Звільнені та забуті? Як Торецьк стає містом-привидом

Мар’яна П’єцух
Мар'яна П'єцух
52335 переглядів
Середа, 31 серпня 2016, 11:28

17 серпня міського голову Торецька Володимира Сліпцова арештували, висунувши підозру "за участь в терористичній організації та посягання на територіальну цілісність".

Події понад дворічної давності, коли навесні 2014 року Сліпцов підтримав рішення про проведення сепаратистського референдуму та дозволив вивісити прапор так званої "ДНР", стали лише офіційним приводом для арешту. Адже аналогічні рішення приймали й діючі нині мери кількох інших міст Донбасу, які досі безкарно займають свої посади.

Як стало відомо УП, насправді раптовий арешт є наслідком небажання мера втручатися у ситуацію, коли сотня мешканців Торецька 5 липня 2016 року заблокувала пересування по місту військової техніки ЗСУ. Люди пояснювали блокування тим, що вони бояться, що техніка стане мішенню для "денеерівців", а відтак від обстрілів постраждають житлові квартали.

"Українська правда" побувала в Торецьку напередодні цього гучного арешту. Ціллю візиту було зрозуміти, чому не всі тут раді українській армії, та як змінилося місто за два роки після його звільнення від бойовиків.

Адже у випадку широкомасштабного наступу, Торецьк, від якого до лінії фронту лише чотири кілометри, потрапить під удар першим. І саме від його населення, зокрема, залежить, як зустрінуть тут противника: як ворога чи як "визволителя".

 

Тиша з перервою на канонаду

Якщо вийти на центральну площу Торецька у вихідний день, то на мить може здатися, що ви опинились у закинутому місті. Деякі нотки метушні тут привносить хіба базар, але він працює у будні.

Кафе і більярд в колишньому будинку побуту закриті від початку бойових дій: власник розважальних закладів виїхав, і досі не повернувся.

Далі – будівля колишнього універмагу "Москва", із закладеними цеглою вікнами. Проте "законсервували" універмаг ще при старій владі. Війна змінила хіба що певні елементи на фасаді. Тепер там красується напис балончиком російською "Слава Украине!", а з мозаїки "Кремль" на торці будівлі видряпали й замалювали червоні зірки та перефарбували прапори у синьо-жовтий.

 

"Це робота наших патріотів", – показуючи на домальовані прапори, гордо звітує Володимир Єлець, голова громадської організації "Твоє нове місто". Її заснувала група місцевих волонтерів, яких зайнятися громадською діяльністю спонукали військові дії.

 

Продовжуючи екскурсію центральною площею міста, Єлець показує на жилу хрущовку. Кут першого поверху рясно вкритий слідами від обстрілів, які за два роки ніхто так і не полагодив. Поруч на вікні – реклама банку з гаслом "Емоції, які краще забути".

Проте "забути емоції" не дають не лише звуки канонади, які час від часу доносяться до міста, але й промовистий чорний фасад колишнього місцевого "білого дому" на тій же центральній площі. Цю будівлю при відступі в липні 2014 року розстрілювали танки бойовиків.

Відновлювати будівлю міськради поки не планують, це коштує надто дорого – від 40 мільйонів гривень
Відновлювати будівлю міськради поки не планують, це коштує надто дорого – від 40 мільйонів гривень

Будівля, де раніше розміщувалася міська рада, нічим не обгороджена. Тут жодної охорони, зайти може кожен.

Усередині – чорні обгорілі стіни, під ногами скло, цемент, в кімнатах гори з шматків бетону. Купу сміття за два роки досі ніхто не вивіз.

 
За два роки сміття з розбитої танком будівлі міськради досі не вивезли. Зайти сюди може кожен — будівля не огороджена та не охороняється
За два роки сміття з розбитої танком будівлі міськради досі не вивезли. Зайти сюди може кожен — будівля не огороджена та не охороняється

Час в центрі Торецька ніби зупинився у 2014-му.

Відчуття міста-привида доповнює металева табличка з дірками від обстрілів і написом "Дзержинськ – місто, де я народився".

Перейменування Дзержинська в Торецьк в рамках декомунізації та демонтовані пам'ятники Леніну та Дзержинському – це поки найглобальніші зміни в місті.

 

Із нового, що з'явилося в центрі Торецька за два роки, – хіба що дитячий майданчик і так звана "алея" для молодят з кітчевими кованими фігурами. Їх розмістили біля великої будівлі міського будинку культури, де нині – позабивані фанерою вікна.

Цей палац на тисячу місць колись був гордістю міста. До війни сюди приїжджали зірки шоу-бізнесу і працювали музичні та танцювальні гуртки.

Через фінансову неспроможність сплачувати комунальні послуги будинок культури в 2015 році законсервував його балансоутримувач – виробниче об'єднання "Дзержинськвугілля".

Колишня гордість міста – будинок культури
Колишня гордість міста – будинок культури "Україна". Ані "Дзержинськвугілля", ані міськрада не в змозі його утримувати

"У нас не завжди на вихідні на площі так тихо. Вчора ми організували концерт групи "Вертеп" з Дніпра. Але апаратуру довелося позичати в Слов'янську. Наш мер не дав нам ні концертної техніки, ні накриття для літньої сцени", – показує Єлець на невеличку сцену перед згорілим "білим домом", з якої в 2014-му міський голова Володимир Сліпцов проголошував рішення міськради про проведення "референдуму".

Єлець скаржиться, що на свої заходи активісти не можуть запросити виступити дітей з місцевого музичної школи, бо нібито є відповідна негласна заборона мера.

"А минулого року на мене мер подав в суд за нібито незаконну організацію святкування Дня Незалежності. Звинуватив у фальсифікації документів, бо я у заявці на проведення заходів підписався головою правління громадської організації, а вона ще не була зареєстрована, хоча в нас вже був статус, і я мав право себе так назвати", – додає активіст.

 
На активіста Володимира Єльця мер Сліпцов подав в суд за намір провести заходи до Дня Незалежності від імені незареєстрованоїофіційно організації

Не до концертів

"Хто їм що "не дає"!? Їм дали електроенергію і дозволили до неї підключитися. А апаратуру вони свою привезли, бо наша не така сучасна! Я їм вже говорив, щоб хай би одне дерево в місті посадили! Ну, турнікети пофарбували – і то добре", – емоційно відреагував на закиди громадських активістів міський голова Володимир Сліпцов наступного дня, під час зустрічі з УП.

Сам Сліпцов з підлеглими після обстрілів "білого дому" переїхав у приміщення дитячого садочку в центрі міста.

Володимир Сліпцов на камеру проводить прийом жителів Торецька
Володимир Сліпцов на камеру проводить прийом жителів Торецька

Загалом за два роки в Торецьку та підпорядкованих Торецькій міськраді містечках та селах постраждало понад вісімсот об'єктів. З них понад триста це житлові будинки.

"Школи, дитсадки та інші соціальні об'єкти ми відновили за рахунок власних коштів і ресурсами благодійних міжнародних організацій. Міжнародні організації гроші напряму не дають, а виписують будматеріали – скло, рубероїд, шифер", – прозвітував Сліпцов.

Частину свого нового кабінету в колишньому дитсадку Сліпцов замурував
Частину свого нового кабінету в колишньому дитсадку Сліпцов замурував

З міського бюджету за два роки на відновлення пошкоджених об'єктів було виділено два мільйони гривень.

"Ще більше мільйона зібрали серед населення. Звідки у людей такі гроші? Ну, дітям треба ж ходити в садки, школи, то ж люди збирали. А що робити?" – додав мер.

Житлові будинки люди, зазвичай, відновлювали власними силами.

"Ми самі усе робили. Добре, що в нашому домі живе чоловік, який займається вікнами, і він допоміг їх встановити", – розповідає прибиральниця біля хрущовки в центрі міста, в під'їзд якої під час бою за місто в 2014-му році залетів снаряд.

Власними зусиллями люди ремонтують пошкоджені будинки й донині. Сім'я Гончар, яка живе в містечку Залізне під Торецьком, понад місяць не може дочекатися робочих рук, щоб відновити дах, в який вночі 13-го липня потрапив снаряд.

"Вікна, шифер, шпакльовку, цвяхи нам дав фонд "Карітас". Робочих обіцяли дати, але місяць вже чекаємо. Чоловік сам не дасть цьому ради, тим паче в нього робота щодня", – розповідає Тетяна Гончар, яка з двома малолітніми дітьми тепер живе в літній кухні.

Залізне підпорядковується Торецькій міській раді. Звідти Гончарі наразі безрезультатно чекають на підмогу.

 
Родина Гончарів ніяк не дочекається підмоги міських комунальних служб для ремонту розбитого снарядом даху

Від лінії фронту до Залізного, яке до декомунізації звалось Артемове, – лише кілометр. Канонаду тут чують майже щодня, хоча снаряди долітають рідко. Вночі 13-го липня потрапив під обстріл і будинок 85-річної сусідки Гончарів: старенька жінка загинула прямо в ліжку.

"Чому ми звідси не їдемо? А куди ми поїдемо, кому ми потрібні?.." – не приховує здивування від запитання Тетяна Гончар.

Тротуар на головній вулиці Залізного давно поріс бур'яном
Тротуар на головній вулиці Залізного давно поріс бур'яном

Нікому не потрібна не лише сім'я Гончарів, але й ціле містечко Залізне на кілька тисяч осіб, яке будувалося для працівників шахти імені Артема. Шахта закрилася ще у 2002 році.

Тротуар на головній вулиці міста поріс високим бур'яном. Проїжджа частина вкрита суцільними ямами, схожими на воронки від снарядів – але це не вони.

 

За два роки тут змінилися хіба малюнки на стовпах вздовж дороги – волонтери розмалювали на кожному синьо-жовті прапорці. Проте на фоні руїн вони виглядають надто приречено.

 

Єдине в містечку кафе нагадує сюрреалістичні кадри з кіно про кінець світу. Біля одноповерхової обшарпаної будівлі без вивіски зі слідами обстрілів стоїть пластмасовий столик з пошматованою вицвілою парасолею.

"А от далі, бачите "Ритуальні послуги"? Це найбільш успішний бізнес в Артемово", – іронізує наш попутник.

З хащів на колишньому прогулянковому бульвару, мов привид минулого, виглядає пам'ятник більшовику Артему, за демонтаж якого ніхто не поспішає братися.

Але головний символ цього занедбаного містечка – монументальні руїни адміністративної будівлі колишньої шахти імені Артема. Завалена колонада, шматок якої валяється прямо на проїжджій частині, змушує замислитись: це все впало від обстрілу, чи від забутості?

Адже у Торецьку й околицях руйнування від снарядів тісно переплелися з розрухою, до якої довели десятиліття безгосподарності та байдужість до майбутнього шахтарських містечок.

Завалена колонада адмінбудівлі колишньої шахти змушує замислитись: це все впало від обстрілу, чи від забутості?
Завалена колонада адмінбудівлі колишньої шахти змушує замислитись: це все впало від обстрілу чи від забутості?

Майбутнє без майбутнього

Скорочення виробництва, поступове закриття шахт та відсутність альтернативного виробництва малює доволі туманну перспективу для Торецька і підпорядкованих йому сіл та містечок.

Перспектива безробіття не сприяє патріотичним настроям серед населення прифронтового міста.

Закривати дотаційні шахти відповідно до державної програми тут почали ще з 2002 року, оскільки собівартість видобутку тутешнього вугілля невиправдано висока. Спочатку закрилась шахта імені Артема, потім "Нова", в 2014-му – "Південна".

Сьогодні тут працює лише три шахти – "Центральна", "Торецька", "Північна" (на якій за останні роки кількість шахтарів скоротилося вдвічі), а також "Матрони Московської", яка перебуває в оренді у бізнесмена з "ДНР".

Проте на "Матроні" з початку 2016-го року шахтарям не платять зарплату. Загальна заборгованість тут складає уже 11 мільйонів гривень.

"Є заборгованість по зарплатам – немає перерахувань у місцевий бюджет. А сьогодні податок з доходів фізичних осіб складає 87% доходної частини міста", – каже перший заступник мера Торецька Валентина Старущенко.

Шахти Торецька почали закривати з 2002-го через надто дорогу собівартість видобутку тутешнього вугілля. Вхід у
Шахти Торецька почали закривати з 2002-го через надто дорогу собівартість видобутку тутешнього вугілля. Вхід у "Нову" вже заріс зеленню

Заборгувало своїм працівникам і місцеве транспортне підприємство, яке залізницею перевозить вугілля. Його доля теж примарна, адже напряму залежить від розвитку шахт, які не розвиваються.

Закриття загрожує й місцевій збагачувальній фабриці. Вона у приватній власності – але із закриттям шахт їй робити буде нічого.

"Ще в нас був машинобудівний завод з унікальним виробництвом станків із програмним управлінням. До трьох тисяч людей там працювало. Але в 2006-му фірма Рината Ахметова приватизувала його і закрила. Бо навіщо їм Дзержинський завод, якщо такі самі заводи були в Дружківці та Горлівці?" – пояснює "особливості розвитку" регіональної промисловості заступниця мера.

З початку 2000-х було багато розмов про розробку державної програми створення підприємств, альтернативних вугільній галузі. У Торецьку навіть відвели землю під приладобудівний завод. Але далі розмов справа не пішла.

У мерії мріють також про підприємство легкої промисловості, оскільки безробіття серед жінок тут сягає 65%.

"Я хотів тут спорудити теплиці для вирощування помідорів. Навіть знайшов європейський банк, який давав кредит під 2%. Але "Ощадбанк" відмовився виступати державним гарантом", – поскаржився мер Сліпцов, демонструючи глянцевий буклет з інвестиційними проектами, які розробили у мерії ще до війни.

Обурені в Торецькій мерії й щодо поправок до Бюджетного кодексу, прийняті парламентом наприкінці весни. Відтак, Торецьк як місто з так званої "сірої зони", що підпадає під обстріли – позбавили фінансування з держбюджету на інфраструктурні проекти.

До прийняття цього закону планувалося виділити на відновлення Торецька 46 мільйонів гривень. Зокрема, на часткову реконструкцію систем водопостачання – вода у місті є лише шість годин на добу, тепломодернізацію міської лікарні та інші ремонтні роботи.

"Ми так вірили в цю програму! Ми захистили свої проекти, у березні нас включили в розпорядження – а потім з'явився оцей закон! Але сподіваємося, що губернатор все-одно кошти знайде, як обіцяв", каже Старущенко.

А ще тут нарікають на закон, який прийняли у ВР у вересні 2014 року. Ним підприємства всіх форм власності на території проведення АТО звільнили від сплати за оренду комунального та державного майна, а також землі.

"Оренда землі – це були наші доходи. Тільки цього року ми не отримали по землі 12 мільйонів гривень. У цивілізовані часи було так: дали пільги – отримали компенсацію. Але на всі наші запитання: "Де компенсація?" – сьогодні відповіді немає", – каже Старущенко, тим самим відхиляючи всі претензії з приводу критичного стану того чи іншого об'єкту, підпорядкованому Торецькій міськраді.

Мовляв, грошей нема. Крапка.

Ремонт школи після обстрілів влітку 2015 року зробили абияк — одне з вікон просто замурували
Ремонт школи після обстрілів влітку 2015 року зробили абияк — одне з вікон просто замурували

Провалена місія

"Київ про нас взагалі забув. Коли Янукович був президентом, робота шахт хоч якось підтримувались, а зараз гірше і гірше", – скаржиться забійник шахти "Центральна" Сергій Поплавець, у якого зарплата "за Януковича" була п'ять тисяч гривень, тепер знизилась до чотирьох.

"Ми все розуміємо, що шахти закривають – але хоч підтримуйте ті, які поки працюють! А так, навіть запчастин немає! Якщо рейки ламаються, то нема ні костилів, ні болтів, щоб пришити їх до шпали, а без цього вагонетка не поїде. А як щось ламається серйозніше, то вимушені йти у відпустку за свій рахунок, поки знайдуть, як полагодити", – додає Поплавець.

