Місія можлива. Як повернути корупційні активи Україні?

1.5 мільярди гривень. Cтільки надходжень до бюджету України планував залучити уряд Яценюка за рахунок конфіскованих коштів та коштів, отриманих від продажу конфіскованого майна, привласненого корупційними методами.

Це – завдання на межі фолу для "команди камікадзе" та країни, де відсутня національна система пошуку, конфіскації та управління арештованим і конфіскованим майном.

Поки що говорити про успіхи не доводиться. За три місяці поточного року до бюджету України повернуто корупційних активів на 5 тысяч 14 гривень 5 копійок.

Це 0,00033427% з очікуваних 1,5 мільярди гривень доходів в казну від конфіскованих коштів та коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна, які були привласнені корупційними методами.

Цікаво, що ці гроші мають дуже конкретне призначення – направляються в спеціальний цільовий фонд для забезпечення оборони і безпеки держави. Тож суттєвого покращення обороноздатності країни за рахунок конфіскованих у корупціонерів статків годі й чекати.

У цьому матеріалі ми спробуємо розібратися, чому в Україні і досі не створена система ефективного пошуку, конфіскації та управління награбованим майном корумпованих чиновників і що потрібно зробити, аби суми повернутих державі корупційних активів наближувалися до реально украденого та відмитого.

За даними Генеральної прокуратури, у 2010-2013 роках через банківську систему України було виведено близько 140 мільярдів гривень.

Українська Держслужба фінансового моніторингу, а простіше – фінрозвідка – тільки за 2014 рік виявила підозрілих банківських операцій на суму 300 мільярдів гривень.

Ці аналітичні та доказові матеріали отримали в Генеральній прокуратурі, Міністерстві внутрішніх справ, Державній фіскальній службі та Службі безпеки України.

Вони б мали стати основою розслідувань економічних злочинів, в яких фігурує сума в розмірі 60% всієї дохідної частини бюджету України на 2015 рік. Проте не стали.

У результаті розслідувань державі повернута сума, менша від вартості паперу матеріалів фінрозвідки!

Для того, щоб повернути корупційні активи, потрібно довести їх злочинне походження і отримати рішення суду про їх конфіскацію. Держава може позбавити людину власності лише на підставі рішення суду, оскільки право приватної власності гарантоване Конституцією України.

Довести суду злочинне походження має прокурор, спираючись на беззаперечні докази.

Найбільше інформації такі підозрілі активи, зазвичай, правоохоронці отримують у вигляді узагальнених матеріалів від української фінрозвідки. Фінмон без рішення суду за своєю ініціативою може заблокувати кошти на банківських рахунках на 5- 30 днів. Саме стільки часу є у правоохоронних органів, щоб опрацювати надані матеріали, зібрати додаткові докази та звернутися до суду з клопотанням про арешт заблокованих активів.

Якщо арешт за цей час не накладений, фінрозвідка має зняти блокування рахунків. В українських реаліях, це відбувається дуже часто – за перше півріччя 2014 року було арештовано на основі матеріалів фінрозвідки лише 867, 69 мільйонів гривень – менше за 1% від ідентифікованих підозрілих операцій.

Більшість від заблокованих фінрозвідкою активів розблоковуються через те, що слідчі та прокурори не подають вчасно клопотання до суду про арешт, або в ньому немає достатніх доказів для арешту.

Тому першою запорукою успіху в поверненні злочинних активів є взаємодія та постійна співпраця різних правоохоронних органів, суду та органів виконавчої влади. В Україні ж державні органи між собою навіть не говорять. А інколи роблять вигляд, що не здогаються про існування один одного.

Більш того, різні підрозділи та департаменти в рамках одного правоохоронного органу інколи із подивом дізнаються про наявність один одного і про спільні завдання задля повернення активів.

Відсутність взаємодії або її свідоме уникнення – перша та головна проблема всієї системи, на якій ґрунтується пошук та конфіскація злочинного майна.

Друга проблема, що є логічним наслідком слабкої взаємодії між органами, – несвоєчасний арешт майна та оголошення про підозру особі.

Аби було що конфісковувати, на ранніх стадіях кримінального провадження необхідно отримати рішення суду про арешт майна.

Арешт забороняє продаж активів і необхідний, аби упередити спритність корупціонерів, які переписують своє майно на родичів, друзів, підставні компанії, як тільки дізнаються про кримінальне провадження стосовно себе.

