Останній бастіон

Середа, 3 квітня 2013, 14:18

"Гостинний двір – останній бастіон Києва. Якщо він впаде – буде зруйновано весь Поділ, з якого, власне, починалося це місто".
Валентина Шевченко, архітектор Гостинного двору.

На Поділ давно точить зуби орда забудовників та варварів-архітекторів й, якщо його буде зґвалтовано скляними хмарочосами – зникне єдина локація, на якій ще зберігся невловимий, але незаперечний "геній місця", дух старого Києва.

Про баталії навколо Гостинного написано багато, тому дуже коротко про суть конфлікту. Певний, скажімо так, Забудовник, поклав око на цей об'єкт із метою накласти на нього ще й лапу. З іншого боку, у буквальному сенсі – громадськість, від молоді до шанованих академіків, виступає проти перетворення цього храму культури на черговий торгово-розважальний центр.

У хід ідуть різні засоби – хто що собі може дозволити. Громадськість проводить концерти та інші культурницькі акції – щоб не допустити туди будівельників. Забудовник за допомогою найнятих бандитів та "Беркуту" намагається в буквальному сенсі вичавити з Гостинного Громадськість.

Паралельно йде обмін "паперовими ударами" – суди та двобій у PR-площині.

На сьогодні будівельно-руйнівні роботи ще не розпочато. А 3 квітня повинно відбутися чергове судове засідання, яке має визначити: чи є Гостинний двір пам'яткою архітектури, історії, культури etc – чи це є довжелезний прилавок для розкладання товару.

То що це?..

Історія першого народження

Перший варіант сучасного Гостинного двору за проектом Луїджі Руска закінчено 1809 року, реалізовано було лише перший поверх, причина банальна – у магістрату не вистачило коштів на другий. Після того Гостинний декілька разів добудовувався, змінював вигляд, але зберіг до наших часів стіни, фундаменти та, відповідно, розміри – 60 на 100 метрів, що є важливо, як буде зрозуміло далі.

Хоч як парадоксально це сьогодні говорити, але ортодоксальна комуністична влада 70-80-х років минулого століття видається більш здатною до сприйняття краси міста та поваги до його історії, аніж сучасні батьки, а точніше – вітчими Києва. Далекого радянського 1987 року постановою Ради міністрів УРСР від 18 травня №183 комплекс пам'яток у центрі столиці було оголошено Державним історико-культурним заповідником "Стародавній Київ".

На площі 175 гектарів було визначено 113 пам'яток історії, архітектури та археології. У наступні часи, і "за совка", і за Незалежності, багато чого на цій території було відтворено – Михайлівський Златоверхий, Пирогоща, Поштова станція, церква Різдва Богородиці, фонтан Самсон, а також – Гостинний двір у його сучасному, двоповерховому, вигляді.

На жаль, чи на щастя, але старий Гостинний не пережив прокладання під ним метро, хоча метробудівельники не стали його зносити й навіть підстелили йому бетонну "подушку". Отже, Гостинний вимушено розібрали. Але жоден тодішній забудовник чи архітектор не мав того ступеню несмаку, жадібності чи жлобства щоб надумати на цьому місці збудувати багатоповерховий універмаг, державний банк чи райком партії.

Відродження з руїн та архівів

Отже, було вирішено відродити на цьому місці саме Гостинний двір, причому в тому одноповерховому вигляді, який він мав до того. Після того як від пропозиції очолити реконструкцію Гостинного відмовилися вже троє –! – архітекторів, за справу взялася мало кому тоді відома архітектор-реставратор Валентина Шевченко. Вона поїхала в Ленінград, де відшукала первісні креслення Гостинного двору авторства Руска.

Проект Луїджі Руска настільки вразив і її, і київське начальство, що рішення змінили – і замість знесеної споруди вирішили відбудувати Гостинний у первісно запроектованому вигляді. Саме на його основі Шевченко розробила проект реконструкції.

Сьогодні, – поки що! – ми можемо бачити Гостинний двір таким, яким його уявляв сам Луїджі Руска.

Те, що Гостинний знаходиться в центрі Контрактової площі, подібно кращим світовим зразкам організації публічного простору. Так само організовано площу навколо Парфенону в Афінах або біля Кампаніли на площі Сан Марко у Венеції. До речи, башта Кампаніла, збудована 1514 року благополучно впала від старості в 1902 й була відбудована в тому самому вигляді: dov'era e com'era– "де була та як була".

Цікаво, чи не вилетіла через це Сан Марко та Венеція зі списку ЮНЕСКО? Або хоча б із національного списку пам'яток самої Італії??

Пам'ятка чи "новоділ"?

