Як нам, українцям, удалося збудувати не сильну країну та досягнути злиднів

31 перегляд
Середа, 23 червня 2010, 12:18
Олег Ювковецький
учасник руху "Громадська трибуна"

Частина 1. Шлях незалежності

У 1991 році Леонід Кравчук на зустрічах із росіянами та білорусами без бою отримав право на незалежність України. Він сам і вагався й боявся. Але національно свідомі політичні діячі та менш свідомі громадяни України прийняли такий подарунок долі.

Кажуть, що свобода, отримана без крові, не шанується людьми, і з нею легко можна розпрощатися. Але ж ми сповна заплатили своїм життям, знущаннями та грабежами протягом останніх 300 років. Господь, напевно, взяв це до уваги.

Люди старшого покоління жалкують за Радянським Союзом і звинувачують у цьому Горбачова, Кравчука, Єльцина та інших "реформаторів".

Тут, правда, виникає питання про "розум, честь і совість" комуністичної партії та її 19 мільйонів членів партії, які так легко погодилися покінчити з розвинутим соціалізмом, будівництвом комунізму та СРСР. Такою армією комуністів можна було б зробити ще декілька революцій і повернути на "правильний шлях" історію СРСР.

Але цього не сталося.

І насамперед причини розпаду союзу потрібно шукати в сутності КПРС 80-х років.

До державного управління незалежної України в першу чергу взялися ті ж самі: партноменклатура УРСР, голови обкомів та райкомів комсомолу, трохи національно свідомих інтелігентів. Ніхто з них не мав уяви будівництва держави та ринкової економіки. То ж сподіватися на радикальні зміни не приходилося.

Як повелося ще з радянських часів, критика керівництва, мітинги та незгода з діями партії як інструментарій демократії - були відсутні. Тому соціальна система розвивалася за спотвореними законами.

Хоча відродження справжнього народовладдя, будування ринкової економіки - потребувало від людей, у першу чергу, громадської активності та формування власної соціальної безпеки.

У 1994 році Леоніда Кучму благословили на президентство керівники великих підприємств. Після перших п'янких років державної незалежності потрібно було займатися врешті-решт економікою. І тут не до лібералізму, популізму та демагогії.

Ми ледь вилізли з гіперінфляції, отримали національну валюту та якийсь поступальний рух економіки. За рахунок "справедливої" приватизації ми отримали українських мільярдерів та корумпованих чиновників.

У суспільній свідомості народжується "тихе" обурення дикому капіталізму. У його основі - протиріччя переважної більшості бідних людей з 0,01 % багатих.

Тим часом влада активно бере участь у створенні різних політичних партій, за допомогою яких забезпечує політичну стабільність у державі. Українські капіталісти почали й самі купувати собі партії - на всяк випадок. Або місця в парламенті - для захисту себе від правосуддя, чи для ефективного вирішення особистих питань.

На другому десятку незалежності ми не усвідомлювали, яка має бути демократія, народовладдя та міцна держава.

Нам було тяжко зрозуміти як можна дати можливість розвиватися опозиції, як гаранту демократичної держави, як так - вільно критикувати владу й за такі дії нікого не переслідувати тощо.

Захід та США до нас почали ставитися з підозрою. Вони делікатно нагадували про необхідність розбудови громадянського суспільства, зміцнення демократії та подолання корупції.

Леонід Кучма почав сам жахатися від зосередженої та необмеженої влади президента. Велися розмови про доцільність перерозподілу владних повноважень на користь парламенту, та про діяльність політичних партій як гарантовану демократію, замінивши обрання депутатів виключно за партійними списками.

Незабаром треба обирати нового президента. У старих добрих традиціях він має бути кандидатом від влади.

Правда, з 2001 року почала бурхливо розвиватися опозиція під гаслом "Україна без Кучми". Опозиціонери звинувачували президента в згортанні демократичного розвитку держави, а його роки правління обізвали "кучмізмом".

У 2004-му вибори президента переросли в "помаранчеву революцію".

На політичній арені ми побачили гасла "бандитам тюрми", "чесна влада" і поважних політиків: Ющенка, Тимошенко, Порошенка, Мороза, Луценка, Кінаха та інших "революціонерів".

Кандидату "від влади" Віктору Януковичу прийшлося екстерном прослухати на майдані, під натиском кандидата "від опозиції" Віктора Ющенка, теоретичний курс про "будівництво демократії в Україні" та "чесну й ефективну владу".

У 2005-му ми отримали президента, який разом з "чесними профі" мав би будувати міцну й демократичну українську державу.

Хлопці-однодумці один поперед одного управляли державою. Але популізм та непрофесійні дії дискредитували президента в очах громадськості, та викликали у світі розчарування нами.

Чиновники, як і раніше, працювали для народу погано, та ще й за хабарі. У світовому рейтингу казнокрадства та хабарництва обличчя України не змінилося.

Ми в Україні остаточно заплуталися та втомилися.

Ось так! Винятковий шлях українського народу. Мудрість. Терпимість...

Частина 2. Зачароване коло

Які проблеми, такі й герої для їх вирішення.

За п'ять "революційних" років Україна не відбулася ані в Європі, ані в НАТО, ані поза Росією. Державні мужі не розв'язали проблем бідності та корупції. Правда, розквітла свобода слова й безвідповідальність за вчинки й слова, та розбрат у суспільстві.

Влада бачила себе розумною, а державу заможною, десь у двадцятці країн Європи. Але за цим чванством більше нічого не стояло.

Значна частина людей сьогодні є байдужою до всяких соціальних процесів, песимістично дивиться в майбутнє та незадоволена життям.

