ВІН чи ВОНА: історія повторюється?

П'ятниця, 30 вересня 2011, 14:19

Нещодавно випадково на очі потрапила агітка часів останніх президентських виборів.

Вироблена із блискучого, майже глянцевого паперу передвиборча брошура зовнішньо вабила, її чорно-біла кольорова гама викликала зацікавлення, наказувала мозку зупинитися, а смислове навантаження провокувало свідомість до категоричного вибору поміж двома вогнями – "ВІН чи ВОНА?".

Втім, як і у будь-якої агітки, мета цієї єдина – розвіяти усі сумніви та підвести реципієнта до добровільного й що головне – правильного вибору.

Майстерно підготовлена працюючими на Неї політтехнологами брошура на восьми своїх сторінках формату журналу "Единственная" давала вичерпний перелік критеріїв, чому обрати слід саме ЇЇ.

Воно й не дивно, адже ВОНА – молода, красива, інтелігентна. Завжди привітна та відкрита для спілкування. Справжня "Принцеса", одягнена у довжелезну вишиту сорочку, патріотичність тонів якої підкреслює колосковий німб над Її головою.

ВІН – повна протилежність Їй. Його насуплені, високо підняті брови й спрямований донизу, невпевнений погляд жодною мірою не можуть вселити довіру. А ледь похила голова та опущені руки націлюють хіба що на крамольне "винен"…

За пограбування, заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості... За вступ до КПРС, фальсифікацію виборів, привласнення Межигір’я, захист інтересів олігархів та криміналу.

ВОНА ж блискучий політик та державний діяч. Відмінно вчиться, власноруч досягає успіху у бізнесі, після чого йде в політику й долає опір системи, декриміналізує ПЕК, захищає демократію й рятує Україну від світової кризи.

ВОНА захищає інтереси України. ВОНА працює. ВОНА – це Україна.

Втім, з невідомих Їй причин Україна своїм президентом обрала Його.

ВІН переміг.

Саме ВІН в передчутті владного екстазу 25 лютого 2010 року тріумфально розмахував гетьманською булавою над своєю головою, в той час як ВОНА приречено намагалася переконати сама себе, що результати Її виборів сфальсифікували.

Та чи був це Його тріумф в буквальному розумінні цього слова? Чи не ВОНА протягом президентства свого найбільш любого друга чимало доклалася, щоб підготувати міцне підґрунтя для Його перемоги?

Чи часом не Її особисті амбіції й бажання втерти носа "любим друзям" ледь не привели очолювану Нею політичну силу до єднання з Його партією ще рік перед виборами? Очевидно, що Її заслуга в Його перемозі таки присутня.

 

І ВІН переміг…

А відтак агітка, яка ще півтора роки тому сприймалася з долею іронії, сьогодні більше схожа на відвертий сарказм щодо Неї. Надто багато змінилося за останні 19 місяців.

Як писав геніальний Шекспір, "Все змішалося в королівстві данському…" Перевернулося з ніг на голову.

Тепер працює ВІН.

Працює так натхненно, що лише за якийсь рік Йому вдалося не тільки вибудувати "строгу" управлінську вертикаль, взяти під свій контроль усі гілки державної влади в країні, але й витворити режим, про який будь-хто з його попередників міг хіба що мріяти.

З Його легкої руки на непристойно великий термін продовжено договір перебування Чорноморського флоту в Севастополі, переписано національну історію, змінено трактування Голодомору як геноциду української нації, під ширмою тотального реформування країни піддано ревізії більшість позитивних здобутків демократії останніх років.

В країну повернулась цензура, "темники" замінили "усники", ледь не провалено підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а покращення життя вже сьогодні ознаменувалось Податковим майданом та штурмом афганцями Верховної Ради.

Виходячи з власного розуміння справедливості, прагнучи воздати кожному за заслуги, ВІН вивищує одних й опускає на соціальне дно інших, позбувається опонентів й усіх неугодних, що можуть чинити будь-який спротив перетворенню України на вотчину – свою особисто та найближчого оточення.