Зрозуміло, що з побутової точки зору існуючий Гостинний двір не є відтворенням попередньої пам'ятки архітектури – його в такому вигляді просто не існувало. Саме це, з позицій брутальної буквальності, і каже архітекторка Лариса Скорик. Але дозвольте запитати: спорудження будівлі з першоджерел, із креслень – чи не є це відтворенням давньої споруди, яка в такий спосіб стає пам'яткою апріорі?

Такі прецеденти мають місце в сучасному світі. У сусідній Польщі, приміром, є Старе Място – старовинний центральний район Варшави. Під час Другої світової війни воно було знищено вщент, відбудоване, фактично, з нуля й – six! – внесено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО!

Поняття "реставрації", яким оперують фахівці в сфері охорони пам'яток, слід розуміти не в буквальному для української мови сенсі – точний та детальний ремонт. Латиною, звідки пішов термін, "restauratio" – це відновлення в первісному вигляді, незалежно від його способу.

У цьому сенсі слід розуміти основоположну в сфері збереження та реставрації пам'яток Венеціанську хартію 1964 року, у якій сказано: "Реставрація являє собою операцію надзвичайного характеру. Її метою є зберегти та виявити естетичні та історичні цінності пам'ятки, а ґрунтується вона на шанобливому ставленні до оригінальних матеріалів та автентичних документів", – 9-та стаття.

Тож постає запитання: хіба реставрація-відтворення Гостинного двору не мала на меті "зберегти та виявити естетичні та історичні цінності"? Хіба не відбувалося це на основі "автентичних документів" – проекту Руска?

Такий підхід набув подальшого розвитку в положеннях так званій Ризькій хартії, яку підписали, між іншими, і офіційні представники України. У ній прямо йдеться, що міжнародні засади заперечують відновлення пам'яток за винятком випадків, "коли реконструкція необхідна для продовження існування визначного місця; коли визначне місце має незавершений вигляд у результаті руйнувань чи привнесених змін; коли реконструкція повертає визначному місцю його культурну значимість або має компенсувати трагічні втрати, що сталися внаслідок стихійних чи скоєних людьми лих".

Це – саме про наш випадок.

В Україні є приклад подібного відтворення майже з нуля – П'ятницька церква в Чернігові. З домонгольських часів вона неодноразово до- та перебудовувалася, а під час війни зазнала руйнувань понад 50% конструкцій і за тодішнім законодавством мала бути знесена зовсім. Урятував та відновив її російський архітектор-реставратор Петро Барановський.

Про буквальну автентичність нинішнього вигляду первісній споруді говорити неможливо – ніхто не бачив, як вона виглядала наприкінці ХІІ-го століття. Однак певні мистецьки та будівельні прийоми дозволили буквально "виростити" її стіни та бані з тих частин, що залишилися вцілілими.

Внаслідок прецеденту з Гостинним двором тепер є всі підстави й П'ятницьку церкву викреслити зі Списку пам'яток України – забудовник, агов!

Будівництво на два століття

Можлива й третя точка зору на наш об'єкт. Історію Гостинного можна розглядати як... звичайне будівництво, що розтяглося майже на два століття. Будували, недобудували, розібрали й, нарешті, збудували в повній відповідності до проекту!

У цьому випадку, цілком логічно, як це й роблять деякі мистецтвознавці, писати щодо автора Гостинного двору не "архітектор Руска", а "архітектори Руска, Шевченко", а роки будівництва, відповідно, ставити 1809-1990.

В історії, взагалі-то, безліч випадків, коли об'єкт починає один архітектор, а закінчує зовсім інший.

Найпоказовіший казус – Собор Святого Сімейства, Саграда Фамілія в Барселоні. Його зводять уже понад 130 років, а завершенню не видно кінця, називають чи то 2024, чи то 2030 рік, однак це не завадило ще в 2005 році внести його до Переліку ЮНЕСКО – об'єктів культурної спадщини людства.

Колізія – наочна: об'єкта де-юре – нема, в експлуатацію – не введено, а в переліку ЮНЕСКО – він є! Щодо туристів, то їх взагалі не цікавить юридичний статус цього об'єкту, вони мільйонами щороку приїздять поглянути на нього.

Однак в Україні подібна колізія стала приводом аби спробувати перетворити Пам'ятку на жертовник Мамоні.

Історія нищення

Приводом скасувати статус пам'ятки для Гостинного була... новизна його спорудження. Саме на цій підставі постановою КМУ № 1380 від 15 серпня 2011 року, його спочатку викреслили зі Списку пам'яток архітектури та Державного реєстру пам'яток, а потім законом "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння іпотечному кредитуванню" – вилучили із "Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації".

