Гра під назвою "Україна"

П'ятниця, 18 грудня 2009, 19:56
Живемо одним днем, бо боїмося себе запитати: що буде завтра? Таке враження, що ми всі загралися в одну велику гру під назвою "політика".

Одні роблять вигляд, що слухають, вірять, сподіваються. Мова про громадян. Інші - що працюють, приймають рішення, піклуються про людей. Це про владу.

Суцільний сумбур виходить і схоже на те, що нові президентські вибори, привели нас в цій грі в до суперфіналу, де на кону у тих, хто обіцяє, дуже великі ставки під назвою - Україна. І перед цим призом вони ладні обіцяти усе, аби лишень утримати її в своїх руках країну і її громадян.

Вони обіцяють, що в 2020 нас буде вже п'ятдесят мільйонів, вони обіцяють "перехід на контрактну армію з 2011 року", "будівництво автомобільних магістралей, портів та аеропортів", "реалізацію принципу соціальної справедливості та високий рівень соціальних гарантій".

Ви запитаєте і що ж в цьому поганого? Та нічого, якщо не звертати уваги на те, де брати кошти для всього цього добра і хто це виконуватиме після виборів. І найголовніше - чому цього й досі не виконано?

Більшість тих, хто декламує такі програми вже не один рік, харчуються за наші з вами податки, займали і займають ключові пости в Україні.

Вимагати потрібно тепер, бо завтра вже буде пізно.

Втім, у влади, як завжди, бракує на усе коштів. Як от на виконання закону про соціальні стандарти.

Ігор Уманський, виконуючий обов'язки міністра фінансів, зазначає: "У уряду немає грошей на його реалізацію, НБУ нам допомагати не буде. Або ми в цій ситуації повернемося до початку 1990-тих, або нам треба буде скорочувати витрати, пов'язані із зарплатою. Це можливо тільки одним шляхом - скорочуючи людей.

Приблизно половину співробітників, які працюють на бюджетні кошти, потрібно буде звільнити. Не йдеться про чиновників. Це, зокрема, вчителі, медики, працівники соціальних служб. Близько 1,5 мільйонів чоловік в бюджетній сфері завтра можуть виявитися безробітними".

Чому люди мовчать?, Це ж тебе, українець, обкрадають, обманюють. Страх змушує тебе мовчати і бути покірним, аби хоча б того не забрали, що є. А профспілки, а незалежні громадські організації, чому вони не діють?

Ми ж розвиваємо в країні громадянське суспільство, чи це тільки на словах, коли мова йде про отримання якогось гранту?

Хто спитає з кандидатів про сотні мільйонів викинутих на рекламу і попсових артистів, які своїм біганням від табору до табору втратили почуття довіри людей?

Схоже, таки гра під назвою "заполітизоване суспільство" триватиме в Україні, ще багато років. Це дієвий гачок, за який політикани будуть смикати українця, аби здобути для себе відсотки на чергових і чергових виборах. А ми так і будемо робити вигляд, що всьому віримо і сподіваємося...

Денис Марчук, для УП



powered by lun.ua

Дитячий садочок в лісі – як таке взагалі стало можливим?

Офіси-сервіси і відродження PropTech

Від матерів до дочок: жіноче обличчя спротиву

Права людини у вирі Революції Гідності. Не загубились

Декомунізація тарифів або Фонд декарбонізації

Заява УНРади про відзначення 22 січня Дня Незалежності і Соборності України