"Побігла піхота, а ми вже вийшли на позицію, тож відступати не стали"

424 перегляди
П'ятниця, 30 квітня 2010, 13:53
Дмитро Крапивенко
журналіст, для УП

"Пам'ятаю, як німець бомбив цю станцію. Оце точно, як в книжках пишуть, горіли небо і земля", - згадує мій дід, коли зупиняємося у Попільні. На дворі 1995-ий, ми їдемо автобусом Коростень-Умань на весілля моєї старшої сестри Марини.

Минуло понад півстоліття, але він, колишній фронтовий водій, пам'ятає кожне містечко, ніби був тут учора.

"У Сквирі нас хазяйка самогонкою частувала, я тоді чи не вперше спробував, ох і важко на ранок було, - всміхається він. - А у Білій Церкві з міліцією побилися, щось вони нам зауважень багато робили".

Мій дід по материнській лінії Міхєєв Іван Сергійович завжди дотепний у розмові, навіть коли згадує війну. Не тому, що такою вже кумедною вона була для нього. Така вже вдача - думаю, саме вона і допомагала йому у важку годину на фронті.

Як і багато юнаків свого часу, Іван Міхєєв хотів піти до аероклубу і стати пілотом, але склалося так, що натомість вивчився на водія. "Воно й на краще, - каже дід Іван уже тепер. - А то догорів би у бур'янах у перші дні війни".

У його рідному Юр'єв-Польському районі Владімірської області (Росія) у червні 1941-го формували стрілецьку дивізію, яка майже вся полягла, обороняючи Смоленськ. Але діда Івана як письменного комсомольця доправили в евакуйоване з Ленінграда політичне училище.

І хто зна, яких зірок на погони здобув би новоспечений політрук Міхєєв... але завадив швидкий німецький наступ.

У свої 86 дід Іван досі почувається молодим, навіть кермо не полишив

Кілька місяців курсантського буття з внутрішнім казарменим протистоянням "міських" і "сільських", з "темною" (коли накидають шинель і б'ють усі разом) для лютого старшини - і все-таки на фронт, у піхоту, рядовим.

"Город Ленина в опасності", - сказав у прощальному слові комісар.

Січень 1942-го - найстрашніші дідові спогади. Волховський фронт. Голод. Брак зброї, набоїв. Морози, непролазні новгородські болота. "Штабелі трупів - молоді чорняві хлопці, іспанці з Блакитної дивізії. Здається, вони й не воювали, а просто позамерзали, - згадує дід Іван. - А в нас рідко який солдат доживав до третьої атаки".

 І ось під час однієї з таких атак гахнула десь зовсім поруч німецька міна - скалки уп'ялися в ногу, деякі з них так і не змогли витягти лікарі у шпиталі. Поранення сталося у лютому, а вже у квітні армія, в якій воював мій дід, попала в оточення у місцевості із страшною людожерською назвою - Мясной Бор.

Це була та сама Друга ударна армія, рештки якої потрапили у полон на чолі з генералом Власовим, який піде на співпрацю з нацистами і очолить сумнозвісну Российскую Освободительную Армию - і тільки невеличка часточка бійців вийшла з оточення і приєдналася до оборонців Ленінграда...

Шпиталь: "постоянный пшонный суп" і довоєнна кінокомедія замість вечері. Переформування, передислокації... І вже на Курській дузі Іван Міхєєв стає водієм в артилерійській бригаді "катюш".

Перший орден "Слави" - за Прохоровку, другий - за Охтирку: "Побігла піхота, не прикрила нас, а ми вже на позицію вийшли, відступати не стали", - після кількох жартів з розряду "щоб відчепився", пояснює мені дід Іван.

Покинута у весняній багнюці німецька техніка під Шепетівкою, степ, в якому ніде заховатися від бомбардувальників, важкі муки пораненого у живіт взводного під Проскуровим, запеклі бої за Житомир, сльози переляканих полонених фольксштурмовців, поранення в останні дні війни...

Сотні довгих фронтових кілометрів.

І водночас веселі бойові побратими - хлопці з Поділля, колишні моряки, призвані на флот ще до війни і списані у сухопутну артилерію, кумедні поляки у куценьких штанцях, перший побачений на власні очі ресторан у Кракові.

Дотепне і трагічне в оповідях діда Івана переплітається, як не в кожного талановитого сценариста. Авжеж, він бачив війну не на екрані.

Діда по батьківській лінії - Петра Федоровича Крапивенка я пам'ятаю погано; він помер, коли мені було 8 років. Мені у спадок дісталися його нечисленні медалі, орден Вітчизняної Війни і припорошена часом родинна оповідь.

Нагороди – єдине, що в мене залишилося від кубанського діда Петра. Серед ювілейних медалей є орден Вітчизняної Війни, а їх просто так не давали

Кубанський парубок Петро Крапивенко потрапив на фронт на початку війни. Так само, як і дід Іван, він був водієм. Під час битви за Кавказ його поранило. Потрапив у полон. Тікав, воював чи то у словацькому, чи то у чеському партизанському загоні, потім пристав до Червоної Армії.

Але вже після війни "компетентні органи" нагадали про полон і заслали на Урал.

Не знаю, чи за заслання, чи за колективізацію і репресії, від яких натерпілася лиха небідна кубанська родина Крапивенків, але дід Петро щиро ненавидів Сталіна.

Після Уралу він перебрався до Тбілісі, де довго працював водієм автобуса. Серед грузинських водіїв тривалий час спостерігалася мода на портрет "Коби" у кабіні. Автобус Петра Крапивенка ця мода оминула - бувало, що він навіть бився з новими напарниками, які намагалися почепити у машині Сталіна.

Дмитро Крапивенко, журналіст

Детальніше про проект "1939-1945. Неписана історія. Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову" читайте тут.



powered by lun.ua
Дубінський як новий політичний проєкт Коломойського
Ми є свідками запуску нового проєкту Коломойського. Рейтинги Зе!команди будуть падати. Рейтинги тих, хто владу критикуватиме, будуть рости. Тимошенко старішає і вже не та. У Ляшка своя ніша. Від Бойка і Медведчука підтошнює і тих, хто за них вимушено голосував. А тут молодість, азарт, кураж...
Вулицю Інститутську хочуть знищити як пам'ятку. Офіційно
У 2019-му ми дожились до того, що самі своїми руками без примусу збираємося руйнувати історичне місце в серці своєї столиці.
Що може спотворити реальне зняття недоторканності з депутатів
Через деякі норми закону зняття недоторканності може перетворитися на її посилення. Розбираємося.
Справа Шеремета. Кожній новій владі потрібні свої спецоперації і свої цапи відбувайла
Публічно звинувачувати без суду на пафосній пресконференції – це насамперед піар. Черговий піар заради себе коханих, а не заради істини. (рос.)
Біоенергетика готується до аукціонів
Відсутність уваги держави до енергетичних проєктів, що працюють на біомасі та біогазі, може уповільнити їх розвиток з 2020 року.
Від Нормандії до Шеремета. Навіщо дискредитують волонтерів та ветеранів?
Можливо, нас хочуть підвести до думки, що волонтери, ветерани і активісти – це дестабілізуюча сила, яка підтримує, убиває і заважає щасливій інтеграції понівеченого Донбасу з російськими військами?
Кілька штрихів до історії про Олексія Алчевського
Пра-праонука Олексія Алчевського, харків'янка Олена Рофе-Бекетова має свій погляд на одного з перших українців-олігархів
Справа Шеремета: Змушені довіряти? або Пресконференція – це не суд
Думка юриста по слідству і підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета: "Я не вірю... Може, я й помиляюсь". (рос.)