Контрреволюція

П'ятниця, 12 вересня 2014, 10:48

Здалеку, дуже здалеку, усе виглядає більш ніж пристойно: з метою виконання однієї із ключових вимог Майдану оголошено про дострокові перевибори Верховної Ради.

Але якщо придивитися ближче, а тим більше уважно – ситуація починає кардинально мінятися. Усе чіткіше й чіткіше вимальовується "реформаторська" стратегія нової влади – дуже гучно поміняти форму й при цьому тихцем наповнити цю форму старим змістом.

Майдан вимагав якісної зміни влади.

Оголошені парламентські вибори мають великі шанси не стільки змінити якісний склад Верховної Ради, скільки на п'ять років законсервувати старий.

Уже сам факт, що ці вибори будуть проведені за старими правилами – більш ніж промовистий.

Це, зокрема, означає, що у всій своїй "красі" збережеться один із китів вітчизняної політичної корупції – українська мажоритарка. Корупція й підкуп пронизує українську мажоритарку наскрізь – і під час передвиборчої кампанії, і під час діяльності у Верховній Раді.

І ми будемо очікувати від мажоритарників безкомпромісної боротьби з корупцією?

Ця система дозволить потрапити в Раду й на п'ять років отримати імунітет багатьом представникам минулого режиму й старої системи.

Судячи з повідомлень, мажоритарними клопотами вже переймаються Довгий, Ківалов, Колесніков, Жванія... Навряд чи хто сильно здивується, побачивши в новій Раді Волкова, Єремєєва... Добавте до них нових депутатів, за якими стоятимуть ті ж Ахметов, Коломойський, Пінчук, Льовочкін-Фірташ...

У підсумку, ми отримуємо потужний мажоритарний депутатський потенціал нової Ради, націленість якого на глибокі демократичні реформи викликає більше ніж сумнів...

Не набагато кращі перспективи малює й друга половина майбутньої Ради – партійна.

Хто в авангарді? "Блок Петра Порошенка". Тобто "Солідарність".

Що таке "Солідарність"?

Це політична сила, яка на протязі багатьох років навіть не намагалася робити те, чим зобов'язана займатись політична партія. Ні напрацювання проектів реформування політичної й економічної системи, ні пропагування нових цінностей, ні підготовки кадрового резерву для дій у новому форматі. І це при тому, що в цієї партії не було й не могло бути фінансових проблем.

І ось тепер цю капсулу із затхлим політичним повітрям перейменували в "Блок Петра Порошенка".

Політичне "ніщо" претендує на роль провідної фракції Верховної Ради.

Уже сам факт, що замість плану перетворень на партійне знамено підняли прізвище – більш ніж промовистий. Фактично, народу України пропонують ще раз наступити на ті ж граблі, що й в 2004-му.

"УДАР", "заточений" на просування свого незамінного лідера, навряд чи зможе принципово змінити картину.

Мотив перейменування й великого поспіху зрозумілі. Рейтинг Порошенка – єдиний скарб старої-нової політичної сили. І цей скарб – тимчасовий.

Це не є особистий рейтинг Петра Олексійовича. Це є показник сподівань – авансовий рейтинг очікувань лідера нового формату.

І якщо претендент, якому народ тимчасово вручив цей рейтинг, чиї показники різко виросли, самонадіяно приписує все собі особисто й не починає діяти так, як має діяти справжній лідер нового формату – то дуже швидко цей рейтинг втрачає.

Спочатку на цьому погорів Яценюк.

Потім – Сергій Тігіпко.

За ним – Віталій Кличко.

Дії не відповідають сподіванням – вагомий рейтинг стрімко обвалюється. За лічені місяці.

Зараз на цих граблях танцює Порошенко.

Замість того щоб продемонструвати новий стиль керівництва – і таким чином тимчасовий авансовий рейтинг перетворити в особистий постійний – Порошенко затіяв авральну конвертацію тимчасового рейтингу в найбільшу фракцію Ради.

"Оновлення" Верховної Ради без оновлення виборчого законодавства, без участі найактивнішої частини населення, якій у складі добровольчих батальйонів і волонтерських груп зараз не до виборів – це перший, але дуже показовий приклад того, як саме Порошенко і його команда проводитимуть "реформи".

"На виконання вимог Майдану" на провідних ролях у новому парламенті опиняться ті, кого народ освистував на сцені Майдану. Хто грізно кричав "ми вирушаємо!" – і продовжував стояти на місці. Хто перелік цілей намагався видати за план дій.

У новому парламенті опиняться колишні вірні соратники Тимошенко, які довгі роки разом із нею імітували боротьбу за демократію й боротьбу з олігархами. Тепер вони робитимуть те ж саме – тільки вже під новими знаменами, уже без Юлії Володимирівни.

Кожен із зазначених політиків заведе в Раду "своїх" людей.

Уже очевидно, що в парламенті будуть покровителі "борців із корупцією", серед яких Тетяна Чорновіл дуже швидко відчула себе абсолютно чужою.

Так, у новій Верховній Раді вже не буде найодіозніших "регіоналів" і самої фракції Партії регіонів. Але це навряд чи щось принципово змінить.

Нова Рада при таких виборах буде переповнена людьми, які за моральними принципами й методами дій нічим суттєво не відрізнятимуться від регіоналів.

Можна провести дуже простий тест.

Запропонувати партіям і мажоритарникам взяти публічне письмове зобов'язання не висувати й не підтримувати голосуванням кандидатів на відповідальні посади – міністрів, губернаторів, прокурорів, суддів тощо – які відмовляться добровільно оприлюднити інформацію не тільки про доходи, а й про видатки, включаючи членів родини, хоча б за останні 3 роки.

І стане очевидною реальна готовність нової Ради боротися з корупцією.

Запропонувати партіям, не кажучи вже про мажоритарників, оприлюднити хоча б ключові механізми їх плану реформування відносин "держава – бізнес". Не перелік законів – а перелік механізмів.

І стане очевидним реальний рівень готовності проводити глибокі реформи.

Що отримаємо в підсумку?

Вибори в таких умовах дають мало шансів на кардинальне якісне оновлення законодавчої влади. І надто великий ризик, що на наступні п'ять років ми отримаємо велику палицю в колеса глибоких реформ.

Фактично, мова йде про спробу під революційними гаслами й знаменами здійснити контрреволюцію.

Іти на такий крок можуть тільки політики, для яких власні владні перспективи важливіші ніж перспективи держави й народу.

Власне, самі ці вибори мають дуже сильний душок аморальності. В умовах, коли пересічні українці із власних кишень забезпечують найелементарнішим, найнеобхіднішим армію, госпіталі й біженців – сотні мільйонів ідуть на пустопорожню політичну рекламу й на підкуп виборців.

Так ми починаємо "жити по-новому".

*   *   *

Українським "сильним світу цього" дуже корисно було б декілька разів перечитати історію Росії початку XX століття.

Якщо стара еліта до останнього відкладає проведення перезрілих соціально-економічних реформ, а після перших потужних революційних струсів не робить висновків і займається імітацією – тоді настає черга самої еліти. В Росії вона була знищена як клас. Не врятували ні величезні гроші, ні надпотужний адмінресурс. Від минулої слави й блиску лишились тільки спогади.

Заклики об'єднатися навколо імператора задля порятунку вітчизни дуже швидко дали зворотній ефект. Величезні втрати на німецькому фронті через відверту бездарність царських генералів, великі проблеми із забезпеченням фронту озброєнням і припасами через бездарність царських чиновників зробили солдатів авангардом революції.

Якщо глибокі реформи не проводить еліта – їх, як може, проводить народ. І тоді запросто владу у величезній країні може захопити купка політичних авантюристів.

В Україні зараз склалася дуже схожа ситуація.

Про необхідність кардинальних реформ мова йде вже мінімум десять років. І по суті нічого не зроблено. Уже два революційні струси продемонстрували, що зволікання та імітація не вирішують проблеми, а лише загострюють її.

Якщо політик другого ешелону за лічені місяці без особливих зусиль набирає рейтинг, достатній для президентської перемоги в першому турі, якщо може стрімко набирати рейтинг відвертий популіст Ляшко – значить, державна й суспільна системи знаходяться далеко за межами стабільності й стійкості.

Це означає, що продовження "гри в реформи" стає смертельно небезпечним.

І еліті, і суспільству не варто повторювати дуже сумний досвід Росії минулого століття.

Потрібно відмовитись від пропихування "своїх" у владу – і поставити на ключові пости нейтральних професіоналів.

Потрібно відмовитись від практики кулуарних "договірняків" – і виходити на суспільний консенсус.

Потрібно негайно припинити ці вибори, цю імітацію оновлення – і всі сили зосередити на захисті Вітчизни.

За кілька місяців підготувати нове виборче законодавство – і провести справді демократичні вибори.

За цей же час партії-претенденти мають підготувати свої варіанти бізнес-планів реформ, щоб суспільство могло проголосувати за робочий інструмент реформ, а не за барвисту пустопорожню агітку.

Геннадій Люк, спеціально для УП



powered by lun.ua
Головне на Українській правді