Наперсточники проти особистого голосування

П'ятниця, 30 листопада 2012, 11:15

У ніч після виборів у прес-центрі Партії регіонів поодинокі біло-блакитні переконували журналістів у власній перемозі. Коментарі були у дусі: так, конституційної більшості ми не взяли, але і не дуже потрібно було.

Високі результати окриляли Миколу Азарова, Борис Колесніков висловлював власну упевненість у формуванні парламентської більшості на основі однієї партії, Сергій Тігіпко ставив завдання – максимально швидко сформувати більшість у Раді.

З тієї ночі минув рівно місяць. На середу 28 листопада регіонали планували переможну презентацію більшості. Але якось не склалося.

Суперечливі заяви зі стану "переможців" засвідчують одне: у регіоналів виникли серйозні труднощі у мобілізації самовисуванців під єдино правильну партію.

А тут ще й опозиція вирішила формувати порядок денний – вимагати особистого голосування. За красивою обгорткою союзу трьох – домогтися виконання Конституції – стоїть інша мета. А саме – заблокувати дієздатність можливої більшості.

Якщо "майстри переконання" і назбирають необхідну кількість заяв на входження у фракцію Партії регіонів, то досягти фізичної присутності цих "солдатів партії" у законотворчому конвеєрі – завдання більш складне. Майже нереальне.

Так, поважні та авторитетні, у всіх значеннях цього слова, власники депутатських мандатів можуть кілька разів заглянути у сесійну залу. Як от, наприклад, на призначення прем’єра. Але щоб щодня з 10-ї до 18-ї, а іноді і до 21-22, особисто натискати кнопки за помахом руки Чечетова – це вже якось "нє па панятіям".

Переобрані прогульники

У парламент 7-го скликання Партія регіонів провела 185 депутатів, 72 – за списком, і 113 мажоритарників. Половина з них – 93 особи (52+41) – це чинні депутати. Аналіз їхньої роботи протягом 2012 року показує: 39 парламентарів не засвідчили особистим підписом свою присутність у стінах Ради у більш ніж половині випадків.

На офіційному сайті Верховної Ради це також трактується як "відсутність з невідомих причин". У народі – прогул.

Найбільшими прогульниками від ПР, хто не реєструвався власним підписом у більш ніж 90% випадків, стали 11 старих-нових депутатів. Усі вони пройшли за списком.

Депутат

Скільки разів не пройшов письмову реєстрацію

% від усіх письмових реєстрацій

Місце у рейтингу найбагатших українців за версією журналу "Кореспондент"

Капітал, млн. $

Веревський Андрій

79

100,00

21

570

Іванющенко Юрій

78

98,73

18

645

Хмельницький Василь

78

98,73

34

275

Щербань Артем

78

98,73

Аркаллаєв Нуруліслам

78

98,73

Сігал Євген

77

97,47

32

288

Чертков Юрій

77

97,47

Пригодський Антон

76

96,20

46

210

Мальцев Володимир

76

96,20

Кий Сергій

76

96,20

72

93

Хомутиннік Віталій

73

92,41

З вірогідність більшою за 90% можна сказати, що ці депутати не з’являтимуться на засіданнях і в наступному скликанні.

Хоча от Олександр Єфремов, коментуючи ці данні намагався переконати: роботу над помилками регіонали провели. Нібито він розмовляв з усіма прогульниками, і ті пообіцяли ходити на роботу в Раду.

Може лідер біло-блакитної фракції червонів, коли заявляв про виховні розмови з Веревським, Іванющенком та Хмельницьким?

Чи може це Єфремов такий наївний, що вірить, нібито бізнесмени покинуть усі свої справи і протиратимуть штанці у Раді?

Окрім вже згаданих 11 найбільших прогульників є ще 7 обранців, які знаходяться у зоні ризику. Вони не реєструвалися письмово у більш ніж 70% випадків:

Депутат

Висувався

Скільки разів не пройшов письмову реєстрацію

% від усіх письмових реєстрацій

Святаш Дмитро

в окрузі

71

89,87

Кожара Леонід

за списком

63

79,75

Шкіря Ігор

в окрузі

61

77,22

Писаренко Валерій

в окрузі

59

(з них 5 – через відрядження)

74,68

Вечерко Володимир

за списком

58

73,42

Коржев Анатолій

за списком

58

73,42

Білий Олексій

в окрузі

58

73,42

Отже з вірогідність 70% і більше можна говорити, що 18 депутатів-регіоналів у наступному скликанні будуть прогульниками.

А тепер давайте згадаємо, що біло-блакитним нібито не вистачає 3 однодумців до формування більшості. Тобто конструктор парламентської більшості Андрій Клюєв зараз рахує кожен багнет. А тут одразу один чи два десятка вже записаних "більшовиків" можуть виявитися слабою ланкою у разі впровадженні особистого голосування.

І хтось вважає, що за такого ризику регіонали погодяться на введення системи Рада-3 з сенсорною кнопкою? Чи на будь-який інший механізм особистого голосування?

Теоретично, регіонали можуть піти на це. У цьому випадку доведеться домовлятися про стратегічний союз з комуністами. Одразу +32 голоси. Але якими ж золотими будуть ці голоси!

Хто з учасників підготовчої групи насмілиться повідомити Януковичу, що завдання формування більшості – не виконано? Що треба ділитися "добром" з комуністами? Що варто погодитися на особисте голосування?

Нагадаю, що це той Янукович, який нічого поганого в кнопкодавстві не бачить. Восени 2009-го тоді ще Лідер-парламентар нагадував: 20 років голосували картками, а тут зажадали особистого голосування руками. Авторів подібної ініціативи Янукович називав "факірами".