Забійник Сергій, який займає проукраїнську позицію, переймається, що з таким станом справ серед шахтарів переважатимуть антиукраїнські настрої.

Вже зараз його колеги зневажливо називають Поплавця "укропом", у тому числі за його волонтерську діяльність – чоловік возить на передову їжу для українських вояків, яку готують місцеві господині.

Шахтар Сергій Поплавець скаржиться, що умови роботи в торцеьких шахтах за два роки стали значно гірші
Шахтар Сергій Поплавець скаржиться, що умови роботи в торцеьких шахтах за два роки стали значно гірші
ФБ Сергія Поплавця

На переконання Поплавця, більшість шахтарів в Торецьку мають проросійські настрої. Та й сваритися з росіянами їм невигідно. Адже у випадку втрати роботи – місцеві чоловіки їдуть на заробітки в Росію.

Там, у Росії, знайшли собі кращу долю сотні сімей з Торецька.

"Коли тут все почалася, мої діти поїхали в Київську область. Спочатку їх там добре прийняли, а потім комунальні високі треба було платити, і ставлення до них змінилося. Тому повернулися, а згодом поїхали в Росію. Там їм дали житло, роботу.

Син отримує 25 тисяч рублів, дочка 15 тисяч, ще й допомогу на дітей, гуманітарку дають. А після п'яти років проживання обіцяють дати квартири і громадянство. Тож вони не поспішають повертатися. У нас в будинку майже вся молодь в Росію виїхала", – розповідає пенсіонерка з Торецька Ніна Філімонова.

Особисто вона їхати нікуди не збирається. Хоча важко переживає кожен обстріл. Після останньої канонади, коли тряслися вікна і двері, її забрала швидка.

"Ми дуже налякані. Але старі люди звідси вже нікуди не поїдуть. Тим паче пенсії нам вистачає, є субсидія, і мер завжди допомагає. Сліпцов мені як інваліду жодного разу не відмовив. Допомагає як не грішми, так вугіллям", – каже Філімонова, яка не бажає повернення "ДНР", бо невідомо як воно буде: "Хай буде, як є, аби не гірше".

Ніна Філімонова нікуди не хоче виїжджати з Торецька, але своїх дітей відправила у Росію, де кращі умови життя
Ніна Філімонова нікуди не хоче виїжджати з Торецька, але своїх дітей відправила у Росію, де кращі умови життя

Саме завдяки пенсіонерам у тому числі, тепер вже колишній голова Торецька Сліпцов зміг близько 18 років протриматися в кріслі мера. За цей час він став повноцінним "хазяїном" міста і фактично монополізував весь дрібний бізнес.

У 2015 році тут не було місцевих виборів – але, найімовірніше, його обрали б іще раз, попри підтримку сепаратистського референдуму.

Арешт мера став повною несподіванкою навіть для його місцевих опонентів, які вбачали саме в ньому причини збереження проросійських настроїв в місті.

Але насправді на долю міста "посадка" Сліпцова принципово не вплине.

Шлях до вимирання тут був закладений задовго до війни.

"З Горлівки до нас приїздять люди за продуктами, за пенсією. Якби вони бачили, що тут шахти розвиваються, з'являються нові підприємства, що тут вирує життя – можливо, вони би захотіли назад, в Україну. А так, що їм залишається – вибирати з двох лих менше?" – резюмує співробітник Торецької міськради, який проводжав журналіста УП на вихід з міськради.

Прифронтові міста останні два роки несуть особливу місію бути прикладом та орієнтиром для окупованих територій.

Проте наразі Торецьк свою місію провалив.

Мар'яна П'єцух, УП

Фото автора

Текст підготовлений в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади

powered by lun.ua
В очікуванні Трампа
Наздогнати Лондон. Вісім гривень за проїзд — мало чи багато?
Оля та її мотоцикл: історія киянки, що зазирнула в очі своєму страху
Скільки треба буде платити за імпортні авто за новим законом. Онлайн-калькулятор
Усі публікації