Наша "війна"
Поглянувши на 20 років незалежності, ми не побачимо стрімкого розвитку і перемог. Ми не побачимо визнання нашої країни і гордості за неї. Все, що ми бачимо – це руїна, породжена постійною політичною війною.
Оглядаючись назад ми побачимо, що сьогоднішня "їхня війна" триває вже 10 років, а в центрі продовжують залишатись ті ж самі обличчя.
Ми побачимо, що всі головні "полководці" вже багато разів були при владі, багато разів нічого не досягали.
Ми побачимо, що хоча вони постійно воюють, в них багато спільного: дорогий одяг, палаци за містом, здоровенні автопарки, десятки і сотні бізнесів, записаних на родину, і весь цей бізнес, як правило, живе з українського бюджету.
І сьогодні, коли "їхня війна" досягає чергового піку, нас закликають стати до лав і захищати демократію, свободу, європейський вибір. Однак, ми постійно захищаємо їх, ось вже 10 років поспіль, та в підсумку отримуємо теж саме.
Прийшов час зрозуміти, що "їхня війна" - це не "наша війна".
І це розуміння з’являється. В канонаді чергової "їхньої війни" зовсім залишився непоміченим факт, який свідчить про серйозні зміни в українському суспільстві.
Оприлюднені дані останніх соціологічних досліджень показують, що "їм" вже не вдається затягнути українців у власне протистояння. З часу ув’язнення Юлії Тимошенко її рейтинг виріс всього на 4% - практично в межах похибки.
Потрійне падіння підтримки чинного президента, падіння рейтингів Тігіпка, незмінність невисоких рейтингів Яценюка – це все доказ того, що "вони" і "ми" перестали бути одним цілим.
Хтось намагається пояснити це апатією, розчаруванням, зневірою, але, насправді, в суспільстві наростає усвідомлення, що руїна, в якій ми живемо, є спільним продуктом всіх дійсних політиків разом узятих, а не окремих з них.
Прийшов час дати відповідь на питання: а в чому полягає "наша війна"? Якщо ми не хочемо брати участь в "їхній війні", то як все-таки змінити реальність, досягнути успіху?
"Наша війна" була і залишається в головному – гідно жити у своїй країні. Мати нормальні умови ведення бізнесу, нормальні дороги, нормальні пенсії і соціальні послуги, можливість власного розвитку, зрештою, мати відповідальну владу, яка поважає своїх громадян.
Наші вороги – це не конкретні політики, не сусідні держави чи міжнародні організації, наші вороги: це корупція, жадібність, безвідповідальність і безсовісність тих, кому ми довіряли владу впродовж останніх 10 років.
І сьогодні перед нами стоїть завдання розпочати "свою війну" за вирішення цих проблем, бо участь в "їхній" веде до ще глибшої руїни.
Але з чого почати?
"Вони" будуть активно нав’язувати нам свою війну, змушувати зайняти конкретну сторону, здійснити вибір. Майже через рік нас поставлять у вже знайому ситуацію вибору меншого зла. Тому головне завдання – не допустити безальтернативних виборів.
Двічі прем’єр Тимошенко, двічі прем’єр та президент Янукович, спікери Яценюк та Литвин, реформатор Тігіпко – всі ці люди є відповідальними за сучасний стан країни. Продовжити їхнє політичне життя – зробити внесок в руїну. За десять років ці люди не спромоглися поставити країну на шлях розвитку, годі сподіватись від них цього і в наступне десятиліття.
За рік, що залишився до виборів, в суспільстві має ствердитися альтернатива, і вона вже народжується. Чимало людей щодня відстоюють власну гідність у нерівному протистоянні з владою.
Вони відсуджують незаконні тарифи, моніторять витрачання бюджетних коштів, вимагають від чиновників декларацій, захищають парки та майданчики, протистоять свавіллю міліції та мажорів, рейдерам та порожнім реформам. Це не олігархи, не кримінал, це прості люди, які знаходять хвилину вільного часу та інвестують її у зміни.
Вони не є героями вечірніх політичних ток-шоу, хоча практичний вимір їхнього внеску непорівнянний з внеском окремих радників президента.
За рік нас має стати більше і ми маємо бути готові замінити чинну еліту.
Починати "нашу війну" необхідно з тотального протистояння корупції, а не з бійок на День незалежності чи з виступів під Печерським судом. Саме корупція породжує жадібність і війну у владі, нестримне бажання нищити один одного ціною добробуту народу.
Боротьба з корупцією складається з кількох рівнів:
* Рівень бюджету. Ми повинні взяти бюджет під тотальний громадський контроль. Кожна витрачена копійка повинна мати реальний результат, який треба перевіряти.
Законодавчі зміни з доступу до інформації дозволили зробити бюджети і їх витрати більш прозорими.
Контроль допоможе швидко розкривати корупційні схеми і знаходити винних. Однак, що ще важливіше: саме люди, які борються з корупцією гідні стати новою владою.
І ми – суспільство - повинні задати це, як критерій для всіх майбутніх кандидатів. Гасло "А що ти зробив в боротьбі з корупцією?" – має стати новою вимогою до політиків.
* Рівень доходів політиків. Тотальний контроль повинен бути також і за тими, хто розпоряджається коштами.
І тут не повинно існувати поділу на особисте і публічне життя. Політик і його сім’я представляють інтереси громадян, і для негідних принизливих вчинків не має окремого часу чи обставин, бо ці вчинки кидають тінь на всіх.
Тому нові альтернативні політики мають бути готовими до життя під лупою, бути готовими дотримуватись задекларованих цінностей не тільки під час зрежисованих зустрічей, а й у повсякденному житті.
Корупцію неможливо побороти зверху, бо найчастіше саме бажання прийти до влади виходить з корупційних мотивів. Тому обіцянки нових законів і реформ – не більше ніж пустослів’я.
Боротьба з корупцією починається з її виявлення простим громадянином, з його дзвінка в правоохоронні органи, з його скарги керівнику, з його вимоги надати документи про витрачання бюджетних коштів, з його пікету, звернення до суду, до журналістів.
Людина, яка кидає виклик системі, яка переломлює свій страх, яка прагне досягнути змін не з високої посади, а в складних обмежених часом та ресурсах можливостях, заслуговує представляти нас у владі.
Легко не буде. Влада буде звиватись, тиснути, залякувати. Успіхи обертатимуться поразками, поразки – успіхами, бо це війна. Але цього разу – це "наша війна", війна за зміни, війна проти руїни, війна за майбутнє.
Час розпочинати "нашу війну".
Василь Гацько, Віктор Андрусів, Демократичний Альянс
