Дев’ята рота. Останні "Кіборги"

Олексій БратущакOleksii Bratushchak
25913 переглядів
Понеділок, 29 січня 2018, 10:03

Частина перша. "Вежа"

Їх було 20. Бійців 9-ї роти 3-го батальйону 80-ї десантно-штурмової бригади, які добровільно зголосилися зайти в Донецький аеропорт у січні 2015 року.

Останній тиждень ДАПу ці десантники бачили на власні очі. Вони стали "Кіборгами", але повернулися не всі. Дорога додому в них пролягала або через поранення, або через полон.

Трагічну історію дев’ятої роти розповідають уцілілі чоловіки: ротний Олег Височанський та солдати Віталій П’ясецький, Федір Місюра, Славік Гавянець.

А також їхні бойові побратими – Максим Бугель, якому відмовили в бажанні зайти в ДАП зі своєю ротою, та Вадим Ваврищук з 8-ї роти.

У їхніх розповідях захисники аеропорту не виглядають залізними машинами для вбивства ворога. Останні "Кіборги" – це звичайні чоловіки, які потрапили на війну за черговою хвилею мобілізації. Люди зі своїми природними страхами та слабкостями.

"Слабкі воїни, – охарактеризував бійців 9-ї роти один із найвідоміших "Кіборгів". – Але вони там були. Добровільно. І це – великий подвиг для чоловіків, на який далеко не кожен здатен".

На фронт

У серпні 2014-го Україною прокотилася третя хвиля мобілізації. Кілька десятків мобілізованих хлопців та чоловіків із Західної України потрапили в 80-ту десантно-штурмову бригаду. Тоді в складі 3-го батальйону сформували три роти: сьому, восьму і дев’яту.

Читайте також
Дев’ята рота. Останні "Кіборги". Частина друга
Дев’ята рота. Останні "Кіборги". Частина третя. "Падіння ДАПу"
Обличчя донецького аеропорту. "Кіборги"
Перші три місяці пройшли на Яворівському полігоні. Там, за спогадами бійців 9-ї роти, вони здобули якісну підготовку. А вже в листопаді їх відправили до Костянтинівки Донецької області. Саме там базувався 3-й батальйон.

У 9-й роті була нестача офіцерів, згадує Олег Височанський. Наприклад, за півроку так і не з’явився командир роти. Тому виконувачем обов’язків був заступник командира роти з парашутно-десантної підготовки Височанський.

Олег Височанський:

"У грудні ми почали міняти 90-й батальйон 95-ї бригади. 8-а рота зайшла в термінал, а наша 9-а – на позиції поблизу аеропорту.

Дев'яту роту розкидали повзводно. Управління роти базувалося в Пісках, один взвод взяли для охорони штабу у Водяному, ще один – прикривав артилерію під Горлівкою, третій взвод прикріпили до мінометної батареї в Опитному. Загалом у правлінні роти було 8 чоловік. У взводах – 19-22".

Уже в грудні бійці 9-ї роти розуміли, що невдовзі їх покличуть в аеропорт.

 
Новий 2015-й рік частина 9-ї роти зустріла в Пісках
 з ФБ-групи "Дев’ята рота"

Наказ

Одного дня після Різдва до Олега Височанського прийшов начальник штабу.

Олег Височанський:

"Начштабу каже: треба готувати підсилення, міняти хлопців, вони там померзли. А то були страшні морози – мінус 25-28. Потрібно було зібрати групу з 20 бійців. Я повідомив командирам взводів: хто є добровольці – по 5 від взводу, щоб зведеною групою заходити на ротацію".

У взводах цю інформацію повідомили 10-11 січня. Багато охочих не було.

Віталій П’ясецький:

"Я одразу зголосився, також Володя Козак, Вася Кузьмін і Артем Гребенюк. Ще мав їхати Юра Ломов, але замість нього поїхав Діма Скляров, який потім загинув. З нашого взводу були саме 5 добровольців. Більше людей не було, хто хотів би їхати.

Тоді певною мірою грало таке честолюбство: от ми поїдемо, станемо "Кіборгами". Не кожен з нас усвідомлював, які це матиме наслідки".

 
Дмитро Скляров у Донецькому аеропорту
з ФБ-сторінки Віталія П'ясецького

Натомість був випадок, коли охочого зайти в аеропорт у групу 9-ї роти не включили. Позиція Височанського була – не брати командирів взводів. Хтось мав залишитися і керувати ротою.

Через це у Водяному довелося залишитися командиру другої роти Максиму Бугелю. Він просився і в комбата, і в комбрига. Останній відповів, що Бугель більше потрібен у штабі.

Максим Бугель:

"Для мене це було розчарування. Мої хлопці пішли, а я залишився. Я шукав різні шляхи, щоб мене пустили. Бо було тяжко це перенести. З мого взводу пішли Валік Опанасенко і Юра Кушнір. Обидва не повернулися".

Олег Височанський згадав ще одну причину, чому вирішив залишити Бугеля: на той час дитині Максима виповнилося лише 5 місяців.

Після всіх подій в аеропорту Максим Бугель таки очолив 9-у роту. Він виконував обов’язки командира до квітня 2015-го. Більше офіцерів у роті не було.

Підготовка до виїзду

12 січня групу 9-ї роти, яка мала заходити в аеропорт, зібрали у Водяному. Бійців знову запитали: чи всі готові йти, чи ніхто не передумав.

Федір Місюра:

"Нас запитали: можливо, хтось хоче відмовитися, то може вийти зі строю, і їх спробують кимось замінити. Але ніхто не вийшов. У всіх була можливість, але ніхто не вийшов.

І в цей момент коротко згадалася 9 рота періоду Афганістану. Приблизно така сама ситуація. Можливо, хтось і хотів вийти, але не вийшов через те, що не було кому їхати".

Насправді відмовитися їхати в аеропорт тієї миті могла вся група. Усе тому, що попередні заїзди відбувалися через ворожі блок-пости з перевіркою речей українських військових.

Олег Височанський:

"З цього хлопці дуже обурювалися. Казали: ми не підемо, якщо нас будуть обшукувати сєпари та москалі".

Віталій П’ясецький:

Багато хто обурювався: ми будемо через блок-пости їхати, нас будуть обшукувати, нам не можна буде везти повний боєкомплект. Нам сказали про два варіанти, як можна потрапити в аеропорт: через сєпарські блок-пости та по-бойовому – вночі прориватися на бронетехніці".

Федір Місюра:

"Наша позиція була однозначною: тільки не через блок-пост сєпарів, а тільки по взльотці і по-бойовому".

Протягом 12 січня бійці готувалися до заїзду в аеропорт.

Ще зранку в Пісках група в складі з Федором Місюрою збирала дрова та вугілля, щоб у терміналі палити буржуйки. А у Водяному Віталій П’ясецький з товаришами шукали мішки.

Віталій П’ясецький:

"Ці мішки потрібно було передати або на вежу, або в термінал, щоб з них будувати барикади. Ми знаходили мішки з вугіллям та сміттям, висипали і забирали ці мішки".

Уже ближче до вечора в бійців почало з’являтися розуміння, куди вони вирушать. Чоловіки почали телефонувати додому. Але не всі зізнавалися, що заходять в аеропорт.

Федір Місюра:

"Рідним я телефонував і розповідав одну й ту саму байку: я в Костянтинівці, нікуди не їду, мене залишили тут для охорони речей роти. Не хотів, щоб дружина та батьки турбувалися".

Віталій П’ясецький:

"Я говорив тоді з мамою, сестрою, дружиною, дітьми. Ми всі розуміли, що можемо мати квиток в один кінець. Хотілося залишити людину, яка б у випадку чого піклувалася за родину. Попросив брата дружини, якщо зі мною щось станеться, щоб не дав її образити. Важкувато було".

 
Склад групи, яка мала зайти в Донецький аеропорт
з ФБ-сторінки Fedir Misyura

Плани змінюються

Зранку 13 січня після тривалих обстрілів обвалилася Диспетчерська вежа аеропорту. Майже одразу про це дізналися у Водяному. Плани бійців 9-ї роти змінилися.

