Чого чекати від Табачника, або дерев’яна шабелька-2

13 переглядів
Середа, 02 червня 2010, 13:03
Леся Оробець
народний депутат України, секретар комітету ВР у закордонних справах

Отримані мною матеріали, що мали б обґрунтовувати правдивість наукового доробку пана Табачника, не виправдали сподівань. Так само, як і не здивували... Відчуття дерев'яно-фарбованої бутафорії лишилося і навіть набуло стійкості.

Два автореферати і жодного дисертаційного дослідження

По правді сказати, половина офіційних відповідей надійшла із відчутним запізненням, хоча законодавство вимагає в таких випадках дотримуватися жорстких хронологічних вимог - не більше 10 діб. Очевидно, в установ, де мали б зберігатися обидва дисертаційні дослідження, якийсь час пішов на узгодження та погодження відповідей із високим начальством.

В "сухому" залишку - два автореферати, низка відгуків на них і жодного дисертаційного тексту.

А в комплекті - магістральне запитання, яке досі лишилося без відповіді: де саме ховають зловмисники від громадськості і, принагідно, від самого Дмитра Табачника тексти обох його дисертацій?

Судіть самі. З одного боку, не менш одного примірника кожного тексту мало б зберігатися в УкрІНТЕІ, що здійснює державну реєстрацію дисертаційних досліджень у країні. Однак у фондах установи не знайшлося жодної дисертації пана Табачника. Кандидатську навіть не було зареєстровано, а докторська врешті-решт опинилася в здобувача, якщо вірити офіційній відповіді директора установи, недавно реорганізованої протиправно за прямої участі міністра освіти і науки.

З іншого боку, тексти дисертаційних досліджень міністра мали б віднайтися в установах, які присуджували пану Табачнику відповідні наукові ступені. Про це чітко вказує Положення про порядок присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань, яким він того часу регулювався.

Утім, мені ввічливо відмовили в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень імені І.Ф.Кураса НАН України в наданні відповідного тексту. Із суто технічних причин. Виявляється, атестаційну справу пана Табачника було списано ще в 2007 році. На жаль, історія замовчує, чи містила вона жаданий документ.

Істотно більшу повагу до наукового доробку Дмитра Володимировича виявив Інститут історії України НАНУ. Там збереглося цілих 8 документів, пов'язаних із легалізацією його наукового ступеня. Але й серед них, як розумієте, не віднайшлося найважливішого - тексту дисертаційного дослідження "у формі наукової доповіді".

Ще більшої примарності кандидатській дисертації додав аналіз решти отриманих документів. У них не виявилося жодного свідчення на користь того, що хтось на власні очі бачив її текстівку. У будь-якому вигляді - оригінальному чи просто ксерокопійованому.

Навіть, легендарний український історик, етнолог і політолог Іван Курас, якого доля спіткала на роль офіційного опонента пана Табачника, змушений був активно посилатися на текст автореферату, не згадуючи жодним словом про кандидатську дисертацію "у формі наукової доповіді". При тому, що при захисті дисертації "у формі наукової доповіді" автореферат не мав готуватися зовсім.

"Історична альтернатива" від міністра, або міф про наукову цінність досліджень пана Табачника

Справжня мотивація захисту кандидатської "у формі наукової доповіді" віднайшлася несподівано. У вигляді листа, адресованого голові спеціалізованої вченої ради, директору Інституту історії України Кондуфору, за підписом заступника голови Верхової Ради України Гриньова. Із проханням прийняти до захисту фундаментальний науковий доробок головного консультанта секретаріату Верховної Ради України Дмитра Табачника на здобуття вченого ступеня.

Як розумієте, номенклатурну оцінку "цінності наукових праць пошукувача", гідного наукового ступеня, було прийнято до виконання. Відповідно, решта відгуків орієнтувалася на її посилення й обґрунтування.

За винятком Івана Федоровича Кураса. Природна інтелігентність, щоправда, не дозволила йому "відкритим текстом" звинуватити здобувача у привласненні чужих ідей без відповідного посилання на їх авторів.

Але й душею видатний учений кривити не став: "... здесь упомянуты далеко не все основательно документированные и по-настоящему новаторские работы украинских исследователей. Упоминание их трудов вовсе не снизило бы значимости усилий соискателя. Тем более что соискатель активно опирается и использует результаты исследовательских усилий своих предшественников".