Адже Україна для людей. Тільки от людьми тепер вважаються одиниці.

Інші – "сіра маса", "тягла сила". А відтак фізичне знущання над "простолюдами" вже давно стало нормою для українських реалій.

І в цьому контексті нещодавній публічний відстріл мешканця Калуша, як і ще живі в пам’яті звірства Лозинського та Ландіка, лише зайвий раз підтверджують ту атмосферу вседозволеності, яку відчувають "сильні світу цього" й в яку поволі втягується вся країна.

А що ВОНА?

Після президентських виборів ВОНА справляла наскільки гнітюче та жалюгідне враження, що поступово зникав будь-який інтерес спостерігати за діями цього політика. Завчені фрази, огидливі штампи й нездатність адекватно відповідати викликам нових реалій найкращим чином характеризують Її у перші місяці нового режиму.

Що характерно, навіть після поразки ВОНА не змогла вийти за рамки своєї егоїстичності. Більше того, за роки перебування в опозиції й на різного роду державних посадах ВОНА так і не спромоглася стати державним діячем, продовжуючи жити приватним, а не суспільним інтересом.

Уподібнившись вичавленому лимону, з якого особливо то й соку не начавиш, і на смітник викидати шкода, в пошуках нової ідентифікації ВОНА намагалася використовувати перший ліпший інформаційних привід.

Благо, в цьому Їй допоміг ВІН.

Дуже швидко в Його розбурханій уяві ВОНА перетворилась на обузу, особистого ворога, що несе загрозу Йому та створеному Ним режиму.

Якщо ж опонент завдає шкоди, його слід знищити. Дискредитувати, не допустити до майбутніх виборів, сховати подалі від телекамер в тюрмі…

Саме там ВОНА й перебуває ось уже другий місяць поспіль. Що символічно – в тій же камері, що й у далекому 2001.

ВІН працює… ВОНА сидить…

Однак, як не парадоксально, саме ВІН працює на Неї.

Завдяки Його недалекоглядності ВОНА для усього світу перетворилася на жертву, репресовану, головне уособлення спротиву Його режиму.

Для багатьох ВОНА – останній оплот демократії в цій країні й набуття вироку супроти Неї – свідчення остаточного встановлення в Україні репресивного авторитарного режиму.

Якби цього не хотілося, але саме ВІН реанімував Її в політичному вимірі.

А відтак, як і два роки тому, країна вкотре підходить до чергового "ВІН чи ВОНА?".

Їм взагалі сумно один без одного.

Більше того, вони доволі схожі. Без жодного з них неможливо уявити вітчизняний політикум останнього десятиліття. Неможливо, однак так хотілося б…

Обоє, хоча й у зв’язку з діаметрально протилежними обставинами, двічі перебували за гратами. Відмінність полягає лише в тому, що Він цього вже не приховує й навіть подає нащадкам за приклад, Вона використовує свої перебування в СІЗО виключно в політичних цілях.

Обоє мають за спиною олігархічні клани, що конкурують.

Обоє двічі обіймали посаду прем’єра. Навряд чи хоча б хтось з них посяде її ще раз.

Обом доля готує останнє випробовування й у будь-якому випадку переможений відправиться на смітник історії.

Єдина різниця – тепер ВОНА до всього ще і наслідок Його стратегічних помилок.

А відтак незалежно від того, де поставити кому в словосполученні "Відпустити не можна засудити", Його перспективи все одно виглядають не надто втішними.

Ще гіршими вони ризикують стати для країни в цілому, якщо ВІН таки наважиться запроторити Її за грати на попередньо озвучені 7 років та з наступною неможливістю обіймати державні посади протягом 3 років.

Власне, незалежно від терміну, сам факт означатиме єдине – розрив із Заходом й повний розворот в бік Росії.

Тільки от Україна аж ніяк не Росія. І слава Богу не Білорусь.

Він же далеко не Путін і навіть не Лукашенко. Якби ними бути не хотів…

Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП

Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування
Реклама:
Головне на Українській правді