Щось подібне у своєму словнику термінів "з молодості" він може знайти і сьогодні.

Перші "наперсточники" нової Ради

Парламентське кнопкодавство нагадує вуличну гру в наперстки. У випадку з наперсточником, глядачі вгадують, де схована кулька. У випадку з кнопкодавством вгадують, де сховалася картка відсутнього депутата, і хто нею скористався.

Ось, яке визначення вуличної гри дають автори Вікіпедії:

Гра в наперстки — один з видів шахрайства, розрахований на шукачів гострих відчуттів. Гра приносить великі прибутки в кишеню злочинного світу. Подібно до сицилійської мафії, наперсточники дотримуються суворої ієрархії та дисципліни, що також відбивається на розподілі отриманих ними доходів.

І тепер скажіть, що це визначення не підходить для парламентських кнопкодавів та їхніх донів…

За багаторічну історію парламентського кнопкодавства-наперстництва журналісти навчилися визначати усю ієрархію цієї "гри": Лідер-конструктор-диригент-кнопкодави-"тушки".

Їхні прізвища загальновідомі. Цей список мав би поповнитися з відкриттям нової Ради. і журналісти, і громадські організації вже почали готуватися до фіксації перших ганебних явищ у 7-му скликанні. Але втриматися до 12.12.12 "наперсточники" не змогли. Перші шахраї проявилися вже 28 листопада.

Почалося все з того, що на засіданні підготовчої групи Борис Тарасюк зажадав дізнатися: а кого саме представляють за столом Давид Жванія та Григорій Калетнік.

Тут варто пояснити, що до складу підготовчої групи делегуються по одному представнику від 15 обраних депутатів. З представниками політичних сил – усе зрозуміло. А от безпартійні мажоритарники мали гуртуватися, аби визначити своїх представників.

І нібито Давид Жванія та Григорій Калетнік назбирали необхідні підписи щойно обраних самовисуванців для представлення їхніх інтересів. От тільки хто саме підписався за цих двох, відомо не було.

Після вимоги Тарасюка, і Жванія, і Калетник дістали свої підписні листи.

Колишній помаранчевий, а нині перший у черзі на вступ до фракції Партії регіонів охоче демонстрував свій список. У ньому виявилися прізвища та підписи наступних депутатів: Віктор Тимошенко, Антон Кіссе, Ігор Марков, Іван Куровський, Микола Рудьковський, Юрій Дерев’янко, Олег Кулініч, Володимир Пилипенко, Владислав Атрошенко, Сергій Буряк, Валентин Ничипоренко, Віктор Развадовський, Давид Жванія, Ігор Палиця, Сергій Мартиняк.

А от Калетнік свій список показував неохоче. Зі стоп-кадрів відео зйомки вдалося розібрати лише 11 прізвищ з підписами: Григорій Калетник, Яків Безбах, Ігор Молоток, Олександр Пономарьов, Олександр Герега, Степан Шахов, Ігор Єремеєв, Ярослав Дубневич, Віталій Чудновський, Віктор Жеребнюк, Віктор Бондар. Інші залишилися невідомими. Озвучувати їх Калетнік не захотів. Або не зміг.

Так співпало, що того вечора у студію програми "Час. Підсумки дня", що на "5 каналі", запросили Ігоря Єремеєва. Коли його запитали, чому він підписався за Калетніка, він повідомив, що підписувався за Жванію.

Якби це була багаторічна "тушка", то ніякого здивування "втрачений" підпис не викликав би. Ну не знають "тушки", як використовують їхні картки, підписи, ім’я.

Але для бізнесмена №56 у свіжому рейтингу найбагатших українців від журналу "Кореспондент" з капіталом у $145 мільйонів таке "вільне" поводження з підписом може коштувати мільйони.

Підписував контракт на одних умовах, а підпис з’явився під документом з іншими умовами – оплатіть різницю, будь ласка…

Уже після ефіру Єремеєв ще раз підтвердив, що вів розмови лише зі Жванією. А з Калетніком – взагалі не спілкувався. Як його підпис з одного списку потрапив до іншого – пояснити не зміг.

І тут ми приходимо до логічних запитань:

А звідки Жванія та Калетнік взяли листи з підписами на свою підтримку?

Скільки ще депутатів ставили підписи за одного, а з’явилися у списку іншого?

Чи мають взагалі ці двоє необхідну підтримку для участі у роботі підготовчої групи? Чи може вони звичайні "наперсточники"?

Сумнівна участь Жванії з Калетніком у засіданнях підготовчої групи ставить питання про легітимність ухвалених рішень.

Пояснимо.

Усі рішення цієї групи ухвалювалися без участі опозиції. Регіонали з комуністами представляють 217 депутатів (185 регіоналів + 32 комуністів). Їхніх голосів недостатньо для ухвалення рішення у підготовчій групі, потрібні голоси представників самовисуванців. Якщо Жванія та Калетнік мають підтримку 15 депутатів лише на папері, то їхня участь у засіданнях робочої групи зводиться до такого ж статусу, як і у охоронців Литвина. Дивитися – можуть, голосувати – ні.

Але вони голосували. І за дату відкриття першої сесії, і за формування робочих підгруп. Тепер у світлі ситуації з Єремеєвим та Жванією/Калетніком, усю роботу підготовчої групи треба переглянути.

Але як би не завершилася ця ситуація, Єремеєв разом зі Жванією та Калетником вже увійшли/вляпалися в історію, як перші "наперсточники" Ради 7-го скликання. І хто тепер повірить, що після цього вони будуть за особисте голосування у сесійній залі?

Олексій Братущак, для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді