"Гоп-стоп" як метод політичної війни

Четвер, 01 квітня 2010, 12:22

Так-так, саме війни, а не політичної боротьби. Бо лише людина з буйною фантазією може назвати політичною боротьбою чи політичними змаганнями те, що відбувається в країні.

Переможець виборів, чи то парламентських, чи то президентських, отримує не приз, як у змаганнях, а трофей. І цим трофеєм є країна. На війні як на війні. Якщо колись завойовані міста віддавались на пограбування на три дні, то тепер переможець отримує трофей на п‘ять років. Якщо не буде дострокових виборів, звичайно.

Отже, черговий бій під назвою "Коаліція" у нескінченній українській політичній війні виграла Партія регіонів. Та ця перемога може стати Пірровою, оскільки її здобуто у спосіб, неприйнятний для цивілізованого світу.

Йдеться насамперед про відверте нехтування нормами моралі, права і Основного Закону.

Порушення Конституції мали місце і раніше, причому порушували її геть усі парламентські фракції. Але ті порушення мали принципові відмінності. По-перше, вони старанно маскувалися, їм намагалися надати бодай видимість законності. По-друге, вони не призводили до узурпації влади.

Цього разу регіонали разом з литвинівцями та комуністами, підтримані окремими нардепами від БЮТ та НУ-НС, пішли, що називається, "напролом". Брутально порушивши статтю 83 Конституції, "протягнули" зміни до статті 61 закону про Регламент ВР.

Відтепер правлячу коаліцію можуть формувати не лише фракції, а й окремі депутати, "тушки", як їх влучно назвав хтось з нардепів. Найгірше те, що незаконний закон (перепрошую за каламбур) підписав президент, показавши тим самим, що він є не гарантом Конституції, а її "ігнорантом". А це вже має ознаки конституційного перевороту з метою узурпації влади.

Показово, що учасники цього "свята демократії" не обтяжували себе бодай якимись більш-менш прийнятними аргументами, що мали б замаскувати їхні антиконституційні дії.

Маючи чисельну перевагу, вони діяли брутально, не беручи до уваги аргументи опонентів. Такий метод застосовується лише у кримінальному світі при пограбуванні беззахисних жертв, і зветься він "гоп-стоп".

Заради справедливості слід зазначити, що спроби застосування подібних методів бували й раніше. Наприклад, у 2006-2007 роках, коли Партія регіонів, соціалісти й комуністи створили коаліцію.

Тоді склалася ситуація, коли мала діяти система стримування і противаг. З одного боку - владна коаліція і створений нею уряд, з іншого - опозиція і президент, який не представляє політичні сили, що входять до коаліції.

Така система могла бути цілком дієздатною за наявності державницької позиції обох сторін, доброї волі та бажання йти на компроміси заради інтересів країни. А найголовніше - вона виключала можливість узурпації влади.

Проте це аж ніяк не влаштовувало Партію регіонів. Їх не влаштовувала проста більшість у парламенті. Потрібна була конституційна, яка звела б нанівець сенс президентського вето і надала б їм абсолютну владу. Потрібно було все й одразу.

Саме тоді вони вперше спробували масово рекрутувати депутатів з опозиційних фракцій. І робили це досить успішно. Лунали заяви, що невдовзі коаліція матиме понад 300 голосів. Подейкували навіть про імпічмент президента...

Тоді спроба узурпації влади провалилася, були призначені позачергові вибори.

Сьогодні склалася принципово інша ситуація. Зараз президент представляє Партію регіонів, а тому, за відсутності загрози президентського вето, регіоналів влаштовує не конституційна, а проста більшість у парламенті.

Та тут заковика. Якщо виходити з вимог Конституції та елементарних правил арифметики, то коаліційна більшість можлива лише в союзі або з БЮТ, або з НУ-НС. Третього не дано. Але коаліцію з БЮТ, виходячи з попередньої передісторії, можна розглядати лише як ненаукову фантастику.

НУ-НС, ця своєрідна асоціація сварливих "дітей лейтенанта Шмідта", як засвідчив досвід коаліціад, придатна не так для створення, як для руйнації будь-яких коаліцій. Ба більше, вони і ненадійні партнери, і амбітні й вередливі. Вимагали навіть прем'єрське крісло!

Авжеж, Партія регіонів від самого початку "мріяла" про те, щоб віддати прем'єрську посаду чи то Ющенку, чи то Яценюку...

Отже, створити коаліцію з депутатських фракцій, як того вимагає Конституція, не виходить. Що в такому випадку передбачає Основний Закон? Правильно, чергові позачергові вибори.

Але це не входить у плани жодної з парламентських фракцій, а для декого навіть становить смертельну небезпеку. Звісно, йдеться про політичне небуття. Виходить, треба створювати коаліцію у неконституційний спосіб. Якщо чогось не можна, але дуже хочеться, то ... можна.

Цікаво простежити за бурхливим розвитком подій.

9 березня Верховна Рада ухвалює закон про внесення змін до закону про Регламент ВР. За нього проголосували фракції ПР, КПУ, блоку Литвина, 7 бютівців та 6 нунсівців. 10-го президент Янукович його підписує, а 11-го його оприлюднюють у "Голосі України" і в "Урядовому кур'єрі".

