Ушанування Канібаліссімуса

Понеділок, 17 травня 2010, 11:13

У Запоріжжі комуністи встановили пам'ятник Сталіну на території, прилеглій до будівлі Запорізького обкому КПУ.

Відоме фото "Сталін, Рузвельт і Черчілль на Ялтинській конференції" вже більше двох місяців красується в кількох місцях у центрі Севастополя. Севастополь буде наступним містом, де встановлять пам'ятник Сталіну.

Про такі ж плани заявили дніпропетровські комуністи.

28 квітня білборди зі Сталіним з'явилися в Луганську.

До 9 травня комуністи обіцяли установити рекламні щити із зображенням Сталіна в Одесі й інших містах України. Як підкреслив перший секретар Одеського обкому КПУ Євген Царьков, "Перемога та  ім'я Сталіна нерозривно пов'язані. Я впевнений, що не було б таких людей, як Сталін, не було б Перемоги".

Проте, якщо підійти до цього з точки зору фактів, а не ідеологічних штампів, то говорити про позитивну роль Сталіна в Другій світовій війні - просто блюзнірство.

Саме через диктаторську людожерську політику Сталіна країна зазнала незліченні людські втрати, набагато більші, ніж втрати союзників та Німеччини. "Ми просто не вміли воювати. Ми залили своєю кров'ю, завалили ворогів своїми трупами", - з гіркотою писав фронтовик, видатний російський письменник Віктор Астаф'єв.

Установити пам'ятник Сталіну - це приблизно те ж саме, як неонацисти захотіли би встановити в Німеччині або Австрії пам'ятник іншому страшному вбивці й тирану ХХ століття - Гітлеру.

Пам'ятник Сталіну - ганьба й наруга над десятками мільйонів його жертв і їхніх близьких.

І українці це розуміють. Невипадково соціологічні дослідження показали різке неприйняття ідеї встановлення пам'ятника Сталіну більшістю українців - 56,7% опитаних негативно ставляться до цієї ініціативи.

А ось наш політичний істеблішмент у масі своїй, вочевидь, відноситься до меншості. Усього лише 141 депутат Верховної Ради підтримав звернення до президента про неприпустимість установлення пам'ятника Сталіну в Запоріжжі.

Віце-прем'єр із гуманітарних питань Володимир Семиноженко сказав, що "ми не будемо давити громадські ініціативи".

Президент Віктор Янукович, по-перше, підкреслив, що це не пам'ятник, а бюст, а по-друге, що питання про його встановлення повинно бути вирішено на загальноміському референдумі.

І лише міністр юстиції Олександр Лавринович чітко заявив про неприпустимість встановлення пам'ятника: "Всі тирани, які принесли горе людям, повинні бути залишені в історії як урок для нащадків, а не як об'єкт для звеличення". Але він не був почутий.

Водночас юридичних підстав для заборони встановлення пам'ятника, на мій погляд, немає. Постанова київського Апеляційного суду від 13 січня в справі про визнання Голодомору 1932-1933 років як геноциду українського народу, була всього лише підсумком попереднього судового розгляду кримінальної справи. І тому не дає підстав для юридично значимої кваліфікації злочинів Сталіна та інших шести обвинувачених.

Ніякого іншого судового рішення про злочинність дій Сталіна й комуністичного режиму в цілому немає. Міжнародні договори, учасником яких є Україна, подібних заборон явним чином не містять.

Проте, у Європі ставлення до Сталіна й комунізму - мало відрізняється від ставлення до Гітлера й нацизму. Це легко побачити в численних резолюціях Європарламенту, ПАРЄ, Комітету міністрів ПАРЄ, ОБСЄ.