По правді сказати, якби не впертість нинішнього керівника освітнього відомства у намірі "перекроїти" шкільні підручники з історії, його правдивий науковий доробок у сфері історії та етнології мало б кого зацікавив. Однак, хіба хочеш - мусиш. Довелося вчитатися. І з увагою.

Виявляється, даремно ми підозрювали Дмитра Табачника в нерозумінні етнічної природи українського Голодомору 1929-33 років. Ще в "докторському" авторефераті дослідник переймався "трагедією етносів, які пережили справжній геноцид", а також виявив органічний зв'язок між "особливою жорстокістю, масовістю і тривалістю репресій сталінської правлячої верхівки, спрямованих на денаціоналізацію (!) українського етносу" та "національно-визвольними волелюбними традиціями українців та їх прагненням до власної державності".

А ви кажете, що міністр наполягає на впровадженні у наших школах російського бачення української історії або хоча б спрощенні зарубіжної літератури до російської. Що він не любить українців, їх мову, культуру і традиції... Що йому не можна довірити наших дітей...

А, може, він просто надто заглибився в конкретну історичну епоху? Або взяв за мету завершити справу "вождя всіх часів і народів" у денаціоналізації українського етносу? Так би мовити, суто в дослідницьких цілях - нічого особистого чи політичного... Просто моделювання історичної альтернативи на практиці.

Чого чекати від гуманітарної стратегії нової влади?

Зважаючи на дивовижні метаморфози в ідеологічних оцінках Дмитра Володимировича та особливу ефемерність його дисертаційних досліджень, украй важко прогнозувати його майбутні кроки в гуманітарній сфері.

З одного боку, він завжди знав трохи більше за гуманітарного віце-прем'єра.

З іншого - ми досі не знаємо, чий інтерес насправді презентує пан Табачник в уряді Азарова? Надто швидко відреагував наш міністр на заклик депутата російської Держдуми Маркова переписати українські підручники з історії.

І потім, як довго це терпітиме Янукович? І не тому, що він русофоб. А тому, що будь-якого керівника роль васала трохи навантажує.

За суто броунівською метушнею публічних анонсів від Табачника і Семиноженка останнє слово завжди залишалося за міністром. Зокрема, щодо намірів підготовки "спільного" підручника з історії для українських і російських учителів.

Не встиг віце-прем'єр запевнити громадськість у тому, що міністр, "м'яко кажучи", поспішив анонсувати подібну ахінею від імені уряду, як ідея нормалізувалась в угоді між освітніми відомствами України і Росії, підписаній 17 травня в ході офіційного візиту до України президента РФ.

До речі, я б узагалі не заперечувала проти спільного перегляду змісту освіти за участю українських і російських експертів. Питання в іншому - чому лише української історії?

Насправді, є хороші приклади подібної співпраці між Грецією та Болгарією, так само як між Францією та Німеччиною. Вони дійсно домовлялися про узгодження спірних питань в оцінці подій спільної історії - але на засадах партнерства, рівноправності і паритету.

Чи є таке у нашому випадку? Чи готові росіяни, до прикладу, дати правдиву оцінку ролі Української Повстанської Армії у подіях ІІ світової війни?

Повірте, дуже б хотілось виявитися поганим пророком, але щось підказує, що після обіцяного паном Табачником обрізання змісту нашої історії російський школяр так само вважатиме Івана Мазепу зрадником російського народу.

Про решту складових ритуальної угоди двох освітніх відомств (або не про всю решту?) ми так само знаємо винятково зі слів Дмитра Володимировича. Адже її досі не оприлюднено.

Звичайно, можна вкотре нагадати міністру про право громадян на доступ до правдивої і повної інформації, надіславши депутатське звернення з вимогою оприлюднити зміст одіозної угоди. Але навіщо втрачати не менше двох тижнів?

І навіщо, а головне - що саме ховає від громадськості пан Табачник у тому "ящику Пандори"?

Невже, обопільні зобов'язання щодо державної підтримки вивчення обох мов і літератур - української і російської? Або розширення обміну студентами і викладачами? Але ж це давно не є новиною.

Тим більше, що, не чекаючи хоч на якісь рухи з боку російських колег, міністр уже заходився підтримувати літературу братнього народу. А принагідно, утискати решту світових літератур і на додаток - рідну мову, якою традиційно викладалася зарубіжна література.

Якщо не це приховує пан Табачник - тоді що?



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.