Байка про байк, або Як українці на електромотоциклі "Дніпро" встановили рекорд швидкості в американському Бонневіллі
![](https://img.pravda.com/images/doc/0/9/091c10d-2-golovna-vseredinu.jpg)
Приблизно 32 000 років тому на північному заході штату Юта в США утворилося озеро, відоме сьогодні як Бонневілль.
Приблизно 16 800 років тому озеро висохло. Від початку 20 століття, коли тут пройшли перші заїзди, соляна рівнина площею 260 км² перетворилася на місце, де встановлюють швидкісні авто- і моторекорди планети.
12 серпня 2021 року на фестивалі Bonneville Speed Week українець Сергій Малик досяг рекорду в класі "A-Omega". На мотоциклі Delfast Dnepr Electric, зробленому в Києві, він розігнався до 172 км/год, присвятивши результат тридцятиріччю незалежності України.
Малик, засновник і президент Київського міського автомотоклубу (КМАМК), багаторазовий світовий і національний рекордсмен в автоспорті, повітроплаванні – гонщик нестандартний. Його зріст – метр і дев'яносто п'ять сантиметрів. Його мрія – виграти ралі "Дакар" з повністю українським екіпажем на техніці українського виробництва.
"Мене багато хто не любить, – зізнається Сергій. – Говорять: "От Малик, сука, знов понтів нагнав! Дурницями займається". Але якщо б все було так просто, рекорд в Бонневіллі міг би зробити кожен дурень. Будь ласка, велкам, їдьте та піднімайте український прапор!".
З Сергієм Маликом та деякими ентузіастами-технарями, без яких не було б рекордів у США, УП зустрілася на початку жовтня. Після того, як мотоцикл Delfast Dnepr Electric повернувся з Нью-Йорка в Бориспіль.
Хто і як розробляє електробайки в Україні? На яку максимальну швидкість вони здатні? І до чого тут літаки "Антонова"? Про все це – в репортажі УП.
Handle with care
– Наша трагедія в тому, що за короткий період часу з України поїхало десять мільйонів більш-менш нормальних людей. Залишилися подаючі надії, такі підстаркуваті, як ми. Ще молодьож і такі до*бо*оби, як цей.
Таким іронічно-гнівним спічем про долю батьківщини Сергій Малик вибухає, коли на джипі "Тойота" намагається виїхати з заправки в районі Совських ставків у Києві. Шлях гонщику перегороджує легкове авто – його водій зупинився біля заправної колонки так, що іншим на трасу не вибратися, поки той не наповнить бак.
![](http://img.pravda.com/images/doc/9/8/985306d-3-malyk-toyota.jpg)
На території АТП, розташованого неподалік, на Малика та ще кількох непублічних людей чекає червоний фургон. З нього чоловіки акуратно витягують невеликий контейнер з електробайком.
"Fragile, handle with care (крихкий, не розбийте – УП). Thank you. Battery powered vehicle" – написано на різних частинах посилки, яка прилетіла з Нью-Йорка до Борисполя.
– Історичний момент, – посміхається Малик, починаючи розпаковувати ящик. – Як я його у Штатах після рекорду поклав, так він сюди і приїхав. У ньому одних тільки акумуляторів 60 кілограм.
![](http://img.pravda.com/images/doc/d/2/d21df1d-4-rozpakovka-moto.jpg)
Байк, який розігнався по соляному дну мертвого озера в Штатах до рекордних в своєму класі 172 км/год – результат двох центробіжних сил.
Одна з них – приватний бізнес, який намагається створити виробництво електромотоциклів під відомим брендом "Дніпро".
Друга – Сергій Малик зі своїм автомотоклубом КМАМК і десятки ентузіастів з різних майстерень, цехів і лабораторій. Слідів держави в цьому русі не виявлено.
– Банда в зборі, – знайомить Сергій зі своїми товаришами. – Ось Євген Миколайович Ковальчук – приклався до багатьох рекордів (в Україні та на Bonneville Speed Week – УП). Ось Петро стоїть, інтелігент хрєнов. А то його подельнічєк. З Донецька.
![](http://img.pravda.com/images/doc/2/6/26d14be-5-komanda-motoclub.jpg)
Від легендарного "Дніпра" в його електроверсії залишився оригінальний бак – як муляж і данина минулому. Плюс деякі конструктивні елементи – рама та переднє колесо.
– Це олдскул, без обтікачів і такого іншого, – каже Малик про зовнішній вигляд рекордсмена. – На ньому ми встановили три рекорди: один світовий і два національних.
Всього над проєктом працювало до п'ятидесяти людей.
– Були певні технічні проблеми, але ми їх побороли, – оглядає розпакований мотоцикл Сергій Малик. – Цінність цього байка в тому, що вся електронна частина зроблена в Києві. І вона досить успішна.
![](http://img.pravda.com/images/doc/4/e/4ee8779-6-moto.jpg)
– Всі розказують про французів, про британців, але їх підтримує держава, – продовжує Малик. – Ми тут нафіг нікому не потрібні, але робили, робимо і будемо робити (нову техніку та рекорди – УП). Нас вже знають та чекають у Бонневіллі.
"Верховина", "Ява" та "чайнафон"
Киянин Сергій Малик полюбив колеса з малих років. З навчальним матеріалом йому пощастило.
– Батько у мене був анестезіологом, мама – економістом, а дід – танкістом.
Моє дитинство пройшло поруч з дідовим "Опель Олімпія", трофейним. Перший раз на ньому за кермом я проїхався в лісі під Києвом, коли мені було п'ять, – згадує гонщик.
![](http://img.pravda.com/images/doc/8/1/81e460a-7-malyk-moto.jpg)
Подорослішавши, Малик сів за кермо мопеда "Верховина-6", а пізніше – культового в СРСР мотоцикла "Ява 350".
– У ті роки "Ява" була як "Феррарі" зараз. Якщо у тебе є "Ява", всі баби – твої. А потім дитинство закінчилося, і з'явився "Харлєй", – розповідає Сергій.
Сьогодні, радіє Малик, нестачі в хорошій техніці немає. На вулицях Києва представлений майже весь світовий автопром. Коли у Сергія питають, який байк або авто краще купити, він радить покладатися на власний темперамент і смак.
– У кожного бренду є свої плюси та мінуси. Це як сексом займатися, як вибирати сексуального партнера. Кожному своє, – пояснює він.
![](http://img.pravda.com/images/doc/9/4/9430246-8-malyk-odjag.jpg)
Сам Малик, схоже, кайфує найбільше від того, що вдалося зібрати з колегами своїми силами. Навіть про технічну й естетичну недосконалість такого транспорту гонщик говорить з любов'ю та іронією.
– А де у вас тут спідометр? – цікавиться журналіст УП, розглядаючи електричний "Дніпро".
– У мене замість нього ось тут стояв мій "чайнафон", – дістає він смартфон з кишені. – Я його тут ставив та вмикав GPS.
Коли робили цей байк, однією із задач було, щоб він залишився схожим на "Дніпро".
Я щиро вдячний всім, хто працював над цим проєктом.
![](http://img.pravda.com/images/doc/c/6/c64ac81-9-malyk-smartphone.jpg)
– Просто купити байк та поїхати по солі в Бонневіллі не вийде, – продовжує він. – Хто нас чує, навіть не намагайтесь. Там специфічні, важкі (природні, психологічні – УП) умови. Там люди з певним досвідом.
Гонки – це небезпечно. В людині 60% води. Ми – як торба з гівном. Хлюпнувся – і все!
Бензиновий транспорт або електро? На це актуальне для 21 століття питання, рекордсмен відповідає:
"Мені бензинові мотоцикли більше подобаються, тому що у нас ще немає розвиненої системи зарядок. Звичайно, настане такий момент, коли бензинових авто та байків точно не буде. Нафта – обмежений ресурс на планеті. Але ми до того моменту, коли його не буде, не доживемо".
Лабораторiя
У невеликій приватній лабораторії на вулиці Довженка замість піддослідних кроликів – електродвигуни від "Тесли", "Ніссан" і "Шевролє". Інтерес у працюючих тут фахівців – життєвий, науковий та бізнесовий.
Петро Даниляк, технічний директор компанії, яка зробила всю електроніку для "Дніпра", рекордсмена Бонневіллю, пояснює:
"У нас тут кілька двигунів, тягових електросистем, які ми вивчаємо. Треба переймати досвід і робити краще. "Тесла"? Класно зроблено. Електронна частина дуже схожа на те, що ми зробили самі. Коли відкрили, побачили плати драйверів, контролера, то були приємно здивовані: в принципі, елементна база та ж сама".
Даниляк, який закінчив КПІ, разом з невеликим колективом у десяток людей розробляє силову електроніку, перетворювачі напруги для потужного промислового обладнання.
Кілька років тому, коли стало остаточно зрозуміло, що майбутнє за електротранспортом, в лабораторії стали виробляти для нього власні інвертори.
![](http://img.pravda.com/images/doc/0/a/0aa168d-10-danyljak.jpg)
– Це одна з наших розробок, – показує Петро просту на вигляд коробку, намагаючись дохідливо пояснити її призначення. – Точно такий інвертор є на "Дніпрі".
Зараз в електротранспорті використовують двигуни змінного струму. А акумуляторні батареї – це постійний струм. Тому потрібен тяговий інвертор, щоб перетворювати постійний струм на змінний.
– Це достатньо складна штука, – продовжує Даниляк. – Всередині процесор з програмним забезпеченням та силова частина. Треба розташувати все компактно.
Потужність може бути десятки, а то і сотні кіловат. Через інвертор проходить рідина: вода для охолодження або антифриз для того, щоб техніка могла працювати на морозі.
Розробки з лабораторії на Довженка, 3, успішно показали себе не тільки на електробайках, але і на "Славуті" з електродвигуном, на електричному катері, на безпілотній броньованій машині українського виробництва. І на тролейбусах, які випускають в Броварах.
![](http://img.pravda.com/images/doc/3/e/3e3c8d5-11-dvygun-moto-dnipro.jpg)
Якщо говорити спрощено, за допомогою власних силових електросистем Петро Даниляк та його товариші роблять зв'язок між акумуляторами і двигуном більш надійним і гармонійним.
– На нашому електричному "Дніпрі" стоїть двигун Emrax 228, родом із Словенії, – демонструє Петро. – Потужність – 50 кіловат. Короткочасна – 100. Цей двигун – один з топових. З рідинним охолодженням. Вага – 12 кілограмів. Вартість – близько 3 000 євро.
Чи реально у великій Україні налагодити виробництво подібних двигунів, як в маленькій Словенії? На це питання Петро Даниляк відповідає ствердно. Умілі руки і тверезі уми в країні ще залишилися. Але для масового виробництва не вистачає багато чого – від зацікавленості держави до налагоджених ринків збуту та вмілого маркетингу.
Дух України
66-річний Євген Миколайович Ковальчук – один з тих невідомих конструкторів, хто здатний дивувати на Bonneville Speed Week. Його участь в п'яти українських рекордах, зафіксованих останніми роками на дні неживого американського озера, збільшила його самооцінку, але не сімейний бюджет.
– Чесно кажучи, участь в таких проєктах для мене збиткова, – посміхається він. – Скажімо так: я – людина старого гарту, не женуся за багатством. Мені вистачає на булку з маслом, і Канари не потрібні.
Мені цікаво робити те, що в Україні практично ніхто не робив. Я маю на увазі The Spirit of Ukraine, перш за все.
![](http://img.pravda.com/images/doc/9/9/992c60c-12-kovalchuk.jpg)
"Дух України", про який згадує Ковальчук – електромотоцикл українського виробництва, здатний теоретично розвинути швидкість до 500 км/год. Але щоб підтвердити його можливості, в Україні не знайшлося місця.
У проєкті The Spirit of Ukraine пенсіонер виступав в ролі майже головного інженера – працював над концепцією і механікою. У 2019 спроба встановити рекорд на цьому електробайку в Бонневіллі закінчилася падінням пілота Сергія Малика.
![](http://img.pravda.com/images/doc/d/1/d10b0aa-13-malyk-bonevill-.jpg)
На спорудження мотоцикла в українців було мізерно мало часу – всього два місяці. Втрутилися й інші обставини: проблеми на американській митниці та дощ, який раптом пішов напередодні заїзду.
– Кажуть, там в Бонневіллі дощу не було декілька років, а тут пішов, – розповідає Ковальчук. – Мокра сіль, нікого не випускають. Три дня сидить (Сергій Малик – УП), чекає з моря погоди. Ніби як підсохнуло, поїхали. І він в перших рядах виїхав, герой дня.
Коротше, на якийсь кочці рука дьорнулася. Крутнув трохи більше ручку газу, вона його "відригнула", як це називають в мотоспорті. Почався расколбас – туди-сюди, туди-сюди. В результаті – падіння.
Слава богу, просто проїхав на п'ятій точці по мокрій солі, і щасливий полетів додому.
![](http://img.pravda.com/images/doc/0/3/03e9685-14-kovalchuk.jpg)
Після повернення з США The Spirit of Ukraine встановив національний рекорд. Восени 2020-го на злітно-посадковій смузі в Гостомелі Сергій Малик розігнав байк до 201 км/год. Але Євген Ковальчук впевнений, що це далеко не межа.
– Там смуга дуже нерівна для цих справ, – пояснює він. – А у мотоцикла потужність, на хвилинку, трохи менше, ніж у танка Т-34.
До земних рекордів Євген Миколайович прийшов завдяки любові до авіації. Він народився на Донбасі, в Єнакієвому. Там в будинку піонерів займався авіамоделюванням, брав участь в змаганнях.
Поїхав вступати до Київського інституту інженерів цивільної авіації, сьогоднішній НАУ. Не вийшло – провалив твір з російської літератури.
– У мене з дитинства була тяга до конструювання, а не до письменництва, – посміхається він.
У сімнадцять років Ковальчука взяли токарем на столичний авіаційний завод. Він працював у цеху №23, де робили гідравліку для АН-24, АН-26 і для більш пізніх моделей.
– Спочатку я був станочником, потім став наладчиком верстатів по п'ятому розряду, – розповідає він. – У 1978 році пішов на півставки в дитячу технічну станцію при заводі, так і залишився тут. Тепер це називається підлітковий спортивно-технічний клуб "Святошин".
У ньому Євген Ковальчук опинився після того, як випадково потрапив на гонки "Формули" на "Чайці" під Києвом.
![](http://img.pravda.com/images/doc/4/7/473299f-15-malyk-kovalchuk.jpg)
– Мені сподобався гоночний автомобіль, – каже конструктор. – Я подумав: "Йолки-палки, я теж таке можу зробити!". Прийшов на дитячу техстанцію, і заявив, що "Формулу" хочу конструювати.
Там був дідусь Мазуркевич, досвідчений інженер, він сміявся: "Ми картингом займаємося. Будеш карт-баггі будувати? Те саме, що і "Формула", тільки будеш їздити по бездоріжжю ". І я відповів: "Підходить!".
Дакар
– Хлопці, ми в таких умовах все робимо…, – чи то жаліється, чи то хвалиться Сергій Малик, розповідаючи про будні українських любителів швидкості та винахідників.
– Справжні фанати?! – чи то питає, чи то стверджує журналіст УП.
– Не фанати, а *бан*ки, – включає самоіронію Сергій, який зазвичай за міцним словом в кишеню не лізе.
![](http://img.pravda.com/images/doc/8/2/820c296-16-electromotor-dnipro.jpg)
В українському автомотоспорті, де все в більшій мірі залежить від одинаків та ентузіастів, гумор – один з головних двигунів прогресу. Ті, хто займається конструюванням, жартують так само багато, як і проводять часу в своїх непримітних майстернях.
– Знаєте, як я давав напуття Малику? – ділиться Євген Миколайович Ковальчук. – Виходиш, значить, на старт. Викручуєш ручку газу, закривши очі, і через десять секунд відкриваєш. Якщо ангели не літають, значить є рекорд. Якщо ні – значить щось пішло не так.
![](http://img.pravda.com/images/doc/b/e/be6a4b1-17-bak-dnipro.jpg)
Переходячи від обговорення приватних перемог і досягнень до роздумів над загальним занепадом, Євген Ковальчук стає серйозним.
– Моє тверде переконання – у нас в країні чомусь йде боротьба з професіоналами, – дивується він. – Причому на всіх рівнях: на медичному, на ментовському, на педагогічному, на технічному. Скрізь професіоналів витісняють. Кому-то це, напевно, вигідно.
Пам’ятаєте? "Если звезды зажигают, значит это кому-нибудь нужно" (слова з вірша Маяковського – УП). Тепер як виходить? "Якщо зірки потухають, значить це комусь вигідно"?
Цьому новому правилу Євген Миколайович продовжує чинити опір в майстерні клубу "Святошин", де він працює над двигунами і механізмами більше сорока років.
Чинить опір буденності й гонщик Сергій Малик, про якого ті, хто його знають, кажуть: "Авантюризма два метри з кепкою". Через декілька місяців він планує взяти участь у ралі "Дакар".
![](http://img.pravda.com/images/doc/1/3/13827ac-18-malyk-moto.jpg)
– Я їду, їду! – рішуче заявляє він. – Їду я, і ще один ідіот. Команда буде складатись з українців.
На "Дакарі" Малик не був з 2007-го. Кожен рік хотів потрапити, але бракувало грошей. Тепер, каже, з’явився партнер. Сергій вже закупив зі штурманом екіпіровки на сім тисяч доларів: шоломи, рукавички, переговорки, комбінезони, черевики.
– Ще вирішуємо, на чому поїдемо – на вантажівці або на баггі, – ділиться гонщик наостанок. – Бренд не назву, не хочу їх рекламувати. Але я б хотів, щоб ми у майбутньому брали участь у "Дакарі" на техніці українського виробництва.
У нас є люди, які роблять справжні речі. Скоро у нас з’явиться свій, український електродвигун, достатньо інноваційний. Зараз на "Дніпрі" двигун словенський, вони над ним десять років працювали. А наш ще крутіше буде.
У нас зібралася унікальна команда: програмістів, інженерів, технарів. Люди гуртуються за формальними ознаками: рибалки до рибалок, алкоголіки до алкоголіків. А такі придурки, як ми, теж знайшли один одного. І ми показуємо, що можемо досягати результатів.
![](http://img.pravda.com/images/doc/7/3/733d201-19-malyk-dnipro.jpg)
Євген Руденко, Ельдар Сарахман – УП