Тоді ж Володимир Литвин оголошує про створення нової коаліції у складі 235 депутатів. Коаліцію утворено на базі фракцій ПР, КПУ та блоку Литвина. Але до цих фракцій входять лише 219 депутатів. Список депутатів, які увійшли до коаліції особисто, спікер чомусь не назвав. Отже, створено коаліцію, до складу якої увійшли 16 "містерів X". (Лише згодом "Голос України" оприлюднить імена).

За дві години після проголошення нової коаліції Верховна Рада затвердила склад нового Кабміну. І це при тому, що повідомлення про нову коаліцію ще не було офіційно оприлюднене.

За два дні до офіційного оголошення про створення нової коаліції Віктор Янукович заявив, що Арсеній Яценюк відмовився від "високої посади" у майбутньому уряді і перейшов в опозицію. Що дало підстави Сергію Соболєву справедливо зазначити, що Віктор Янукович призначив Яценюка "улюбленою опозицією".

Того ж таки 9 березня Яценюк повідомив, що він має намір сформувати опозиційний уряд. "Після складної, але дуже важливої зустрічі з Януковичем я прийняв рішення - перейти в опозицію, сформувати власний уряд і захищати цінності, ідеали і позицію, з якою я йшов на президентські вибори", "скромно" заявив новоспечений "лідер опозиції".

На перший погляд, уся ця метушня з Яценюком виглядає досить кумедно. Адже Яценюк представляє лише себе, коханого, отже, аж ніяк не може бути лідером опозиції. Тим більше формувати опозиційний уряд.

Але то лише на перший погляд. Хто завадить регіоналам вкотре внести зміни до регламенту і сформувати зручну "опозицію" з окремих "тушок"?

Подібний прецедент при формуванні коаліції вже маємо. Відтак, кишенькова опозиція, лояльна до президента, отримає не лише можливість сформувати "опозиційний" уряд, а ще й отримає посади першого віце-спікера та голів важливих комітетів.

До речі, про комітети. Дотепер ні в кого не виникало сумнівів, що низку важливих комітетів, таких як бюджетний, регламентний, свободи слова, тощо, мають очолювати представники опозиції. Щоб мати важелі контролю за владою.

Проте теперішні коаліціянти, схоже, мають щодо цього свою, доволі екзотичну думку. І зводиться вона до наступного: зберегти status quo, тобто на чолі комітетів, покликаних контролювати владу, залишити чинних керівників. Влада має контролювати сама себе!

Так, спікер Литвин навів просто геніальний аргумент. Мовляв, керівники комітетів вже пригріли свої керівні крісла, отже їхня ротація надасть їм непоправної психологічної травми. Відтак, не слід травмувати нардепівські душі, нехай залишається усе так, як воно є.

А й справді, хіба винні керівники комітетів, що відбулася зміна коаліції? То чому ж вони мають страждати? Зовсім як у Коцюбинського - "коні не винні".

Щоправда, не всі послуговуються логікою спікера. Наприклад, Олена Бондаренко в ефірі "5 каналу" заявила, що вона не проти того, щоб віддати опозиції комітет зі свободи слова. Але за однієї умови - щоб цей комітет не очолював Андрій Шевченко. Навіть назвала прийнятні для неї кандидатури.

Це вже, що називається, приїхали. Мало того, що Янукович призначив "улюблену опозицію", тепер коаліціянти хочуть призначати "улюблених контролерів". І не виключено, що призначать. "Гоп-стоп" спрацює.

Чим же викликане таке відверте нехтування Конституцією? Регіонали, звісно ж, пояснюють це жахливим станом економіки, турботою про інтереси країни, суспільства, ну і, ясна річ, "маленького українця". Мовляв, не можна гаяти дорогоцінний час на нескінченні коаліціади, треба щоб нова влада якомога швидше ефективно запрацювала.

А тому можна "трішечки" порушити Конституцію. Щоб стабілізувати ситуацію і провести необхідні реформи.

Ну, що стосується реформ, то про них ми чуємо вже протягом багатьох років. Власне, не про самі реформи, а про те, що вони необхідні. Щоправда, без будь-якої конкретики.

Та навіть побіжне знайомство зі складом нового-старого уряду викликає великі сумніви у здатності (та й бажанні) цих "реформаторів" проводити потрібні реформи. Втім, професійний рівень цієї команди заслуговує на окреме дослідження.

А щодо Конституції, то її не можна порушувати навіть "трішечки", якою б недосконалою вона не була. Навіть з найкращих міркувань. Бо, як відомо, найкращими побажаннями вимощений шлях до пекла.

Дмитро Ремиженко, для УП



powered by lun.ua

Що таке серцеві стенти та як вони рятують життя

Законопроєкт №5600: як документ торкнеться банківської спільноти?

Як бізнесу налагодити експорт органічної продукції до ЄС

Рівність в армії – це не лише права, а й обов'язки

Нетиповий фандрейзинг: як креативно й ефективно організувати фандрейзингову подію?

Лібералізація чи репресії: як вивести з тіні 10 млн працівників