Право вибору, кого вважати "своїм", а кого – "чужим", мав і матиме кожен. Проте головна проблема літератури в нашій державі – не ідентифікація письменників, а чому українці так мало читають?
До президентських виборів-2015 слід прийти в усеозброєнні. І тоді після них фраза: "три роки Віті, Саші – два" може набути зовсім іншого змісту, ніж той, що має зараз.
Радівський вертеп, як і українське телебачення, має атракційну функцію, щоб відволікти нас від реальних проблем, котрі мали би хвилювати соціум першочергово. Від заборгованостей по зарплатах, заметів на дорогах та постійно зростаючому зовнішньому боргу. Й перевести увагу на шоу з бійками та криками.
Якщо опозиція дійсно бажає досягнути успіху, їй необхідно самій формувати порядок денний, а не підлаштовуватися під те, що їм пропонують Янукович та Партія регіонів.
Перед очима стоїть картина, як в Львівській Опері гаснуть софіти, на сцені стоїть здоровезний мужик, з кишені в якого звисає шапка, в руках він тримає свою книгу, що рясно всіяна цитатами та епіграфами з Ахметової, Бебеля, Гулака-Артьомовського і української поезії Чехова звісно. Всі ридають, падає занавіс. Оплески й крики: "Браво!", "БІС!".
Наша задача зробити так, щоб іноземці зрозуміли, що в України проблеми лише із владою, а не з людьми. Що ми привітні й добрі, толерантні та ввічливі. Щоб вони побачили ту славетну українську гостинність, про яку, схоже, забули.
Наші люди всім незадоволені. Вони тільки одне знають – лиш би покричати і ніц не робити. Все думають, що в них найгірша робота, найменша зарплата, а всі, хто десь трохи пробився, то або "замазаний", або підлиза
Поки Янукович і далі реагуватиме на вибрики Табачника й Аніщенка, показуючи кулачка, погрожуючи пальчиком чи пропонуючи їм самим покинути лави уряду, доти він аж ніяк не буде сильним президентом.
Михайло Бродський заявляв, що це йому разом з Турчиновим прийшло в голову пустити в народ чутку, що Віктор Федорович "відсидів" за знімання з людей шапок.
Сергій Ківалов, нардеп, іменований у народі "Підрахуєм", завдяки своєму неабиякому таланту до правильного підрахунку голосів під час виборів-2004, має можливість стати міським головою Одеси.
Така людина не зупиниться на півшляху, піде до кінця, щоби укріпити і втримати владу в своїх руках, а потім, по можливості, передати її у спадок. Тим більше, що сам всенародно обраний уже про це заїкнувся. Олександр I та Віктор II вже напоготові?
Країна йде правильним шляхом, міжнародний імідж України – пречудовий, розвиток культури – захмарний, поступ в економіці – небачений, рівень добробуту населення – високий, як ніколи, і лише кляті Андруховичі сунуть свої 5 копійок куди не треба, намагаючись розхитати човен української демократії.
Народ теж має усвідомити, що тягнути кота за хвіст уже немає куди – ще кілька каденцій, і всі ми залишимося біля розбитого корита: зі зруйнованим та розкраденим житлово-комунальним господарством, роздерибаненим земельним фондом та нульовим рівнем інвестицій та інновацій
Цікаво, ці люди, що приїхали фактично з усіх регіонів нашої держави, що мерзнуть у наметах далеко від своїх родин та домівок - справді, вірять у хорошого царя, якому просто не пощастило з командою?
Уже нормою стали випадки, коли члени дільничних комісій були щиро переконаними, що є представниками ПР, і лише безпосередньо на засіданнях ДВК дізнавалися, що подані від іншої політичної сили.