Мікулаш Дзурінда: Люди також мають розуміти необхідність реформ
Мікулаш Дзурінда – політик, за прем'єрства якого Словаччина стала членом ЄС. Ми познайомилися з ним у Києві, у вересні цього року. Великий реформатор, якому в Словаччині мали би поставити пам'ятник, виявився маленьким і скромним чоловіком із безліччю неймовірних історій.
Коли він тільки планував зміни для своєї країни, то не мав доступу до мас-медіа. Тому на велосипеді об'їздив чи не всю країну, спілкуючись із людьми: "Я зрозумів, що з людьми потрібно говорити, їм потрібно пояснювати, вони слухають і сприймають".
Тому Дзурінда сильно здивувався, коли під час його зустрічі з Януковичем декілька років тому, парк перекрили для громадян, у ньому було порожньо. Досвід словацького реформатора надихає й дає гарний приклад нашим політикам: пояснюйте людям і робіть, про що говорите. У цьому секрет успішної Словаччини й, можливо, України.
– У 2005 році, коли ви були прем'єр-міністром Словаччини, ви пропонували Україні допомогу в різних сферах для зближення з ЄС та НАТО. Якою тоді була реакція на Ваші пропозиції? Чи було в тодішньої влади реальне бажання дослухатися, проводити реформи?
– Я добре пам'ятаю цей час. Тоді це сприймалось позитивно з боку України. Одначе тоді можливості всіх сторін із тіснішої співпраці були обмежені.
Словаччина мала свіжий досвід реформ, і 2005 рік став для нас кульмінаційним моментом. З іншого боку, Словаччина була новим членом ЄС, яка пройшла всі процедури вступу, але все ще робила перші кроки як повноправний член ЄС.
В Україні ж політична ситуація була нестабільною. Ми бачили бажання співпрацювати – але готовності не було. Я впевнений, що зараз ми можемо зробити щось більш вагоме.
– Які нині головні перешкоди в зближенні України та ЄС? Чи вони, власне, є й з якого боку: України чи ЄС?
– Я буду відвертим: перешкоди є з обох боків, але водночас те, що зараз ми називаємо конвергенцією, має одного дня стати реальною перспективою членства. Якщо буде чітке бажання українського суспільства, ми, європейці, матимемо моральне зобов'язання підтримати.
Перешкода лежить також у площині імплементації правил та виконання критеріїв членства, які Україна має виконати так само, як і решта країн. Тільки виконавши всі політичні та економічні вимоги, Україна доведе, що вона готова, вона конкурентна, досить сильна та зможе ефективно функціонувати в межах ЄС. І перший крок для України в цьому напрямку – просування реформ.
Але очевидно, що й на ЄС чекають серйозні зміни. Втома від розширення – це реальність і природній процес. Давайте згадаємо: 10 років тому ЄС мала всього 15 членів, зараз – 28, важко розширятися такими ж темпами, як ми робили досі.
Це не означає, що перспектив для України немає. Це тільки значить, що ми в ЄС також маємо працювати над цим питанням. І в подоланні скепсису щодо розширення ЄС значна роль належить новим членам – Словаччині, Польщі, Латвії та Литві.
– Яке Ваше бачення геополітичного місця та ролі України у світі, котрий щодалі поляризується?
– Україна, і це очевидно для мене, належить до європейського простору: простору демократії, поваги до закону та прав людини, які є головними компонентами сучасної держави.
Щодо геополітичної орієнтації, то це питання може вирішувати лише народ України. І, наскільки я знаю, українці вже визначилися, чітко декларуючи, що вони належать до Заходу. Це було утверджено після президентських виборів, також це було підтверджено підписанням та ратифікацією Угоди про Асоціацію.
– Які реформи Ви вважаєте першочерговими для України в її русі в напрямі ЄС?
– Для мене найбільш важливим є те, що люди мають розуміти необхідність реформ. Ще один важливий фактор – політичні лідери мають волю до реформ, і не лише до їх прописування, але й до втілення. Пакет реформ, потрібних в Україні, має бути комплексним та вичерпним.
Протягом моїх візитів до Києва я зустрічався з молодими прогресивними людьми з "Реанімаційного пакету реформ". Вони продемонстрували комплексний підхід до реформ: юридичні, антикорупційні заходи, децентралізаційні, місцевого врядування, публічного адміністрування, податкової реформи, та реформи енергетичного сектору.
