громадян країни як сліпе знаряддя боротьби Ющенка проти Тимошенко за Януковича в 2010 році. Тим більше, що ідея скасування протестного голосування нині саме й належить партії влади, та й не заперечується блоком Ющенка.

І навіть Тимошенко не зможе пояснити, як 4,5 відсотків нібито маніпульованих "противсіхів" виросли за час її затятої боротьби проти режиму Януковича в теперішню цифру. Замість просто перетекти в її табір...

Отже, хто такі "противсіхи"? Узагальнивши різноманітні соціологічні та просто інтерактивні опитування, бачимо серед них тих, хто вважають, що:

– жодна політична сила в Україні не здатна відобразити й захистити національні інтереси країни;

– стиль політичної поведінки як влади, так і опозиції – абсолютно однаковий у своїй неефективності або й злочинності;

– особисті інтереси представників українського істеблішменту далекі від особистих інтересів будь-кого з "пересічних" громадян;

– привілеї, отримані істеблішментом внаслідок виборів, уже не обмежуються матеріальними й правовими перевагами, а переросли в узурпацію влади, а відтак – в ігнорування законів і Конституції;

– влада й опозиція ведуть узгоджену неоголошену війну проти власного народу, зраджують державу й сплановано спрямовують її до самознищення.

При цьому парадокс полягає в тім, що "противсіхи", на відміну від владців, не є політичними циніками й нігілістами. Навпаки, вони мають чіткі переконання, а також уявлення про способи їхнього втілення в практичну політику.

Але споглядання діяльності чи, радше, бездіяльності парламенту, зокрема, тотального порушення особистого голосування за закони, дотримання котрих є обов'язковим для "пересічних громадян", – уже не знаходить у їхній свідомості жодних виправдань для власних же ідеологічних обранців.

Як не має для них сенсу декларування кандидатами своєї правої чи лівої політичної орієнтації – коли навіть пропорційна система виборів і парламентська форма правління не витримала натиску "тушкованих" особистих інтересів при фракційних зрадах і формуванні більшості.

А оскільки новий закон та стара-нова Конституція взагалі повертають повновладдя так званої ситуативної політики, – партійно-ідеологічна балаканина не вартує жодної уваги.

До речі, про персональне голосування.

Конституційний суд вже відмовив у відкритті провадження в розгляді подання 53 депутатів щодо конституційності змін до Конституції стосовно термінів проведення виборів у зв'язку з порушенням процедури голосування за ці зміни...

Але щось не чути протестів опозиції із цього сумного приводу.

Отже, за яким би законом не був обраний новий парламент, з першого ж дня своєї роботи він матиме прекрасну змогу й далі викривлювати волю виборців, ігнорувати будь-яку відповідальність тощо.

Бо парламент, як законодавчий орган, формується не виборчим законом, тобто не способом обрання депутатів – а Конституцією в тлумаченні її Конституційним судом і законом про регламент ВР. А саме – нормами входження депутатів у ті чи інші усталені структури, як от більшість, фракції, комітети, а також правилами й винятками з них щодо процедури розгляду та ухвалення рішень.

Намір викреслити норму "проти всіх" свідчить, що ніхто й не збирається боротися за відновлення довіри протестних виборців. Ба більше: є намір сприяти, аби "дуже розумні" не псували свято брехливих сподівань для менш вибагливої "біомаси".

Бо "противсіхи" становлять собою ту потугу неконтрольованої демократії, котра створила в 2004 році Майдан. А потім таки позбавила влади тих, хто спробував його приватизувати.

Український істеблішмент дуже добре це розуміє, тому має спільні плани ліквідувати цю неконтрольовану громадську загрозу своїй стабільності.

От і все.

Хоча є ще дещо. Витіснення протестувальників із легального поля, виведення їх "на вулицю" тягне за собою посилення поліцейського, силового упокорення "незгодних". У Росії це практикується так давно, що залишилось тільки впровадити досвід, зокрема, і законодавчий.

Буде логічно, що саме це стане ще до виборів предметом торгів і домовленостей теперішнього істеблішменту. Бо все решту – розподіл своїх відсотків відповідно до апетитів і готовності до брудної роботи – вони й без того мирно поділять між собою за відсутності впливу носіїв неконтрольованої демократії.

Тоді дійсно буде "все".

Ірина Погорєлова, спеціально для УП

Увага! Ми увімкнули премодерацію. Коментарі з'являються із затримкою.
Головне на Українській правді