Як радянська діорама врятувала мазепинський храм у Переяславі

Понеділок, 10 травня 2021, 05:30
Колаж: Ельдар Сарахман

Місто-порт. Українська столиця музеїв та гетьманської слави. Тут зароджувалась українська державність, будував храми Іван Мазепа, викладав Григорій Сковорода, творив Тарас Шевченко. Одна з трьох найдавніших княжих столиць Русі. Місто, з яким пов'язана перша згадка слова "Україна" і знаменита Переяславська рада 1654 року. Саме в Переяславі була створена перша на Русі лікарня та перші кам’яні лазні.

У місті найбільша кількість музеїв з малих міст України. Їх тут – 27. Серед них і один із  найкращих під відкритим небом – Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. 

У 2017-му американський телеканал CNN вніс Переяслав до топ-11 туристичних місць в Україні.

Значну частину культурних пам'яток Переяслава знищили під час атеїстичної боротьби 1930-х та в роки Другої світової війни. Але досі в центрі міста стоїть Вознесенський собор збудований на кошти Івана Мазепи. Тут вже понад півстоліття розташовується  музей Другої світової війни. А на стіні, замість вівтаря, діорама битви за Київ на Дніпрі. 

Чому Переяслав за тисячу років мало змінився? Як історичні втрати позначилась на його теперішньому? І чому варто побачити єдиний в Україні храм, у якому знаходиться радянський музей – в матеріалі "Української правди" з Переяслава.

Мазепа, Шевченко, Переяслав без Хмельницького

Переяслав сьогодні – типовий спокійний районний центр з населенням трішки більше 25 тисяч людей. Місто майже не розбудовується, тому й не змінилось зовні за останні кілька  десятиліть. Стандартні радянські малоповерхові будинки, серед яких вирізняється кілька більш сучасних багатоповерхівок.

– Повний штіль, – зітхає директор Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" Олексій Лукашевич, з яким зустрічаємось на центральній площі міста. –  Остання здана в експлуатацію будівля у 2004-му. 

 
Переяслав увійшов у книгу рекордів Європи з найбільшою кількістю музеїв на душу населення
Всі фото: Ельдар Сарахман

Траса поруч сполученням Бориспіль-Маріуполь одна з найменш завантажених в Україні. Незаслужено забутий і обділений увагою туристів і Переяслав. 

У будні місто порожніє ще більше – мешканці здебільшого на заробітках у Києві або навколишніх населених пунктах. Відпала, за словами істориків цілком заслужено, і приставка "Хмельницький". Місто живе тихо, не потрапляючи в топи новин. Наче музейна резервація на далеких околицях Києва, опоясана Змієвими валами. І чи не єдиний місток зі столицею – маршрутки. 

У 2017-му Переяслав був на слуху через баржу з кавунами, які доставляли сюди з Херсону. 

– Не все так погано. У ковідний 2020-й рік Національний історико-етнографічний заповідник "Переяслав" відвідало близько 100 тис людей, – розповідає Лукашевич. З 2010 до 2020 відвідувало в середньому до 130-140 тисяч. У рейтингу туристичної відвідуваності за 5-ти бальною шкалою місто має тверду 4-ку.  

Ще 100 років тому місто було іншим. Діяли 14 церков, 1 монастир, духовне училище, міське училище, жіноча гімназія, громадська бібліотека, дві книгарні та церковнопарафіяльна школа. 

 
Вознесенський собор і дзвіниця є головними архітектурними домінантами в забудові та ландшафті

Зараз чи не єдиною великою пам’яткою лишився Вознесенський собор, який свого часу був монастирем і служив понад 200 років. За свою історію витримав пожежі та перебудови. 

Радянський період і війна остаточно поставили крапку на монастирському минулому визначної пам’ятки доби Гетьманщини. До війни центральна споруда перетворилась на склади. Останні 50 років це музей Другої світової війни.

– Було декілька спроб знищення, розповідає історик і краєзнавець Олександр Колибенко. У 1935-му переяславські комсомольці хотіли знищити. Але тут на території монастиря розташовувалась військова частина і військові склади. Тому не зачіпали (сміється).

 
Історик Олександр Колибенко біля автентичних дверей з кованими петлями, які дивом вціліли через роки

Тривалий час Собор був головним храмом Переяслава кілька століть.

– Собор збудований упродовж 5 років у 1695-му. Подібні Вознесенському собору гетьман Іван Мазепа побудував практично в усіх полкових центрах і сотенних України, – продовжує Колибенко. – Для Мазепи Переяслав було рідним місто. Тут проживала його мати. 

 
Вознесенський монастир в кінці XIX століття

Вознесенський собор — яскрава пам'ятка у стилі українського бароко. Цегляний, тинькований, дев'ятикамерний. Увінчує будівлю купол на дуже високому гранчастому барабані. Дзвіниця збудована пізніше.

 
Дзвіницю монастиря добудували пізніше

У своїй історії Переяслав лише один раз був взятий штурмом. У 1239-му році монголо-татарами. 

 – Взяли, бо в Переяславі князя не було. Не встигли переобрати, – зітхає Колибенко.  – Обороною міста в той час керував єпископ Симеон, якого монголо-татари вбили. 

 
Так виглядав комплекс в первісному вигляді. Картина Шевченка

У 1845-му собор змалював Шевченко. У Переяславі Тарас Григорович ходив на ярмарки, слухав співи кобзарів і лірників, розмовляв з людьми, читав їм свої вірші. Історію давнього Переяслава Шевченко знав добре. Ще задовго до приїзду сюди, у 1838 року, він написав поему "Тарасова ніч", в якій оспівав події 1630 року, коли повстанці на чолі з Тарасом Федоровичем під Переяславом вщент розгромили добірне шляхетське військо. 

Революційні події 1917-1922 років, внесли істотні зміни в життя українців. Церква зазнала великих утисків. Собор закривають і перетворюють на зерносховище. 

Під час Другої світової війни храм був сильно пошкоджений, особливо дзвіниця. З метою збереження пам'ятника, дзвіницю переобладнали на водонапірну башту і так її використовували аж до 1986 року. 

Тривалий час він стояв порожнім. На території монастиря пасли кіз та худобу. До 2000-го на території були військові склади.

"Огонек", Брежнєв, діорама з Москви

Стоячи біля головного входу до собору і не підозрюєш, що за масивними автентичними дверима з кованими петлями, знаходиться музей війни. Всередині на вітринах карти, фото, бутафорська зброя. По центру скульптура жінки, яка тримає над головою меч. 

– На початку 90- х тут експонувалося багато зброї – пістолети, автомати, кулемети, – показує на станковий кулемет за сходами Олександр Колибенко. – Мусили прибрати зброю. Зараз тут здебільшого документи, одяг учасників битви за Дніпро, фото, документи Букринського плацдарму.

 
Експозиція учасників битви за Дніпро та портретна галерея Героїв Радянського Союзу
 
Скульптури, які символізують битву радянських солдат

Сходами спускаємось у підвал. Температура навіть влітку близько 12 градусів. Довгий тунель і стіни коридору розписані сотнями прізвищ червоною фарбою. 

 
Переяславщина втратила близько 10 тис людей у битві за Дніпро. Не всі прізвища загиблих помістилися на стіні

Коридор з прізвищами закінчується келією. У фронтальній стіні масивний бронзовий барельєф з радянськими солдатами, які тримають штандарт. Поверх нього – серп і молот. Барельєф підперезує парапет із зіркою та скляною імітацією вічного вогню. 

У час роботи монастиря тут швидше за все були поховання для священиків. 

 
Келія, де були поховані священники стала меморіалом загиблих у Другій світовій війні

Тривалий час ходили чутки, що під монастирем були довгі ходи у місто. Але Колибенко стверджує, що це байки.

 
Барельєф у келії та вічний вогонь

У 1953-55 роках відбулася перша капітальна реставрація собору. Одночасно споруду оголосили пам'яткою архітектури національного значення. Після другої реставрації собор був закритий і використовувався в якості складу.

–  У 60-х роках велика кількість храмів була знищена. Особливо дерев’яні, – розповідає Олександр. – Вийшла постанова влади, де дозволялося використовувати їх під музеї і клуби. Собор довго стояв пусткою, розвалювався, протікав дах. Те, що врятувався Вознесенський собор з ім’ям Мазепи диво.

 
Центральний хол собору 

Визначальним став 1969-й рік та, хто б міг подумати, найпопулярніший радянський журнал "Огонек". 

Працівник Переяславського музею Михайло Палагута натрапив у черговому номері "Огонька" на матеріал із зображенням фрагменту діорами про форсування переправи через Дніпро. Присвячена конкретній події – битві за Дніпро в районі Букринського плацдарму вересня-жовтня 1943 року. 

 
Масивні бронзові скульптури замість церковного інвентаря прикрашають весь собор всередині

Діорама була створена у 1948-му році студією Грекова в Москві.

– У повітрі ще висіло питання, що робити з храмами – використовувати як склади чи знищувати. І от в Палагути виникла ідея експонувати цю діораму саме в Переяславі, бо вона розповідає про події поруч з містом. 

Палагута зв'язався з авторами діорами. Керівництво студії пояснило, що не пише копій, а лише оригінальні діорами. Вони можуть написати нову і більшу. "Але знайдіть приміщення" – звучала команда із Москви. 

І тоді виникла ідея використати собор як приміщення, яке стояло пусткою. Можна вважати, що діорама врятувала храм. Але була проблема – змонтувати її тут і підготувати до показу 9 травня, – каже Колибенко.

 
Діорама "Битва за Дніпро на Букринському плацдармі"
 
Подивитись на діораму після відкриття приїжджали десятки тисяч людей

Діорама була  однією з найбільших у СРСР – 27 на 7 метрів. Полотно зшите з кількох частин схвалила комісія на рівні керівництва політбюро в Москві. 

Більшість тодішніх художників-баталістів, які займались діорамами підтвердили, що ця є одним з кращих творів студії Грекова. 5 травня 1975 року її було відкрито у Вознесенському соборі. Так починається врятована історія мазепинського храму.

Пропаганда втрат і битва історій  

Історики досі сперечаються через втрати у "битві за Дніпро". Пропаганда і радянський маховик зупинився на позначці української Незалежності, що дозволило відкрити засекречені архіви.

– Радянський письменник-фронтовик, учасник битви Віктор Астаф'єв, у книзі "Прокляті і вбиті" згадує що "коли з одного боку в Дніпро входили 25 тисяч воїнів, то на протилежному — виходили не більше 5-6 тисяч". Кількість явно применшена. Російська і українська Вікіпедія в подачі цифр загиблих – це не просто розбіжності, а світоглядна різниця, зауважує Колибенко.

 
Полотно радянський солдат п’є з шолома дніпровську воду

Офіційно, за даними українських істориків, у боях за Букринський плацдарм загинуло 250 тисяч осіб. З них 55 тис німецьких військових. Російські історики подають цифру у 28 тисяч загиблих з боку СРСР.  

 
Учасники битви за Дніпро та їхні особисті речі
 
Скульптури радянських солдат у бою як елемент пропаганди

Але достеменно назвати реальні втрати в тій битві неможливо. Масові братські могили на  місцевих городах і подвір'ях, у навколишніх лісах та ярах опинилися під водою створеного в 1970-х роках Канівського водосховища.

– Працювали на повну польові військкомати, уточнює Колибенко. Вийшовши до Дніпра "підчистили" все Лівобережжя і призвали всю дітвору, яка підросла за часи окупації і підібрала всіх тих військовополонених, які якимось чином втекли. Основне завдання закрити їхніми тілами німецький кулемет. І велика кількість цих людей загинули або втопилися або були вбиті. 

 
Імпровізована скульптура "Батьківщини-Мати" в центральному холі собору

Підходимо до діорами, яка вже понад 40 років служить своєрідним "вівтарем" у соборі.  Полотно вражає об’ємом та деталями.

– Основна мета діорами показати героїзм радянських військових і радянського народу. Під останнім розуміється інтернаціоналізм. Але вийшло так: не взяти Київ як краще, а  з якомога більшим жертвами і щоб ці жертви були серед місцевих. Можна скільки завгодно говорити про героїзм радянського солдата, але перемололи велику кількість людей. Вся сутність тоталітарного режиму. Музей має важливе значення. Бо йде боротьба історій, натякає на декомунізацію та прощання з радянським минулим, – розповідає Колибенко. 

Храм чи музей

Вирували довкола музею-собору і церковні розбірки.

Ще на початку 1990-х років Переяслав-Хмельницька міська рада рекомендувала після перенесення діорами в інше приміщення передати будівлі собору та дзвіниці колишнього Вознесенського монастиря Українській православній церкві Київського Патріархату для проведення богослужінь. 

Однак під час президентства Віктора Януковича на собор почали зазіхати в Московському патріархаті. Зокрема, у 2011 році Синод УПЦ (МП) начебто відновив діяльність монастиря. Проте передача споруд у користування церкви не могла відбутися, то ж монастир вважався не діючим.

 
Центральна споруда монастиря Вознесенський собор

Зрештою, у 2016 році було укладено договір про спільне користування Вознесенським собором між Національним історико-етнографічним заповідником "Переяслав" та Свято-Вознесенською парафією УПЦ КП (тепер ПЦУ).

– Храм, який вже є у спільному користуванні православної церкви України, мали би бути і служби, додає директор заповідника Лукашевич. 

 
Декор собору відновлений після Другої світової війни. Мазепинська геральдика на жаль не збереглась

Втім, головною перепоною для відновлення богослужінь є нове приміщення, в яке мають перенести діораму, над чим працює керівництво міста разом з Мінкультури.

– Про згортання діорами взагалі не може бути і мови, підкреслює Лукашевич. Про демонтаж говорити складно. Велика робота. Додає складності, що діорама провисіла в такому стані 45 років. 

Якщо знімати, то одразу робити реставраційні роботи. Вона ж натягнута. Треба стягнути, розрізати на шматки, перенести, знову зшивати. Мають бути відповідні фахівці. Авторів діорами Присєкіна і Мальцева в живих вже немає. Це раз. Мусять реставрувати вітчизняні. А їх мало і це дуже дорого.

 
Янголи на дзвіниці комплексу

У міській владі щодо подальшого майбутнього діорами лише розводять руками. 

– Іронія долі. Спочатку діорама врятувала храм, а зараз він її нищить, каже мер Переяслава В’ячеслав Саулко. Ситуація кризова. Умови для діорами не надто хороші. Є проблеми з дахом. Вода затікає прямо на діораму. Грибок їсть полотно, велика сирість. Нищиться предметний план діорами. Куди я лише не писав, президенту, прем’єр-міністру. 

За словами мера, першим питанням, яке треба вирішити – перенесення діорами, котра як і собор належить Міністерству культури. Для цього знайшли приміщення колишнього кінотеатру. Паралельно ведуться перемовини з Епіфанієм, щоб собор був відреставрований і відданий ПЦУ у співслужінні. 

Поки що, листування з центральною владою закінчується сотнями листів відповідей "не на часі".

Ельдар Сарахман, УП

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?
Ельдар Сарахман, журналіст УП
Головна причина приєднатись до Клубу "Української правди" – декларування довірливих взаємостосунків. УП – перевірене часом та випробуваннями видання. Ціна об’єктивності – час. Підтримувати перевірене видання – означає зменшити кількість фейкових чи необ’єктивних новин в суцільному медіа потоці. Платити – не означає лише віддавати. Ви отримуєте те, що є важливим сьогодні і визначальним завтра.


powered by lun.ua
Головне на Українській правді