Цікаво, що відсоток людей, які беруть участь у виборах президента та нардепів, є ще значним - 65-80 %. Можливо, даються взнаки часи розвиненого соціалізму, коли нас відучили працювати, зате навчили шанувати начальників, "рідну партію" та ходити на вибори.

Віра в добрих начальників, та зневіра у власні сили на рівні особистості, призводять до її поступового зубожіння й деградації.

За деградацією людей відбувається занепад країни.

Адже держава - це, насамперед, люди, які об'єднані в соціальну систему, де можна виділити багато підсистем.

Розглянемо, для прикладу, підсистеми - держава та бізнес.

Держава - зарегульованість дозвільної системи, неефективність прийняття управлінських рішень, корупція, слабкий контроль за виконавчою дисципліною, відсутня дієва державна програма підтримки малого та середнього бізнесу.

Бізнес - ухилення від податків, тіньовий бізнес, готовність давати хабарі чиновникам для вирішення питань, невиплата заробітної плати, заробітна плата "в конвертах", слабкі громадські організації - спілки підприємців.

Характеристика зв'язків між підсистемами: адміністрація підприємства - власники, директори - та наймані працівники середньої і нижчої ланок.

Адміністрація підприємства - відсутність стимулів капіталовкладень в основні засоби для підвищення продуктивності праці, експлуатація працівників за малі гроші, зарплата "в конвертах", порушення трудового законодавства.

Наймані працівники - зневіра в здатність захистити себе від незаконних дій адміністрації, небажання бути соціально активними в громадських організаціях та в профспілках, страх втратити роботу, мовчазна згода працювати з порушеннями трудового законодавства.

Кожен із нас може далі продовжити такий поверхневий аналіз зв'язків між різними групами людей та інституціями в державі. Разом із тим, виникає питання: чи може прогресивно розвиватися держава, коли її громадяни мають далеко не європейські  комунікативні зв'язки?

Звернувши увагу на український політикум та владу, напрошується такий собі банальний висновок: влада по суті своїй відображає сутність народу.

Ось, погляньмо на депутатів у ВР. Де таких набрали й для чого ? Можливо, спрацьовує психологія натовпу ?

За Конституцією джерелом влади є народ. Отже, негідну владу породжує народ.

Ось і зачароване коло, у якому обертається історія нашої країни майже 20 років.

Виникає запитання, як розірвати це коло, і хто це може зробити: Державний діяч - харизматична особистість? Лідер, політична сила - партія? Чи люди, які не обтяжені владою?

Науковці завжди відводили особливу роль особистостям, які в історії тих чи інших країн та імперій відігравали ключову позицію. Нам, українцям, з національними лідерами поки що не пощастило. Не згуртували вони людей для розбудови міцної держави.

На жаль, і партійна система виборів не дала ладу в доборі кандидатів до представницької влади різних рівнів.

Суспільство розділилося на правлячу верхівку та "народ". Крім того, якась "нечиста сила" пробує поділити людей на "москалів" та "бандерівців".

Із висловлювання "розділяй і володарюй" є думка, що людей просто дурять для реалізації певної "ідеї". Але чому цей шлях до такої "ідеї" лежить через зубожіння 90 % українців ?

Сьогодні за мовчазною згодою влади поступово знищується молоде покоління українців як особистостей: аморальність засобів масової інформації, психологічний пресинг (фізичне насилля та вбивства), розбещений образ життя тощо.

У суспільстві формується хибне уявлення про суспільні цінності.

Закрадається думка, що йде цілеспрямоване знищення людей, або їх зомбування. Тому, основна відповідальність за духовне й матеріальне зубожіння українського народу лежить, передусім, на представниках влади.

Залишу на совісті двох сотень сімей, які володіють переважною більшістю національного багатства України, їхню зацікавленість обстоювати українську державність та європейські цінності. Хоча вірити в їхні світлі помисли тяжко.

Політик, який взявся управляти людьми або державою, має відповідати за результати діяльності не лише політично, чи морально, а й нести юридичну відповідальність, якщо він цього заслуговує.

Негаразди, які є в суспільстві, чи владних коридорах усіх рівнів, необхідно відкрито обговорювати. Якщо влада є неефективною - її необхідно змінювати. Український народ має наймати на службу чиновників, які мусять звітувати на всіх рівнях про виконання своїх зобов'язань.

Лише зрілий і потужний громадський рух за духовне й матеріальне благополуччя в умовах демократичного режиму може заставити чиновника працювати та пришвидшити в державі зміни на краще.

Ми маємо назавжди запам'ятати, що чиновник сам по собі не збудує для людей доброго життя.

Поряд із трибуною чиновника має стояти трибуна від громадськості.

Олег Ювковецький, учасник руху "Громадська трибуна", спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
На городі бузина, а в Києві дядько: що не так з вакциною від ковіду
Коли ліки перетворюються на зброю.
Як купувати в Китаї та продавати в Україні, сидячи на дивані
Що таке фулфілмент та як він допомагає в електронній комерції під час кризи.
18,50 грн: ціна смерті від ліків
Протягом року в аптечних мережах України продається близько 50 млн флаконів настоянки глоду на рік. Що можна змінити?
Цифрова трансформація бізнесу: кому потрібна і з чого почати
Успішна цифровізація покращує продуктивність праці на 55% і скорочує час виходу на ринок на 40%. (рос.)
Зеленський і демократія
Президентське опитування в день виборів — інструмент, що підважує олігархію в сучасній Україні.
Виходу не буде: як бізнесу вижити після пандемії
Як швидко адаптуватися до нової реальності і зберегти лідерство? Відповідь – у трьох "К": клієнти, комунікації і комп'ютерні технології.
Дякую! Чотири спостереження після місцевих виборів
Що варто врахувати виборцям та кандидатам наступного разу.