Конституційно-правова анігіляція
Україна стоїть на межі рішення Конституційного Суду, яке може змінити Конституцію України, повернувши її до норм зразка 2004 року.
Ситуація є украй парадоксальною. Орган, який створено для контролю за дотриманням Конституції, і який має її захищати, може змінити саму передумову свого існування.
Що далі?
Академія наук змінюватиме фізичні закони? Футболісти на полі змінюватимуть правила? Автоінспектори будуть переносити дорожні знаки?
Коло замикається. Суд створюється згідно Конституції, Суд - змінює Конституцію. Конституція перетворюється на замкнену систему, яка відокремлюється непролазною стіною від усіх інших норм.
Але найцікавіше не це. Найцікавіше - які політико-правові наслідки матиме дане рішення для майбутнього України.
Конституційне право тому і конституційне, що регулює політичні відносини, до яких не можна підходити так само як, наприклад, до господарських.
Якщо мова йде про суперечку між господарюючими суб'єктами, то її може вирішити суд. А якщо суперечка стосується норм Конституції щодо формування державної влади?
Вище Конституції норм не існує. Відповідно, будь-яка серйозна конституційно-правова суперечка вирішується не юридично, а політично, через волевиявлення.
Тут не діють критерії процедури. Адже якщо виходити із процедурного примату, то не було б ухвалено ні Конституції США, ні французької Декларації прав людини і громадянина (1789).
Не було передбачено у монархічній Франції Бурбонів процедури, згідно до якої владу короля би хтось обмежував.
Крім того, ухвалили Декларацію Національні збори - самопроголошений орган, що вийшов за межі компетенції традиційних "Генеральних штатів".
Отже, очевидно, усе це "не конституційно".
Так само "неконституційний" і Основний Закон США. Цікаво, можливо комусь із англійців варто звернутися до місцевого суду щодо скасування Конституції США? Вона ж була ухвалена без врахування норм Статутів Північно-Американських колоній Англії.
Або візьмемо документи, пов'язані із проголошенням української незалежності. Стаття 74 Конституції СРСР (від 7 жовтня 1977) ясно проголошує, що "закони СРСР мають однакову силу на території всіх союзних республік. В разі розбіжності Закону союзної республіки з загальносоюзним Законом, діє Закон СРСР".
У той час як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголошує , що "Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території".
А вже щодо Акту про проголошення Незалежності України і говорити нічого. Там ясно сказано, що "Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України".
То що, чекати на скасування Акту української незалежності як невідповідного Конституції СРСР? Можна припустити, що для когось це справді була б непогана ідея.
На даний момент усе це виглядає зведенням проблеми до абсурду. Але абсурд цей - лише виразна ілюстрація того, у що може перетворитися правова система України.
Конституція - це не чернетка, у яку можна до нескінченності вносити зміни, а потім їх виправляти. Вона має становити Основний Закон держави, а документ, який можна шляхом дивних маніпуляцій крутити наче колесо жодною гарантією бути не може.
Сьогодні ми в судовому порядку змінимо Конституцію. А що далі? Будемо в судовому порядку призначати найвищих посадовців? Змінювати будь-які правові норми? Переписувати історію?
Наслідки таких дій є не прогнозованими. Сьогодні президента наділять повноваженнями, а через роки або десятиліття - взагалі зможуть скасувати посаду глави держави. А що? В Конституції УРСР 1978 не було жодних президентів!
Коротше кажучи, зміна Конституції через Конституційний Суд - початок анігіляції правової системи України. Досить скоро вітчизняні видатні правники загонять державу у настільки непролазні конституційно-правові нетрі, що виходу з них не буде взагалі.
Наприклад, як бути із нормами, ухваленими із 2006 по 2010 роки? Якщо реформа була неконституційною, то чи конституційними були уряди Тимошенко та Януковича? Чи конституційними були їх постанови та будь-які рішення центральних органів виконавчої влади?
Чи потрібно їх скасувати? Якщо не потрібно, то як сталося, що неконституційні органи можуть видавати правові рішення?
Чи є дійсними міжнародні договори, укладені протягом цього періоду? Як, наприклад, сприйняла б Росія ситуацію, коли б Україна звернулася до неї із пропозицією скасування усіх газових домовленостей даного періоду, мотивуючи це "неконституційністю" власних урядів?
Питання є - відповідей катма. Але зрозуміло одне: регулярне та потужне втручання у конституційно-правовий механізм підриває самі основи держави.
Тому, якщо комусь потрібно змінювати Конституцію, то робити це можна лише у традиційному порядку - через поетапний розгляд у Верховній Раді. Проходити попереднє голосування і затвердження 2/3 парламенту.
Не можна сказати, що така процедура ідеальна, але вона, принаймні, не підриває основи державності і не створює шкідливі прецеденти.
Петро Олещук, для УП