При чому, якщо слідчий вже оголосив людині про підозру, підозрюваний точно знає про наявність щодо нього розслідування та розуміє в якому злочині від підозрюється. Ця системна помилка закладена в самому Кримінально-процесуальному кодексі, яким дозволено арештовувати майно особи тільки після оголошення їй підозри.

Ще одна проблема, не врегульована українським законодавством - неможливість арештувати майно третіх осіб, що безпосередньо не належить підозрюваному чи обвинуваченому.

Слідчі та прокурори, зазвичай, не поспішають з оголошенням про підозру і можуть затягнути на місяці чи навіть роки. Так, підозри в скоєнні економічних злочинів особами, які перебувають під санкціями ЄС з березня 2014 року, були оголошені лише в грудні 2014 року. Оголошення про підозру суттєво обмежує правоохоронців в часових рамках, їм лишається від 2 до 12 місяців, щоб зібрати достатньо доказів для винесення обвинувального вироку та передачі справи в суд.

В протилежному випадку, кримінальне провадження потрібно закрити.

Так, більшість підозрілого майна, що потенційно можна було б конфіскувати, вчасно не арештовується, переписується на третіх осіб та відчужується.

Це рівнозначно втраті можливості коли-небудь його конфіскувати та повернути державі.

Та навіть, якщо слідчі успішно впоралися із завданням пошуку награбованого, а прокурори змогли в суді довести злочинне походження і накласти на майно арешт, виникає третя проблема – відсутність одного єдиного органу, відповідального за збереження цього майна до вироку суду.

Для слідчих та прокурорів виявлене майно, яке потенційно потрібно арештувати, є великою проблемою.

Слідчі можуть тимчасово вилучити у власника майно, яке має сліди злочину, визнавши його речовим доказом. За загальним правилом, слідчий має звернутися до судді з клопотанням про арешт такого майна.

До його офіційного арешту відповідальність за збереження речових доказів несе слідчий.

Для прикладу, якщо вилучають комп’ютер як речовий доказ, до моменту винесення рішення про його арешт, слідчий несе відповідальність за збереження вашого комп’ютера. Те саме стосується дорогих авто, ювелірних виробів та інших вилучених коштовностей, визнаних речовим доказом. Це саме стосується і резиденції колишнього президента Україні – "Межигір’я".

Після визнання речовим доказом всього комплексу, разом із "хонками", зоопарками та рідкісними тваринами, виробництвами харчів, автопарком та предметами розкоші, відповідальність за збереження за замовчуванням мала лягти на слідчого. А після арешту судом всіх цих активів відповідальність за збереження Межигір’я з усіма його активами де-юре має несе його власник – Віктор Янукович та ТОВ Танталіт, власником якої донедавна був Сергій Клюєв.

Клікніть, щоб побачити картинку в більшому розмірі

В окремих випадках майно можна передати на тимчасове зберігання третім особам. Але немає чіткої прозорої процедури, як і кому це робити. Слідчому, мозок якого заточений на пошук достатніх доказів для доведення вини особи, турбуватися про долю вилученого чи арештованого майна – це зайвий додатковий клопіт.

Оцінка майна, управління ним, збереження його вартості – ці завдання мають бути поза межами відповідальності слідчих, передані окремій агенції чи державному органу.

Допоки такого органу немає, у слідчих та прокурорів буде відсутня зацікавленість вчасно виявляти та більше арештовувати.

Рішення про конфіскацію виноситься обвинувачувальним вироком суду – це в разі, якщо прокурор в суді надасть достатньо доказів вини обвинуваченого. Суд може передбачити конфіскацію усього майна особи, вартість чи частку від загального майна, чи визначити якесь конкретне майно.

І якщо в матеріалах кримінального провадження таке майно не виявлено і вчасно не арештовано, пошуком активів починає займатися виконавча служба.

Державний виконавець розсилає запити в різні державні органи і реєстри та створює список активів на вилучення.

Вже на цей момент може пройти кілька років від початку розслідування. Усі не арештовані вартісні активи будуть перепродані та переведені на підставних та третіх осіб. Арештовані, але неналежним чином збережені активи – втратять свою вартість та цінність.

На цій стадії держава може виявити тільки невисокої вартості особисті речі винної особи, що не становлять особливої цінності для держави.

Виявлені та конфісковані активи виконавча служба часто реалізує за ціну в рази нижчу, від їх ринкової вартості.