Природно, що лідери та інституції мають займатися цими реформами. Але важливо, щоб був також ключовий відповідальний, лідер – президент або уряд.
Важко виділити із цього комплексного пакету реформ, які з них надважливі. Але я б усе ж звернув увагу на реформу місцевого адміністрування та економічні реформи, метою яких є створення сприятливого для бізнесу середовища – реформа податкової системи та ринку праці.
– Ви брали участь у проведенні адміністративно-територіальної реформи в Словаччині. Проросійські сили в Україні експлуатують ідею федералізації як вирішення внутрішньополітичних проблем. Чи є це реальною загрозою?
– Є ризик, що федералізація призведе до розпаду країни. Ось чому я раджу почати з децентралізації влади та фінансів до рівня муніципалітетів зі збереженням принципів субсидіарності (організаційний і правовий принцип, згідно з яким ЄС вдається до будь-яких заходів лише в тому разі, якщо вони ефективніші за відповідні заходи на національному, регіональному або місцевому рівнях – УП).
Додаткові переваги такого підходу – підзвітність громадянам та кращі можливості для прийняття рішень.
– Якою може й має бути економічна стратегія успішної та незалежної України в контексті погіршення стосунків із Росією? І як водночас не загубити себе в економіці ЄС, з яким зближуємося?
– Фундаментальне питання для країни – як нормалізувати стосунки між людьми. У таких умовах необхідна економічна стратегія, яка б покращила повсякденне життя людей, створила сприятливий бізнес-клімат, нові робочі місця.
Україна може запропонувати такі покращення шляхом зниження прямого оподаткування, більш сприятливих розмірів податку на прибуток, гнучкості ринку праці.
Україна має дати бізнесу можливість розвиватися швидше, зменшуючи зайве навантаження. Беріть приклад зі Словаччини, де мій колега та гарний друг Іван Міклос, міністр мого уряду, імплементував ефективну реформу оподаткування, що допомогло Словаччині зробити якісний стрибок у рейтингу легкості ведення бізнесу.
– За час членства Словаччини в ЄС чи були якісь невиправдані очікування чи розчарування? Як їх можна уникнути?
– Природно говорити про розчарування, особливо коли йдеться про пересічних людей.
Приєднання до ЄС громадяни часто вважають панацеєю – а реальність трохи прозаїчніша. І попри це, я все ще певен, що й звичайні словаки, і політики мають переваги від вступу до ЄС.
Тут я хочу навести останні дані Євростату: у 2004 році ВВП на душу населення в Словаччині складав усього 57% від європейського – а сьогодні, через 10 років, цей показник сягає 76%. І така картина характерна для інших показників – країна запускається й працює в цілому в правильному напрямку.
– За часів Вашого прем'єрства Словаччину називали "інвестиційним раєм". Які головні меседжі мають отримати зовнішні інвестори, щоби їм хотілося вкладати в Україну? Чи можемо ми повторити ваш успіх зараз, адже зараз несприятлива економічна кон'юнктура?
– Україна може навчитися в Словаччини. Для цього необхідні принаймні три фактори: політична стабільність, економічна передбачуваність, незворотність європейського вектору.
Словаччина змогла забезпечити всі три фактори – і результати не забарились.
Звісно, ми всі розуміємо як внутрішні, так і зовнішні обставини України, і вони дуже відрізняються від тих, у яких були країни Центрально-Східної Європи, коли вони втілювали реформи.
Україна не може зараз мати вигоду ані від глобального економічного росту, ані від сприятливих зовнішніх обставин. Ваша країна бореться за свою територіальну цілісність та мир. Та я певен, що попри ці турбулентності, зараз – найкращий час для реформ, і вони приведуть до успіху.
І це саме той важливий час нестабільності, коли і люди, і політики мають показати сміливість і впевнений рух до чіткої та чесної політики, щоб забезпечити краще життя для майбутніх поколінь.
Україна не сама. Я бачу бажання країн допомагати – особливо тих, які вже пережили цей перехідний період.
Любов Акуленко, інформаційна кампанія "Сильніші разом", спеціально для УП
