Скидаю баласт

Понеділок, 17 травня 2010, 13:58

Чи є в Україні плюралістичне суспільство? Чи має наша держава політичні партії? Якщо дивитись поверхово - то відповіддю буде однозначне "Так!"

А якщо придивитись?..

Щодня я знаходжу нові докази штучності та фальшу нашого суспільства. Фальшиві товари, фальшиві гроші, фальшиві обіцянки політиків, фальшиві посмішки, штучні закони, штучні органи влади... Список можна продовжувати до нескінченності.

Фальшивою є й влада, і опозиція. Штучним є все українське законодавство, уся політична система й політичні партії.

Політична партія - це зареєстроване згідно із законом "Про політичні партії" добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має за мету формування й вираження політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Функції політичних партій:

1. Представництво інтересів. Партії виступають виразниками інтересів соціальних класів, прошарків і груп, трансформуючи різноманітні потреби й вимоги в зручні для оперування пакети пропозицій. Інтереси різних груп об'єднуються в єдину систему, при умові їхньої відповідності партійній ідеології.

Таким чином, політична партія є важливим фактором у визначенні, відборі, систематизації й вираженні суспільних інтересів у політиці.

2. Комунікативна функція. Забезпечення необхідного зв'язку між тими, хто здійснює політичне керівництво, та тими, на кого воно поширюється, тобто практично на всіх інших громадян. Партія виконує роль каналу формування ідей, цілей, завдань, який спрямований як угору - до вершини владної піраміди в державі, так і вниз - до найнижчих соціальних верств. Такий канал є визначальним для політичного управління в суспільстві.

У конкурентних партійних системах висхідний канал зв'язку, від керованих до керуючих, є досить інтенсивним і сталим. Однак навіть у таких системах партія функціонує як засіб для вираження й поширення інформації, освіти, впливу на громадську думку.

В однопартійних системах, де існує тільки правляча партія, потік політичної комунікації спрямований переважно донизу.

3. Формування, підбір політичних еліт та соціалізація. Партії служать головним механізмом у комплектуванні та поповненні еліт. Через цей механізм кандидати на політичні посади відбираються на всіх рівнях партійної піраміди. Зокрема, обирається державне політичне керівництво. Відбір кандидатів усередині партій часто є більш вирішальним етапом, ніж подальші всенародні чи регіональні вибори.

Це є справедливим для всіх партійних систем, у тому числі й для однопартійних.

А в системах пропорційного представництва з партійними списками, що переважають у континентальній Європі, позиції кандидатів у виборчому списку практично визначають їхні шанси на виборах. Якою б не була виборча система, попередній відбір кандидатів на ті чи інші державні посади часто здійснюється вузьким "електоратом" партійних діячів.

Крім того, за допомогою партій відбувається політична соціалізація їхніх членів і прихильників, виховання та ідентифікація їх у певному політико-ідеологічному руслі.

4. Розробка політики та здійснення політичного курсу. Лідери правлячої партії, які здійснюють політичне керівництво країною, - встановлюють, впорядковують та забезпечують виконання спільних для всього суспільства цілей, національних інтересів даної держави.

Політичні партії були головними рушійними силами в революційних перетвореннях сучасної доби.

Так, грандіозні трансформації суспільств у СРСР та Китаї, були проведені  комуністичними партіями, що призвело до радикальних, корінних соціальних змін. А націоналістичні партії в більшості країн, що розвиваються, відіграли вирішальну роль у здобутті державної незалежності та подальшого згуртування нових націй у "традиційні" суспільства.

Коротко кажучи, політичні партії задають напрямок та беруть, або прагнуть брати активну участь у здійсненні державної політики.

5. Функції соціальної інтеграції. Політичні партії, несучи в собі певну систему ідейних цінностей, виступають об'єктами емоційної прихильності (відданості) або протидії (ворожнечі). Вони відіграють роль своєрідного "лакмусового папірця" - соціального індикатора, та, водночас, інтегруючого фактора - для тих соціальних верств, які бачать у конкретній партії виразника своїх потреб та інтересів, пов'язують свої надії на вирішення певних суспільних завдань і розвитку країни. З якою, нарешті, вони ідентифікують себе у ставленні до різних проблем, що існують у суспільстві.

Політичні партії є, як визначають соціологи, референтними групами для своїх прихильників.

Досить часто виборець звично голосує за "свою" партію, не заглиблюючись у суть її програм або складу і якостей її кандидатів. Просто тому, що психологічно він зорієнтований саме на цю конкретну партію, з якою він асоціює й свій політичний вибір.

Чи виконують сьогоднішні політичні партії перелічені вище функції? Чи несуть вони якусь конкретну ідеологію? Чи відстоюють вони свої ідеологічні постулати? Чи мають вони чітку позицію стосовно будь-якого процесу в державі? І, чи мають вони свою пропозицію - "загальнонаціональну програму суспільного розвитку"?

Ні. Це відповідь на всі поставлені питання.

Всі партії, які існують у нашій державі, можна класифікувати за наступним принципом.

Партія-фантом. Таких в Україні 50%. Вони існують лише на документах Мін'юсту та їхних власників. Членство складається із самого "голови" та, можливо, кількох його друзів. Діяльність обмежилась самою реєстрацією, так і не розпочавшись.

Партія-труп. Таких - близько 40%. Відмінність від попередньої - після своєї юридичної реєстрації ця партія мляво намагалась таки розпочати боротьбу за владу й навіть, можливо, взяла участь у якихось виборах. Однак, із часом, померла, залишивши по собі лише "голову" з печаткою та свідоцтвом про реєстрацію.

Партія одного регіону. В якомусь регіоні партієць невідомої політсили зміг потрапити до місцевої ради, і, відповідно, почав її фінансувати, але лише в себе вдома.

Технологічний проект. Партія, що створюється великою політсилою під конкретні вибори з конкретною метою - або відбирати голоси в противників, або дискредитувати їх. Приклади: Комуністична партія робітників і селян, ОУН в Україні, "Проти всіх" тощо.

Диванна партія або політичний проект. Клуб за інтересами кількох впливових і заможних людей, які вирішили пробиватись у владу для вирішення без посередників власних бізнес-питань. Створюється як піар-проект, без розгалуженої структури, лише під одні вибори, після яких перетвориться на "труп". На наступні вибори буде створено вже новий проект. Приклади: "Команда Озимого Покоління", "Віче", "Народна самооборона", "Союз Лівих Сил", "Третя сила", "Єдиний Центр" тощо.

Партії-динозаври. Були створені ще на початку 90-х, програли боротьбу за владу, різними способами були виштовхнуті з авангарду політичних процесів і сьогодні переживають свій занепад. Їхнє керівництво узурпувало владу, міцно тримаючись за свої крісла, і живе з того, що продає "принципову позицію" своєї авторитетної партії різним олігархічним угрупованням. Приклади: КПУ, СПУ, НРУ, УНП, КУН тощо.

Олігархічні угрупування. Організації, які фінансуються на всеукраїнському рівні - потужними фінансово-олігархічними кланами; на місцевому рівні - різного роду бізнесменами та місцевими "князьками". Мають у своєму арсеналі телеканали, газети, адмінресурс - фракції у Верховній Раді, місцевих радах, посади в різних органах влади. Метою їхнього існування є боротьба за владу як доступ до нерозподілених матеріальних ресурсів та перерозподілу власності на свою користь.

І найголовніше питання - чи є місце для ідеологічних партій у сучасній "державі" під назвою Україна?

Ні. Ідеологія сьогодні нікому не потрібна.

Ані виборцям, які купуються на яскраву картинку на білбордах та телеекранах, і не заглиблюються в програмні засади політпартій. Ані партійним апаратникам, які часто-густо не знають ані програми, ані ідеології, і просто заробляють гроші, ані партійним лідерам. Останнім потрібна не реалізація якоїсь стратегічної програми, а конвертація капіталу політичного - у фінансовий.

За даними Мін'юсту, в Україні зареєстровано 173 політичні партії. Останню було зареєстровано 22 січня 2010 року.

Чи виконують вони свої функції? - Ні. Адже якби виконували, то не було би потреби в створенні й реєстрації нових.

Чи є шанс створити якусь принципово нову політсилу? - Навряд. Адже за 20 років таку б уже створили.

Висновок: в Україні партійна система себе повністю вичерпала. Саме по собі слово "партія" вже сповнено негативного змісту.

*     *     *

З досягненням свого повноліття я вступив до найстаршої та найповажнішої партії в Україні - Народного Руху. Я приєднався до адептів ідей В'ячеслава Чорновола. Мені здавалось, що партія з такою історією та ідеологією просто зобов'язана прийти до влади, щоб реалізувати свою програму.

Однак, чим далі в ліс - тим більше дров... Чим більшим ставав мій партійний стаж, тим чіткіше я усвідомлював - це вже не партія!

Відсутність харизматичного лідера, достатнього фінансування, стійкої політичної позиції - ці проблеми були лише на поверхні й могли б бути вирішені. Якби не було іншого - зневіри самих рухівців у власних силах, що наступила після загибелі Чорновола.

Перемога не можлива без віри в неї. Віра не можлива без історії успіху... Це замкнене коло.

В партію, що не збирається виконувати своєї програми, не прийдуть люди, що прагнуть змін. З партії, що не дає можливості самореалізації, такі люди підуть.

У результаті - нема з кого обрати керівництво. Нікому вибудовувати політичні стратегії. Нікому формувати політичну позицію. Нікому брати владу...

Ті одинаки, які могли б щось змінити, надовго в ній не затримуються. Їх перекупають інші політичні проекти, і Система робить їх своєю частиною. А в Рух їм на зміну приходять переважно відверті пройдисвіти. Як це сталось, наприклад, у Кіровограді.

З того часу НРУ не лише не має жодного представника у владі, жодного депутата. Рух не має ініціативи на місцевому рівні, не пропонує своїх рішень, не має власних експертів та претендентів на посади. Рух використовується лише для того, аби "рєшать вапроси" дрібного бізнес-інтересу "голови" обласної організації.

Заходи, як і в усіх інших, відбуваються виключно за гроші, з єдиною різницею - за невеличкі гроші. Мовляв, Рух - "бідна партія". Хоча, швидше за все, рухівська організація просто має скупого голову...

Партійний статут виконується так само, як і українська Конституція. Цей документ може бути взятим до уваги лише у випадку потреби репресувати підлеглих. В інших же випадках його просто пропонують "засунути в ...", за словами самого "керівника".

Діяльність обмежується паперовими звітами Києву, щоб отримати фінансування та прогодувати своїх "кумів-сватів", яких вони працевлаштували в партійний апарат.

Однак найгірше те, що київське керівництво такий стан справ влаштовує. Голові НРУ важливіше мати пасивні, але слухняні осередки, які затвердять будь-яку його пропозицію, аніж активні й сильні організації із власною позицією.

Тому сьогодні, зваживши всі "за" та "проти", я змушений заявити про свій вихід із НРУ.

В Україні відсутні політичні партії та партійна система в принципі.

А ті утворення, які ними себе оголосили, не допоможуть мені боротись за заміну цієї Системи. Вони є її частиною. Будь-яка партійність може бути лише тактичним кроком на шляху до досягнення головної мети - до побудови якісно нової держави.

Я скидаю баласт! Я - позапартійний!

Дмитро Сінченко, спеціально для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

Трансплантація органів та рак шкіри: про що мають знати пацієнти

ПДВ для страхових агентів: нерівні умови та невизначений економічний ефект

Фонд культурних/пропагандистських ініціатив: як Росія використовує культуру для війни

Від локального до універсального: як українській культурі стати помітною у світі

Чому Україні необхідний спеціальний банк для відбудови

Тренер, який не встигає, та збірні з міцним захистом: 6 фактів про суперників України на Євро-2024