Правий той, у кого більше прав
Із часів отримання державою Україна незалежності в суспільстві точаться розмови щодо третьої гілки влади - судової. Вона постійно викликає в суспільстві досить різні за замістом, однак єдині за суттю думки.
Частина свідомих громадян вважає, що судова влада погрузла в корупції. Мовляв, здобути в суді справедливість можливо лише за гроші, і це дуже погано.
Інша частина вважає, що це не так вже й погано. Маєш гроші - і завжди можна уникнути відповідальності за скоєний злочин, або ж вирішити цивільний чи господарчий спір на свою користь. Адже всі хочуть заробити на тому місці, де вони знаходяться, і бажано, не докладаючи до цього значних зусиль.
Частка громадян, що вважають суд справедливим, законним та непідкупним, у державі майже відсутня.
На жаль, в останні роки правоохоронні органи, прокуратура й суди зробили все можливе для того, щоб таких думок у людей не виникало взагалі. Думки про справедливість придушувались, і продовжують придушуватись незаконними арештами, або правовим нігілізмом суддів.
Останні, незважаючи на брак чи повну відсутність доказів по кримінальних справах керуються принципом: "Невинні люди за грати не потрапляють. Раз потрапив - значить винен". І не важливо, що із цього приводу говорить Конституція, кримінальний та кримінально-процесуальний Кодекси.
У судах України діє більш вагомий, ніж вищезазначені акти законодавства, негласний принцип: "виправдувальних" вироків не повинно бути, крапка.
На практиці цей принцип реалізується різними шляхами.
Найбільш гуманний із них - кримінальну справу із суду відправляють "на додаткове розслідування" з одночасним звільненням підсудного з-під варти. Це відбувається в тому разі, якщо суддя має хоч крихту сумлінності, і якось переймається за свій душевний спокій.
Однак є насправді жорсткі способи вирішення такої проблеми. Як кажуть, дивись пункт перший.
Особу, яка деморалізована перебуванням під вартою, спочатку вмовляють не пручатись, обіцяють максимально знизити строк покарання й навіть призначити "умовне", тобто не пов'язане з позбавленням волі, покарання, якщо злочин не тяжкий. Звісно, це "щастя" буде в одному випадку - визнати себе винним та "покаятись".
І багато людей, які навіть і не скоювали злочин, погоджуються на цю пропозицію, вважаючи опір судовій системі безнадійним.
Однак якщо підсудний не згоден "сидіти" 2-3 роки, не згоден навіть на "умовне" покарання, йому роз'яснюють, що в цьому випадку, незважаючи на всю його чесність і невинність, він отримає "по максимуму". І все одне нічого не зможе зробити.
Ця, не перебільшуючи, погроза - ламає багатьох. Адже ті, хто "стоїть до кінця", в більшості отримують якщо не максимальне, то приближене до нього показання, передбачене КК. І кожен такий випадок негласно афішується серед підсудних для підтримки "авторитету" суду.
І зітхають громадяни: а що поробиш?.. Вони - влада, у них є право затримати, арештувати, осудити й "посадити".
Однак усі забувають одне: владу возвів на її престол саме народ.
Саме народ, не бажаючи боротися за виконання наявних законів, надав владі можливість використовувати себе як без відповідне джерело прибутку.
Методи отримання цього прибутку різні - від низької заробітної плати, високих податків, до "вибивання" коштів шляхом незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та "кришування" справжніх злочинців.
І зітханнями справі не допоможеш. Пристосуватись та намагатись не порушувати законів - вихід, однак для слабких.
Рано чи пізно беззаконня торкнеться кожного.
І далеко не всі зможуть розплатитись за власну невинуватість.
Тож думай, країно, і роби висновки. Адже у всіх є діти. І я вважаю, нікому не байдуже, у якій державі, під яким захистом вони виростуть та будуть жити.
Руслан Ільєнко, спеціально для УП
