Останній бій за демократію. Або: Якою ціною порозумнішаємо?

54 перегляди
Четвер, 14 січня 2010, 12:20
Олег Романчук
шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук

"Маємо претензії до Бога, що не дає нам України. Маємо претензії до ворогів, що гарбали від нас, скільки могли. Маємо претензії до світу, що нас не оборонив і не боронить. Не маємо претензій тільки до себе".
Роман Купчинський

Покупець, який бажає придбати якісний товар, як правило, прискіпливо вивчає маркування продукції (хто виробник, яка дата виготовлення і термін зберігання, чи не забагато небезпечних для здоров'я емульгаторів у м'ясо-молочних і хлібобулочних виробах, чи не є генномодифікованими овочі й фрукти, тощо).

Все логічно. Споживач турбується про власне здоров'я. Спрацьовує здоровий глузд. Спрацьовує прагматичне, раціональне мислення і у покупця на ринку, де частенько продавці й перекупники полюбляють розхвалювати свій товар, якому далеко не завжди притаманна висока якість.

Коли ж йдеться про доленосні (у даному разі в межах Української держави) вчинки/кроки (чи то вибори до Верховної Ради, чи то вибори президента), то громадяни з добра-дива дуже часто ведуться на передвиборні обіцянки й гасла політиків, не замислюючись над справжньою суттю обіцянок і декларацій.

Чому спрацьовують емоції, а не розум?

Свого часу Роман Купчинський влучно зауважив: "Думати розумом, а не серцем - перша засада народу, що хоче бути самостійним".

Вісімнадцять намагань обійняти найвищий державний пост - це приклад раціонального думання чи щось інше?

Одна півкуля людського мозку, як відомо, відповідає за емоції, друга - за логічне мислення. Цілковитої симетрії в їхньому розвиткові та функціонуванні немає. І це, зрозуміло, не могло не позначитися на поведінці як окремо взятого гомо сапієнса, так і великих систем індивідуумів, наділених інтелектом, - народів, націй.

Тому й ведемо мову про менталітет, притаманний німцям, англосаксам, італійцям, французам тощо. В українців, треба думати, надто відчутною є асиметрія між розумовою та емоційною складовими головного мозку.

Надто часто переважає емоційність. Гору над прагматизмом і раціональністю бере емоційна чуттєвість - одна з визначальних ознак національного менталітету. Чи не тому впродовж століть українці не могли створити повноцінної держави?

З плином часу нечисленні (з погляду українських потреб) носії державницького начала зазнавали дисперсії - розсіяння, розчинялись у просторі, серед націє - і державотвірних етносів. Частина пасіонаріїв була фізично знищена в різний час різними методами. Запанували хуторянство, хохляцтво, індивідуалізм, які вже не потребують розуму як національної цінності.

Колективний розум нації заснув. Точніше кажучи, перейшов у своєрідний летаргійний стан. Не пробудився навіть у нинішньому, XXI столітті. Яскраве цьому підтвердження - Верховна Рада, в якій депутати переваж керуються не розумом, а емоціями, тваринними інстинктами.

Наші співвітчизники і зараз переваж не мислять системно, державницькими категоріями. Їх (більшість людей) не хвилюють загальні проблеми, а лише власні. А сон розуму, як відомо з історії, породжує чудовиськ. "Я ніяк не можу вирішити: чи наш народ розумний, а люди дурні, чи навпаки. Але напевно знаю, що одне з двох - свята правда", - писав Роман Купчинський.

Двадцять років тому Сергій Параджанов на запитання, яким йому бачиться майбутнє України, в доволі категоричній формі відказав: "Ніяким не бачиться". Відтак пояснив, що причина криється в характері українськім: "Хуторянство й боягузтво! Навчилися лиш знищувати одне одного, і все. А мужніх - одиниці!".

На такий серйозний закид всесвітньо відомого кінорежисера мусимо довести і самим собі, і світові, що це не так.

Можливо, це буде сказано надто категорично-провокативно, але домінування емоційного начала, на наш погляд, аж ніяк не є ознакою державного розуму - брак власної національної держави упродовж століть є яскравим цьому підтвердженням.

Та й впродовж останніх вісімнадцяти років власне українська етнічна спільнота-система упереваж не сприймала інтелект як необхідну даність для нормального функціонування системи-держави.

Безумовно, чуттєва (емоційна) спільнота-система може народжувати індивідуумів з яскравим інтелектом - вчених, композиторів, мистців, винахідників.

Але не державотворців, наділених раціональним розумом, здатних до епохальних звершень, спроможних сконсолідувати маси для творення багатофункціонального державного організму - соціальної політико-економічної системи.

Аби розум етнічних українців не пробудився, чужинецькі "ескулапи" від політики цілеспрямовано продовжують "лікування" населення специфічними, модерними засобами. Найперш, інформаційними: за допомогою телебачення, різноманітними масмедійними процедурами, збуджуючи при цьому "емоційну" півкулю мозку і водночас піддаючи анестезії "розумову".

Але проблема не лише в традиційній для українців "суперечці" емоційного й раціонального. Річ у тім, що колективний український розум до всього ще й перебуває в стані своєрідної шизофренії - роздвоєння національної свідомості.

Сім десятиліть брутальної совєтизації не могли не позначитися на світосприйманні багатьох етнічних українців. Про фізично знищених і поморених голодом-геноцидом наразі не йдеться, хоча ці фактори, безумовно, мали неабиякий вплив на свідомість.

Не забуваймо і про новітню московську колонізацію й большевицько-совєтську окупацію України, особливо її південно-східного регіону, де й тепер "русскій дух" не зносить всього "неросійського", зокрема й українського, європейського.

Чим це пояснюється? Значною мірою масовою психологією, ментальністю росіян: "русский народ - глубоко несчастный народ, но и глубоко бесчестный, грубый и, главное - дикий лгун" - писав Іван Бунін.

"Мне кажется, что самой яркой чертой русского национального характера является жестокость... Говорю о массовой психологии, о народной душе, о масовой жест окости" - писав Максим Горький.

Про російський великодержавний шовінізм, національне чванство, неповагу до людей інших національностей писалося і говорилося (коли це ще дозволялося) і за совєтської влади. Але ми не про це.

Слід визнати, що єдиної етнічної української нації не існує. Проте Україна не по Дніпру розділена. Поділ між європейською і азійською Україною (її населенням) проходить в головах людей за ідеологічними принципами й уявленнями, способом життя.

Саме ідеологічними принципами керувався такий собі "червоний отаман" Боженко, даючи дозвіл на постановку "Сватання на Гончарівці". Цей київський столяр, який навіть по-російськи як слід не вмів розмовляти, ставив чітку вимогу "не грати виставу на контрреволюційній мові".

Діялось це вісім десятиліть тому. Але певні асоціації майже анекдотична історія викликає і сьогодні. Чи не так?

Процес прищеплення українцям європейської ідентичності вкрай складний і довготривалий. Суспільність українська (етнічна) продовжує перебувати в умовах цілковитої культурної окупації, яка після 1991 року лише посилилась.

Чому новітні швондери і шарікови так ненавидять культуру? Пояснення просте: тому, що культура не підносить їх, як усіх нормальних людей, а принижує, дає відчути свою нікчемність.

Постгеноцидну, постколоніальну спільноту, затиснуту міцними лещатами російськомовного кітчу, зумисне підгодовують російською попсою і блатним шансоном.

Лише сильна українська ідентичність може врятувати нас від "дружніх" обіймів північно-східного сусіда. І це добре розуміють в Кремлі. Не у Верховній Раді. Відтак і народжуються новітні місцеві політичні зомбі, не здатні мислити, не спроможні аналізувати.

Припускаю, що більшість населення сучасної України, не кажучи вже про депутатський корпус, потребує психоаналізу. Коли помічаю вивіску "Товари з Європи", ще раз переконуюсь, що поділ України на європейську й азійську таки в головах людей.

Я "фігєю" від зазомбованого вітчизняного електорату, який воліє купувати "товари з Європи", не усвідомлюючи того, що принаймні географічно (а частково й ментально) Україна - це і є Європа.

На жаль, регіональний патріотизм і совєтська ментальність впереваж затьмарює розум, аби це усвідомити.

"Люди перетворюються на чернь тоді, коли вони беруться за державну справу, спонукувані не політичною правосвідомістю, а приватною корисливістю; але саме тому вони не шукають кращих людей і не хочуть передавати їм владу. До черні може належати всякий: і багатий, і бідний, і темна людина, і "інтелігент"... Чернь не розуміє ні призначення держави, ні її шляхів і засобів..." - писав Іван Ільїн.

"Совок" - квінтесенція "совєтської людини" - нікуди не щез. Мав рацію Мирослав Маринович, стверджуючи: "Вся справа в совєтському елементі управління. Якщо він збережеться, то при "національній моделі" держава обов'язково буде антиукраїнською".

Совєтський елемент зберігся. Був шанс перемогти "совків" після Майдану, але з тих чи інших причин дорогоцінний час був змарнований.

"Добрих нагод було в нашій історії так багато, що деколи мені здається, що ми є народом прогавлених нагод" - казав Роман Купчинський.

14 жовтня 2004 року УП надрукувала "Відкритий лист 12 аполітичних літераторів про вибір і вибори". Суть цього послання зводилась до того, що "Янукович - це незворотність маріонеткової диктатури, Ющенко - це незворотність демократії. Янукович - це корумпована, криміналізована і шансонізована влада, Ющенко - це громадянські права і свободи".

Через п'ять років, у січні 2010-го, один із авторів цього листа письменник Юрій Андрухович висловив цілком вмотивоване здивування:

"Як може претендувати на "асоціацію з ЄС" країна, де голова парламенту - співучасник розправи над журналістом? Найімовірніший переможець президентських виборів - примітивний недорікуватий дядько з кримінальним минулим? Його найближча суперниця - дешева брехуха з диктаторською хваткою? Навіщо Європі все це добро?".

Звернімося до сучасної української еліти: чи голосували б за сусіда на виборах до сільради/райради/міськради тощо, якби знали, що він сидів у криміналі? Виявляється, що "мозк нації", принаймні його частину, мало турбує ця проблема.

Пояснення тривіальне: колишній ув'язнений загалом гарна людина і непоганий сусід по дачі. Мимоволі замислюєшся: чи ж не мав таки рації Владімір Ульянов-Лєнін, стверджуючи, що "интеллигенция - не мозг нации, а говно".

Різко висловлювався про так звану українську інтелігенцію і Михайло Грушевський в 1918 році: "Ви, люди боязкої душі і невідважної мислі... Ви, що хочете проїхати безплатними пасажирами до будучої України, не віддавши нічого тій страшній боротьбі, котрою вона здобувається".

Донцов, критикуючи західноєвропейські демократії, зауважував: "Нова демократична верхівка, хоч дозволяла масі вибирати своїх правителів, але ці "вибори" звела до чистої комедії, зручно зааранжованої спритними партійними кліками.

... Зло було, одначе, не в цім, а в тім, що ця партійницька "еліта", що вийшла з маси, з одної сторони, претендувала правити країною, а з другої - ні своїм політичним овидом, ні мудрістю, ні відвагою, ні шляхетністю думки від пересічного члена тої маси не відрізнялася. З тими "репрезентантами народу" в міністеріяльні кабінети вдерлася вулиця".

Наразі громадянам України, запропоновано вісімнадцять варіантів вибору долі. Незабаром переконаємось, чи слушно резюмував Володимир Сосюра у поемі "Мазепа": "Не досягли ми тих висот, // Що сяють іншим в морі слави... // Бо помиляється й народ, // Коли немає ще держави".

Цікаво: скільки знайдеться на нинішніх президентських виборах свідомих українців-державників?

"Розрахунок такий: кожний чоловік має груди півметра завширшки, себто кожний свідомий українець носить у собі півметра України. Границя України виносить 4000 кілометрів. Коли буде 8 мільйонів свідомих державників, тоді обставлять границю і оборонять державність", - вважав Роман Купчинський.

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП

powered by lun.ua
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.