Наша улюблена пропаганда. Випуск 1

132 перегляди
Артем Біденко, для УП
Вівторок, 11 лютого 2014, 14:52

Літом 2013 року в Україні штаби декількох політиків почали формувати мережі коментаторів для роботи у facebook, вконтакте та одноклассниках – не ботів, як раніше, а реальних людей, наших друзів та сусідів. Технологія дуже добре виправдала себе в Росії, де такий smm – "маркетинг в соціальних мережах" – масово застосували в політичних кампаніях.

Суть технології дуже проста.

Насамперед потрібна стратегія – її виробляють технологи з урахуванням специфіки регіону та настроїв населення. На щастя, російські технологи, яких знову дуже багато в Україні, виходять винятково з персонального досвіду і не намагаються аналізувати місцеві реалії – саме через це ми бачимо стільки недоречних та абсурдних інформаційних "ляпів".

Однак загальне політичне тло є спільним для двох народів. Отже, його можна нав'язати за допомогою масового застосування технології.

Наприклад, для будь-якої української влади є проблема незалежних ЗМІ, особливо в інтернеті; за часи незалежності з'явилися журналісти-зірки, а також видання, яким довіряють.

Тож технологи запропонували наступну стратегію – нівелювання статусу ЗМІ в суспільстві через атаки на персоналії журналістів.

Логіка проста: кожна людина має вади; як правило, ці вади не впливають на її професіоналізм. Але якщо ми почнемо багато говорити про вади журналістів, то люди поступово почнуть сумніватися в тому, що ці журналісти пишуть. На поміч прийдуть хороші друзі – стереотипи, комплекси, заздрість.

Ідеально в стратегії реалізувати кілька побічних задач – для максимально повного охоплення аудиторії. Наприклад, можна створити сайти-двійники, які розмиють поняття чесної та неупередженої аналітики. Також найняти експертів, які розкажуть про бізнесові схеми ЗМІ, натякнуть на "папіків", "друзів" тощо. І нарешті, якщо є гроші, можна купити якісь ЗМІ та перетворити їх на рупори провладної пропаганди.

Наступний етап – робота райтерів.

Насправді ця робота є найскладнішою, адже вона вимагає створення філігранних текстів, яким люди будуть вірити. Тексти мають бути різними – про сексуальні вподобання журналістів, про грантоїдство, про зв'язки з держдепом. А також – інтерв'ю з сумними анонімними матерями солдатів, в яких журналісти жбурляли каміння; колонки експертів, які тримали свічку при статевих актах журналістів; тощо, тощо...

Головне – постійно говорити про те, що якщо у людини є вади, то довіри до неї бути не може в принципі.

Ці два етапи є класичними для будь-якої політичної кампанії, і фактично є рекламними: говорити неправду або неповну правду, говорити правильними словами і для правильної аудиторії.

Новизну додали соціальні мережі, які дозволили донести ці "тексти" до максимальної кількості людей, а головне – залучити їх до авторства.

Тепер поряд з десятками тисяч ботів, якими прославилися свого часу штаби БЮТ та ПРУ – існують сотні реальних авторів, що працюють за "соціальними темниками". Всі разом в один день вони можуть написати пост про справжніх захисників Батьківщини, а вже наступного дня – прохання до друзів припинити писати негативно про Олімпіаду, адже так все красиво вийшло.

В мережу коментаторів беруть по знайомству, часто родичів чи друзів. Люди мають "співчувати". За коментар, допис отримують різні суми – від декількох гривень до 50 доларів, в залежності від рівня коментатора.

Є топові коментатори, типу "тисячники", які поширюють ключові ідеї та тексти – а всі інші їх підхоплюють. Буквально за місяць чи два ці люди стають палкими прихильниками влади і починають поширювати інформацію навіть без додаткових фінансових стимулів. Такий собі "stock-гольмський синдром". Для них журналісти справді стають продажними, хтивими, підлими – у той час, як "наші беркутята нас бережуть".

Відділити пропаганду від вдумливої дискусії дуже просто: замість контраргументів звучать заяложені шаблони.

Наприклад, на зауваження про агресію щодо журналістів зі сторони "беркуту" логічно було б почути аргументи про ексцес виконавця або підкилимні ігри олігархів, які підставляють міністра чи президента. Що натомість відповідає "агітатор"?

Цитую з реальної дискусії:

"Журналисты у нас в большинстве своём продажные и непрофессиональные, часто работают на грани провокации, истерики и вмешательства в личную жизнь, а уж в толпе у них просыпаются настоящие звериные инстинкты. Вообще, достаточно послушать и посмотреть на "звёзд" журналистики Украины – полностью убеждаешься в том, что взяли они самое худшее от второй древнейшей профессии и возвели это в культ и стандарт вещания".

Тобто замість раціонального пояснення поведінки міліції ми отримуємо дозу закладених штампів щодо журналістів.

На зустрічне запитання "Навіть якщо журналісти такі погані – чи виправдовує це жорстокість?" – знову слідують розлогі тексти про підлих і брехливих папараці.

Будь-які спроби перевести діалог в конструктивне русло, наприклад, щодо необхідних реформ – судової, адміністративної, силових органів – однаково нехтуються за допомогою шаблонних фраз щодо опозиції, журналістів, шпигунів та масонів. Одна з ключових ознак такої пропаганди – "придихання", емоційність, апеляція до добра, світла, честі:

"Як же можна вірити цим журналюгам, якщо для них нічого святого немає?"

Звичайно, далеко не всі люди, які спілкуються таким чином, входять у вищезгадані мережі і отримують гроші.

Тривожним дзвоником має стати подібна поведінка всередині соціальної групи, яка дотримується інших цінностей. Тобто, якщо людина живе у Львові, має вищу освіту, всіх друзів має галичан і так далі, однак в розмові цитує дослівно Замятіна або Лаврова – із 90% вірогідністю можна сказати, що ця людина є платним коментатором, який входить в одну з 4-5 мереж навколопрезидентського пулу.

Восени такі пули були сформовані під запити конкретних політиків, однак сьогодні працюють здебільшого для критики Майдану.

Найбільше таких коментаторів в Києві. Їхня задача – сіяти сумніви в аудиторії щодо персоналій в опозиції, на Майдані тощо, щоб потім використовувати ці сумніви для висміювання цінностей.

"Знаємо ми вашу демократію – це коли геї одружуються".

"Ага, бачили цю свободу слова – беруть гранти в американців і навіть податки не платять".

Процедура вже пройшла успішну апробацію в Росії – і там же була викрита за допомогою зламаних поштових скриньок. В Україні технологія поки що набирає обертів – і можна прогнозувати через пару місяців, що кількість агресії в суспільстві тільки виросте. Причому вона буде направлена проти конкретних людей, а не ідей.

І найгірше, що прикривати цю агресію будуть загальними і красивими словами – які самі по собі нічого не значать.

Навіщо говорити про судову реформу, про освітянську реформу чи про корупцію в медицині?

Можна просто забити інформаційний простір "народовладдям" - так щоб люди забули про реальні проблеми, і сконцентрувалися на абстрактних поняттях.

Артем Біденко, спеціально для УП



powered by lun.ua
Пилорами, контрабанда, зниклий аеродром. Чим живе мала батьківщина прем'єра Гончарука
11 кімнатних рослин, які можуть бути отруйними для людей та тварин
Розрядка 2.0
Шантаж на тлі виборів: чому розмова з Зеленським може привести до імпічменту Трампа
Усі публікації