Віталій П’ясецький:

"Я мав їхати не в термінал, а на диспетчерську вежу. Я був навідником автоматичного гранатомета. На вишці тоді якраз не вистачало гранатометника. Але чомусь в останню мить усе змінилося".

Федір Місюра:

"У цей момент комендант вежі був поранений, і командир нашої роти за збігом обставин отримав наказ, що він їде на вишку. Він з чим стояв – майже без речей, тільки з рюкзаком, де був тепловізор, дальномір, особисті речі – виїхав на вежу".

Олег Височанський:

"Коли впала вежа, там були і поранені, і добрі контузії. Зокрема, контузило командира вежі капітана Ваврищука. Мене забрали від 9-ї роти і посадили в МТЛБ, яка о пів на десяту ранку прямо серед білого дня пішла в аеропорт на вежу і далі – в новий термінал".

На вежу командир 9-ї роти Олег Височанський заходив разом із бійцями 7-ї роти. Він мав замінити командира другого взводу 8 роти Вадима Ваврищука, який керував оборонцями вежі.

Падіння вежі

За спогадами Ваврищука, 13 січня з 8-ї ранку ворожий танк почав шалено обстрілювати вежу. Бив з 500 метрів, тож влучання були майже 100%. Військові переховувалися на другому поверсі, куди не міг влучити танк: той гатив по 3-5 поверхах.

Вадим Ваврищук:

"Десь о 10-й вежа лягла. Тоді нас уже свої з терміналу поховали. Вони як почули, як я розмовляв… А мені язик розірвало. Я якраз розмовляв по телефону, коли від вибуху двері вирвало і мене вдарило.

Потім хлопці відкопали мій телефон. Я зателефонував правосєкам, там у мене товариш був. Він мене зв’язав з їхнім так званим начальником артилерії. Я молив їх: хоч де-небудь стрільніть, бо танк мене тупо вбиває. То вони його якось шуганули, танк відійшов".

Вежа мала стратегічне значення для оборони аеропорту. Саме з неї українські військові коригували вогонь артилерії під час атак ворога.

Коли вежа впала, і свої, і чужі подумали, що всі на ній загинули, каже Ваврищук. Тож коли він вийшов на зв’язок, йому здалося, що почув, як "наші в терміналі закричали з радощів, що ми живі".

Разом із Ваврищуком поранення дістав капелан Назарій та командир з 7-ї роти "Гладіатор". Останній мав би залишитися командувати бійцями на вежі після Ваврищука. Але через поранення довелося евакуювати і його.

Загалом на момент ротації поранених на вежі було вже семеро.

Командир на вежі

МТЛБ з Височанським та іншими десантниками йшов до вежі серед білого дня. Останні 1,5 кілометра – по "взльотці", були як на долоні.

Федір Місюра:

"Сєпари не думали, що "укропи" настільки знахабніють, що посеред білого дня будуть проводити ротацію по взльотці і по-бойовому. І це врятувало багатьом життя, хто тоді їхав.

Ці кілька хвилин, коли виїхали з Водяного і до терміналу, була повна тиша. Навіть відчувався звук падаючої сніжинки.

Думаю, що весь Донецьк чув, як усе Водяне кричало: "Ура, вони доїхали!".

 
МТЛБ, який 13 січня 2015-го вирушив на вежу Донецького аеропорту
з ФБ-сторінки Віталія П'ясецького

Олег Височанський:

"Перші враження від вежі: бруд, холод, бетон, кулі свистять, б’ють із зеніток. Вежа – це такий периметр радіусом 20 метрів, посередині бетонна колона. Все".

Уже в перші хвилини на вежі Височанський і сам міг стати 300-м або й навіть 200-м. Життя йому врятував 21-річний хлопець з позивним "Зайчик".

Олег Височанський:

Ми як вискочили з МТЛБ, я просто випав на сніг, зробив перший крок, а він кричить: "Стій!". Я стою, а переді мною розтяжка.

Каже, ще не встиг зняти розтяжки, ми так швидко зайшли. Навоювався б я, тільки вийшов з МТЛБ – так підірвав би і себе, і товаришів".

Згодом "Зайчик" виконував роботу, яку не кожен офіцер подужає: командував двома десятками бійців, розставляв усі пости, знімав розтяжки.

Хоч вежа і впала, але з уцілілого 3-го поверху ще можна було спостерігати за діями противника. Тож під час ворожих атак Височанський міг коректувати вогонь української артилерії.

Олег Височанський:

"Я бачив стіну терміналу та ті підходи, які хлопці з терміналу не могли бачити. Тобто я бачив сєпарську сторону. Я бачив ті танки, які довбили термінал. Наводив усю артилерію, яку тільки можна. Вони навіть штурм не могли розпочати, бо артилерія наша душила".

Найбільше ж часу командир вежі витрачав на підтримку морального духу бійців. Дехто з них узагалі не мав бойового досвіду до того, як потрапив у це пекло.

Олег Височанський:

"Вони мали гарну вогневу підготовку на полігоні, але люди ще мають бути морально готові до боїв. Не всі уявляли, що це.

Дехто думав, що ми зараз зайдемо в аеропорт, змінимо помучених та померзлих хлопців, зі свіжими силами навалимо сєпарам – і перемога буде за нами. А коли приходиш і потрапляєш у холод та бруд…".

Одним із недоліків, який згадує Височанський, було те, що у вежі перебувала зведена група військових з різних підрозділів. Тож йому доводилося витрачати час, щоб пояснювати, що потрібно виконувати накази командира.

Олег Височанський:

"Якби я воював зі своєю ротою, я б не витрачав часу на дурні пояснення. Усе розумілося б з півслова. А тут ледь не за бари треба було декого брати, приводити до тями. Це повна дурня була – такі солянки. Але я розумію, що це робили через те, що людей не вистачало".

15 січня ворог вирішив добити вежу, яка заважала повноцінно штурмувати термінал. Танки вели обстріл з 7-ї ранку до вечора. Цього дня командир 9-ї роти зазнав поранень.

Олег Височанський:

"Мені пощастило. Коли я прийшов до тями, то побачив: каски на голові нема, кров заливає очі. Від вибухів танкових снарядів відривало кишені на одязі, така хвиля була. Я знайшов залишки свого автомата без ріжка, його відбило".

Височанський дістав проникаюче поранення в голову. Приблизно о пів на п’яту вечора за пораненими на вежі прийшла МТЛБ. Його забрали разом з іншими. Вивезли у Водяне, потім у Красноармійськ. Там завантажили у гвинтокрил. Але не злітали. Чекали пораненого з терміналу.

Коли бійця занесли, Височанський за голосом впізнав – це Федір Місюра, сержант матеріального забезпечення. Раніше в Пісках вони ночували ліжко в ліжко. Тепер їх обох переправляли до Дніпропетровська.

Замість Височанського командувати вежею заїхав офіцер з позивним "Нортон". Він був командиром розвідки одного зі взводів 9-ї роти. А вже невдовзі евакуювали і його – з простреленими ногами.

Уже 15 січня потрібно було виводити всіх військових з аеропорту, вважає Височанський. Бо того дня на вежі українські бійці втратили можливість спостерігати за атаками на термінал.

Олег Височанський:

"Це перший був сигнал, що людей потрібно виводити з терміналу. Бо що вони могли в терміналі бачити? Тільки те, що перед ними.

А основну роботу з оборони робила артилерія. Вона не давала підійти ані техніці, ані бойовикам. Усе знищувалося на підході".

Олексій Братущак, УП

powered by lun.ua
Він діє. Чому Яценюк повертається на білборди і як готується до виборів
Бутафорія по-російськи. Навіщо Кремлю "вибори" на Донбасі, і чим вони закінчилися
Шпигунські історії від Лондона до Відня: 5 останніх провалів розвідки РФ
Паровозик, який не зміг: що сталося з поїздом "Шовковий шлях"
Усі публікації