Жмут соломи для віслюка
Чим нахабніша брехня, тим легше в неї вірять.
Ви лишень подивіться на цю локшину, що її колекціонує на власних вухах наша "капуста головата", наші торбохвати з гречкосіями, котрих нічому не вчить ані драматична історія, якої вони не знають і знати не хочуть, ані теперішні "підлі і скупі часи", в яких пихаті бонзи-шкуродери водять їх за носа ось уже стільки років, і все обіцяють і брешуть, брешуть і обіцяють, а між тим обдирають цю безталанну державу як самі хочуть...
Ви лишень зауважте, як після 17 січня хвацько повстали "за правду, за демократію, за Україну" наші титульні діди-демократи, а з ними й дрібніші калібром полум'яні патентовані патріоти!
Ви лишень послухайте, як непідробно пафосно, з громадянським надривом, звучать їхні заклики: вставай, хто живий!.. За свободу і незалежність нашу! Робіть свій вибір - слідом за нами!
Один із них, трибун із трибунів, на моє здивоване запитання: "А як же Ющенко? Ви ж іще тиждень тому були з ним!?" - відповів привселюдно як відрізав: "Та який там Ющенко!? У ср... вже твій Ющенко!"...
І побіг, захеканий, - щоб творити Історію і далі "розбудовувати" державу.
Цього разу - на псевдопатріотичних підтанцьовках у трагікомедійному водевілі "ВОНА - це Україна!"...
"В белом венчике из роз...".
Що ж, Господь милостивий - і колись Він виведе на шлях істини мільйони незрячих "мешканців штанів", оце байстрюччя, котре соромиться вітцівських могил і всіляко відхрещується від національної самосвідомості, "прагматично" запихаючись ковбасою.
Однак яка глупота спонукає "високих чинами" - з числа духовних поводирів - навприсядки лізти в грузьке і смердюче болото?
Невже така почесна роль статистів на чужому святі життя?
Що рухає ними?
"Любов к Отчизні", яку вони, сердеги, переплутали з бісівським сім'ям, не втямивши, що їх банально розвели?
А може, комусь із них, хто подавав вельможам за будь-яких режимів, муляють око жирні об'їдки зі столу гіпотетичного переможця?
Чи стався акт колективного очманіння, гуртового очамріння?
Спрацював сильнодіючий гіпноз сатанинського шарму - і впала полуда на очі?.. Невже і справді "ті слова про обіцяний край" - ..."це для слуху їх казка"?
Забули, що пташка-канарка добре співає, але зовсім не вміє літати?
І що лиш служіння Істині возвеличує Митця. І гріх великий вести у темряву, знаючи світло. Бо кому дано багато - з того багато й спитається...
...Були часи неспівмірно тяжчі і драматичніші, та щоразу Нація знаходила шлях - навіть коли заблукалі поводирі звертали на манівці.
Адже - нічого не втрачено, допоки не втрачена честь.
Михайло Сидоржевський, для УП