Отже, діюча система на разі непридатна повернути державі злочинні високовартісні активи, включно з заводами, фабриками, межигір’ями і сонячними електростанціями.

Якщо в практиці роботи правоохоронних та інших державних органів нічого терміново не змінити і не розробити комплексну державну систему повернення активів, ми і надалі повертатимемо не більше 0,001% в рік від корупційних статків.

Це, свою чергу, стане найсильнішим аргументом для державних мужів вищих чинів та олігархів продовжувати красти і грабувати.

Які термінові кроки потрібно зробити, щоб змінити ситуацію?

1. Починати розслідування корупційних та інших економічних злочинів з пошуку підозрілих активів та ретельного експертного аналізу фінансової та економічної документації. Початок розслідування справи саме з пошуку та ідентифікації, аналізу різних видів активів та економічних взаємозв’язків допоможе вчасно та ефективно збирати докази, які переконають суд винести обвинувальний вирок та конфіскувати активи.

2. У слідчих органах, зокрема, Генерального слідчого Управління Генеральної прокуратури України та Національного Антикорупційного бюро України мають бути створені спеціальні аналітичні департаменти з числа професійних бухгалерів та податківців.

Сьогодні їх функції заміняють слідчі, які мало що розуміють у фінансовій документації і,зазвичай, не мають відповідної спеціалізації. Саме тому необхідні спеціально навчені професіонали (бухгалтери, податківці) всередині слідчих органів, які зможуть опрацьовувати матеріали фінансової розвідки, матимуть прямий доступ до ключових державних реєстрів. Зокрема, митних та податкових реєстрів, прав на нерухоме майно тощо.

 Наприклад, Генпрокуратура України не має прямого доступу до цих баз. Фактично, щоб отримати доступ до інформації з митниці, слідчому потрібно писати запит та чекати… місяць! Місяць, щоб отримати інформацію з митниці, яку він – чи спеціально навчений аналітик-експерт - повинен отримувати в 2 кліки зі свого робочого комп’ютера.

3. Слідчі та прокурори повинні мати профільну спеціалізацію щодо розслідування окремих видів злочинів, а саме – економічних та корупційних.

4. Комплексні корупційні схеми повинні розслідуватися групами слідчих та прокурорів за безумовної участі експертів з аналітичних відділів. Повинен бути розроблений детальний план розслідування. Такий підхід до здійснення розслідування економічних злочинів – світова фундаментальна практика.

5. В Україні має бути створений окремий спеціалізований орган чи підрозділ в рамках існуючих міністерств, який би опікувався збереженням і управлінням арештованим та конфіскованим майном. Це вирішить проблему проведення професійної та своєчасної оцінки різних видів активів, збереження їх вартості, управління на етапі досудового і судового слідства, й після рішення про конфіскацію. Більш того, такий орган може забезпечити і реалізацію таких активів за ринковою ціною чи провести їх перепрофілювання для використання у соціальних цілях.

6. Необхідно запровадити інститут цивільної конфіскації, що дозволить конфісковувати злочинне майно, яке належить третім особам, переписується на номінальних фізичних та юридичних осіб.

Такі норми діють, наприклад, в Італії, де у 2013 році за допомогою цифільної конфіскації правоохоронцям вдалося повернути активи відомого італійського "підприємця", Віто Нікастрі (Vito Nicastri) на суму в 1,7 мільйрди євро.

Через зв'язки Нікастрі з мафією (його компанії з відновлювальної енергетики використовувалися для легалізації грошей організованої злочинності) у нього було конфісковано корпоративні права 43 компаній, 98 об'єктів нерухомості (будинки, вілли, склади та земельні ділянки), 7 транспортних засобів (автомобілі, мотоцикли та човни), 66 фінансових активи, включаючи поточні рахунки, поліси на страхування життя, рахунки в цінних паперах, кредитні та дебетні карти та інвестиційні фонди

Окрім позбавлення волі корупціонера, обов’язковим покаранням для нього в Україні має стати конфіскація статків, здобутих ним злочинним шляхом.

Повернення у власність держави корупційних активів і їх подальше прозоре й ефективне використання для соціальних цілей є потужним превентивним механізмом проти великої політичної корупції.

Цей механізм здатний подолати безкарність високопосадовців при владі та втілити у життя принцип невідворотності покарання за корупційні злочини.

Дар’я Каленюк, Центр протидії корцпції, спеціально для УП