Зокрема, безпосередньо до України відносяться 5-й та 6-й пункти резолюції ПАРЄ №1481 "Необхідність міжнародного засудження злочинів тоталітарних комуністичних режимів", яка була прийнята ще в 2006 році:

"Падіння тоталітарних комуністичних режимів у Центральній та Східній Європі не завжди супроводжувалося міжнародним розслідуванням їхніх злочинів. Більше того, міжнародне співтовариство не притягнуло виконавців цих злочинів до суду, як це було з жахливими злочинами націонал-соціалізму (нацизму).

Відповідно, широкій громадськості майже не відомі злочини тоталітарних комуністичних режимів. У деяких країнах комуністичні партії легально існують та все ще активно діють, попри те, що інколи вони навіть не відмежувалися від злочинів, учинених у минулому тоталітарними комуністичними режимами."

Якщо Партія регіонів всерйоз каже про євроінтеграцію як свій пріоритет, і про своє прагнення об'єднати Україну, то вона повинна була б рішуче виступити проти увічнення Сталіна. І переконати в цьому своїх партнерів по коаліції.

Бо вшанування Сталіна тільки ще більше роз'єднує Україну. Воно не тільки цілком суперечить ідеї євроінтеграції. Складно зрозуміти, як взагалі узгоджується з нею проведення загальноміського референдуму з такого питання?!

Більше того, в Україні створені всі передумови, щоб провести повноцінний судовий процес для правової кваліфікації штучного голоду 1932-1933 років, на підставі матеріалів слідства, яке СБУ провело в 2009 році. І нова адміністрація мала би підтримати проведення такого процесу.

Насправді немає ніяких сумнівів у тому, що Сталін і його підручні винні в умисних масових убивствах. А комуністичний тоталітарний режим, для якого масовий терор став практикою державного управління в СРСР, сам по собі є злочинним.

Однак, необхідно встановити ці факти в правовій площині.

Нагадаємо, що в судовому рішенні Конституційного суду Російської Федерації, прийнятому 30 листопада 1992 року, було чітко констатовано: "У країні протягом тривалого часу панував режим необмеженої влади вузької групи комуністичних функціонерів, що спирається на насилля, об'єднаних у Політбюро ЦК КПРС на чолі з генеральним секретарем ЦК КПРС".

Перелік злочинів радянського режиму за всі роки, починаючи з 1917 року, є досить великим. Він налічує безліч подій і займає багато сторінок. Тому наведемо список, який було складено Науково-інформаційним та просвітницьким центром міжнародного товариства "Меморіал".

У цей список включено лише найбільш серйозні й значущі злочини комуністичного режиму, які підтверджені документально.

1. Організація "Червоного терору". Згідно з постановою радянського уряду 5 вересня 1918 року, було впроваджено практику взяття заручників, позасудових розстрілів, організацію концтаборів для "соціально-чужих" верств населення й політичних супротивників.

2. "Розкуркулення". Масові репресії проти селян у 1930-1931 роках. Виселення, арешти й розстріли за рішеннями трійок Повпредств ОДПУ.

3. Голодомор 1932-1933 року. Масштабне вилучення зерна для засипання в державні сховища та продажу за кордоном, організоване Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б), у результаті чого виник штучний голод. Від голоду загинуло в СРСР від 7 до 12 мільйонів чоловік, у тому числі від 3,5 до 4,5 мільйонів населення України.

4. "Куркульська операція" НКВС, липень 1937 - листопад 1938 року. Масові арешти й розстріли згідно із заздалегідь наміченими квотами. Заарештовано 767 397 чоловік, з них 386 798 розстріляно.

5. "Національна операція" НКВС, липень 1937 - листопад 1938 року. Масові арешти й розстріли за національною ознакою: німецької, польської, "харбінської", латиської тощо. Заарештовано близько 350 тисяч осіб, з них 250 тисяч розстріляно.

6. Масові арешти й розстріли громадян Монголії, проведені радянським НКВС у 1937-1938 роках. Заарештовано близько 25 тисяч чоловік, з них близько 20 тисяч розстріляно.

