Капітал убиває

24 перегляди
Володимир Чемерис, для УП
Понеділок, 19 грудня 2011, 10:04

Пам'яті розстріляних казахських робітників

Тоді, як грім під час негоди

Впаде на голови катів,

Нам сонце правди і свободи

Засяє в тисячах вогнів.

"Інтернаціонал", переклад Миколи Вороного

Раніше в країнах СНД – Україна, Грузія, Росія, Білорусь, Киргизстан – учасники протестів проти олігархічних і авторитарних режимів наголошували передусім на захисті громадянських прав. Сьогодні ж ці протести набувають усе більш соціального змісту. На вулиці українських, казахських і грузинських міст виходять люди, які говорять про роботу, зарплату, пенсії, доступну освіту.

На зламі 80-90-х минулого століття, у країнах колишнього СРСР відбулася зміна соціальної системи. Суспільство було поділене на соціальні групи. З одного боку, "фаворитів" – великих капіталістів, топ-менеджерів та вищу номенклатуру. З іншого, соціальні групи "аутсайдерів" – робітників, селян, студентів, безробітних, пенсіонерів, дрібних підприємців.

Задля збереження свого економічного й політичного панування великий капітал впровадив нам президентський авторитаризм як політичну систему, і ліберальні економічні концепції – як ідеологічне підґрунтя свого панування. Суть цих концепцій зводиться до індивідуальної економічної свободи у формі абсолютного права власності та свободи підприємницької діяльності. Функції суспільного регулятора в цій моделі покладено на ринок.

Запропонований суспільний порядок оголошувався ідеологами світового капіталізму та ідеологами ринкових реформ у країнах Східної Європи та пострадянських республіках – природнім, гармонійним та мало не єдино можливим.

Втім, ще із часів бурхливого розвитку капіталізму в 19-му столітті, стало зрозумілим, що такий суспільний порядок систематично відмовляє переважній більшості громадян у шансах на свободу та рівність, у праві на освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення.

Проти такого стану речей сьогодні повстали не лише громадяни Греції, Італії, Франції, Великобританії, але й "столиці" капіталізму – США.

У пострадянських країнах, на відміну від країн західного капіталізму, де економічна свобода межує з відносною політичною свободою, до ліберальних економічних концепцій долучилася практика президентського авторитаризму. Адже новим "руським", "українським", "грузинським" та іншим, які розподілили колишнє "загальнонародне" майно на свою користь, потрібен гарант незворотності цього перерозподілу та арбітр у конфліктних ситуаціях.

Свого роду аналог пахана на зоні.

Системні порушення громадянських прав, до яких спричинилися ці авторитарні режими, призвели до масових виступів на захист свободи слова, свободи зібрань, свободи вибору та вираження думки.

Україна, де 2000-го вибухнула громадянська акція "Україна без Кучми", була в авангарді цих протестів.

З початку 2010-х усе більше протестів наповнюються соціальним змістом.

Так, згідно з результатами моніторингу протестів в Україні, який проводить Центр дослідження суспільства, 2010-го року 56% усіх протестів мали соціально-економічні вимоги. Кількість учасників соціальних протестів набагато перевищує кількість масовки мітингів політичної опозиції. Загальна кількість соціальних протестів із кожним місяцем зростає, як зростає й кількість репресій проти них: судові заборони, розгін мітингів міліцією, затримання активістів.

В Україні, як і на всьому пострадянському просторі, розпочалася класова боротьба. Боротьба, яка має знайти своє вирішення в соціальній революції.

Така ж тенденція – до соціалізації вимог протестувальників – є й в інших країнах СНД.

У вересні грузинська влада придушила страйк металургів у Кутаїсі.

У Донецьку, після атаки українських правоохоронців на намети чорнобильців, гине пенсіонер.

А тепер казахська поліція розстріляла нафтовиків у Жанаозені. За різними даними, загинули від 10 до 70 робітників.

Класовий конфлікт у Казахстані тлів давно. Ще 2010-го робітники нафтового підприємства "Каражанбасмунай", яке належить казахському й китайському капіталу, почали вимагати поліпшення умов праці та підвищення зарплати.

Юриста незалежної профспілки цього підприємства Наталію Соколову казахський суд 8 серпня 2011 засудив до 6 років позбавлення волі за "розпалювання соціальної ворожнечі – !!! – та порушення порядку організації та проведення зібрань, мітингів, пікетів та демонстрацій". Підставою для судового переслідування право захисниці стала заява одного з керівників "Каражанбасмунаю", китайського топ-менеджера Юаня Му.

17 травня 2011 розпочався страйк робітників "Каражанбасмунаю", а з 26 травня до них приєдналися робітники підприємства "Озенмунайгазу". Заступник голови профспілки робітників "Каражанбасу" Асланбек Айдарбаєв був побитий невідомими, а його будинок підпалили.

30 червня активіст страйку робітників "Озенмунайгазу" Акжамат Амінов отримав 2 місяці арешту за "розпалювання соціальної ворожнечі".

8 вересня лідер руху за трудові права Наталія Ажигалієва отримала 15 діб арешту за "злісну непокору поліції".

3 жовтня покінчив життя самогубством учасник страйку на підприємстві "Озененергонефть".

Понад тисячу робітників було звільнено з роботи за час страйку.

Уряд Казахстану протягом 7 місяців ніяк не реагував на вимоги робітників Жанаозеня та Актау.

Компанія "Казмунайгаз", чиїм філіалом є "Озенмунайгаз", згідно з офіційними даними, залучила 2 мільярдів доларів інвестицій і 2010-го року добула 13,3 мільйонів тон нафти.

Але капітал, яким би великим він не був, – не погодиться навіть 1% свого прибутку поділити з робітниками. З тими, хто цей прибуток їм забезпечує.

Капітал готовий убити робітників, але не заплатити їм зайве тенге. І державна влада, виконуючи свою місію гаранта олігархічних надприбутків, готова надати в розпорядження капіталу поліцію, війська, прокуратуру, суди, зброю.

Формулювання "за розпалювання соціальної ворожнечі", яке міститься в казахському кримінальному кодексі, говорить саме за себе. Влада цієї азіатської країни навіть не приховує, що готова застосувати репресії до всіх, хто виступить проти соціальної системи капіталізму.

Капітал і авторитарна влада готові вбити будь-кого, хто насмілиться поставити під сумнів їхні надприбутки, хто насмілиться спитати про їхні мерседеси і яхти. Так є в Казахстані, так було і є в Україні, Росії, Білорусі й Грузії.

Після того як УАЗ поліції врізався в 5-тисячний мітинг робітників, ті розгромили мерію й офіс нафтового підприємства. Робітники вигнали поліцію за межі міста.

Але натомість місто оточили внутрішні війська. Війська відкрили вогонь у робітників. Вогонь вони не могли відкрити без санкції місцевого диктатора Назарбаєва.

Без санкції султана нічого в Казахстані не робиться.

Казахстан на межі війни між працею й капіталом.

На межі соціального вибуху й Україна.

Якщо капіталізм і авторитарний президент вибивають – то навіщо нам президент і капіталізм?

Володимир Чемерис, Інститут Республіка, спеціально для УП



powered by lun.ua
Ми, розумні
5 відповідей про програш Росії у трибуналі ООН: моряки, нові санкції та деталі рішення
Коломойський: Всі хочуть, щоб сталося диво і у Зеленського вийшло
Реве та стогне, або Як відроджують річкові перевезення по Дніпру
Усі публікації