"Залишайтеся вдома". Як знаходять дах над головою ті, у кого його немає

Неділя, 1 листопада 2020, 05:30
Фото: Дмитро Ларін

"Я навіть сварюся з ними. Вони їх закармлюють, одягають, дають їм притулок. Я кажу – навіщо? Їх же ставатиме більше. Нам треба, щоб організації не розбещували безхатченків. Хай ідуть працювати".

Так на третьому місяці епідемії директор департаменту соціальної політики Києва Руслан Світлий "подякував" громадським організаціям, які допомагають бездомним людям. 

У його картині світу люди без даху над головою "повинні відчувати нужду" і "не звикати до комфорту".

Одна з організацій, яка вже 17 років "розбещує" бездомних – львівська "Емаус-Оселя". Її волонтери, колишні бездомні, об’єднані в спільноту, роблять це без вихідних і перерв на епідемію коронавірусу, бо тут знають, що таке нужда та брак комфорту. 

За 17 років роботи через "Емаус-Оселю" пройшло близько 3 тисяч бездомних. 

"Українська правда" на прикладі львівської організації "Емаус-Оселя" розповідає, як можна соціалізовувати бездомних людей, і чому в часи епідемії кричати на вулицях "залишайтесь удома" – погана ідея.

Коворкінг у Винниках 

26-річний Назар підмітає підлогу в маленькій крамниці у Винниках – невеликому місті за 20 хвилин машиною від Львова, яке віднедавна увійшло до Львівської ОТГ. На Назарові футболка і шорти, на дворі осінній день – добре, що дім неподалік, і після роботи до нього можна дійти за кілька хвилин. Добре, що дім є.

 
Назар працює консультантом у чоловічому відділі благодійної крамниці "Оселі"
Всі фото: Дмитро Ларін

Назара легко прийняти за типового продавця-консультанта, а місце його роботи – за секонд-хенд. Однак відсутність характерного для секонду запаху хімії підказує, що щось тут не так.

 – Я почав випивати ще коли був студентом, – голосно та без будь-якої сором’язливості говорить Назар. 

Майже два роки він живе в будинку, який для колишніх бездомних побудувала "Оселя". До цього навіть не знав, що його пристрасть до алкоголю є залежністю.

Я працював там, де мені давали роботу, профудькував свої гроші. Мені вже не треба було компаньйона, щоби напитись...

Назар пройшов уже половину "програми 12 кроків" – плану відновлення від товариства анонімних алкоголіків. 

На романтичне запитання про мрії він досить серйозно відповідає:

Я ще не поставив собі цілі, тому поки що знаходжусь в "Оселі".

У 28-річного Олександра, інша історія. Розповідає, що їхав на роботу у Львів – у поїзді вкрали документи. Як дістався міста, зрозумів, що фірму зі склобою, до якої прямував, закрили.

– Тут я допомагаю то на складі, то на магазині, то на перевезенні, – каже Олександр. Він так само по-літньому вдягнений і так само після роботи піде у двоповерховий будинок за рогом, в "Оселю".

 
Олександр нещодавно долучився до "Оселі" 

Усі речі в крамниці – вживані, їх львів’яни передають або напряму в "Оселю", або лишають у спеціальних контейнерах у місті. Таких у Львові стоїть 27. Вантажівка з Винників спустошує їх щодня.

Якщо навідавшись до Винників, ви назвете крамницю "Оселі" магазином чи секонд-хендом – вас одразу виправлять. 

– Ми не використовуємо слово ціна. Замість нього вартість або обмін на благодійну пожертву, – розповідає керівниця магазину Оксана. – Меблі йдуть дорожче, а пару взуття, наприклад нові чобітки можемо віддати за 120 гривень, якщо вживані – 100 і нижче. Дитяче взуття в нас 25 гривень".

"Але ціни ніхто не встановлює, це орієнтовна благодійна пожертва. Якщо людина не може її дати, вона дає менше", – додає Наталія.

 
Оксана керує благодійною крамницею "Оселі" у Винниках. Тут можна знайти одяг, взуття, біжутерію, меблі, книжки

Також у крамниці п’ють каву, читають книжки і влаштовують літературні зустрічі. Такий собі коворкінг. 

"Оселя" має дві крамниці – у Винниках і у Львові. Й окрім місця роботи колишніх бездомних, є головним джерелом доходів самої організації. Принаймні так було до карантину.

"Люди часто приходять з думкою про самогубство" 

Ми в житті обираємо все, окрім середовища, у якому народжуємося, – розмірковує про причини бездомності Наталія Саноцька, "обличчя "Оселі", заступниця голови ради спільноти.

У цьому середовищі нас або чекають, люблять, створюють атмосферу любові, опіки, турботи. Або ми приходимо в середовище, де батьки пиячать, де ми зайві. Або – одразу в інтернат, і ціле життя шукаємо оцього дому, це середовище. А багато хто – просто втрачає це середовище, бо ніхто не застрахований від життєвих перепетій. 

 
Наталія Саноцька у будинку для колишніх бездомних у Винниках

Ми говоримо з Наталею у двоповерховому будинку у Винниках, де живуть колишні бездомні. Це добудова до маленької хати на дві кімнати з пічкою, з якої все починалось на початку двотисячних. Першим мешканцем спільноти став психічно хворий чоловік, першим ремеслом – реставрація меблів.

– Коли в історичному музеї була виставка цих меблів, про це заговорив увесь Львів. Це було так… зворушливо! Люди з вулиці – і раптом вони так гарно виглядають, роблять такі чудові речі, – пригадує Світлана Гринчишин, яка працює психологинею у спільноті з часу її заснування. – Нашим гаслом було: "Непотрібних речей, непотрібних людей не буває.

Жовті стіни першого поверху "Оселі" всипані фотографіями і колажами. Частина з них – роботи нідерландської фотографки, яка кілька місяців жила в "Оселі" і знімала її жителів. 

Вони їй так розкривались! – згадує Наталія.

 
Жителі "Емаус-Оселі" на знімку нідерландської фотографки. Він висить на першому поверсі будинку організації у Винниках

Наталія – сестра засновниці "Оселі", покійної Олесі Саноцької. Олеся 14 років керувала спільнотою, "виростивши" з неї потужну організацію. У квітні 2016-го, Олеся померла від раку. Їй було 46. Колаж з її фотографіями – найбільший з усіх на жовтих стінах. 

"Оселя" – не благодійна організація і не реабілітаційний центр.

Це дах над головою, стабільна робота, психологічні консультації та спільнота людей, які ще кілька місяців або років тому спали на дерев’яних лавках і просили набрати воду у пластикову пляшку в ресторані.

Чому тоді жителів "Оселі" у Винниках лише 25?

Відповідь проста – піти з вулиці треба захотіти. Про свої алко- чи наркозалежності – зізнатись, у першу чергу, собі. І це чи не найтяжче. 

Щопонеділка охочі долучитись до спільноти можуть прийти до будинку у Винниках і переконати жителів "Оселі" та її працівників дати їм шанс. 

– Це відбувається без осуду, без допитування, – розповідає Наталія. – Тому що кожен був у цій шкірі, і всі розуміють, що це непросто. Спочатку людина дуже скована, насторожена, дуже часто обманює, вигадує якусь історію – наприклад, жінка вигнала з дому. Ми не допитуємось, ми кажемо – ми даємо тобі шанс або не даємо. 

Якщо більшість "за", новенького приймають на місячний випробувальний термін. Це денне перебування у спільноті з харчуванням, роботою, спілкуванням, психологом тощо. За місяць – повторне голосування. Якщо людина себе добре зарекомендувала, вона отримує кімнату і стає членом "Оселі".

У спільноті колишні бездомні адаптуються по-різному: хтось швидше, хтось довше.

Є люди, яких треба підтримати, похвалити – вони ніколи не отримували тепла, довіри. А є навпаки, які приходять і нахрапом усе намагаються собі урвати, тому що вулиця – це виживання, тоді треба їх гальмувати. Часто приходять з думками про самогубство, – розповідає психологиня Світлана.

 
Світлана Гринчишин працює психологинею у спільноті з часу її заснування. Пам’ятає першого жителя "Оселі" та виставку відреставрованих меблів, якою організація заявила про себе у Львові

Є ще один шлях опинитись у спільноті – народитись тут. Так сталось з наймолодшою жителькою будинку – 16-річною Олею. 

 – Мама Олі Лесяприйшла до нас вагітною, – розповідає Наталія, – її діти були в інтернаті. Тут відновила своє життя, документи. "Оселя" допомогла їй приватизувати квартиру, повернути дітей з інтернату.

Сини жінки нині живуть окремо – вони давно виросли, вивчились, один з них збирається одружуватись. А Оля разом з мамою лишились в "Оселі".

– Для Лесі життя в спільноті – це її покликання, вона не хоче нікуди звідси йти. А Оля піде вчитись, вона закінчила школу і, напевно, буде покидати спільноту, влаштовувати своє життя.

У спільноті є кілька правил – не вживати алкоголь, не красти, не брати чужі речі, не виявляти агресію. 

 
Будинок "Оселі" у Винниках, вигляд з внутрішнього дворика

А ще – кожен має працювати. 

Варіантів кілька – торгувати у крамниці, сортувати зібрані в контейнерах речі на складі, перевозити речі та продукти, готувати їжу для бездомних. Деякі жителі пробують кілька або й усі "ремесла" почергово. 

Сукупний дохід організації на місяць – близько 300 тисяч гривень, розповідає Наталія. Майже так ж сума йде на витрати. 

Двічі на рік, на Різдво і на Великдень, "Оселя" влаштовує великі трапези для бездомних і бідних. На них збирається до 500 людей.

До нас приходить влада, мер, іноді священники, щоб просто побути разом. Львів’яни цілими сім’ями приходять до нас волонтерами, – розповідає Наталія. 

Допомагати накривати на столи якось прийшла сім’я з маленькою дитинкою. Я кажу: "Що вас заохотило прийти?", а мені: "А де ще можна навчити дитину, показати, що таке Різдво насправді, і якими різними бувають життєві долі?"

Піти зі спільноти можна будь-коли. Якщо людина йде щонайменше після 2 років в "Оселі", організація надає їй місце в соціальному гуртожитку у Львові. Гуртожиток слугує перехідним етапом між життям у спільноті та на самоті.

У такому свого часу жив найвідоміший "випускник" організації – Сашко Горонді, засновник майстерні з пошиття наплічників Horondi. Він провів в "Оселі" три роки. Спершу переобтягував меблі, влаштував цілу майстерню у підвалі, а згодом почав шити наплічники. Перші виготовляв із залишків тканин для меблів.

Зараз, коли наплічники та сумки від Сашка розлітаються по всій Україні та за її межами, Наталія з посмішкою пригадує: "Він ніяк не хотів шити"

Читайте також: Як колишній безхатченко зі Львова відкрив власний бренд сумок

"Спочатку міліція була проти нас" 

Україна – не Америка, не Велика Британія, не Бельгія і навіть не Чехія

Тому українські бездомні в період епідемії не отримали готельних номерів, наметове містечко чи їжу з парламентської кухні. 

Бездомні не мали доступу до питної води, бо вони брали воду в кафешках, ресторанах, залишки їжі на базарах – а раптом усе зачинилось. Їм навіть ніхто не пояснив, що сталось, чому вулиці стали порожніми, – розповідає Наталія Саноцька про ситуацію у Львові.

– Потім уже їздила автівка з рупором, з якої загробним голосом говорили: "Не виходьте з домівок", "Залишайтесь вдома". А що робити бездомним? Уявіть собі: стоїть бездомний і чує: "Залишайтеся вдома", – додає вона.

За місяць карантину у львівській "нічліжці" виявили хворого на коронавірус. Ізолювали 40 людей, які там перебували. 

Були такі випадки, що люди йшли сюди, щоб помитися, поїсти, – пояснює відповідальна за спільноту "Оселі" Оксана Бучковська.

Жителі оселі вантажать зібрані речі. Фургон припаркований біля благодійної крамнички у Винниках 
Жителі оселі вантажать зібрані речі. Фургон припаркований біля благодійної крамнички у Винниках 

На час карантину "Оселі" вдалось зберегти два "проекти" для бездомних у Львові – денний центр перебування, у якому можна прийняти душ, взяти чистий одяг і поговорити з психологом, та роздачу їжі біля Порохової вежі, що стоїть неподалік Домініканського собору.

Останнє – головна традиція "Оселі". Обіди до Львова привозять щочетверга вже 17 років. І епідемія із загрозою штрафу в 17 тисяч гривень – не виключення. 

Спочатку міліція була проти нас, кажуть – ви такі-сякі, не підтримуєте того, що не можна заходи справляти. Але потім почала допомагати – ми розставляли людей через півтора метри, давали їм засоби захисту, розказували про шляхи запобігання пандемії, – розповідає Оксана.

 
Жителі та працівники "Оселі" у благодійній крамниці у Винниках

Обід на Пороховій вежі – це не лише спосіб нагодувати бездомних, а й спосіб проявити свою небайдужість і солідарність з ними. 

У нас такий Женя був, він дуже гарно казав: "Коли я їду роздавати їжу на Порохову їжу, я теж їм. Не тому, що я голодний, а тому що я хочу показати – я з ними солідарний, ми разом, я не бриджуся їх. Учора я був на їхньому місці, вони можуть змінити своє життя", – додає вона.

Щочетверга "Оселя" їхала з Порохової вежі зі словами: "Ми будемо наступного тижня". Утім ніхто не знав, чи можна буде наступного тижня вишикувати чергу з охочих поїсти посеред парку, і чи будуть гроші, щоб цей обід приготувати. Адже епідемія залишила "Оселю" без головного джерела доходу. 

Благодійні крамниці у Львові та Винниках на час карантину довелось закрити.

Ніхто з членів спільноти за 8 місяців епідемії не захворів.

Читай також:"Бомжарики вымрут – государству хорошо" – як живеться столичним безхатькам в умовах карантину

Львівське сміття 

– Нас сьогодні дуже закидали, дуже-дуже! – розповідає біля одноповерхової пошарпаної будівлі з кількома дверима Олена, відповідальна за склад "Оселі". Його можна назвати справжньою сортувальною станцією.

 
Олена – відповідальна за склад "Оселі". Під її керівництвом працює 12 жителів спільноти

Склад стоїть навпроти крамниці "Оселі" у Винниках і щодня наповнюється речима, які львів’яни лишають у спеціальних контейнерах. 

Пальта, черевики, м’які іграшки, книжки, тканини – усе це сортують на три групи: найкращі речі йдуть у благодійні крамниці, зручні та теплі – бездомним, усе зайве – в утиль.

Кожен кульочок ми розриваємо чи розв’язуємо і перебираємо, дивимося – що підходить, що не підходить, – пояснює Олена біля кімнати, яка під стелю завалена пакетами, клітинчастими сумками і білими господарськими мішками. Це все назбирали за два дні.

 
У пакетах вживані речі, які львів’яни лишають у спеціальних контейнерах. Така гора назбиралась за два дні

На складі зазвичай працює 12 людей. Найважча, у прямому сенсі слова, робота в Миколи – він спресовує пластикові кульки з-під одягу, які потім здають на переробку.

На новому складі ми мріємо про гідравлічний прес, який полегшить роботу. Але наразі… мускулатура Миколи качається! – сміється Наталія.

Добудова нового складу – найбільша мрія "Оселі". Нинішнє орендоване приміщення маленьке та вологе – у такому складно зберігати речі.

 
Олена у кімнаті для збереження речей. Увесь зимовий одяг, зібраний влітку, зберігається в таких тюках й чекає свого часу розпакування

Микола тим часом засовує величезний чорний пакет у дерев’яну "коробку", придавлює його, наскільки це можливо, кришкою, вставляє чорну металеву спіраль і закручує її правою рукою, поки всі "боки" пакета не перетворюються на рівненький квадратний тюк.

 
"Недавно ми здали більше тонни такої плівки", –  розповідає про спресовані пакети Наталія. На фото житель спільноти Микола

Чи не найбільше на складі нахвалюють Анатолія – чоловіка в кепці за горою з кросівок, черевиків і босоніжок. Він єдиний, хто вміє сортувати взуття. 

 
"Я вам тут можу цілу лекцію читати", – відповідає Анатолій на запитання, чи має якісь секрети в сортуванні взуття 

Оце – цілий кульок сміття! Тут навіть нема що перевіряти, – впевнено каже він, сидячи між пластикових пакетів. Для його роботи на складі є ціла окрема кімната.

Оці вже не актуальні, – бере до рук наступну пару.

– Також у сміття? – питаємо.

– У сміття, його в магазині не візьмуть. А на осередок (бездомних у Львові –  УП) не треба каблуки. 

 
Ці босоніжки, найімовірніше, підуть у благодійні крамниці. В "Оселі" їх дві – у Винниках і Львові

Праця – одна з трьох цінностей "Оселі". Тут переконані, що вона повертає людині відчуття гідності та потрібності. Незалежно від того, легке чи важке "ремесло" на тебе припало. 

Якщо немає людини, яка відповідає за закриття воріт на ніч, одразу видно – її немає, вона потрібна. Ця потрібність – психологічний момент, який відновлює людину, – каже Наталія.

Інші дві цінності – спільнотність і солідарність.

Спільнотність з людьми, які живуть з тобою під одним дахом. І солідарність з тими, у кого цього даху поки немає. 

 
Жителі "Оселі", які працюють на складі у Винниках

Залишатися вдома – безцінна порада в часи епідемії коронавірусу та жорсткого карантину, до якого ми стаємо все ближчими.

Вона може вберегти медичну систему від колапсу чи навіть чиєсь життя.

Але адресувати її можна не всім. 

Бо комусь перед тим, як залишитись удома, цей дім треба спершу знайти. 

***

У Львові ви можете залишити свої речі у контейнерах "Оселі" за цими адресами. За великогабаритними речами на кшталт холодильника чи дивана організація може приїхати самостійно.

Якщо ви фінансово можете допомогти втілити найбільшу мрію "Оселі" – добудувати новий склад, великий, сухий і з гідравлічним пресом, напишіть у Facebook Наталії Саноцькій

У Києві ви можете віддати свої теплі речі для бездомних людей у рух "Молодь за мир", який якраз 23 жовтня оголосив їхній збір. А також підтримати приготування гарячих обідів від групи волонтерів "Помоги бездомному". Обидвом ініціативам завжди треба волонтери.

Ольга Кириленко, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Ольга Кириленко, журналістка УП
Нам усім хочеться бути частиною якоїсь групи – місця, де можна говорити, слухати, радити та впливати. Якщо вам цікаві люди, історії, процеси навколо (та головне, як вони відбуваються і що буде у підсумку) – Клуб "Української правди" буде вашим найкращим варіантом. І нашим, мабуть, теж.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді