Контрольний постріл у некеровану демократію

Четвер, 2 червня 2011, 12:25

Зміни виборчого законодавства, що протягом 20 років передують мало не всім кампаніям, завжди мотивувалися пошуком "максимального наближення влади до народу". Не виключенням є й теперішня "реформа" виборчого законодавства.

"Наближення" влади до народу декларується у вигляді повернення мажоритарної складової в змішаній системі обрання депутатів, що начебто дозволяє громадянам "мати свого депутата".

Водночас побіжним підсилювачем потреби в "реформі" виступає ще й нещодавня зміна Конституції через рішення КС, яка повернула до практики зменшення ролі законодавчого органу в системі влади.

Щоправда, президент Янукович задекларував кінцевим пунктом своїх тотальних реформ у країні ще одне переписування Конституції, для котрого вже й започатковано так звану Конституційну асамблею. Не зрозуміло лише, чи є в цьому контексті нині пропонований проект виборчого закону черговим тимчасовим, проміжним етапом, чи відбиватиме вже й концепцію Конституції, котру хоче бачити команда Януковича.

Але зрозуміло, що й в укладанні наступного "суспільного договору" – узято курс на подальший "секвестр" громадських інтересів. Він пролягає не через пропозицію підвищення прохідного бар'єру для партій у пропорційній частині законопроекту, і не через заборону блоків чи технологічні лазівки для фальсифікаторів процесу.

Головний механізм викривлення майбутнього волевиявлення громадян – у скасуванні норми про не підтримку жодного кандидата або партії.

 

Тобто так званої норми "проти всіх".

Арифметичний сенс скасування цієї норми полягає в суттєвому зменшенні кількості виборців, що візьмуть участь у голосуванні. Враховуючи дані соціології, що обчислюють кількість "противсіхів" 17 – 25-ма відсотками, – йдеться навіть не про сотні тисяч, а мільйони голосів виборців. Котрим пропонується за надмірної вибагливості до запропонованого їм політичного "продукту" просто не ходити на вибори.

А оскільки обрання депутатів і партій визначається у відсотках саме до кількості виборців, що взяли участь у голосуванні – така арифметика спрощує завдання для провідних політичних сил, чий електорат мінімізувався до невиправних фанатів. А також нарощує можливості маніпулювання відсотками, отриманими так званими "третіми силами", котрі, власне, і сформувались для задоволення політичного попиту протестного електорату.

Скасування норми "проти всіх" саме й відповідає на питання: як зберегтися при владі, втративши довіру переважної більшості громадян.

Простіше кажучи, уже в цій частині законопроект написаний в інтересах лише ПР та БЮТ-"Батьківщини". А чи одразу ця спроба запровадження двопартійності матиме успіх – залежить від енергійності проведення відповідних торгів.

Не витримує критики твердження про те, що скасування для партій річного терміну реєстрації перед виборами – розширить ринок політичних пропозицій для вибагливих "противсіхів". І що заборона голосувати "проти всіх" якось силоміць підвищить відповідальність виборців за свій вибір.

По-перше, якщо розмаїтий "ринок" здатен подолати недовіру виборців-скептиків, то норма "проти всіх" покаже нулі, та й годі. То для чого її скасовувати? Адже в парламенті не ліквідовуються кнопки "проти" й "утримався", хоча рішення ухвалюються кнопкою "за".

По-друге, очевидно ж, що очікуваний політичний "спам" від досі не задіяного в активній політиці партійного мотлоху, що його "впарюють" виборцям у "навантаження" до їхньої розбірливості, усе одне залишить повно бонусів лідерам перегонів. Особливо завдяки підвищеному бар'єру.

По-третє, позбавлення виборців права висловитись негативно до всіх політпропозицій суперечить засадничій конституційній нормі про вільні вибори. Хіба що примус обирати "менше зло" дещо видозміниться – на примус викинути свій голос у контейнер для політичного сміття...

Нарешті, демагогія про "відповідальність виборців" і посилання на європейську практику – матимуть сенс лише після остаточного вирішення питання про європейське дотримання обов'язку депутата голосувати в парламенті персонально.

Цікаво, що ідея усунення "противсіхів" з електорального "пляжу" є найменш критикованою нормою виборчого законопроекту в політичному середовищі. От, зокрема, у заяві НУНСу, що відмовляється голосувати за даний законопроект, лунає критика будь-яких норм, тільки не примусу виборців до "відповідальності".

Але при цьому констатація соціологами зростання цього так званого "протестного" електорату, з котрим за умовчанням вирішено розправитись надто вже простим способом, не супроводжувалась більш-менш докладним аналізом причин цього явища.

