Лайфхаки у складні часи від баристи, заправника, консьєржки та прибиральниці

Лайфхаки як зберегти спокій у складні часи від баристи, заправника, консьєржки та прибиральниці

Середа, 13 травня 2020, 17:00

#НАДзвичайні

Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України" – розповідь про людей, які вийшли на авансцену в 2020 році і сьогодні заслуговують на найщиріші оплески.

Касири та кур'єри, продавці та заправники, аптекарі та вантажники, пекарі та охоронці, прибиральники та консьєржі. Звичайні люди стали НАДзвичайними, бо саме на них тримається побут і спокій мільйонів українців.

Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України", створений національною мережею супермаркетів "Сільпо" і клубом ілюстраторів Pictoric, – це історії звичайних людей, які попри всі форс-мажори щоранку стають до роботи. 

Ця соціальна ініціатива стала продовженням проєкту, створеного Pictoric в 2014 році.  Він називався "Діячі України" і показував відомих українців, видатних письменників та громадських діячів, музикантів та науковців, спортсменів та акторів, які прославляли країну. 

У спецпроєкті "Української правди" НАДзвичайні герої нашого часу розповідають про свої професії, особливості роботи під час карантину та про власні лайфхаки як зберегти спокій у складні часи. 

Про інших #НАДзвичайних можна прочитати тут Фармацевт, кур'єр та касир розповідають, як допомагають Україні під час пандемії

#НАДзвичайні

Сергій Сергєєв, бариста:  "Навчаю людей насолоджуватися кавою вдома"

 

До того, як стати баристою, шість років працював в бутіках брендового одягу. Потім рік жив і навчався в індуїстському храмі в Києві. Після цього вирішив з новим досвідом повернутися в світ. Перша робота, яку знайшов в новому житті, — касир супермаркета. Вегетаріанець, захоплюється йогою. 

Сомельє або бариста – ці дві посади на вибір мені запропонували в супермаркеті після роботи кассиром. На той час я вже шість років захоплювався йогою, був вегетаріанцем і практично не вживав алкоголь. Вибір був очевидний.

Після того, як кав'ярні закрилися на карантин, я побачив розгубленість в очах людей. Спокійно відповідав: "Так, ми зараз не варимо каву. Але вихід є. Карантин – найкращий час, щоб навчитися готувати каву вдома". Починаємо розмовляти. Відразу питання: який сорт порадиш? В чому краще варити?

Перший тиждень люди були засмученими, потім почали приходити з палаючими очима – ділитися досягненнями і докупати зерна. Раніше брали по 50-100 грамів, зараз по 300-400. 

Loading...

За кілька днів побачив результати своєї "просвітницької" роботи. Люди стали викладати в Instagram фото з напоями, які приготували вдома. Вони пишалися собою. 

Мінімум 6-8 місяців потрібні бариста-початківцю, щоб набратися досвіду. Але важливий не тільки стаж, а й готовність пірнути в цей світ з головою. Під час обідньої перерви ми влаштовували тренінги зі стажерами: один одному варимо каву і з закритими очима визначаємо сорт. З ймовірністю 85% зараз я можу відрізнити сорти з Африки або Південної Америки.

 
Сергій Сергєєв: "Досвідчений фахівець завжди розуміє, що потрібно гостю: виговоритися, обмінятися жартами чи помовчати"

Є такі дуркуваті тести – яке я дерево або який я овоч. Якщо запитати, який я сорт кави, скажу – "Кенія". Смак цих зерен запам'ятовується надовго. Як і моя зовнішність – завдяки тату.

Перші тату я зробив чотири роки тому. Вони допомогли мені, коли я вирішив зробити перерву в роботі на півроку, щоб побачити, як працюють бариста за кордоном. Я відвідував берлінські кав'ярні. Просто приходив щодня, замовляв напій, спілкувався ламаною англійською. Мої тату стали в пригоді. Бариста сприймали мене за свого. 

Все, що показують в кіно про роботу бариста, – правда. Досвідчений фахівець завжди розуміє, що потрібно гостю: виговоритися, обмінятися жартами чи помовчати. 

Мені подобається, що я можу впливати на смаки гостей. Пропонувати залежно від часу доби та навіть їхнього настрою більш міцні, м'які, кислі, оксамитові чи фруктові сорти. Люди оживають. Потім кажуть, що це було справді класно. Будь-кому набридає одноманітність, навіть консерваторам.

Я відчув переломний момент у настрої людей, коли під час карантину нам дозволили готувати каву на винос. Люди спочатку не повірили своєму щастю. Зупинялися як вкопані біля еспресо-машини і уточнювали: "Каву вариш?" Таких щасливих гостей я ще не бачив! 

Все, що можеш зробити, роби. Все, на що вплинути не можеш, відпусти. Це мій головний лайфхак карантинних часів. 

Сьогодні людям потрібні маленькі радощі, відчуття того, що кінця світу знову не сталося.

Про бариста

Дослівний переклад слова "бариста" (від італійського barista) – "працює за барною стійкою". Саме Італія подарувала світу цю професію в 1970-х після того, як в барах, ресторанах і піцеріях з'явилися кавомашини для приготування еспрессо.

Бариста видає напій за півтори-дві хвилини. Для цього потрібна неабияка концентрація уваги, адже він водночас вміє виконувати декілька замовлень. У середньому він готує 150-300 чашок кави на день, а це понад 100 000 на рік. 

Бариста обирає, що саме буде готувати, спираючись не просто на свій смак, а на знання про те, як дозрівають кавові плоди (в світі існують понад 10 000 сортів кави), як оброблені та обсмажені зерна, а ще – який настрій у відвідувача. 

В Україні середній вік бариста – 18-24 роки. На Заході цю професію найчастіше освоюють після 30-35 років. 

#НАДзвичайні

Тамара Пастушок, прибиральниця: "Під моєю уніформою ховається квіткова сукня з брошкою"

 

Народилася в Тернопільській області. У дитинстві мріяла стати водієм. За освітою кухар. 9 років працює прибиральницею в офісному центрі в Києві. До цього 4 роки їздила на заробітки в Польщу, вирощувала квіти. Хобі – у вихідні дні грати вдома з двома онуками.

Прибиральниці потрібні всім. Без винятку. Навіть академікам. Залиште будь-яких геніїв в офісі без прибирання та за тиждень приходьте подивитися на них. Це буде жах. 

Зазвичай я розпочинаю роботу о 5 ранку, щоб до 9 встигнути все прибрати. Щодня прибираю тисячу квадратних метрів офісів. Розставляю стільці, геометрично точно складаю папірці і ручки на столах, доглядаю за рослинами.

Хоч би карантин тривав довше, іноді жартую я. Людей в офісах поменшало. Менше метушні, галасу, сміття, більше часу на ретельне прибирання.

Чули, що таке пекло для перфекціоніста? Там немає ні киплячої олії, ні запаху сірки. Тільки злегка щербаті котли, які підвішені трохи нерівно. Так, я перфекціоніст.

 
Тамара Пастушок: "Зараз кожне прибирання для мене як генеральне"

Театр починається з вішалки, а краса, затишок та чистота з себе. Під моєю уніформою прибиральниці нерідко ховається квіткова сукня з вишуканою брошкою чи намистом. 

Мені все одно, як мене називають – прибиральниця або клінінг-менеджер. Суть від цього не змінюється: береш ганчірку – і все, що було брудним, стає чистим. 

Якби я могла звернутися до людства з одним-єдиним проханням, сказала б так: "Люди, благаю, цільтеся точніше, коли кидаєте стаканчики з залишками кави в кошик для сміття!". Дуже важко потім відмивати стіни від кавових бризок.

Найсмішніші об'яви в офісних вбиральнях? "Хто не буде дотримуватися правил користування, буде ходити в "Пузату хату". Або таке: "Шановні відвідувачі! Незважаючи на поставлені вами цілі і досягнуті результати, переконливе прохання зливати воду".

Одного разу прибирала в офісному коридорі, бачу, до мене біжать двоє кремезних охоронців. "Негайно відійдіть до стінки і стійте рівно". Я не зрозуміла, в чому справа, але про всяк випадок узяла швабру, як солдат почесної варти тримає гвинтівку, і завмерла. Виявилося, по коридору йшов олігарх. Потім я у нього в будинку півроку працювала прибиральницею. Мене навіть на детекторі брехні перевіряли, коли з'ясувалося, що хтось неправильно розставив стільці.

Коли в березні ввели карантин, у мене була паніка. Зразу думала поїхати додому в село. Але потім вирішила, що не можу кинути роботу. Все одно хтось повинен підтримувати порядок, навіть якщо людей в офісах небагато. Рукавички, маска і вперед.

Зараз нам усім потрібні приємні спогади. Все життя я мріяла побачити море. І лише в минулому році мрія здійснилася. Прилетіла до Туреччини, вперше за 48 років життя вийшла на берег моря і не втрималася — заплакала від щастя.

Перед поїздкою на море мені розповідали, що в готелі покоївки прибирають в номерах. Але я все одно щоранку прокидалася, застеляла ліжко і наводила порядок в номері. Нічого не вдієш. Звичка.

Зараз кожне прибирання для мене як генеральне. Це може врятувати комусь життя.

Про прибиральників

У середньому за рік прибиральник позбавляє світ від більш ніж 400 літрів бруду лише за допомогою пилососа. 

Чищення, дезінфікування, підмітання, миття підлоги, стін, стель, сходів, килимових покриттів – їхнє щоденне поле битви за порядок.

Ресторанні критики при виборі закладу радять спочатку провідати вбиральню і за чистотою в цій зоні судити про весь ресторан.

#НАДзвичайні

Марія Тимошенко, консьєржка: "Рукавички додають мені схожості з англійською королевою"

 

Працювала бухгалтером, потім бабусею на повну ставку. Коли онуки підросли, вирішила підбадьоритися і освоїти нову спеціальність. Три роки працює консьєржем. Активний користувач соцмереж. Хобі — доглядати квіти довкола дому, а також у "салоні" (так вона називає приміщення консьєржів). 

Консьєрж це велике вухо. Людина, якій можна все розповісти. Коли обирали нового голову ОСББ, жителі будинку розділилися на два табори. Це нагадувало вибори президента, але на мікрорівні. Скандали, інтриги, конфлікти. Кожен хотів поділитися зі мною переживаннями, кожного потрібно було вислухати і заспокоїти.

Мені 73 і більшу частину життя я була заручницею цифр. А ще систем обліку, змін у законодавстві та звітів. За усім цим людей майже не помічала. Зараз все інакше.

Почуваюся міс Марпл з детективів Агати Крісті. Тільки для неї світом в мініатюрі було крихітне село Сент-Мері-Мід та його мешканці, а для мене – наш будинок.

Найцікавіше – спостерігати за людьми. Ми як у дитячому садку, де є і чемні, і неслухняні. Дехто ходить без маски. Інші одразу ж вивезли родину за місто, а маски та рукавички не знімають ніколи й ніде. Квитанції просять класти у поштову скриньку, аби зайвий раз не контактувати. 

Люди, навіть одного віку, такі різні! У нашому будинку є пенсіонер, який самоізолювався і взагалі не покидає квартири. Цікаво, де він ховає сміття. Рідні привозять йому продукти машиною. При цьому його сусідка-ровесниця каже: "Як це я буду турбувати своїх дітей? Ні, піду і куплю все сама". Якщо чесно, я їх обох розумію. 

 
Марія Тимошенко: "Мої правила, які допомагають пережити важкі часи: не панікувати, підкорятися закону, бути приязною до людей" 

Коли почався карантин, мої діти говорили: "Залишайся вдома, не виходь на вулицю". Але я вирішила працювати. По-перше, робота неподалік від дому. По-друге, роботодавець подбав про захист – маску та рукавички.

Сподіваюся, що карантин закінчиться, а рукавички залишаться. Кажуть, вони додають мені схожості з англійською королевою. Цікава думка! 

Передати ключі, віддати посилку, викликати майстра чи заспокоїти малюка (таке теж буває) – не повний перелік моїх щоденних справ. Сенс роботи для мене – постійний рух, спілкування і вдячні посмішки.

Найбільша приємність – спостерігати, як підростають діти нашого будинку. Здається, нещодавно жінка була вагітною. Потім раз – і дитя вже сидить, два – ходити починає, три – каже тобі при зустрічі: "Добрий день!".

Коли є вільний час, дивлюся фільми про мистецтво на YouTube або читаю та коментую пости в соцмережах. Кажуть, інтернет – це помийна яма. А я скажу, що навіть з помийної ями можна щось корисне вигребти для себе. Кому що подобається, той на те і подивиться.

Під час карантину чистими мають лишатись не тільки руки, але й думки. Мої правила, які допомагають пережити важкі часи: не панікувати, підкорятися закону, бути приязною до людей. 

Я не вірю, що карантин може розділити людей.

Про консьєржа

За однією з версій, професія консьєржа виникла у Франції у XII столітті. В той час у цієї людини був лише один обов’язок – підтримувати вогонь свічок у середньовічних палацах.

Обов'язки консьєржа в будинку – стежити за чистотою і безпекою у під'їзді, за необхідності вмикати сигналізацію, контролювати вхід і вихід, стежити за справністю та безпечним користуванням ліфтами та за чистотою смітника. 

Крім того, консьєрж – це головний ключник будинку: він зберігає ключі від підсобних приміщень, горищ, підвалів, запасних виходів тощо, необхідність доступу до яких може виникнути при аварійних ситуаціях.

Готель не може вважатись 5-зірковим, якщо не має стійки консьєржа. 

#Надзвичайні

Василь Добринський, заправник: "Щоб встигнути на зміну, встаю о 4:30 ранку"

 

За освітою механік. Працював водієм, будівельником, матросом, директором будинку культури, головним Дідом Морозом і Святим Миколаєм Баришівського району. На заправці вже 12 років. Улюблений відпочинок – прогулянки лісом, збирання грибів.

Наша заправка в місці, де завжди вітри – біля Центрального РАГСу. Буває, клієнт двері не може відкрити. Я жартую, що то весілля справляють і музиканти в труби дмуть. А в п'ятницю взагалі краще до нас не приїжджати, бо це день розлучень, тоді дме ще сильніше.

Ми не закривалися через карантин ні на годину. Але купують, звісно, менше. Раніше продавали по 50 кубів палива за добу, зараз – 20. 

Доводиться бути трохи психологом. Бувало приїжджають: "Ой, у мєня всього 300 гривень…" А я кажу: "Так на теперішній час це супер заправка! Ви думаєте, зараз хтось більше заправляється? Ні!" І людина одразу щаслива від того, що вона має ці 300 грн.

Всі працівники, що були не з Києва, роз'їхались по домах, бо діставатися роботи неможливо. Тому зараз працюють тільки місцеві. Ну і я – з Баришівського району. 

Мені з дому до роботи 90 кілометрів. Встаю о 4:30. По дорозі ще завожу в Феофанію дівчат-медсестер, а потім забираю назад. Їм немає тепер чим добиратися.

Перші дні карантину були схожі на 2014 рік – до мурашок. Стільки тривоги. Люди заправляли повні баки, набирали бензин у каністри. Зараз заспокоїлися. 

Вже 12 років працюю на заправці. Трохи більше року назад звільнявся, щоб бути біля дружини, у неї був рак. 10 лютого виповнився рік як її нема. Після того повернувся – дуже хотілося до людей.

 
Василь Добринський: "Відразу сказав – працюватиму до кінця"

На роботі нема коли поїсти, не те що думати про погане. За день втомишся і вночі вдається заснути. 

Я – Дід Мороз Баришівського району. Я ж і Святий Миколай! А за освітою механік. І шоферував раніше, і будував, і матросом був. 

У відпустку подорожую до рідні на Полісся. Люблю ліс, по гриби ходити. Не назбираєш, так хоч подихаєш. Кожен ліс пахне по-своєму. 

Мені 58, я в групі ризику, але про можливість відпустки на час карантину не думав. Відразу сказав – працюватиму до кінця. 

Люди є люди. Зустрічаються всякі. Хтось, бувало, кричить "нє падхадітє ка мнє!". А я кажу: "А ми вас зовсім не боїмося! Ми раді вас бачити!".

На моїй останній робочій зміні забігали з квітами з РАГСу. Мабуть, це були свідки. Брали шампанське. Були у масках. Життя триває. 

Про заправника

Звичайний робочий день заправника – 12 годин. Усю зміну він проводить на ногах. 

Першою газобензиновою станцією була аптека в Німеччині, де дружина Карла Бенца – Берта наповнила бак автомобіля у 1888 році. Окремі АЗС з'явилися у США на початку 20 століття. 

Винагорода від клієнтів складає значну частину доходу заправників. Інколи ця сума може дорівнювати 40% від основної зарплати.

***

Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України", створений національною мережею супермаркетів "Сільпо" і клубом ілюстраторів Pictoric, – це історії звичайних людей, які попри всі форс-мажори щоранку стають до роботи. 

Ця соціальна ініціатива стала продовженням проєкту, створеного Pictoric в 2014 році.  Він називався "Діячі України" і показував відомих українців, видатних письменників та громадських діячів, музикантів та науковців, спортсменів та акторів, які прославляли країну. 

Михайло Кригель, Анна Синящик



powered by lun.ua
Підпишіться на наші повідомлення!