Баба Поразка Віктора Ющенка

91 перегляд
Вівторок, 26 січня 2010, 17:01
Андрій Коноваленко
член "Нашої України" з 2002 по 2009 рік, для УП

5,45% - це абсолютний світовий рекорд поразки на виборах, отриманий діючим президентом.

Так, це антирекорд Віктора Ющенка і його політичної сили. Очевидно пізніше цю кампанію ще чекають інші оцінки. В Україні втретє за час президентства Ющенка відбуваються вільні і демократичні вибори - без процедурних ексцесів, втручання влади, спекуляції спецпідрозділами.

Взагалі не було застосовано адмінресурс як інструмент масового примусу до голосування. Та на наслідки конкретної кампанії Ющенка-2010 ці історичні досягнення ніяк не вплинули.

Здавалося б, зроблено чимало - та країна не змогла цього оцінити. Звичайно ж, на Віктора Ющенка і на "його теми" (примирення вояків УПА і ветеранів ВВВ, Голодомор, "Мистецький арсенал" і Батурин, а особливо НАТО і підтримку Грузії) чинився шалений медійний тиск, а рейтингове пресування протягом останнього року досягло своєї межі - чи не щодня повторювалося, що Ющенка підтримує не більше 2% виборців.

Однак головні причини поразки лежать у кількох вимірах - помилках минулого, структурних і організаційних недоліках кампанії, невдало побудованих меседжах. Розгляньмо їх кожен окремо.

Основою кампанії стали районні штаби, базовані на організаційних ресурсах "Нашої України". Саме на цьому рівні відбувалося оперативне керівництво кампанією. Втім, деморалізовані попередньою 9-місячною невиплатою зарплат працівники районних (а також регіональних) штабів працювали з очікуванням, що їхню роботу знову не буде оплачено, а тому якість роботи була невисокою.

Винятком були штаби, де їхній керівник був водночас і довіреною особою - тоді штаб дійсно підсилював його роботу і допомагав її координувати, в протилежному випадку ж довірена особа часто була залишена сама на себе, з мінімальною участю штабників.

Більше того, інколи між довіреними особами та керівництвом обласних штабів починалась гостра конкуренція за ресурси та вплив на кампанію. Це так само не додавало ефективності передвиборчій роботі.

Варто сказати, що багатьом працівникам штабів довелося працювати в умовах майже суцільної недовіри, коли кошти на фінансування надавалися майже за кілька днів до голосування, а в деяких регіонах навіть наступного дня після дня голосування. Інші ж отримували 50% фінансування, оскільки Центральний штаб боявся, що в іншому разі є небезпека, що "кинуть".

Зовсім протилежна ситуація була у опонентів Ющенка - там працівники штабів отримали досить суттєве фінансування (в три-чотири рази більше), при чому заздалегідь, як наслідок, були впевнені у своєму майбутньому.

До кампанії Ющенка майже не було залучено волонтерів. Оскільки ще в 2006-му ставку було зроблено на найману працю, то зараз працювати безкоштовно ніхто не захотів - і цей ресурс втрачено майже безповоротно.

Серед керівництва штабів знайшлося досить багато циніків, котрі розраховували просто заробити грошей - і такі підходи тільки демотивували активістів. Прагматичні учасники кампанії вели водночас і свою кампанію на місцеві вибори, які відбудуться в травні цього року.

Солідного удару по кампанії завдав її пізній початок. Віктор Ющенко ніяк не міг визначитися, чи хоче він балотуватися, чи потрібно йому це. Ці роздуми тривали й після того, як він був офіційно зареєстрований Центрвиборчкомом в якості кандидата.

Вельми показовий в цьому плані вислів чинного президента про те, що він не робитиме трагедії, якщо програє вибори. Фактично Ющенко визнав свою поразку ще до старту президентської гонитви. Це послужило одним з головних чинників демотивації його прибічників.

Кампанію Ющенка характеризувалася надзвичайно поганим фінансуванням. Керівник виборчого штабу Президента Ігор Тарасюк (мільйонер, який за Ющенка став мультимільонером), а також керівник СП Віра Ульянченко (яку дехто з нашоукраїнців вже прозвав "бабою Поразкою") так і не змогли (чи просто не схотіли?) знайти достатні кошти задля ведення кампанії.

Втім, цілком можливо, що гроші були, але до штабного рівня вони просто не дійшли. В цих умовах безпосередній керівник кампанії, перший заступник Тарасюка Роман Безсмертний ніяким чином не міг змінити ситуацію. У виступах Безсмертного перед керівниками регіональних штабів часто звучало: "Ви ж всі знаєте, яка ситуація. І знаєте, в чому причина". Фактично це означало: "Все вкрадено вже до нас".

Про "диверсійну" роль команди Тарасюк-Ульянченко-Руденко в штабі Ющенка ходили легенди. Зокрема, деякі нашоукраїнці вказували, що всі директиви штабу для місцевих структур, медіаплани та організаційні вказівки ставали оперативно відомі командам БЮТу та ПР.

Цю "комунікацію" здійснювала заступник голови Секретаріату президента та подруга Віри Іванівни - Валентина Руденко, яка особисто контролювала проходження цих паперів у виборчому штабі.

Також, не секрет, що довірена особа Ульянченко Павло Кудюкін (екс-керівник "Бласко") вів активні переговори від імені своєї шефині, але без відома Віктора Ющенка, стосовно узгодження позицій з регіоналами.

Історія контактів Ульянченко з Партією Регіонів давня. Так, ще перебуваючи на посаді губернатора Київської області вона виявила неабияке розуміння прохання оточення Віктора Януковича прокласти дорогу Любимівка-Богдани в Вишгородському районі. Справа в тому, що саме в цьому місці полюбляє влаштовувати полювання головний регіонал.

Цікаво, що потрапити в Дніпровсько-Тетерівське державне лісове господарство можна лише за спецпропусками. І не дивно, оскільки в цьому районі знаходяться дві резиденції "Острів" та "Акація". В останній облаштовано причал на Дніпрі, де може пристати кораблик Віктора Януковича з резиденції в Межигір'ї.

Група Тарасюк-Ульянченко навіть не приховувала, що вибори Ющенка - це лише прикриття для ведення бізнесу та підготовка майданчика для власного політичного порятунку. Їм потрібно було захистити свої капітали та компанії.

Працівникам партійних організацій "Нашої України" та штабів (в тому числі й центрального) лише до певної міри зменшили заборгованість із заробітної плати. Люди працювали на виборах, не отримавши гроші за кілька місяців, деякі за півроку.

"Найманцям", яких залучали на період виборчої кампанії, платили дещо краще, але й те фінансування було доволі обмеженим. В певні моменти (наприклад, наприкінці грудня) навіть довірені особи, які позиціонувалися як "гвардія президента", не мали коштів, щоб оплатити бензин для поїздок по округах та орендувати приміщення для зустрічей з виборцями.

Ще один негативний чинник - несвоєчасна та нерівномірна доставка поліграфічної продукції. На початку кампанії агітатори майже тиждень сиділи без роздаткових матеріалів (найбільш активні просто ксерокопіювали статті з газет за власний рахунок і роздавали їх).

Та й потім поліграфія розповсюджувалась досить повільно. Особливо відчутним цей негатив був у сільських районах - там, де друковані матеріали часто були ледь не єдиним засобом агітації за Віктора Ющенка.

Яскравим прикладом може служити той факт, що один з округів в Донецькій області отримав на 120 000 виборців аж 300 календариків - і це була практично вся агітаційна продукція.

Агітаційно-пропагандистська робота буда зосереджена в західних областях. Натомість в інших регіонах кампанія значною мірою велася лише формально. Характерно, що в Києві - серці Помаранчевої революції - кампанія Ющенка почалася з двомісячним запізненням.

Для чинного глави держави таке вибіркове ставлення до президентської кампанії є неприпустимим. Воно відштовхнуло багато потенційних прибічників Ющенка в Центрі та на Сході.

Напевно непотрібним було створення окружних штабів, котрі, по суті, не функціонували - основна взаємодія відбувалася на рівні обласного і районних штабів.

Втім, навіть ця слабка ланка могла б дати певну користь за умови належного використання ресурсів. Натомість ресурси було кинуто на безглузде дублювання.

Міфічні "мобільні групи" від команди Гайдая, які фінансувалися без жодних застережень, відзначилися передовсім низкою конфліктів з місцевими штабами, спаленням друкованої продукції, побиттям партійних активістів.

В окремих областях на звалищах знаходили пакунки з рекламною продукцією Ющенка, яку штаби навіть ніколи не отримували. Складалося враження, що головна мета їхньої діяльності - демонстрація фізичної наявності.

Аналогічною, хіба що менш конфліктною, була ситуація з мобільними кіноустановками: кіна виборці так і не побачили. Все це давало нашоукраїнцям підстави вголос говорити, що Гайдай та Тарасюк цинічно "розпилили" рекламні бюджети ще до початку кампанії.

На найвищому рівні рішення приймалися не оперативно, часто змінювалися, а деякі (наприклад, про проведення тренінгів для членів ДВК і спостерігачів) було взагалі відмінено. Багато слушних пропозицій з місць взагалі не було розглянуто, через що кампанія втратила багато можливостей.

Були, звичайно, в кампанії Віктора Ющенка і позитивні моменти. Зокрема варто відзначити високий рівень юридичного супроводу роботи штабу, ефективну роботу з Центрвиборчкомом, заповнені квоти в окружних та дільничних комісіях.

Цілком адекватною була телевізійна та зовнішня реклама, яка, думаю, таки відіграла певний мобілізуючий ефект. Інша річ, що її було в окремих регіонах малувато, особливо на фоні гіперактивності інших кандидатів.

Однак найякісніша реклама не може підмінити собою політичну суть. Неправильні базові меседжі кампанії спричинилися до розгубленості виборців. Застрашування Москвою не несло жодного позитиву і конструктиву, а "юлефобство" поставило Ющенка в позицію персонального критика прем'єрки, а не самостійної фігури.

Фактично це підтверджувало тезу Тимошенко про те, що "Ющенко - технічний кандидат Януковича". Не було представлено нову команду і перспективи подальшого державного будівництва на час другого терміну Ющенка. Позиціонування в якості такої команди довірених осіб, яких кілька разів звозили до Києва саме з цією метою, виглядало дуже непереконливо.

Багаж минулого тяжів і тяжіє над Ющенком. Але минуле не обов'язково стає майбутнім, але обов'язково визначає теперішнє. Саме той багаж, котрий назбирала "Наша Україна" і Віктор Ющенко особисто, спричинився до такого ганебного результату.

Втім, навіть такий результат дає можливості "переграти" ситуацію та повернутися у політику в якості гравця. Більше того, саме поразка зможе змобілізувати помаранчевий табір - але тільки у випадку, якщо зміниться ставлення керівництва "Нашої України" до простих членів партії, підвищиться ефективність організаційної роботи, буде диверсифіковано фінансування (партія президента не повинна залежати від ласки "любих друзів" та інших бізнесменів від політики!), більше уваги приділятиметься місцевій та регіональній специфіці.

Підводячи підсумок своєї виборчої кампанії, Віктор Андрійович заявив, що має амбіцію перемогти на парламентській кампанії та в майбутньому повернутися на посаду президента України. Але цього не можливо зробити, спираючись на ветеранів націонал-демократичних сил, вічновчорашніх та дискредитованих політиків.

Важко зрозуміти логіку дій президента, який робить ставку на Українську Народну раду і інші малопотужні нафталінові проекти, за якими нічого не стоїть, окрім владних амбіцій Драча, Поровського та їх друзів з команди Ульянченко-Тарасюка-Руденко.

Ющенку необхідно негайно та якісно змінити свою команду, прибрати з неї найбільш одіозних фігур (антирейтинг Ульянченко давно вже перегнав антирейтинг Балоги і навіть Медведчука при Кучмі), зробити ставку на людей, які мають позитивний баланс довіри/недовіри громадян.

Парламентська кампанія Ющенка має проходити під прапором консолідації державницьких сил, протиставленні нової якості політики олігархічним проектам Тимошенко та Януковича. І це буде найкращою гарантією того, що здобутки Помаранчевої революції не будуть незворотно втрачені.

Якщо Віктору Андрійовичу вдасться це зробити і "Наша Україна" вийде на дострокові парламентські вибори (а те що вони будуть в 2010 році вже ніхто не сумнівається) оновленою та мобілізованою силою, у державницької ідеї буде шанс. І тоді слова Ющенка "я ще повернусь" стануть пророчими.

Андрій Коноваленко, член "Нашої України" з 2002 по 2009, для УП



powered by lun.ua
Спалювання відьом та упирів у Галичині. Етнографічні етюди
У Європі живих людей почали масово спалювати з 1275 року, коли на півдні Франції, у Лангедоку, спалили Анжеліку Лабарет, запідозривши її у відьмацтві.
Які проблеми переживає будівельний ринок і як їх вирішити в 2020 році
Будівельний ринок України сповільнює темпи росту. Чого чекати бізнесу та споживачам? (рос.)
Нормандські переговори та звичайні українці. Кожному свій мир
Луганський оксюморон: в будинку праворуч всім серцем чекають на Україну, а сусіди ліворуч моляться на Росію, а навпроти просто живуть тут і зараз і не хочуть нічого змінювати. (рос.)
Нормандська зустріч у Парижі: нічия на користь Путіна
Чому нормандська зустріч глав України, Росії, Франції та Німеччини 9 грудня у Парижі закінчилася важкою нічиєю і що нас може очікувати далі?
Європейська Україна – це країна, де права і свободи людини забезпечуються не лише через міжнародні зобов'язання
10 грудня – День прав людини. А прагнення українського народу до утвердження держави як європейської є прагненням свободи та права вільно визначати свою власну долю, що може ґрунтуватися лише на ідеї прав людини.
Лідерки, або Як дівчата з інвалідністю змінюють себе і громаду
На ще досі "незручні" запитання про інвалідність – відшукуємо відповіді у школі політичної участі для жінок і дівчат з інвалідністю "Лідерка".
Парламент хоче встановити для НАЗК нереальні строки перевірки партійних звітів
Плюси і мінуси нового законопроєкту щодо фінансування партій та їхньої звітності.
Що не так з українською версією "викривачів корупції"?
Недосконалість нового закону про викривачів корупції створює для українських правоохоронців додаткові приводи "кошмарити" бізнес. (рос)