Секрет Оси: історія комбата бригади "Ахіллес", який не жалить, а жаліє
Поля, посадки, яруга. На краю яруги стоїть чоловік середнього віку в пікселі, мружиться на сонці й без ентузіазму вичавлює з себе слова:
"Мій позивний – "Оса", я командир другого батальйону 429-ої окремої бригади безпілотних систем "Ахіллес". У моїх руках пульт керування FPV, який уже завтра може опинитися у твоїх руках… До речі, а де пульт?".
Комунікаційна служба кожної бригади час від часу має записувати короткі рекрутингові відео, в яких військовий закликає приєднуватися до лав його підрозділу. Цього разу "жертвою" бригадних комунікаційників став підполковник Дмитро Васильченко на позивний "Оса".
Але це виявилося проблемою: мотиваційна картинка не складалася. Оса збивався, починав спочатку та якось невпевнено читав підготовлену комунікаційниками промову: "За нашими плечима – оборона Києва, Харківський контрнаступ та битва за Бахмут... А для чого це все перелічувати?".
Пролунав закадровий голос головного сержанта бригади Олексія Павлійчука (позивний – "Янгрр"): "Дмитре! Так не можна. Ти ж вдумайся: Харківський контрнаступ, Бахмут – це ж глиби! А ти говориш, як про щось другорядне. Давай ще раз!".
Насправді за плечима Оси – довжелезний список "глиб". Там не тільки оборона Києва, Харківський контрнаступ і битва за Бахмут. Бойовий шлях Оси – це і бої за Часів Яр, Куп'янськ, Вовчанськ... Список довгий, тому спеціально для Оси підготували "скорочену версію".
Янгрр розводить руками: "Дмитре! Ти так людей собі в підрозділ не набереш. Давай ще раз!".
Оса людей набере. Але не за допомогою мотиваційного ролика. Є ще "сарафанне радіо", що не бреше: бійці знають, хто є хто. До Оси просяться, до Оси переводяться, до Оси – черга.
У чому полягає секрет Оси?
"Безбашений у хорошому сенсі"
У цивільному житті Дмитро Васильченко – інженер-будівельник. За його плечима військова кафедра, тому кар'єру у війську він розпочав офіцером. До речі, був серед тих, хто ще до повномасштабного вторгнення Росії записався до лав новостворених Сил територіальної оборони. "Відчував, що війна насувається", – коротко пояснює Оса своє рішення.
Що саме відчував 24 лютого 2022 року? Офіцер не вдається в довгі спогади. Є лише два слова, в яких закарбована напруга того дня: "Дружина плакала". Оса робить паузу і пояснює: "Ми розуміли, що це вже надовго...".
Дмитро практично одразу став командиром взводу 4-ої роти 128-го батальйону 112-ої бригади ТрО ЗСУ. Саме з цієї роти надалі виросте один із перших безпілотних підрозділів, який з часом перетвориться на 429-ту окрему бригаду безпілотних систем "Ахіллес".
Чому Оса обрав собі такий позивний? Відповідь пов'язана зі спогадами дитинства. Був у Дмитра родич. Жив у селі, мав гострий язик, міг "ужалити" та й узагалі був складною людиною, за що односельці прозвали його Осою.
"Оса – це той, хто жалить, той, хто злий, а я хотів жалити, хотів бути злим, тому згадав свого родича і обрав такий позивний", – усміхається комбат.
Жалити в нього виходить непогано – під його командуванням знищено стільки ворожої техніки й окупантів, що їх було б важко розмістити на Червоній площі.
Але чи став Оса злим? Тут проситься банальна фраза про злість до ворогів, і вона в нього, звісно ж, є. Якщо ж ставити питання ширше: чи зробила війна Дмитра агресивним, то відповідь буде негативною. Ніхто з побратимів не вважає його не те що злим, а бодай "жорстким". Це важлива деталь, оскільки розвінчує стереотип безальтернативно жорстких і навіть жорстоких взаємин у війську. Випадки порушення прав людини в ЗСУ викликають суспільний резонанс, прояви довіри та взаємоповаги – ніколи. Насправді в підрозділах панує різна атмосфера, яка, безумовно, залежить від стилю керування та особистості командира.
На запитання, за що він отримав орден Богдана Хмельницького, Оса лише всміхається: "Мабуть, за сукупність заслуг".
– Ну добре. Можете уявити, що ви генерал, якому треба нагородити бійця Осу? От за що б ви дали йому нагороду?
– Таке питаєте... Вам якась історія треба? Пам'ятаю, як ще у 2022 році ми вели розвідку – піднімали мавіки з вежі елеватора. Село, туман, працювати важко. В якийсь момент побачили, що на нас суне російський танк. Було зрозуміло, що він по нас буде бити. Хоча ми й не видавали своєї присутності, але вежа є вежа, такий об'єкт він не може не знести. Наш розрахунок спочатку спустився... А потім вирішили знову піднятися й продовжити роботу. Той танк підбила наша піхота, коли він був десь за 60–70 метрів від нас... В принципі, нічого особливого.
Оса неохоче розповідає про свої бойові пригоди. Проте практично в кожного з його бойових побратимів є історія, яка так чи інакше пов'язана з Осою. Один із них – "ахіллесівець", командир інженерно-саперного взводу Даніель Шевчук на позивний Аль-Каїда. Таємницю його позивного розумієш одразу: в нього сумні очі Омара Шарифа, чорна борода. Східний образ не награний: Даніель напівукраїнець, напівліванець. Невід'ємна деталь іміджу – арафатка.
Читайте також: "Кажуть, в Києві справжня війна. Як добре, що я не там". Один день у посадці з Аль Каїдою – сапером батальйону "Ахіллес"
Взагалі-то розпитувати в Аль-Каїди про чиюсь хоробрість – це все одно, що в гросмейстера питати про те, як грає в шахи хтось інший. Дехто вважає Аль-Каїду сталкером: ходить туди, куди ніхто не ходить, робить те, що ніхто не здатен зробити.
Питання до Аль-Каїди: "Оса, він який?".
– Безбашений у хорошому сенсі цього слова, – миттєво реагує Аль-Каїда. – Якось під Сватовим ходили з ним удвох у розвідку. Це початок 2023-го, зима, сльота, багнюка...
Аль-Каїда дістає сигарети. Випускаючи цівку диму, згадує:
– Зістрибнули з "маталиги" (багатоцільовий легкий броньований транспортер-тягач – УП), пішли крізь зеленку. В якийсь момент – обстріл касетними боєприпасами. Пересиділи обстріл – рушили далі. На біду до нас пристали місцеві собаки – бігають, ніби супроводжують. Одна з цих собак налетіла на розтяжку... Нерозрив. Потім – міна. Протягом одного дня нам пощастило кілька разів – кілька нерозривів, кілька чудес...
Ця розповідь звучить як оповідки барона Мюнхгаузена, але всі в підрозділі точно знають: Аль-Каїда не бреше. Весь його бойовий шлях – суцільний військово-пригодницький роман з ліричними відступами на госпіталь.
– Бойову задачу ми відпрацювали, – продовжує він. – Як вижили – взагалі незрозуміло. Але ми цими "чудесними випадками" не переймалися. Навіть легкість якась була. До речі, саме слово "легкість" підходить для характеристики Дмитра: легко йде в будь-яку страшну дупу. Якщо треба тягати трупи – буде тягати трупи. Якщо треба стрибнути в замінований бліндаж – він це легко зробить. Якщо треба...
Коли Аль-Каїда розповідає про побратима, він згадує про одну з найважливіших рис Оси – людяність.
"Трохи жорсткості командиру не завадить. З іншого боку, існують різні типи лідерства. У сучасних підручниках із політології розрізняють два типи влади: політичну владу та владу, що ґрунтується на взаємодії й співпраці. Можна сказати простіше: влада як позиція і влада як приклад. У першому випадку важливими є демонстративна владність, жорсткість, харизма. У другому працює принцип: роби, як я. Оса – це і є втілення принципу "роби, як я".
"Вони невипадково до мене потрапили"
Головний сержант 2-го батальйону Роман Журавель на позивний "Дяк" згадує свій шлях на війну та перше знайомство з Осою.
Дяк – двічі доброволець. Вперше – в 2015 році, вдруге – з самого початку повномасштабного вторгнення РФ 2022-го. Але в бойовий підрозділ потрапив не одразу. Прийшов до районного ТЦК, де його й залишили служити. Дружині він повідомив, що його робота в ТЦК – тимчасова, що збирається шукати місце в бойовому підрозділі. Цим підрозділом став батальйон ударних безпілотних авіаційних комплексів "Ахіллес". Першою людиною, яка зустріла його на вокзалі в Краматорську, був командир роти, тобто Оса.
– Дорогою до Костянтинівки я вже зрозумів: ми сходимося по всіх питаннях, – згадує Дяк. — Чи вразив він мене чимось? Так, але трохи пізніше. Я раніше не бачив, щоб командир роти разом із солдатами та сержантами брався за будь-яку роботу. Пам'ятаю, вдвох "бекарню" копали.
"Бекарня" – це мінібліндаж, укриття для зберігання боєкомплектів.
– Темрява, мряка падає. Копаєш, над тобою щось літає, неподалік щось прилітає... І так майже всю ніч. З того часу ми з Осою які тільки проблеми не розрулювали, – веде далі головний сержант.
Таємниця позивного головного сержанта – Дяк – полягає в тому, що він насправді є дяком. Кожної неділі – за спеціального дозволу командира – Роман Журавель вирушає до церкви і співає на хорах. Так було колись у селі, так було під обстрілами в Костянтинівці, так є зараз.
Чи запрошував він Осу на церковну службу?
– Так, пропонував, але поки його до церкви так і не витягнув, – позіхає Дяк і одразу доповнює: – Проте це не значить, що в нього немає Бога в серці!
На питання в лоба" Ви вірите в Бога?" Оса розтягує комір, дістає кулон у вигляді сонця-квітки і каже:
– Це Ружа, давній слов'янський символ.
– Оберіг?
– Можна сказати й так.
– Ви цікавитесь язичницькою символікою, язичницькою вірою?
– Та ні. Мені важко якось визначити своє віросповідання. Можливо, і язичник, але скоріше агностик. Але... Але я відчуваю, що не все так просто. Що за всі наші добрі і недобрі діяння з нас спитають. Такого, що ти свічку поставиш і гріхи тобі пробачили, не буде.
– Це, в принципі, певна релігійна позиція.
– А я ж не кажу, що атеїст. Я вірю, що Він є в різних проявах. Спокійно ставлюся до всіх релігій...
– Боїтесь смерті?
– Я розумію, що це може статися в будь-який момент. Все що завгодно може статися. Не хочеться бути покаліченим, звісно. А смерть – лише перехід в інший стан. Ось кілька хвилин тому…
Розмова відбувається в маленькому кабінеті Оси. Над столом декілька моніторів. Оса киває на екран, що розділений на кілька квадратів, у кожному з яких рухлива картинка. Командир відстежує все: переміщення особового складу та ситуацію на підконтрольних ділянках. Продовжує:
– Кілька хвилин тому машина потрапила під роздачу... Хлопці трохи контужені, але, слава Богу, живі, – робить паузу і повторює: – Живі, живі; все, за великим рахунком, нормально.
Люди, якими командує Оса, займають у його "містичній картині" особливе місце:
– Я розумію, що вони не випадково до мене потрапили, – каже він. – Кожен з них унікальний, кожен має якусь таку якість, якої нема в інших.
– А можете дати характеристику людям, які зараз рухаються ось у цій машині на екрані?
– Звісно. Богдан – красень в усьому. Азартний, імпульсивний. Це може бути як плюс, так і мінус. Трудяга. Дуже творчий та інтелектуальний. Поїхали далі: Степан. Якщо йому дати якусь незвичну роботу, перша його реакція буде: чому я? А потім візьметься і потягне. З ним не страшно йти на довгі дистанції...
В характеристиках, які роздає Оса, немає пафосу, але є дещо цінніше – щирість.
Лідерство як служіння
Один із штурманів FPV-розрахунку, щоб охарактеризувати Осу, пригадує незначний, на перший погляд, епізод. Якось розрахунок отримав від штабу завдання, яке бійцям здалося безглуздим. Штурман починає викладати події дещо туманно:
– Ну їдемо на позицію, знаємо, що завдання – якась дурня. На годиннику десь друга ночі. На точці перевантаження нас наздоганяє машина комбата. Оса виходить, дивиться нам в очі і говорить: "Хлопці, я знаю, що ви думаєте". І далі виклав мету завдання, – штурман запалює сигарету і веде далі.
– Розумієш, це було так несподівано... Офіцер відчергував зміну на командному пункті і замість того, щоб піти спати, поїхав у якісь єб*ня, щоб сказати нам два слова. Це був прояв поваги до нас і щось ще... Відчуття, що командир нас розуміє! Звісно, ми зробили все якнайкраще.
Американський генерал і теоретик військової справи Джим Меттіс часто повторює: "Якщо хочеш зрозуміти, що відбувається, їдь до своїх людей". Це робиться не для контролю, а для того, щоб командир відчував реальність. Аналогічні рекомендації та принципи є в багатьох сучасних теоріях менеджменту.
Наприклад, американська концепція Servant Leadership (лідерство як служіння) передбачає, що менеджер служить підлеглим, допомагає їм, періодично виконує їхню роботу: пакує товар, працює на рецепції, виходить на зміну. Автор цієї теорії, Роберт Грінліф, міг би черпати натхнення, спостерігаючи за Осою. Але у випадку комбата йдеться не про "рецепції" і "пакування", а про набагато більш виснажливі речі.
Одна з особливостей сучасної війни – постійне збільшення кіллзони. На деяких напрямках, де працює батальйон, вона становить приблизно 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення. На практиці це означає, що жодна автівка цю відстань здолати не може. Розрахунки йдуть на позиції пішки.
Коли чергового разу прийняли рішення про збільшення "пішої дистанції", командування батальйону провело навчання на полігоні. Оса, як звичайний боєць, йшов у повному екіпіруванні, зі зброєю і рюкзаком, 25 кілометрів. Чи ухвалив він якісь "менеджерські" рішення після цього походу?
– Так, звісно, – каже він. – На середині маршруту ми облаштували пункт перепочинку, на якому постійно є наш черговий і бойовий медик...
Востаннє Оса читав підручники з менеджменту дуже давно, до повномасштабного вторгнення, коли працював директором будівельної компанії. Сьогодні на читання часу не вистачає. Хоча... Біля його робочого місця є імпровізоване ліжко: каремат і спальник. На спальнику лежить книжка – мемуари Ервіна Роммеля "Піхота наступає". Але там нічого немає про "лідерство як служіння".
Секрет Оси не в прочитаних книжках, а в тому, щоб зберігати людяність за найскладніших, іноді нелюдських обставин.
Людина-константа
Оса руйнує ще один стереотип – про безкінечно втомленого за чотири з половиною роки повномасштабної війни військового.
Значна частина його бойового шляху припала на піхотне життя з усіма його тягарями – фізичними й психологічними. Але жодних зовнішніх ознак виснаження немає. Принаймні зранку він завжди випромінює бадьорість – ніби щойно повернувся з відпустки.
У чому особистий секрет стійкості Оси? Це питання ставить його в глухий кут:
– Ну, по-перше, обов'язкова ранкова зарядка. Хоча сьогодні не встиг... По-друге, треба стежити за режимом харчування. Але якщо чесно – не знаю.
Майже кожна історія про військового, особливо якщо вона починається з 24 лютого 2022 року, – це історія трансформації особистості. Становлення героя, шлях подолання зовнішніх і внутрішніх викликів... На цьому шляху може трапитися все: біль, розпач, злети і падіння. Це не просто "літературна рамка", так влаштоване життя – обставини справді змінюють нас. Але інколи трапляються винятки: люди, яких обставини не змінюють.
Один із сержантів 2-го батальйону, який у мирному житті працював з Осою на будівництві, на прохання розповісти щось про комбата почав згадувати, як той виручав його ще в цивільному житті. Коли я перебив розповідь і сказав, що мене цікавить не Оса-інженер, а Оса-військовий, сержант відповів:
– Так а він не змінився! Кругом все летить, палає, хтось кричить, а він спокійно так обмірковує ситуацію. Розумієш, він наче спіймав якусь "точку рівноваги" і тримається її.
У підручнику під назвою "Гідроаеропружність" є опис польоту комахи: "Точка рівноваги оси в повітрі – це стан, коли аеродинамічна підіймальна сила, що діє на крило комахи, повністю врівноважує силу тяжіння (вагу). Це динамічний баланс, що залежить від швидкості польоту, кута атаки та щільності повітря, забезпечуючи зависання або стабільний політ".
Іншими словами: тримати точку рівноваги дуже-дуже важко, але в Оси – політ стабільний.
Дмитро Фіонік, для УП