7. Репресії проти "ЧСЗР", 1937-1938 роки. Як "членів сімей зрадників батьківщини", було заарештовано понад 18 тисяч жінок. Двадцять п'ять тисяч дітей були поміщені в дитячі приймальники НКВС.

8. "Розстрільні списки", лютий 1937 - жовтень 1938 років. Розстріли й засудження за особливими списками, коли міра покарання визначалась не судовими органами, а особисто Сталіним і його найближчими соратниками по Політбюро - Молотовим, Ворошиловим, Кагановичем, Ждановим, Мікояном. За цей період були винесені санкції на засудження за 383 списками, що містили 44 тисячі прізвищ. З них 39 тисяч - до розстрілу.

9. "Заходи фізичного впливу". Санкція Сталіна про застосування катувань у НКВС у ході слідства. Телеграма, яку Сталін підписав 10 лютого 1939 року, підтвердила "правомірність" цієї практики, прийнятої ще в 1937-му. У більш пізні роки Сталін продовжував давати вказівки про застосування тортур. Наприклад, у ході так званої "справи лікарів" у 1952-1953 роках.

10. Пакт Молотова - Ріббентропа, 23 серпня 1939 року. Підписання "Пакту про ненапад із Німеччиною" та підписання секретного протоколу про розмежування сфер впливу СРСР і Третього Рейху.

Згідно із цим таємним протоколом, СРСР почав проводити акти захоплення сусідніх територій. В якості союзника Гітлера брав участь у розгромі державності Польщі.

Розпочав війну з Фінляндією, окупував Литву, Латвію, Естонію, Бессарабію. У результаті СРСР був звинувачений міжнародним співтовариством у проведенні агресивної експансіоністської політики й виключений із Ліги націй. Серпень 1939 - літо 1940 років.

11. Масові депортації цивільного населення за "класовою" і національною ознаками. Особисто Сталіним і Політбюро ЦК ВКП(б) було санкціоновано:

- Виселення польських громадян з території Західної України й Західної Білорусії, 1939-1940 роки;

- Виселення громадян з Прибалтики й Молдови в травні - червні 1941 року;

- Виселення німців, калмиків, чеченців та інгушів, карачаївців, кримських татар та інших народів у 1941-1945 роках;

- Виселення з Прибалтики й Молдови в 1949 році так званих "куркулів";

- Виселення українців у другій половині 40-х років "за пособництво УПА".

12. Масовий розстріл військовополонених польських офіцерів і цивільних осіб у Катині, Мідному та Харкові, квітень-травень 1940 року. За рішенням Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року органами НКВС розстріляно 21857 польських громадян.

13. Безсудні розстріли ув'язнених восени 1941 року. Проведені за вказівками Сталіна в Орловській в'язниці, у московських в'язницях, в Куйбишеві.

14. Акти індивідуального терору. Санкціоновані особисто Сталіним таємні політичні вбивства, які були здійснені держбезпекою, за кордоном і в СРСР.

15. Показові судові процеси в Угорщині, Болгарії та Чехословаччині, 1949-1952 роки. Організовані за вказівками Сталіна радниками МДБ СРСР.

Перед українським суспільством і державою стоїть нагальне завдання правової кваліфікації злочинів, що мали відношення до України. Як перерахованих у вищенаведеному списку, так і багатьох інших. Наприклад, репресій проти українських церков.

Необхідна правдива розповідь про нашу історію й про злочини комуністичного режиму. Чим краще буде виконуватися це завдання, тим менше рудиментів комунізму прийдеться переживати нашим дітям та онукам.

А якщо цього не робити, то ми будемо постійно відчувати сором і ганьбу від вшанування та звеличення Канібаліссімуса.

Євген Захаров, Міжнародне товариство "Меморіал", спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука

Четвертий рік функціонування ринку землі: все скуплять латифундисти?

Перезавантажити адвокатуру: справа Шевчука як індикатор несправності системи 

Чи варто бити на сполох через "надто" низьку інфляцію