Дочасні вибори – криза жанру

10 переглядів
Вівторок, 16 лютого 2010, 12:33
Ігор Луб'янов
для УП
 Тема цього допису ґрунтується на доконаному факті - Янукович став президентом України. Згадуючи свою попередню статтю й відповіді на неї, викладені охайним стосиком у шість-сім сторінок здебільшого негативного тексту, мушу з сумом стверджувати, що якраз статтю ту читано з неувагою.

Інакше б обов'язково звернули увагу на те, що фразу "Якщо Яник виграє вибори, я емігрую!" було написано в лапках, а перші два абзаци самі собою спростовують усі спроби відповіді на кшталт "Катай, да каму ти нужен!".

Але, менше з тим. Емігрувати я не збираюсь. Тим більше, що подальші події мають бути напрочуд цікавими. А от заплющувати очі на Яника, звісно, доведеться. Як заплющують очі всі ті, хто виходить уранці зі станції "Печерська"...

Отже, Янукович тепер потребує лояльного Кабінету. І саме це стало найбільш обговорюваною інформацією в останні дні. Різними політологами та журналістами висловлювалися десятки варіантів розвитку подій. Проте, я підозрюю, що Україна, як завжди, обере одинадцятий.

Найбільш замусолений варіант - вихід тридцяти семи депутатів НУНС з теперішньої коаліції та утворення нового уряду на основі ПР, НУНС та Блоку Литвина. Комуністів, звісно, за таких умов, у коаліції не буде. І КПУ, і самі нашоукраїнці не раз стверджували про повну полярність і несумісність своїх ідеологій.

Отже, за будь-якого розкладу, навряд чи комуністи ввійдуть до нового уряду. Та й, згідно з опитуваннями, до нового парламенту, їм теж шлях закрито. Але про це пізніше.

Позиція груп "Нашої України" відома. "За Україну!" наразі принципово відмовляється від коаліції з Партією Регіонів, "Єдиний центр" - радше за все, погодиться на це за милу душу, "Народна Самооборона" схиляється до збереження вірності БЮТ.

Варіант, що виник сьогодні вранці, - нова коаліція за умови прем'єрства Віктора Ющенка, був би рятівним для ПР, оскільки дві з трьох груп НУНС (окрім "Народної Самооборони", звісно) до такого рішення пристало б.

Проте, ідеологічно, такий розвиток подій найдошкульніше вдарив би по амбіціях ПР.

Мати Ющенка прем'єром регіонали не хочуть категорично. Хоч саме подібний уряд, на моє глибоке переконання, був би досить ефективним. Об'єднання на Печерських пагорбах Ющенка, Єханурова, Клюєва, Азарова й, можливо, навіть Пинзеника, виглядає не так уже й песимістично, якщо врахувати, що альтернативою цьому може бути коаліція ПР-БЮТ.

У таку коаліцію повірити майже неможливо. ПР та БЮТ, за достатньої подібності між собою у плані набору власників великого капіталу, ідеологічно несумісні політичні сили. І робота такого Кабінету була б постійним перетягуванням канату між обома його частинами.

Третій варіант - перекуп регіоналами потрібного числа депутатів з ворожих фракцій. Це теж видається малоймовірним, оскільки устійненість фракцій та фракційних груп теперішньої Верховної Ради незрівнянно монолітніша, ніж попереднього парламенту.

Хоча, враховуючи, що для формування коаліції з Блоком Литвина та комуністами ПР потрібно номінально лише чотири (!) додаткові голоси (фракції ПР-КПУ-БЛ разом налічують 222 депутати), скидати такий варіант розвитку подій теж зарано.

Отже, всі три варіанти мають достатньо мінусів для Партії Регіонів. А, враховуючи післявиборчу ейфорію регіоналів, навряд чи вони захочуть отримати в якості подарунку коаліцію з прем'єром Ющенком. Або Єхануровим. Або, врешті-решт, Яценюком.

Тігіпко був би "за" стати прем'єром, проте важко уявити собі ситуацію, за нинішнього складу парламенту, яка б дозволила йому претендувати на крісло очільника уряду.

Залишається остання можливість - парламентські вибори. Деякі регіонали серйозно вважають, що їх можна провести враз із виборами місцевими, 30 травня 2010 року. Попри те, що це створило б проблему для виборців (знову пачки бюлетенів - Верховна Рада, обласна рада, міська рада, міський або сільський голова), якраз такий перебіг подій міг би ПР влаштувати. І ось чому.

Якщо синтезувати результати різних соціологічних досліджень та уявити собі результати таких виборів, то склад наступного парламенту радикально відрізнявся б від нинішнього. Партія Регіонів набрала б близько 23-25% голосів, БЮТ - 17-18%, "Сильна Україна" Тігіпка - 12-13%, "Фронт змін" Яценюка - 9-10%, "Наша Україна" (або партія "За Україну!", залежно від обставин) - 3-5%, ВО "Свобода" - 3%.

Радше за все, і "Громадянська позиція" Гриценка, і КПУ, і Блок Литвина залишилися б поза новою ВР. Такі прогнози - приблизні, але хто ризикне сперечатися, що приблизно цей розклад ми й матимемо у травні.

Щоб спробувати проаналізувати плюси і мінуси такого складу парламенту, спробуймо розбити партії і блоки по фракціях, беручи за основу максимальний їхній результат.

Таким чином, ПР матиме десь 153 депутати, БЮТ - 108 депутатів, "Сильна Україна" - 77, "Фронт змін" - 63, "Наша Україна" та компанія - 31 депутат, ВО "Свобода" - 18 депутатів.

Як гадаєте, яку коаліцію може бути створено в такому парламенті? Однозначно, не націонал-демократичну. БЮТ, націонал-демократи та націоналісти набиратимуть спільно заледве 157 депутатів. До того ж, малоймовірно, що БЮТ (та й НУ) підуть на співпрацю з ВО "Свобода", яка залишиться у статусі непримиренної опозиції.

Натомість, коаліція між регіоналами та "Сильною Україною" - цілком можлива. І от тоді Тігіпко може стати прем'єром. 230 голосів у новому парламенті (а, може, й 293, якщо долучити "Фронт змін"), без вимушених коаліцій з націонал-демократами - це мало б бути мрією для ПР. Хоча, на моє особисте глибоке переконання, коаліція "Сильна Україна"-"Фронт змін"-"Наша Україна" була б набагато привабливішою.

Але вони набирають разом лише близько 170 голосів, а уявити в їхніх компанії БЮТ - просто неможливо. Інша річ - наскільки захоче Тігіпко виступити партнером ПР по коаліції.

А тепер ми підійшли до головної теми статті - до кризи жанру. Політичні партії в Україні досі будуються на персоналіях, а не на ідеологіях. Саме через те українська політична парадигма кардинально відрізняється від європейської і нагадує швидше російську, де Жириновський є "ліберальним демократом".

Така аксіоматика, може, й ідеально підходить Білокам'яній, проте Україну заводить у глухий кут. У ній криються причини всіх невдач Помаранчевої революції та останніх десяти років української незалежності.

Вона подвійна - у ній дивним чином стало поєднуються дві ідеології - економічно-соціальна та культурно-політична. У Європі політичні партії, зазвичай, ґрунтуються на відмінностях першої - є партії соціал-демократичні, консервативні ("християнсько-демократичні" або "народні"), ліберальні, "зелені", комуністичні та націоналістичні.

В Україні ці відмінності завуальовано і майже проігноровано. Але саме такі відмінності створили неподоланний бар'єр між Ющенком і Тимошенко.

За економічно-соціальною парадигмою НУНС, на диво, набагато більш споріднений з Партією Регіонів, аніж зі своїми союзниками під час Революції, радше соціал-демократичним БЮТ.

Згадайте, що економічна та соціальна політика другого уряду Януковича не викликала жодних заперечень з боку як "Нашої України", так і президента Ющенка. Натомість, уряди БЮТ, з їхньою соціалістичною політикою, викликали просто шалене роздратування на Банковій.

Саме ця відмінність стала причиною відставки Пинзеника, який, з його ліберальними поглядами, просто не міг проводити політику Тимошенко.

Отже, коаліція ПР-НУ, з перспективи економічно-соціальної парадигми, могла б бути досить успішною, оскільки ці партії не мають величезних відмінностей у поглядах на економічний розвиток України.

Одначе, у випадку України, на передній план виступає друга парадигма. Культурно-політична. З цього погляду союзниками є якраз НУНС та БЮТ, а Партія Регіонів є в непримиренній опозиції.

Культурно-політичні погляди націонал-демократів спираються на консолідацію української ідентичності та євроатлантичну інтеграцію, що є неприпустимими речами для ПР з її обстоюванням двох мов та орієнтації на Росію в зовнішній політиці. Саме тому президент розпустив парламент. І саме тому перемога Януковича є трагедією для націонал-демократів.

До сьогодні урядові коаліції в Україні будувалися винятково на другій парадигмі. Якщо, якимсь чином, буде сформовано коаліцію ПР-НУНС-БЛ за нинішньої каденції ВР, вона стане першою ідеологічною коаліцією в економічно-соціальному розрізі.

Саме накладання одна на одну двох взаємовиключних парадигм є найбільшою проблемою України. І, не знаю, наскільки прихід до парламенту "Сильної України" та "Фронту змін" можуть змінити ситуацію.

Насамперед тому, що обидві сили залишаються досить невизначеними як у першій, так і у другій парадигмах.

"Сильна Україна", зі слів Тігіпка, тяжіє до реформаторської політики (отже, ліберальні право-центристи), проте, водночас, сам її лідер характеризує СУ як лівоцентристську силу (до останнього з'їзду "Сильна Україна" називалась Трудовою партією України й мала виразно лівоцентристську ідеологію).

Що ж до культурно-політичної складової, Тігіпко досі намагається утриматись на двох стільцях з його "багатовекторністю".

Яценюк здається більш відвертим лібералом, проте, з іншого боку, його культурно-політичні вподобання досі нагадували таку собі "паелью" з націонал-демократичних ідей та антиЄСівської риторики. "Свобода", натомість, є класичною правою партією націоналістичного ухилу.

Від того, яким чином парадигматичні суперечки між політичними партіями буде розв'язано, багато в чому залежить майбутнє української політики.

На мій погляд, їхнє розв'язання полягає у створенні ідеологічних партій, які обстоюватимуть конкретні соціально-економічні програми. Наразі українські партії створюються здебільшого як свита для окремих політиків, часто не маючи ідеології зовсім.

Україні вкрай потрібні п'ять-шість політичних партій, які б легко упізнавалися і були б передбачуваними учасниками політичного процесу. Для України має стати нормою те, що ліберали та соціал-демократи, за визначенням, не можуть створити ефективного уряду. В Європі про це всі знають. У нас - ні...

Задля цього має бути розв'язано головну світоглядну проблему у політично-культурному утвердженні української держави. Якщо політичні сили дійдуть такого компромісу, наступні коаліції вже не матимуть вічної сокири, яка тяжітиме над їхніми головами.

І це буде очевидний плюс.

Проте, очевидно, що українські політики у найближчому майбутньому, як мінімум упродовж десяти наступних років, згоди щодо культурної та зовнішньої політики не дійдуть. А, отже, мрії про логічну систему розподілу політичних сил у парламенті досі лишаються просто мріями.

Ігор Луб'янов, для УП



powered by lun.ua
powered by lun.ua
Зрада скасовується: як в ЄС оцінюють виконання Україною Угоди про асоціацію
Єврокомісія оцінила стан виконання Україною Угоди про асоціацію – і ці висновки загалом позитивні. А вже 17 грудня за результатами засідання Ради асоціації варто чекати й політичних меседжів.
Не бійтеся скаржитися на неякісні товари
Усі звикли скаржитися на неякісні товари у соцмережах, але чи ефективно це? Слід змінювати і систему ринкового нагляду, і поведінку споживачів та виробників.
"Закон Янте". 9 особливостей школи в Данії
Данське суспільство побудоване за принципом рівності – рівної цінності, рівнозначності – усіх його учасників.
"Не зовсім українців" хочуть позбавити виборчого права
Залишати все, як є, просто не можна – потрібні законодавчі зміни.
Як це — бути підприємцем в Україні?
Підприємці досягають успіху в непростих умовах і допомагають іншим. Чи сприяють їм регуляторні умови? Швидше, навпаки.
Стратегія Тимошенко для НБУ = двократна девальвація
Ціна «нової стратегії» для України може виявитися занадто високою. (рос)
5 міфів про рішення суду щодо Насірова
Право Насірова – це право на працю однієї людини. Суспільний інтерес – щоб в країні з 40 млн людей ДФС не очолювали іноземні громадяни, яких звинувачують у розтраті 2 млрд гривень.