Моя резолюція з приводу ситуації в Європарламенті

56 переглядів
Середа, 07 квітня 2010, 15:48
Олександр Бойченко
літературознавець

 Я, громадянин України Олександр Бойченко,

- беручи до уваги, що резолюція Європарламенту RC-B7-0116/2010 - за винятком одного пункту - є типовим для цього органу набором демагогічних фраз, від яких я зараз заблюю клавіатуру;

- беручи до уваги, що згаданим винятком є пункт, в якому говориться про глибокий жаль Європарламенту з приводу присвоєння Степанові Бандері звання Героя України, а також про надію на перегляд цього рішення новим українським керівництвом в особі Януковича, Азарова, Табачніка та інших відданих європейським цінностям злодіїв-рецидивістів і українофобів;

- беручи до уваги, що від словосполучення "європейські цінності" я зараз повторно заблюю клавіатуру, бо за останні роки звик чути його переважно в ситуаціях, коли "великі" країни, домовляючись між собою про нафту й газ, пропонують "маленьким" грітися саме згаданими цінностями;

- беручи до уваги, що хоч мені й доводилося десятки разів бачити у центрі Варшави пам'ятник далекому від "європейських цінностей" ідеологу польського націоналізму Романові Дмовському, якого (Дмовського, а не пам'ятник) тіпало від самої думки про незалежність України, я однак жодного разу не пропонував євродепутатам Лені Колярській-Бобінській та Павелу Залевському його (пам'ятник, а не Дмовського) демонтувати, оскільки вважаю і ліберальну критику поглядів цього діяча, і танці польських неофашистів під пам'ятником йому внутрішньою справою самої Польщі;

- беручи до уваги, що головний архітектор міжвоєнної незалежної Речі Посполитої Юзеф Пілсудський також мало думав про "європейські цінності", грабуючи банки, готуючи терористичні акти і здійснюючи військовий державний переворот, бо такі політичні методи були тоді в моді від Лісабона до Сахаліну;

- беручи до уваги, що напередодні і під час Другої світової війни ні демократична Польща, ні совєтська Росія, ні нацистська Німеччина з невідомих мені причин не хотіли допустити об'єднання українських земель і створення незалежної Української держави, чим опосередковано провокували Степана Бандеру, як і решту українських націоналістів, переймати багатющий європейський досвід терористичної боротьби;

- беручи до уваги, що співпраця Степана Бандери з нацистами в кожному разі не була настільки тісною, як співпраця Сталіна з Гітлером, але це чомусь не змушує депутатів Європарламенту відчувати глибокий жаль з приводу нової хвилі звеличення Сталіна в Росії і не зашкодить лідерам європейських країн, запхавши свої цінності в газогін, обійматися 9 травня з Путіним і Медведєвим на тлі портретів вождя народів, який винищив мільйони українців;

- беручи до уваги, що семеро з п'ятнадцяти високих нацистських чинів, які безпосередньо брали участь в "остаточному вирішенні єврейського питання" під час так званої "Ванзейської конференції", фактично уникли серйозних покарань, а четверо з них після війни легально займалися бізнесом і юриспруденцією, громадською і культурною діяльністю, натомість Степан Бандера 1934-1939 роки провів у польській в'язниці, 1941-1944 - у німецькому концтаборі Заксенгаузен (де, зокрема, сидів і командувач АК Стефан "Грот" Ровецький) і був убитий 1959 року агентом КГБ СССР;

- крім того, враховуючи сюжет чудової п'єси Бертольта Брехта "Матінка Кураж та її діти", в якій на прикладі долі сина маркітантки Ейліфа переконливо показано, що оцінювати вчинки, здійснені у період збройного протистояння, з погляду законів мирного часу (або навпаки) - це, м'яко кажучи, ідіотизм, а грубо кажучи - поширена європейська практика подвійних стандартів;

- беручи до уваги, що окремі дії членів ОУН і вояків УПА справді можуть і повинні бути кваліфіковані як злочини, неприйнятні з погляду сьогоднішньої моралі, так само, як неприйнятною для будівництва сучасної демократичної держави є ідеологія Степана Бандери, але, з іншого боку, без тодішньої боротьби цих людей нас як держави взагалі б сьогодні не було;

- беручи до уваги надзвичайну складність означеної вище проблеми, яку неможливо вирішити швидко й однозначно, але яку все одно треба вирішувати - шляхом поширення правдивої інформації і перманентної внутрішньоукраїнської дискусії, а не тиражування кремлівських фальшивок і лицемірних "європейських" формул;

- беручи до уваги сумнівні розумові здібності двох останніх українських президентів, перший з яких знайшов найгірший час, щоб нагородити Бандеру давно дискредитованою в суспільній свідомості бляшкою, а другий, судячи з усього, знайде тепер не кращий, щоб цю бляшку відібрати назад;

- беручи до уваги все сказане, а також враховуючи відверто знущальний характер жартів про визнання наших "європейських прагнень" (ех, пропадай, клавіатуро) у контексті очевидної згоди Заходу на повернення України в зону інтересів Росії - одноосібно, зате одностайно, пропоную Голові Європарламенту:

1. Роздрукувати резолюцію Європарламенту RC-B7-0116/2010 у достатній для всіх європарламентарів кількості примірників на якомога м'якшому папері, щоб хоч якась користь від неї була.

2. Ніби все.

Олександр Бойченко, "Український Журнал"



powered by lun.ua
Що таке STEAM-освіта і чому вона така популярна
Під час STEAM-уроків в центрі уваги знаходиться не вчитель, а практичне завдання, яке потрібно вирішити.
Об'єднати зовні, щоб трансформувати зсередини
Змінити країну із закостенілою закритою системою управління не може одна людина. Потрібна команда однодумців. Стара система не зможе перемолоти критичну масу активних лібералів.
Хто або що найбільше загрожує економічній безпеці України?
За останні чотири роки Україні вдалось відновити макроекономічну стабільність. Утім уже зараз варто готуватись до нових внутрішніх та зовнішніх викликів.
Чому варто купувати електромобіль уже зараз
Через шість років вартість електрокарів зрівняється з вартістю автомобілів з двигунами внутрішнього згорання. Однак чи варто чекати 2025 року?
Рейдерство після виборів: як бізнесу захиститися
Перерозподіл активів після виборів може торкнутися навіть найбільш стійких підприємців.
Вибір за язиком, або Чи обов'язково дебатувати кандидатам у президенти?
"Дебатна дискусія": імперативні дебати кандидатів у президенти як добро чи як інструментарій з дещо репресивним відтінком?