Не можна ж серйозно сприймати твердження, що 17-25 відсотків розчарованих виборців – політтехнологічний продукт виборчої кампанії 2007 року із прізвищем "Противсіх", яка, до речі, завершилась тоді повним провалом.

Принаймні недалекоглядно й трактувати біля чверті громадян країни як сліпе знаряддя боротьби Ющенка проти Тимошенко за Януковича в 2010 році. Тим більше, що ідея скасування протестного голосування нині саме й належить партії влади, та й не заперечується блоком Ющенка.

І навіть Тимошенко не зможе пояснити, як 4,5 відсотків нібито маніпульованих "противсіхів" виросли за час її затятої боротьби проти режиму Януковича в теперішню цифру. Замість просто перетекти в її табір...

Отже, хто такі "противсіхи"? Узагальнивши різноманітні соціологічні та просто інтерактивні опитування, бачимо серед них тих, хто вважають, що:

– жодна політична сила в Україні не здатна відобразити й захистити національні інтереси країни;

– стиль політичної поведінки як влади, так і опозиції – абсолютно однаковий у своїй неефективності або й злочинності;

– особисті інтереси представників українського істеблішменту далекі від особистих інтересів будь-кого з "пересічних" громадян;

– привілеї, отримані істеблішментом внаслідок виборів, уже не обмежуються матеріальними й правовими перевагами, а переросли в узурпацію влади, а відтак – в ігнорування законів і Конституції;

– влада й опозиція ведуть узгоджену неоголошену війну проти власного народу, зраджують державу й сплановано спрямовують її до самознищення.

При цьому парадокс полягає в тім, що "противсіхи", на відміну від владців, не є політичними циніками й нігілістами. Навпаки, вони мають чіткі переконання, а також уявлення про способи їхнього втілення в практичну політику.

Але споглядання діяльності чи, радше, бездіяльності парламенту, зокрема, тотального порушення особистого голосування за закони, дотримання котрих є обов'язковим для "пересічних громадян", – уже не знаходить у їхній свідомості жодних виправдань для власних же ідеологічних обранців.

Як не має для них сенсу декларування кандидатами своєї правої чи лівої політичної орієнтації – коли навіть пропорційна система виборів і парламентська форма правління не витримала натиску "тушкованих" особистих інтересів при фракційних зрадах і формуванні більшості.

А оскільки новий закон та стара-нова Конституція взагалі повертають повновладдя так званої ситуативної політики, – партійно-ідеологічна балаканина не вартує жодної уваги.

До речі, про персональне голосування.

Конституційний суд вже відмовив у відкритті провадження в розгляді подання 53 депутатів щодо конституційності змін до Конституції стосовно термінів проведення виборів у зв'язку з порушенням процедури голосування за ці зміни...

Але щось не чути протестів опозиції із цього сумного приводу.

Отже, за яким би законом не був обраний новий парламент, з першого ж дня своєї роботи він матиме прекрасну змогу й далі викривлювати волю виборців, ігнорувати будь-яку відповідальність тощо.

Бо парламент, як законодавчий орган, формується не виборчим законом, тобто не способом обрання депутатів – а Конституцією в тлумаченні її Конституційним судом і законом про регламент ВР. А саме – нормами входження депутатів у ті чи інші усталені структури, як от більшість, фракції, комітети, а також правилами й винятками з них щодо процедури розгляду та ухвалення рішень.

Намір викреслити норму "проти всіх" свідчить, що ніхто й не збирається боротися за відновлення довіри протестних виборців. Ба більше: є намір сприяти, аби "дуже розумні" не псували свято брехливих сподівань для менш вибагливої "біомаси".

Бо "противсіхи" становлять собою ту потугу неконтрольованої демократії, котра створила в 2004 році Майдан. А потім таки позбавила влади тих, хто спробував його приватизувати.

Український істеблішмент дуже добре це розуміє, тому має спільні плани ліквідувати цю неконтрольовану громадську загрозу своїй стабільності.

От і все.

Хоча є ще дещо. Витіснення протестувальників із легального поля, виведення їх "на вулицю" тягне за собою посилення поліцейського, силового упокорення "незгодних". У Росії це практикується так давно, що залишилось тільки впровадити досвід, зокрема, і законодавчий.

Буде логічно, що саме це стане ще до виборів предметом торгів і домовленостей теперішнього істеблішменту. Бо все решту – розподіл своїх відсотків відповідно до апетитів і готовності до брудної роботи – вони й без того мирно поділять між собою за відсутності впливу носіїв неконтрольованої демократії.

Тоді дійсно буде "все".

Ірина Погорєлова, спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді