Народ мільйонерів. Хто такі караїми і як вони опинилися в Харкові

Середа, 22 вересня 2021, 05:30
Колаж: Андрій Калістратенко

Пересічний громадянин, якщо і чув про караїмів, не відразу згадає, що саме. Найімовірніше, що колись куштував у Криму смачні караїмські пиріжки.

Але так само, як жуючи караїмський пиріжок − аяклак, ми не здогадуємося, що жуємо нематеріальну культурну спадщину України, в якій зі страв лише борщ та аяклак, не знаємо і про те, що наша з караїмами історія − спільна.

Закон "Про корінні народи України" закріплює за караїмами статус народу, що не має іншої батьківщини, крім України.

За минуле століття їх порозкидало по країнах і континентах. Чисельність і без того маленької нації зменшилася з 13 600 у 1913 році до 1890 осіб у світі в 2002-му. В Україні, за останнім переписом 2001 року, мешкало 1196 караїмів, з яких половина − у Криму.

Скрізь, де розселялися караїми по Україні, вони створювали "маленький Крим": будували храми − кенаси, біля них мідраші − школи.

До радянської влади у Криму було одинадцять кенас, ще десять побудували поза Кримом в Україні. Відібрані у караїмів і перетворені хто на що: склади, "трансекспедиції", "сортоовочі", − лічені з них пережили XX століття.

Сьогодні, якщо не брати до уваги анексованих кримських, в Україні залишилося лише кілька будівель, де колись були кенаси. У київській − Будинок актора, у миколаївській − Палац урочистих подій і Будинок весільної моди, у бердянській − спортклуб "Спартак".

Єдина в континентальній Україні зараз діюча кенаса − харківська.

 
Харківська кенаса на розі Подільського провулку і Кузнечної вулиці
Фото: Андрій Краснящих

Куточок Криму

Коли в Харкові спускаєшся на Поділ і доходиш до кенаси на розі Подільського провулку і Кузнечної вулиці, потрапляєш прямо у Крим. Двоповерхові, вибілені сонцем будиночки немов підступають до моря. І здається, море десь там у кінці вулиці.

Строго прямокутна, з плоским дахом, огородженим високими і масивними зубцями, кенаса нагадує кримськотатарську або турецьку фортецю-кале.

Можна уявити, як екзотично вона виглядала  на тлі навколишніх будівель наприкінці XIX століття − колони пишного коринфського ордера, арочні високі вікна у два поверхи, увінчані зіркою Давида скрижалі Завіту на фронтонах з усіх чотирьох сторін.

Вона і зараз виглядає екзотично, хоч радянські установи і спотворили її під себе. В першу чергу, звичайно, збили скрижалі, коли в 1929 році кенаса стала клубом "Союзу войовничих безбожників".

Сьогодні кенаса як храм − це дві кімнати на першому поверсі. Їх мені показує караїмський священнослужитель − газзан, молодий чоловік з довгим, стягнутим у хвіст волоссям під фескою.

Газзана звуть Олександр Дзюба, він за освітою історик, закінчив Харківський університет. Його шлях до караїмізму − усвідомлений життєвий вибір:

− До караїмізму я прийшов у зрілому віці, коли в 2005 році відвідали з дружиною караїмську кенасу в Євпаторії. Тоді тільки-тільки Велику кенасу відреставрували. І на мене це справило величезне враження. Знайшов у Харкові караїмську громаду і приєднався до неї. Потім навчався у сімферопільського і євпаторійських газзанів.

 
Олександр Дзюба: Я не етнічний караїм. У мене прапрадід був православним священиком у Печенігах − це райцентр у Харківській області. А по іншій лінії прадід був церковним старостою на Уралі
Фото: Андрій Краснящих

Перша з двох кімнат, яку показує мені Олександр − молитовна. Її стіни оббиті темно-коричневим шпоном, і якщо б не світло з вікна, повне враження, що ти замкнений в гехалі − вівтарі-шафі, де зберігаються сувої Тори.

У молитовній збираються по суботах, чоловік пʼять-сім. На підлозі килими − моляться на колінах, і потрібно роззутися перед тим, як увійти. 

Через коридор від молитовної − кімната для зборів. Вона, навпаки, світла − у блакитних, кольору моря, шпалерах. На стіні два стенди фотографій.

У лівому верхньому кутку знімок центральної точки Харкова: Успенський собор, 1860-ті. Але не через собор. По провулку, що веде до нього, ліворуч "Магазинъ Королева", а праворуч − "Фабрика табаку, сигаръ и папиросъ купца С. С. Габая", караїма. Якраз на місці нинішньої міськради. 

Потім фабрика переїде до Москви і після революції стане фабрикою "Ява" − за назвою однієї з марок габаєвских цигарок. Інша не менш відома марка його цигарок − "Герцеговина Флор", які все життя курив Сталін.

 
Реклама фабрики "С. Габай" і торгового дому братів Кальфа

− Караїми були одним з найбагатших народів до революції. Кількість мільйонерів на душу населення більше, ніж у інших. Навпроти магазину Габая потім перебував торговий дім братів Кальфа. Один з них, Марк, дав найбільше грошей на будівництво цієї будівлі кенаси і був її першим габбаєм − старостою, зараз би сказали − завгоспом. Дивимося пожертвування: 10 тисяч рублів. А що таке 10 тисяч до революції? Хороший будинок у центрі міста можна було купити, − розповідає Олександр Дзюба.

Після анексії Кримського ханства Російською імперією в 1783 році землю у караїмів відібрали, і вони масово покидали півострів. Їхали переважно в Османську імперію, але селилися і по Україні.

У 1873 році харківські караїми отримали дозвіл від влади на будівництво власного храму. Але нову будівлю кенаси звели тільки через двадцять років.

 
Миколаївська площа. На фото праворуч − тютюновий магазин Самуїла Габая. Харків, 1860-ті

Підробка для порятунку 

Хто вони, караїми − втрачене коліно Ізраїля або знайдене хазарське, тюрки або євреї?

У пошуках відповіді на це питання накручено багато всього: махінацій, фальсифікацій, крові та простого людського бажання вижити в безжальних кліщах історії.

Караїмізм вийшов з іудаїзму, але визнаючи Тору і Танах (Старий Завіт), відкидає Талмуд як звід інтерпретацій, які деформують зміст Тори.

Головний принцип караїмізму − просто читайте Тору, і все. Саме слово "караїм" на івриті означає "ті, хто читають". Збирайтеся у храм, разом читайте Тору і не ускладнюйте ні її, ні своє життя непотрібними обрядами.

 
Караїмський будинок на вулиці Кузнечній в Харкові
Фото: Андрій Краснящих

Іудеї називають караїмів іудейською сектою, караїми іудеїв − равіністами, оскільки у тих все тримається на авторитеті рабина, що тлумачить Тору. Газзан не є проповідником і не є вчителем життя, він доглядає за кенасою і збирає громаду на читання Тори.

Зі сторони в цих тонкощах ніхто особливо не розбирався. Коли починалися єврейські погроми, караїми розділяли долю равіністів − як за часів Хмельниччини, потім повстання Гонти і Залізняка.

− Після приєднання Криму до Росії в 1783 році кримські караїми опинилися у країні з антисемітськими законами і змушені були всіляко підкреслювати свою відмінність від євреїв, чого не було в ісламських країнах. Окремим етносом усвідомили себе лише кримські караїми та їх нащадки, які живуть у Східній Європі, − говорить Олександр Дзюба.

У царській Росії задовго до Третього Рейху було своє расове законодавство і своє величезне гето. Воно охоплювало всю західну територію імперії: Польщу, Молдову, Прибалтику, Білорусь, Україну − виключаючи одну-єдину Харківську губернію. Гето отримало назву "смуга постійної єврейської осілості". 

Російська імперія довго не могла визначитися з караїмами через їх близьку до іудаїзму віру.

У 1839-му новоросійсько-бессарабський генерал-губернатор Воронцов, який вирішив розібратися з "караїмським питанням", вимагає роз’яснень по ряду пунктів, що стосуються походження і віри караїмів. З яких найбільш цікавий пʼятий − щодо літописів як аргументу давнини проживання караїмів у Криму.

Літописів не було, і духовний керівник караїмів − гахам − відправляє за ними в експедицію найавторитетнішого караїмського вченого-археолога Авраама Фірковича.

 
Авраам Фіркович, 1880-ті

Від цієї експедиції залежало багато, навіть не минуле − майбутнє народу. Фірковичу не потрібно було пояснювати, що у цьому майбутньому місця іудеям поруч з караїмами немає. Ще за двадцять років до того він видав працю настільки антиіудаїстську, що гахаму довелося вилучити з друкарні та знищити всі екземпляри.

З археологічної експедиції по Криму Фіркович привозить 51 рукопис і 58 копій, зроблених з надгробних каменів караїмських цвинтарів у Чуфут-Кале і Мангупі. Вони доводять, що караїми оселилися у Криму за п’ять століть до Різдва Христового. Отже, не брали участі в його розп’ятті. І не несуть за це відповідальності. І не повинні піддаватися таким саме обмеженням, як іудеї.

Фіркович закріплює успіх новою експедицією і новими знахідками − епітафіями з кладовищ. У 1862-му Імператорська публічна бібліотека отримує колекцію з майже півтори тисячі рукописів, 754 копій з надгробних каменів і 10 самих могильних плит. Через рік виходить закон, що зрівнює караїмів у правах з православним населенням імперії.

Після смерті Фірковича вчені Санкт-Петербурзького університету й Імператорської бібліотеки, побувавши в Криму і перевіривши надгробні написи, піддали сумніву його відкриття. Потім з’ясували, що частина колекції Фірковича − підробка. І вже у XXI столітті встановили, як саме він зістарював дати на пам’ятках та рукописах. А деякі епітафії просто вигадував.

Але якби не Фіркович, не бути караїмам тютюновими плантаторами, фруктовими магнатами, королями соляних копій. А після Другої світової − можливо, взагалі не бути.

Стратити не можна

Парадокс історії − від Голокосту караїмів врятували саме іудеї, від яких вони щосили відмежовувались. 

У 1941-му расове бюро міністерства внутрішніх справ Німеччини ставить "караїмське питання" ребром. У Гітлера на Крим особливі плани як на "сакральне місце". Повністю очищений від "чужинців" і заселений німцями, він повинен бути перетворений в імперську область Готенланд − Країну готів − зі столицею Готсбургом, в яку перейменовується Сімферополь.

Щоб винести остаточне рішення по "караїмському питанню", бюрократичній машині Третього Рейху був потрібен офіційний висновок учених. Бюрократична машина поводиться в дусі Макіавеллі. У Варшавське гето являються гості з Берліна. До них доставляють Маєра Балабана, колишнього професора Варшавського університету, засновника єврейсько-польської історіографії. Від нього вимагають дати однозначне роз’яснення, чи євреї караїми. 

Викликають ще одного корифея єврейської історії, колишнього депутата Польського Сейму Ігнаци Шипера − з вимогою висловити свою думку. У Вільнюському гето берлінські гості наказують скласти аналітичну записку про походження караїмів колишньому директору Єврейського наукового інституту Зеліку Калмановичу.

 
Маєр Балабан, Ігнаци Шипер, Зелік Калманович (зліва направо) 

Всі троє найавторитетніших єврейських істориків нещодавно переконливо доводили, що караїми − євреї. І відповідно, німці приїхали за готовою відповіддю, вченим потрібно її тільки ще раз повторити.  

Однак усі троє, не змовляючись, дають однакову відповідь: ні, караїми не євреї. І тим самим рятують караїмський етнос від ліквідації.

Маєр Балабан загинув у гето через рік, Ігнаци Шипер помер від голоду в концтаборі Майданек у 1943-му, Зелік Калманович теж помер від виснаження в концтаборі.

Кримсько-бандерівська "шафа"

Запитую в Олександра Дзюби, як харківським караїмам вдалося повернути собі кенасу, і чому вона досі єдина повернута у континентальній Україні.

Виявляється, вся справа в нечисленності караїмських громад. І в грошах навіть не на відновлення, а на підтримку кенаси, яких у караїмів немає. Це як з італійськими або шотландськими старовинними зáмками, які можна купити за одне євро або фунт, але реконструкція потягне на десятки мільйонів.

− У Бердянську є національно-культурне товариство, але там фактично одна караїмська сім’я, їм міська влада каже: ми вам хоч завтра віддамо ключі. Але куди їм − цим же займатися треба.

У Києві дві або три сім’ї, може, за статистикою більше, але вони не активні. В Івано-Франківську чоловік двадцять, але громади немає. Ані в Луцьку, ані в Галичі практично нікого не залишилося.

Караїмів характеризує поняття "мало", і в порівнянні з іншими півсотні караїмів Харківської області і 35 у караїмській релігійній організації − колосальні цифри.

Двадцять років пішло у харківських караїмів у XIX столітті на будівництво кенаси − і майже стільки ж на її повернення з міцних обіймів держави, якій кенаса ніби й не потрібна, а відпускати не хотілося.

Займався цим нащадок першого харківського газзана − композитор, диригент, педагог Валентин Капон-Іванов. На початку 1990-х він кілька років оббивав пороги чиновників, щоб зареєструвати караїмське національно-культурне товариство "Карай". А коли його у 1995-му нарешті вдалося легалізувати, пройшло ще одинадцять років, поки харківські караїми домоглися повернення їм кенаси.

Але повернули кенасу в тому вигляді, в якому її залишила "Хартрансекспедиція", що перебувала тут. Фарбування фасаду і первинний ремонт караїмська громада робила за свої кошти − скільки вдалося зібрати.

Крім харківської, держава повернула караїмам комплекс з двох кенас − Великої та Малої − в Євпаторії, ще в девʼяності, і буквально напередодні анексії − в Сімферополі.

Старовинний вівтар-гехал у Малій кенасі приїхав з Галича, це подарунок "бандерівців".

− Одна літня караїмка зберігала його в сараї. У 1960-і, коли стало відомо, що кенасу закриють, вони з ще однією караїмкою розпиляли цей гехал, перенесли його до себе і кілька десятків років він знаходився у цієї жінки у прибудові до будинку.

І потім його вже в 1990-і перевезли в Євпаторію. Це була ціла операція, вони на вантажівці його повезли через всю Україну до Криму і там змонтували. У накладних написали, що шафу везуть, але до речі, не обманули, тому що гехал − дійсно шафа для сувоїв Тори.

Сімферопольську кенасу зараз реставрують. Але реконструкцію веде та ж горезвісна фірма, яка Ханський палац у Бахчисараї реставрувала, і замість автентичної черепиці покрила якимось європейським матеріалом заводського виготовлення. І ось той самий підрядник реставрує сімферопольську кенасу − наскільки вона після цього не буде схожа на Діснейленд, ще питання, − каже Олександр Дзюба.

Якщо нам всім не вистачає Криму, можна уявити, як він болить відрізаним від нього анексією караїмам. Крим для караїмів, що для євреїв Ізраїль: духовний центр. А караїмський "Єрусалим" − кенаси в Євпаторії й "печерне місто" Чуфут-Кале, що входить до Бахчисарайського музею-заповіднику. До окупації щороку на свята, а влітку − на кілька тижнів, туди з’їжджалися караїми України, Польщі, Литви, Росії. Тепер тільки Росії.

− Окупаційна влада розігнала Духовне управління караїмів Криму. Був суд − ну як суд? − організоване злочинне угруповання, яке себе судом називає, постановило позбавити реєстрації караїмське Духовне управління в Євпаторії. Фактично релігійні гоніння йдуть на представників усіх конфесій, крім російської православної церкви.

Ще складніше уявити, як караїмам, які жили в Криму, покинути його.

− Переважно їдуть в Ізраїль, там підтримка: в Ізраїлі дванадцять караїмських громад.

Це ті, хто виїхали в 1990-ті. Тоді з країн колишнього СРСР, здебільшого з України, в Ізраїль емігрувало майже п’ятсот караїмів з сім’ями. Караїмів вважають там частиною єврейського народу, вони мають право на репатріацію і отримання громадянства.

− До Харкова переїжджали трохи, тому що все-таки прикордонне місто і в 2014-му ситуація невизначена була. Але одна сім’я з Євпаторії до нас переселилася, в Харкові живе. І ще одна караїмська сім’я біженців з Луганська − вони, практично що на них було, те й привезли з собою, коли почалися бойові дії. Після цього ми вирішили створити пункт допомоги біженцям. Кожен день хтось щось приносив, і хтось звертався за допомогою. 

І музей, і гуртожиток 

Кенасі й самій потрібна допомога. Пофарбований років десять тому фасад сильно полупився, з карниза загрожують обрушитися цеглини, всередині все залишилося з радянських часів, яким було ще за "Хартрансекспедиції". Вузький коридор з інтер’єром 70-х, праворуч-ліворуч кімнатки-конторки: просто канцелярія, навіть не офіс. Якщо зайти з вулиці, не знаючи, що тут, опиняєшся ніби у старому ЖЕКу.

Однак кенаса не ЖЕК, скоріше гуртожиток. На ганок виходять курити два хлопця, по-домашньому, в шортах, хтось повертається з магазину − з пакетом. У коридорі мені зустрічаються жінка з маленькою дитиною. З початком війни на сході України у 2014-2015-му в кенасі знаходили притулок біженці з окупованих територій.

 
Олександр Махлаєв: У 1995-му я був у Іжевську в кафедральному соборі. Була можливість стати попом, але християнство не лягло на душу. У 2008-му, здається, зателефонував брату, він у Білорусі, і дізнався, що наш дід караїм. А в кенасу прийшов в 2012-му
Фото: Андрій Краснящих

Мені розповідає про них габбай, староста кенаси. Його звуть Олександр Махлаєв, він старший за віком від тезки-газзана.

З усіх питань історії кенаси, караїмізму, караїмів у Харкові габбай відсилає до газзана. У свою чергу газзан про матеріальні проблеми не говорить. На них, двох Олександрах, і тримається харківська кенаса: духовна сторона − за газзаном, матеріальна − за габбаєм. 

Олександр-габбай, на відміну від Олександра-газзана, не вважає за потрібне себе стримувати та ріже правду-матку: 

− Здаємо кімнати нагорі, тим і підтримуємо − тут підлатали, там підлатали. 

Газ нам відрізали. Ми завезли котел, яким топити можна, купили за свої гроші. За свої гроші дрова, сам їх пиляв, рубав. Тому що, якщо не топити, кенаса б ще швидше почала сипатися. Сиплеться все, надбудовано ж штучно, тут стелі, перекриття дерев’яні. Небезпечно. Вікна теж треба міняти...

У 2012 році держава нам відключила воду. Не за борги, там щось прорвало, вони взяли та обрізали просто. Все, води немає, і нам тепер доводиться в баки воду набирати. Один бак коштує три з половиною тисячі гривень. 

 
Проєкт реконструкції кенаси в Харкові

З найближчих планів − обладнати зал на другому поверсі:

− Там лежать килими, ми хочемо зробити його в караїмському стилі, щоб на свята збиратися, служби проводити. Ще там речі, що збирали для переселенців. Ми не викидаємо, сьогодні не підійшло − завтра підійде. Ще кришки від пластикових пляшок збираємо, віддаємо на протези для військових.

Караїми, XXI століття

Питаю Олександра-газзана, що привертає його в караїмізмі.

− Гнучкість мислення, відсутність догматичності. 

В іудаїзмі, щоб неєврею стати іудеєм, потрібно пройти крізь обряд ґіюру, довгий і непростий.

− У караїмів ґіюру немає як такого. У караїмські громади України і етнічні караїми, і представники інших етносів приймаються за однаковою процедурою. Людина декларує свою прихильність караїмській вірі та бере участь у житті громади, зазвичай близько року. Далі вона може написати заяву на ім’я голови громади з проханням прийняти до її складу, і ця заява розглядається парафіяльною управою. Власне, так я став членом громади в 2006 році.

А газзаном − за два роки. 

− Спочатку до нас їздили з Криму газзани, з Євпаторії та з Сімферополя, на свята, і проводили служби тут. А потім я подивився, як в Криму це проводиться, все, кажу, давайте збиратися по суботах. І дотепер збираємося, читаємо Тору. 

Чи не бентежить нікого, головним чином самих караїмів, що газзан не караїм? Але він караїм. Тут лінгвістична заковика: одним і тим самим словом визначається і національність, і віросповідання. 

− Караїмів по вірі в світі набагато більше, ніж караїмів за національністю − перших близько 40 тисяч. 

Зараз цікавий етап відродження караїмізму, нова хвиля. Стали з’являтися караїмські громади там, де їх ніколи не було, наприклад, у Бразилії, в Папуа − Новій Гвінеї, в Сан-Хуані, це столиця Пуерто-Ріко. У Швейцарії не так давно в містечку на кордоні з Німеччиною заснували караїмську громаду.

Там немає свого "маленького Криму", як в Харкові. А Харків, зайнятий реконструкцією парків та зоопарку, не хоче помічати унікального скарбу, який у нього є. 

Андрій Краснящих, для УП 



powered by lun.ua
Головне на Українській правді