Для мене всі корупціонери воюють на боці Росії – Єгор Соболєв

У новітній історії України Єгор Соболєв часто опинявся в епіцентрі суспільних змін. Як журналіст виступав проти цензури в медіа, як громадський активіст – відстоював люстрацію, а згодом, уже як політик, зосередився на боротьбі з корупцією.

На посаді голови профільного комітету Верховної Ради VIII скликання Соболєв став одним із тих, хто формував засади незалежності НАБУ та САП, які влітку 2025-го влада спробувала відкотити й отримала "картонковий майдан".

Саме Соболєв закладав своєрідну "презумпцію винуватості" в українське антикорупційне законодавство: якщо посадовець не може довести законність походження своїх статків – вони незаконні.

Сьогодні у Соболєва інший фронт боротьби. Це фронт у буквальному сенсі. Після участі в обороні Києва у складі Сил територіальної оборони він продовжив службу в 12-му Центрі спеціального призначення, де нині командує підрозділом безпілотних систем.

За роки війни колишній полум'яний трибун розгубив радикальність. Це і вимога військової служби, і усвідомлення іншого рівня відповідальності, коли за кожним рішенням, словом чи оцінкою стоять людські життя та результат спільної справи.

Саме цей шлях – від активізму та політики до військової служби – став контекстом розмови Соболєва з "Українською правдою". Капітан розповів про те, як змінюються технології на війні та хто перемагає в гонці технологій.

Водночас у бесіді йдеться про зіткнення двох систем цінностей: етики мирного часу, де успіх держави визначається прозорістю, підзвітністю та дотриманням процедур, і етики війни, у якій головним критерієм стає виживання нації в умовах екзистенційного протистояння.

"У війні дронів ми завжди переважаємо"

– Якось ти заявив, що Україні потрібна не армія Фрідріха Великого, а "Матриця". Що ти мав на увазі?

– Наш підрозділ займається не лише бойовими операціями, але й долучається до змін у системі управління. Тому я згадав Фрідріха Великого, пруського військового лідера, який побудував добре організовані окремі роди військ – піхоту, артилерію і кавалерію, організувавши хорошу взаємодію між ними. По суті, це були три піраміди, які він складав у різні, страшні для противника пазли.

Зараз через війну дронів, яку ми і винайшли, прямуємо до фільму "Матриця" – коли набагато важливішою є не вертикальна, а горизонтальна взаємодія. Роль командира стрімко міняється: ти все менше управляєш боєм, а все більше керуєш процесами. А боєм управляють зараз батл-кепи – кмітливі швидкі хлопці, кожен з яких відповідає за якусь свою функцію. Їхня задача – це координація між собою.

Наступний рівень, який ми вже бачимо і намагаємося впроваджувати – передавання функції управління боєм програмному забезпеченню. Це стає вже не далеким майбутнім, а реальністю.

Усі просунуті підрозділи дистанційно літають дронами. Наступним етапом буде дистанційний запуск дронів. Якщо дрон дистанційно запускається і дистанційно керується, тоді логічним виглядає майбутнє, де програмне забезпечення саме піднімає і направляє дрони.

І задача людини, командира, аналітика полягатиме в побудові правильних алгоритмів – щоб сотні дронів воювали у спільному замислі і організовано реагували на зміну бойової ситуації. От що я мав на увазі.

– Віриш в ідею "стіни дронів", про яку говорять від Сирського до ЄС?

– "Стіна дронів" за великим рахунком вже побудована з обох боків. Ще півтора року тому будь-який безпілотний літак, коптер міг спокійно залетіти на територію противника і робити там будь-що. Життя аеророзвідників було прекрасне, бо обмежувалося лише розміром батарейки і погодою. Зараз рідко яка "Баба Яга", як називають її орки, виживає кілька місій – її одразу збивають дрони-перехоплювачі. Живучість коригувальників, розвідників-фотольотів також значно знизилася.

Протидія дронам дронами і неможливість залетіти на територію противника стає стандартом. У нас чудово розвиваються підрозділи перехоплювачів. Що особливо радує, вони розвиваються і в колишніх великих піхотних підрозділах, які все більше стають дроновими підрозділами.

В орків є спеціалізований "Рубікон" та менш відомі організації. Там, де вони працюють, справді багато хто відчуває цю стіну, яка, посилюється радіоелектронною боротьбою та іншими видами протидії. "Стіна дронів" – це вже не афоризм, а реальність.

– У гонці технологічного прогресу ми постійно змагаємося з росіянами. Як би ти охарактеризував нинішні тенденції?

– Можливо, я надмірно оптимістичний, але вважаю, що у війні дронів ми завжди переважаємо. Ми її винайшли, орки завжди наздоганяли. Їхня сильна сторона – вони можуть масштабувати. Можуть наробити дронів-ждунів, дронів "Молній" і просто запускати їх, скільки виходить. Можуть бити з малою ефективністю, але по всьому, по чому дотягнуться, починаючи з цивільних людей. Орки воюють дронами так само, як і людьми: менше думають – більше тиснуть масою.

Ми завжди сильні в іншому: українці краще думають, краще планують, краще винаходять, і ми швидші.

Саме життя та історія підказують українській армії власний шлях, який, на мою думку, є переможним. З 2022 року я вважаю, що наша перемога більше залежить від того, коли ми позбудемося старої колоніальної армії, яка була частиною російської, і від якої походять усі ці дурні традиції: брехати командуванню, просувати слухняних, а не спроможних, не визнавати проблем і не шукати їх рішення. Чим швидше ці старі традиції будуть знищені всередині Збройних сил, тим швидше ми переможемо. Ці традиції насправді не наші, вони є наслідком тривалої окупації.

Нова українська армія, до якої належить Третій армійський корпус, той самий "Азов", більшість побудованих з нуля підрозділів Сил безпілотних систем – вона створена цивільними людьми. Ця армія значно сильніша за російську. Нам заважає те, що ми ще маємо маленьку радянську армію, яка, звісно, програє великій радянській армії. Але з кожним роком українська армія стає все більш українською в підходах.

Як любитель історії я все більше впізнаю у нашій новій армії Богдана Хмельницького і його спосіб ведення війни. Він наш, і ми в ньому реально крутіші за росіян, хоча їх більше, вони багатші, безжалісніші – насамперед до себе, не кажучи про інших. Але ми їх все одно можемо побити, бо ми ефективніші.

– Українська армія – це Січ, де є місце конкуренції, часом хаосу, різним підходам та різним ідеологіям. Російська армія значно централізованіша і більш спроможна до масштабування та уніфікації. Чий підхід ефективніший? Можеш порівняти на прикладі "Рубікону" – головного ворога українських підрозділів БПЛА?

– Наша Січ – однозначно крутіша. Вона різноманітніша, у ній є конкуренція. Задача вищого командування – організувати, щоб ця конкуренція була здоровою та справедливою і стимулювати взаємодію. Українська козацька душа, коли кожен солдат не просто солдат, а особистість зі своїм талантом, принесеним із цивільного життя – це непереможна сила.

Саме цим і захоплюються наші союзники – винахідливістю, незламністю, тим, що ми не здаємося, коли інші давно здалися б.

"Рубікон" – сильний ворог, його не слід недооцінювати. Але розвиваючи сильні сторони України і українського характеру в наших Збройних силах, а саме ініціативність, багатолідерність, вміння рости над собою, ми точно можемо їх побити.

Українець після поразок думає, як стати сильнішим, він робить висновки. Росіянин натомість думає: "Нас предали, нас продали, все пропало, куда бежать?".

Це дуже-дуже цінна сторона ворога для нас, яку насправді треба використовувати. Зараз можна побачити, що російське суспільство дедалі більше деморалізоване і підозрює, що "царь – не настоящий". Для мене це обнадійливий трек.

– Конкуренція і багатолідерність в українській армії – більше позитивні чи токсичні?

– Переважно це здорова конкуренція. Вона і призводить до технологічного прогресу і часто домінування України на полі бою. У кожному українському підрозділі є власний Palantir і народжується власний "боїнг".

Є моменти, які можна робити краще, тому що все одно у командуванні забагато старих практик: тому, хто мені дупу цілує, все дам, а того, хто сперечається, відправлю у заслання в академію. З цим треба прощатися.

– Чи справді ти був дотичний до розробки Дельти?

– На жаль, моя кар'єра програміста закінчилася в лютому 2022-го. "Дельту" точно не розробляв, але в 2022-му році після київської битви я був одним з її найбільших пропагандистів.

Коли ми вийшли зі знаменитого тепер Ірпеня – а в нас була позиція на мосту між Ірпенем і Бучею, яку ми міцно тримали своїм гарненьким 130-им батальйоном тероборони Києва, – то дуже натхненні звідти вийшли. А я був страшенно розчарований рівнем організації, розвідки, розуміння. У нас був чудовий дух і більше нічого. Стійкість була, віра була, але не було знань.

Мені подзвонив Олег Сенцов і запропонував познайомити з проєктом "Дельти". Тоді я побачив, що існує фактично військова Вікіпедія, яка збирає дані звідусіль і з усіма ділиться. Це тоді було великим-великим прогресом. Я допоміг організації ситуаційних центрів "Дельти" на кількох напрямках і дуже цим пишаюся.

Ясно, що далі з усіма дружу. Наприклад, вчора ми обговорювали, що потрібна справедливіша система оцінки бойових результатів. Якраз для того, щоб конкуренція була максимально здоровою і призводила до найбільших результатів.

"Цього року я втратив стільки людей, скільки за всі попередні роки"

– Командувач СБС Мадяр декларує, що треба просто вбивати 30 тисяч росіян на місяць і це призведе до перемоги у війні. Піхотні підрозділи, своєю чергою, критикують мисливців за "є-балами", бо, з погляду піхотинця, витрачати цілий дрон чи кілька на одного "йоблика" – марнотратство. Підрозділам, які тримають землю, треба виконувати значно ширше коло рутинних задач – знищувати склади боєприпасів, перерізати логістичні маршрути. Які пріоритети у твого підрозділу в цьому сенсі?

– Я погоджуюся з думкою про нас кожного піхотинця, особливо нинішнього, задача якого – сотні днів вижити в норі під атакою ворожих дронів. Ясно, що він несе набагато важчий тягар війни. Про піхотинця згадують в основному, коли він рекордну кількість часу провів на позиціях, вийшов з бородою до колін, брудний… Йому кажуть: "О, яке диво! А тепер йди у відпустку, яка в тебе за рік накопичилася".

Натомість до Сил безпілотних систем привернута вся увага. Вони можуть стояти ззаду, багато що нищать, а головне – це один із факторів, чому ми так довго тримаємося. Стійкість українського піхотинця за результатами цієї війни має стати легендою навіки. Але якби не FPV-дрони, "Мавіки" зі скидами, чудові "Баби Яги", росіяни прочавили б нас масою ще в 2024 році. Знайшли б місця і підрозділи, де тонка синя лінія вже порвалася, і прийшли б туди.

Саме дрони і війна дронів стала чарівною рятувальною паличкою для України. Тому тут насправді обидві сторони мають рацію. Мадяру – респект, він зробив військову машину для нищення ворога і максимально її масштабував. Дай Боже здоров'я таким закарпатцям.

І так само абсолютно праві піхотні командири, які кажуть: "Любі дронщики, ми вже самі можемо працювати з FPV, "Мавіками" та "Вампірами", а ви йдіть туди, куди ми не дістаємо. Дайте нам розвідку на 30 кілометрів, на 50 кілометрів, почніть працювати по ворожій логістиці. Так, як це робить "Рубікон", почніть працювати по ворожій інфраструктурі, по командних центрах – це ваша задача".

Це абсолютно сучасна і правильна оцінка пріоритетів.

Ми, наприклад, завжди старанно намагалися вибивати ворожу аеророзвідку. Вона дуже важлива. Все починається з аеророзвідки – як із нашої, так і з їхньої. Але боротьба з нею ніколи не буде справді пріоритетом. Бо ганятися за "Орланом" дуже складно. Він взагалі зараз в основному тримається на своїй території, просто за рахунок хорошої камери на тебе дивиться. А сам по собі наче не кусає, це просто фото або відео льоту. Але після нього прилітають "Молнії", після нього прилітають КАБи.

Усе починається і супроводжується аеророзвідкою. Пілоти БПЛА точно мають краще життя, ніж піхотинці. Точно мають більше шансів вижити і це накладає на нас обов'язок робити те, що наша героїчна легендарна піхота робити не може.

В армії кожна робота важлива. Наприклад, немає важливішої і складнішої професії, ніж солдат. Але на фронті 99% успіху залежить від командира. Поганий – покладе навіть найкращий особовий склад просто так і скаже, що так і було. Хороший командир навіть з обмеженими ресурсами і дефіцитом людей та засобів буде робити дива. Тому треба визнавати заслуги кожного.

Кожен, хто віддано служить у Збройних силах України, щоб зберегти нашу незалежність – крутий.

– Протягом 2024–2025 років Росія розпочала системне полювання на безпілотні екіпажі, вибивши багато хороших команд. Як твій підрозділ це переживав?

– Цього року я втратив стільки людей, скільки за всі попередні роки. Слава Богу, мова про одиниці. Але ми самі по собі невеликий підрозділ. Для мене це дуже болісно. Я пишався мінімальними втратами і вважав, що це одна з тих заслуг, за якими треба оцінювати командира.

Втрати ростуть у всіх. Причина – збільшення кілзони. Єдиний вихід – автоматизація та дистанційне управління, які вже дозволяють зберегти пілотів. Дистанційний запуск дозволить зберегти команди, які обслуговують БПЛА – вони зараз найближче до небезпеки. І чим швидше ми їх заберемо звідти, тим більше людей збережемо.

За статистикою уражень, основна зброя, якою вбивають будь-що – від систем ППО до ворожого піхотинця – це дрони. Це і є та сама українська праща Давида, якою ми маємо вбити Голіафа.

"Український Miltech – це Ельдорадо, але його душить нечесна конкуренція"

– Наш колега Павло Казарін, який також служить в армії, написав текст про те, що протягом останніх 12 років суспільство ділиться на дві категорії. Тих, хто вважає основною проблемою корупцію, і тих, хто вважає основною проблемою війну. Погоджуєшся?

– Я чую цю думку ще з часів, коли займався політикою. Багато хто намагався протиставити патріотів та антикорупціонерів. Патріоти чомусь обов'язково мали бути корумпованими, а антикорупціонери – непатріотичними. Для мене це все – одна війна.

Ми хочемо побудувати державу, в якій уряд, президент, уся державна машина служитимуть громадянину. Ця держава не повинна бути крадійкуватою. Вона мусить бути хорошим сервісом – як наш чудовий український сервіс, що його ми почали цінувати в ці важкі часи. Це та Україна, за яку ми всі боремося і про яку мріємо.

Орки і Росія – це зовсім про інше. Це страшний Левіафан, який володіє тобою, твоїм життям, твоєю родиною і навіть думками.

Це протистояння двох систем. І коли кажуть, що давайте будемо патріотами, але при цьому красти для України, це облуда.

Кожна вкрадена зараз гривня – украдена в армії. Десь закупили менш ефективні дрони – і ми маємо гіршу боєздатність, десь щось розпиляли – і ми не маємо укриття для об'єктів енергетики, тому немає світла.

Корупціонери воюють на боці Росії. Можливо вони так не вважають, але вони – стовідсоткові помічники ворога. Тому не бачу протистояння.

Якщо Павло мав на увазі, що нинішнім пріоритетом є національна оборона і збереження незалежності – як з цим можна сперечатися? Нам набагато легше буде зберегти незалежність, коли ззаду ніхто не витягатиме гроші з наших кишень.

Грошове забезпечення того самого легендарного піхотинця не змінюється всі роки війни. Корупція є однією з причин, чому це не змінюється.

– Павло каже, що на війні швидкість ухвалення рішень є важливішою за прозорість і якість, бо час – нерідко головний дефіцит. Він також резонно вказує на те, що ринок зброї дуже умовно можна вважати ринком, там політики більше, ніж економіки…

– Я залишаюся антикорупціонером. У нас у підрозділі немає корупції в сенсі особистого збагачення. Ні в мене, ні в побратимів. Але скажу чесно: Єгор Соболєв – уже не той. Боєприпаси міняв, людей купував за "Мавіки" – бувало різне.

В умовах війни можливо берегти кожну гривню навіть без прозорості і тендерів на всю планету. Можна купувати за найнижчою ціною найкращу зброю. І цю концепцію треба впроваджувати від найменшого командира до міністра оборони і головкома включно. З таким ставленням ми реально просто швидше переможемо.

До речі, я в цьому контексті похвалю міністра оборони Михайла Федорова. Його минуле ІТшника, людини, яка вірить у прозорість і цифри, дуже допомагає.

Існує ще багато практик, яких треба позбуватися. Зокрема і при закупівлях дронів. Мова не про те, що "давайте все відкриємо". Я взагалі за роки війни став дуже закритою людиною, яка забороняє підлеглим навіть викладати відео наших операцій раніше, ніж через рік.

Про більшість речей не треба розповідати, бо це дає ворогу перевагу. Росія дуже швидко переймає тактику застосування і бачить, з ким конкретно воює. Але навіть в умовах закритості потрібно рахувати кожну копійку. Під час війни і повинно бути багато секретності, але ефективність має бути мантрою, головним критерієм.

Найкраща зброя за найменші гроші – це можливо. А підхід "давайте роздамо гроші своїм людям" – не працює. Якби замовлення віддали тим, хто справді здатен зробити якісний продукт, результат був би значно кращий.

– Приклад, який найвиразніше ілюструє складність дискусії, започаткованої Казаріним – компанія Fire Point. Є думка, що вливання значної частки державного ресурсу в діпстрайки загалом і цю компанію зокрема не дало Україні створити власний масовий дрон-розвідник. Не кажучи вже про те, що рік – два тому армія гостро потребувала навіть звичайних "Мавіків"… Що ти про це думаєш?

– Зараз ситуація вирівнюється. Багато виробників довели свою спроможність на полі бою і отримали державні замовлення. Але досі є чимало виробників, які не хочуть зв'язуватися з державою через нечесну конкуренцію. Вони не хочуть, щоб до них прийшло ДБР.

Надання преференцій будь-кому за принципом, що це "мої хлопці, дамо їм мільярд" – це удар по українській винахідливості, українській креативності, українській ефективності. Держава має давати гроші платників податків тим, хто може дати найбільший результат. Тут є з чого вибирати.

Зараз український Мілтек – це просто Ельдорадо. Більше, ніж нова нафта. Ми для всього світу настільки привабливе місце і стільки компаній хочуть працювати в Україні з українськими виробниками, стільки чудових людей показали свої таланти, стільки винайдено в самих Збройних силах!

Основним R&D у цій війні стали не виробники дронів, а звичайні солдати, пілоти, сержанти, які почали випробовувати, модернізувати, змінювати. Більшість виробників просто побачили в цьому ринок, бізнес і змогли це масштабувати. Що теж добре.

У нас є дрон, розроблений всередині Збройних сил України офіційно. Ще півтора року тому він був дуже багатообіцяючим, показав хороші результати. Це мав бути український брат "Меропса", дрона-перехоплювача. Але за ним не було приватного інтересу, тому він так і лишився багатообіцяючим. Нашому підрозділу зараз доручили його випробовувати. Того немає, те не зробили с словом, з ним багато проблем.

Для мене це урок, що приватний український бізнес у рамках чесної хорошої конкуренції – неймовірно ефективний. Як ми захоплюємося нашими стоматологами і перукарями, так ми маємо захоплюватися нашими мілтеківцями. Ця війна показала, що перевага – за відкритим ринком. Зокрема і в сфері оборони.

– Уточню питання: держава зробила ставку на Fire Point чи то зі стратегічних і політичних, чи то з корупційних міркувань. Хоча на той момент фронту критично не вистачало інших дронів. Зараз діпстрайки б'ють по об'єктах у глибокому російському тилу, і всі цим пишаються. То дрони Fire Point – це національне надбання чи продукт нечесної конкуренції?

– І одне, і друге одночасно.

Діпстрайк та інформаційна війна – це два суперпотужні інструменти, щоб побити Росію. Коли їм даєш в ніс, вони деморалізуються. Коли вони деморалізуються, вважають, що хан веде їх не до нових перемог і пограбувань, а до бійні з незрозумілим результатом.

Когнітивна війна є головним і ледь не єдиним інструментом для того, щоб вигнати росіян. Вони не рахуються ні з кількістю людських втрат, ні з кількістю фінансових втрат. Але коли вони розчаровуються у власному хані, у них всередині починається руйнація піраміди зла.

Завдяки нашим далекобійним ударам орки почуваються зрадженими і пограбованими, якими вони фактично і є. Тому далекобійні операції – надзвичайно важливі. Треба вибирати для цього найкращі дрони і дуже-дуже добре рахувати математику, економіку, вартість операцій та їх результат. Це один із головних критеріїв, за якими має оцінюватися нинішня війна.

У цій сфері потрібні максимальна доброчесність і максимальна конкуренція між виробниками. Вона буяє на рівні збірки FPV та виробництва фотольотів, відеольотів. Але чим справа дорожча і закритіша, тим пропозицій менше. Я знаю не одного виробника, який казав: "У діпстрайк не піду, бо там немає шансів".

Є Україна героїв, Україна феноменальних винахідників, Україна неймовірних громадян, матерів, які під бомбами вирощують дітей. А є Україна рішал, Україна ухилянтів, Україна мерзотників, які наводять удари ворога за смішні гроші. Це також Україна.

Ми ведемо війну за становлення нової української армії. Така сама війна триває за становлення українського суспільства і української держави наших мрій. Повномасштабне вторгнення це становлення дуже пришвидшило.

Так, на цьому шляху ми втратили багато чудових, безцінних громадян. З іншого боку, я сьогодні стояв і плакав на останньому дзвонику своєї середньої доньки, коли бачив, як 11-ті класи співають гімн. Я бачив, що при цьому в їхніх очах. Мене вразило, що половина з них були хлопці. Батьки не вивезли їх із безсовісним розрахунком, що хтось інший має відстоювати землю, на якій вони народилися і виросли.

Є Міндіч і купа інших людей, які його покривають. Є воєначальники, які могли б зробити блискучу кар'єру в російській армії і яких нам треба швидше позбутися. Є багато що від попередніх окупацій, навіть мова. Але, як кажуть мудрі, треба просто робити свою роботу, народжувати і виховувати побільше дітей, і все у нас буде добре.

"Армія не повинна бути клубом для вільної дискусії"

– Як тобі, антикорупціонеру і вічному опозиціонеру, дається перебування в армії, де дисципліна – не просто одна з чеснот, а запорука виживання?

– Дисципліна для мене найлегше. Але тут є багато людей, яких краще б не було на своїх посадах. Це страшний жах, який зустрів кожного солдата територіальної оборони, який приєднався до війська в лютому 2022 року. Скільки людей ми втратили через дурних пострадянських командирів! Скільки чудових людей, з якими могли зробити неймовірні речі!

До речі, ми сьогодні згадували походження СБС. Мадяр – тероборонець. Ахіллес – тероборонець, Лазар – тероборонець. Він зараз уже надія Повітряних сил, але всі починали звідти. І скільки таких чудових людей могли не менш сильно реалізуватися, якби вижили.

Немає проблеми підкорятися, в армії ти мусиш підкорятися загальному замислу, задачі. Але велика біда – миритися з тим, з чим миритися неможливо і на що ти не можеш повпливати. В армії ти можеш просто робити свою частинку роботи.

Ось це для мене було і залишається найважчим. Я все-таки завжди був представником вільних професій: журналістика, політика, ІТ, які дозволяли бути самим собою і не миритися з тим, що я хочу змінити.

– Ти зараз фільтруєш кожне слово, як і більшість людей на фронті?

– Це – частина професійності військового. Армія не повинна бути клубом для вільної дискусії. На побутовому рівні з побратимами ми можемо говорити про все, але коли військовий починає розповідати всю правду назовні, це неправильно. Це демотивує суспільство і дезорганізує армію.

Тим більше, що правда військового завжди дуже суб'єктивна. Ніде більше немає такого тунельного зору, як в армії. Бо ти відповідаєш за свою задачу, і тобі здається, що ось тут відбувається все. А насправді ж – ні. Існує багато інших завдань, які накладаються на твої й інколи конфліктують. Тому важлива взаємодія.

Військовий не повинен бути полум'яним трибуном або креативним блогером, він повинен ефективно робити свою роботу. Бути мовчазним – це професійно.

– Тоді питання до тебе як до діючого антикорупціонера: антикорупційна сага з Міндічем, "Династією", дедалі цікавішими порціями нових плівок – посилює чи послаблює країну?

– Посилює. І багато розумних західних аналітиків, включно з журналістами, це зауважують. Я зустрічав людей з армій інших країн, з якими ми перетинаємося по службі, які казали: "Ви молодці, нам би таке". Україна показує дива не тільки на полі бою, але й у боротьбі з внутрішніми проблемами.

Набагато страшніше було б, якби ми з тобою зійшлися на думці, що ми патріоти і варто потерпіти й помовчати років 10. У перші місяці війни це було правильно. Але в нинішньому тривалому протистоянні ми щодня маємо ставати кращими. Як на фронті, так і в тилу.

– Ти бачиш для себе і свого сина, який нещодавно у свої 18 років також долучився до війська, точку виходу з війни?

– Особисто мені нічого хвилюватися – попереду лише 11 років і все.

Як батько і 49-річний командир безпілотних систем я вважаю, що кожен чоловік зараз має бути захисником. По-справжньому підтримую і пишаюся своїм сином. Я подолав у собі великий невроз, який мене охопив, коли Михайло мобілізувався. Те саме, мені здається, зробила Марічка (дружина – УП). Ми молимося щодня за його здоров'я, життя і радіємо його вдалим крокам на військовій службі.

Україна зробила неможливе, і ми ще наб'ємо ворога так, що він про це буде писати в літописах не один десяток років.

Ми це зробимо, як тільки подолаємо совок і корупцію в нашій чудовій державі.

Тетяна Даниленко, УП