Екстремальні сценарії розколів

119 переглядів
Сергій Дацюк, для УП
Понеділок, 18 лютого 2013, 10:34

Останнім часом на Україну здійснюється шалений тиск з боку Росії щодо вступу в Митний Союз. Цей тиск є неймовірно агресивним. Такого не пригадаєш з 90-тих років минулого століття, коли вирішувалося питання про чорноморський флот та без’ядерний статус України.

В останні декілька місяці, перебуваючи на дискусіях в клубах та на круглих столах, доводилося чути дуже примітивні аргументи та бачив доволі прості схеми розуміння стратегічних інтеграційних процесів України.

Заганяючи себе в такі прості схеми, втрачаємо стратегічну позицію, піддаємося на вплив тактичних міркувань, зводимо розмову до дуже банальних речей.

Росія свідомо нав’язує Україні винятково економічне бачення переваг вступу до Митного Союзу. Ба більше, всередині економічного бачення росіяни звужують його до розуміння, що Україна і Росія це ніби дві великі корпорації, які нічим іншим не займаються як тільки бізнесом і видачею зарплатні своїм працівникам.

Об’єднання, а фактично поглинання більшою меншої двох корпорацій призведе до збільшення прибутку Великої Корпорації. От тільки на питання, куди діватиметься прибуток Великої Корпорації і що з того отримають її працівники, переконливої відповіді нема.

Деякі колеги говорять, що вибір Росії – це вибір неспоживчої картини світу, можливостей освоєння нових наукових горизонтів, нових космічних горизонтів.

Щодо неспоживчої картини світу дозвольте одразу не погодитися. Росія так само потерпає від споживацтва як і Україна чи будь-яка інша країна світу, можливо, за винятком ісламських країн, де споживацтва менше

Та чому для наукового чи космічного співробітництва потрібен Митний Союз?

Чому відсутність Митного Союзу заважає ідеям чи технологіям вільно пересуватися між Україною і Росією, адже по всьому світу ідеї і технології пересуваються досить вільно, хоча постфактум це і призводить до конфліктів?

Але навіть конфлікти не призводять для митних перепон в таких сферах.

Інакше кажучи, функцію Митного Союзу для Росії автор бачить в тому, щоб повністю знищити український потенціал незалежного авіа-, судно- та ракето- будування, перебравши на себе, інтегрувавши в себе всі ці виробництва.

Тобто Росія збирається продовжувати робити те, що вже доволі успішно робить впродовж останніх років. І тут ні про яку дружбу між державами не йдеться.

Чи може зараз Україна в принципі здійснювати інтеграцію куди б то не було?

Видається, що за умов відсутності в країні стратегічного суб’єкту, здійснювати будь-які стратегічні кроки дуже ризиковано.

Ризик виникає з тієї обставини, що нестратегічні суб’єкти оцінюють ситуацію винятково тактично – в інтересах наступних виборів, в інтересах окремих регіонів, в інтересах окремої партії, в інтересах окремих олігархів чи навіть окремо взятої Сім’ї.

Нинішня влада не є стратегічно мислячою. Оборудка з Харківською угодою показує всю недолугість її стратегічного мислення. Говорячи грубо, Росія Україну кинула, бо не зробила того, що усно обіцяла за поступку з Харківською угодою.

Це є нестратегічна поведінка партнера.

І це нестратегічна поведінка вітчизняної влади.

Якщо партнер тебе кинув, то чому він не може зробити цього вдруге? Обов’язково зробить, якщо вважає тебе лохом.

В контексті вступу до Митного Союзу, тактична оцінка означає винятково економічний розрахунок.

Це як у питанні шлюбу.

Звичайно ж, бувають шлюби за розрахунком, де до уваги чоловік та жінка беруть лише матеріальні статки один одного. Але ж є ще різні картини світу, різний інтелектуальний рівень, різні емоційні системи, різні етичні системи, зрештою різні уподобання та звички.

Якщо брати до уваги лише матеріальні статки, то дуже сильно ризикуєш зазнати краху в шлюбі.

Що буде, коли Україна вступить в економічний союз з країною, яка за типом та потенціалом політичної системи є абсолютно іншою? Правильно, більш економічно сильна система нав’яже більш слабкій свою політичну систему.

Невірно думати, що Митний Союз це лише економічний Союз – це союз політичний і водночас культурний. З авторитарною Росією в економічному союзі можуть перебувати лише такі ж самі авторитарні країни.

Наприклад, авторитарна Білорусь може перебувати в союзі з авторитарною Росією, хоча і доволі конфліктно.

Вступ України до всього лише економічного Митного Союзу невідворотно призведе до ще більшої авторитаризації політичної системи країни.

Гірше авторитарної влади є лише авторитарна влада, підпорядкована чужій авторитарній владі. Гірше олігархів є лише олігархи, підпорядковані чужим олігархам.

Економічні розрахунки показують такі доволі умовні сценарії розвитку подій. В разі вступу до ЄС – три роки важкої перехідної ситуації, а потім поступове і значне покращення на перспективу.

В разі вступу до Митного Союзу – три роки покращення в економічному сенсі, що дуже вигідне владі до наступних президентських перевиборів. А потім все більше і більше використання України як ресурсу задля вирішення внутрішніх проблем Росії, що призведе до тривалого погіршення ситуації в Україні.

Влада повинна зрозуміти, що громада терпить її і закриває очі на її безпрецедентний процес пограбування середнього класу в інтересах олігархів та Сім’ї задля миру і спокою в країні.

І лише до того часу, поки вона не робить різких стратегічних рухів в небажаному для тієї чи іншої частини суспільства напрямку.

Влада повинна зрозуміти, що стратегічні питання інтеграції не вирішуються на референдумах.

Стратегічні питання інтеграції – це питання, що належать до виняткової компетенції стратегічної еліти в країні – в яких би умовах вона не була: при владі чи в опозиції, публічна чи маргінальна, легальна чи підпільна.

Арифметична більшість в стратегічних питаннях, яка сьогодні виникає по будь-якому стратегічному питанню (60% на 40%) і що може бути досягнута на можливому референдумі, не дозволяє приймати будь-яких стратегічних рішень.

Мінімальна більшість для прийняття стратегічних рішень становить розподіл Парето – 80% на 20%, за умови, що 80% успішно працюють на переконання в своїй правоті оцих 20%.

Мало того, навіть до розподілу Парето є додаткові вимоги. 20% можуть бути поглинуті 80% в стратегічному питанні інтеграції лише в тому разі, коли ці 20% рівномірно розмиті по всій території країни.

Якщо ж ці 20% являють собою частину населення з компактним проживанням, Закарпаття, Галичина, Донбас, Крим, то тоді матимемо сепаратну територію, яка може перетворитися на бунтівний анклав.

Якщо всіх цих вимог такого розподілу не досягнутого при вирішенні будь-яких стратегічних питань інтеграції України куди б то не було, в країні може статися розкол.

Українців дуже часто лякають цим розколом. Але сьогодні ситуація стає такою, що розкол це не найгірше, що може статися. Розкол в мирній ситуації  – федералізація чи навіть фрагментація країни - є не таким вже і страшним в стратегічному плані.

На той випадок, якщо Митний Союз Росія все-таки продавить, можна розглядати доволі простий та зрозумілий позитивний сценарій для України.

Вступ України до Митного Союзу, який не сприймається Західною та Центральною Україною, і призводить до розколу країни по геополітичному кордону (степ – лісостеп).

Поява осі Київ-Львів як системоутворюючої  для анклаву України і початок роботи української стратегічної еліти на розкол Росії через Східну Україну та безпосередньо на території Росії.

Розкол Росії і її значне економічне та політичне послаблення. Відхід Східної України та Криму в розумінні своєї перспективи від орієнтації на Росію.

Возз’єднання України в інших межах, можливо з новими територіями, що раніше належали Росії.

Невозз’єднання Росії. Виникнення іншої геополітичної реальності.

Звичайно, можливість здійснення такого багатоходового сценарію вимагає появи києво-галицької стратегічної еліти, яка на собі тримає багатолітню роботу.

Це також означає долучення до неї багатьох проукраїнських сил на території Східної України та Криму.

Це означає підпільну роботу стратегічної еліти на окупованій території України та на території Росії. Енергетика такої дії буде доволі висока, бо українці вже не раз в історії доводили, що по відношенню до цілісності країни вони можуть бути дуже пасіонарними.

Країна, що розколола СРСР, може розколоти і Росію.

Автор не закликає до такого сценарію. Просто показує, з якими силами і процесами сьогодні граємося, намагаючись переслідувати винятково тактичні цілі в стратегічних питаннях.

Єдино можлива стратегія в ситуації кризи – замороження будь-яких стратегічних процесів інтеграції куди б то не було.

Найкраща стратегія сьогодні – це уточнена стратегія 90-х років: тобто не різновекторність, тобто активна орієнтація країни, що розвивалася, а рівновіддаленість, тобто пасивна орієнтація країни в кризовому стані.

Україна сьогодні дужа слабка для вступу в ЄС і авторитарно-олігархічно вразлива для вступу в Митний Союз.

До закінчення світової кризи, до подолання олігархічного грабунку країни просто давайте не поспішати зі стратегічним вибором інтеграції країни.

Сергій Дацюк, для УП



powered by lun.ua
Ярослав Грицак. Публічний інтелектуал із Галичини
Удар компроматом. Як хакери замінюють спецслужби
Ніс Клеопатри
Гра з "фашизмом": чому Угорщина підвищує ставки у тиску на Україну
Усі публікації