Невідповідності назви закону його змісту не дивуйтесь.

Тут діяли за принципом: у городі – бузина, у Києві – дядько. Мета – приховати від громадськості скандальний факт. Віктор Янукович, зрозуміло, цей закон підписав.

На президента лягає ще одна тінь у цій справі. За даними інтернету, приватною кіпрською компанією, яка, скажімо так, стоїть за всім цим "проектом", володіє начальник славнозвісної ДУСі Андрій Кравець. Документальних доказів такого твердження – нема. Однак, з іншого боку, спростування – теж нема.

Багато чого робилося похапцем і з багатьма проколами.

Так, за словами правозахисниці Марини Соловйової, є два офіційних обґрунтування для виключення Гостинного з Держреєстру. В одному написано, що його розміри на 22 та на 6 метрів більше первісних розмірів 1809 року, а в другому – що на ті ж 22 і 6 метрів – менші. Мінкульт на основі цих "експертиз" не придумав нічого кращого, як подати Миколі Азарову... два різних подання та ще й підписаних різними чиновниками.

Більшість Попова-Черновецького в Київраді, передаючи в оренду землю навколо Гостинного для реконструкції, припустилася таких юридичних порушень, що навіть Держінспекція сільського господарства в Києві, яка за дорученням столичної прокуратури проводила перевірку цього рішення Київради, констатувала: "порушено статті 20, 53, 54, 112, 122, 123, 150 Земельного кодексу України".

Хто буде господарем Гостинного двору?

До речи, у скільки, ви думаєте, оцінив вартість 1 квадратний метр цієї, припустимо не пам'ятки, але все-таки унікальної будівлі – один із ключових фігурантів справи з боку забудовника, Дмитро Ярич? По ціні квадрату типової квартири в банальній багатоповерхівці на Лівому березі – 8 тисяч гривень. Тут наочно виявляється ненажерливість сучасного українського здирника, якого ми умовно назвали Забудовником.

Яка ж дійсна, себто ринкова вартість такої споруди, як Гостинний двір? Навів довідки, один з оцінщиків назвав мені "скромну суму" у 100 мільйонів доларів. Без всякої реконструкції. Натомість офіційна "оцінка" цього об'єкту, так звана "залишкова вартість" – не дотягує до 22 тисяч гривень.

Механізм загарбання Гостинного двору – законний, простий і дуже дешевий.

Якщо вартість реконструкції перевищить 25% вартості об'єкту, то він, – по-закону! – переходить у власність "реконструктора". Отже, якщо у вас є зайвих 5,5 тисяч гривень, то ви можете отримати собі Гостинний двір! Просто супер.

Хто ж взагалі може "проковтнути" об'єкт в історичному центрі столиці вартістю 100 мільйонів доларів – і не поперхнутися?

Ахметов? Після історії на Андріївському, коли внаслідок обурення громадськості він відразу відступив, точно – ні. Фірташ чи Новінський? Не схоже – не в їх стилі. Азаров? Усе-таки справжній доктор наук – навряд. Усі ці люди більше бізнесмени та менеджери, ніж політики, мають справу із грошима, отже, закономірно уникають гучних скандалів із громадськістю. А цей скандал – гучний, і оцінка культурної громадськості Заходу – ще попереду.

На пряме протистояння із суспільством, чи його частиною, може піти лише політик. Якщо інтернет не помиляється й "проект" очолює управдом ДУСі Андрій Кравець, то безпосередньо за його спиною стоїть його шеф – Віктор Янукович. Або хтось із його синів. Що, втім, одне й те ж.

Лише одна особа в цій країні може і направити "Беркут", і скерувати суди, і притримати прокуратуру, і отримати "правильне" рішення Київради, і вказати Попову що робити, і знехтувати культурною цінністю пам'ятки, і безбоязно проковтнути 100 мільйонів, ні з ким не поділившись. Гадаємо, події найближчого часу покажуть, на скільки достовірна ця гіпотеза...

Сьогодні ж Київ може втратити унікальний шанс – перетворити одну з найдавніших територій міста, Контрактову, – у справжню європейську площу. Для людей, а не для автомобілів, – себто зробити її пішохідною. Якщо ж тіньовий господар перетворить Гостинний на ТРЦ, з автостоянкою на 360 машин, про ці мрії можна забути.

Чи не тому, поміж іншим, президент Янукович та його команда в будь-який спосіб відтягують вибори Київради та міського голови, що розуміють – нова міська влада може скасувати перебудову Гостинного двору. Господарями цієї пам'ятки, Контрактової площі та й усього міста стануть кияни.

Сподіваємось, так воно й буде.

Олександр Сергієнко, "Інститут міста", спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді