Крути або політична некрофілія
Саме так хочеться поставити питання з приводу геройства хлопців юнацького віку та політичної помпезності навколо цього. Патетичні промови над гробом померлого завжди зворушують - його не стало і ніхто не згадує як він помер.
Ніхто не згадує, що померлий бив дружину і вживав наркотики, кажуть про те, який він гарний хлопець був. Не згадують про негідників, які допустили його смерті, кажуть як мужньо він помирав.
Ніхто не каже про те, що Центральна Рада не один місяць не могла народити щось путнього, дебатувала про форму автономії разом із Росією та про те, як воно будувати першу у світі соціалістичну державу без війська, адже, мовляв, не можемо ми собі дозволити уподібнення до наших віковічних поневолювачів і сформувати військо.
І нікого не цікавить досвід розбазарювання військ епохи відновлення.
Ні хто не згадує про те, що Львівські орлята були кинуті проти професійних військових тільки через те, що поляки проспали взяття ратуші і хтось таки мусив доводити, що Лемберг таки польське місто.
Там також були хлопці 12 років та гімназисти 17-21. Чи їхні матері спали спокійніше, коли їхніх дітей було поховано у помпезному пантеоні на Личаківці? Чи може державотворчі тодішні і нинішні спромоглися додуматись до чогось більшого, ніж притомно-патріотичні промови на гробі у дітей.
Найбільше дивує, що у травні 1945 року залучення до оборони Берліну дітей у віці від 10 до 17 років, з лав Гітлерюгенду, було названим цинічним та бездушними прикриванням помираючої імперії тілами дітей.
Виявилося, що залізний хрест для 15-чного хлопця це погано, а легендарні 30 студентів - це самовіддані захисники, яких використали політики для прикриття.
Ми всі засуджуємо Пол Пота, нам відразливий геноцид червоних кхмерів, але саме він поставив на потік залучення дітей до лав армії. Ми обурюємося залученню дітей до армії, або парамілітарних формувань у Бірмі, Конго, Сомалі, Колумбії.
Але ми прославляємо вчинок Павліка Морозова, ми ставимо пам'ятники повстанцям Варшави, оскільки тільки 15-річні діти могли каналізаційними каналами здійснювати диверсії.
Ми не шкодуємо епітетів для тих, що померли. Нам сумно через те, що зараз все менше і менше молодих людей здатних вірити у брехню і помирати за дядь, які сидять у теплих кабінетах і часто не здатні домовитись між собою.
Смертю молоді не можна прикривати власну недолугість. Смерть завжди трагічна, батькам не легше від того, чи син помер від побиття на дискотеці, чи на україно-n-ському кордоні. Герої це ті, хто не допускає до війни.
Естетики смерті - це сфера політичних некрофілів, незалежно від того, чи вони ліві чи праві. У них помер дух, тому вони хочуть вбити тіло тих, у кого дух - живий.
Євген Білоножко, для УП
