"Свобода Слова" як гра в карти

69 переглядів
Понеділок, 25 жовтня 2010, 16:24
Володимир Паславський
спеціаліст з питань державного управління та міжнародної політики, член Aerospace Industries Association of Canada (AIAC), президент консалтингової фірми "Providence Group", Торонто, Канада

Телевізійні програми в прямому ефірі у форматі "свобода слова" неначебто пропагують і ще раз підтверджують, що в Україні вона, оця свобода слова, є. Ведучі популярних ток-шоу стали символами свободи слова й демократії.

Популярність ведучих і їхніх програм серед звичайних громадян виросла до такої межі, що призвела до певного парадокса.

Адже глядачі не тільки не пропускають програми, але починають сприймати сутність демократії й свободи слова через призму таких ток-шоу, через призму того, що вони бачать і чують там.

Це є великим дивом і винятком для всесвітньої історії, що журналісти з такою популярністю, і з такою місією як "свобода слова", ще не стали лідерами політичних або громадських рухів.

У свій час Жан Поль Марат був популярним журналістом, який видавав газету "Друг Народу" із метою розкривати проблеми тодішнього режиму, і вів французів на барикади. А Рене Левек був популярним франкомовним журналістом у Канаді й ведучим радіопрограми, який після розчарування з політичним статус-кво в провінції Квебек, заснував власну партію "Блок Квебеку" і став 23-м прем'єром провінції Квебек, з 1975-го по 1985-й роки.

Політичні ток-шоу сильно закріпилися в психіці українського глядача.

В інших країнах такі програми є невід'ємною складовою вільної преси, що просувають повагу до демократію серед людей. В Україні ж політичні ток-шоу спотворюють демократію, сам концепт "свободи слова". Вони ігнорують такі розуміння, як "підзвітність" і "відповідальність", що в західних державах, зокрема, у Канаді, щільно асоціюється зі свободою слова.

Найголовніше, українські політичні ток-шоу не виховують політичну культуру, яка б насправді пояснювала й прищеплювала повагу до свободи слова й демократії.

Переглядаючи ці численні передачі, можна зробити висновок, що "свобода слова" розуміється як право на крик, на закінчення думки, сварку з колегами в прямому ефірі із протилежного табору, аби впіймати їх на слові, викрити їхнє лукавство й звинуватити когось із них у брехні. І все це робиться так, немов учасники й не думають про "підзвітність" та "відповідальність".

Культура свободи слова - це є дійсно право громадян висловлюватися вільно, без страху покарання. Але коли особа бере на себе відповідальність висловитися в прямому ефірі, особливо від імені інших, або громади - тоді ця ж особа також повинна подати "звіт" за свої слова, наприклад, перед органами, які можуть покарати. А не лише перед камерою, яка не має правоохоронного мандата. Ось і "відповідальність"!

Свобода слова без "підзвітності" та "відповідальності" - є хаос і провокація.

У Канаді "підзвітність" і "відповідальність" - невід'ємні частини свободи слова. Тому що "свобода слова" - це є обмежене право кожного громадянина, за яке треба відповідати, і яке потрібно відстоювати.

"Свобода слова" є складовою демократії, протистоїть тиранії влади. Вона доповняє такі права й вільності громадян, як право на вільне пересування по державі, право на вільне віросповідання, входити в комерційні договори без страху покарання тощо.

Незважаючи на конституційність цього права, судова світова практика обмежує свободу слова. Засуджуються такі вияви цієї свободи, як підбурювання народу, дифамація, наклеп, дискредитація, богохульство, конспіративна змова, расова ненависть тощо.

У Канаді серед політиків "свобода слова" немов дамоклів меч. Від політиків більше очікується, і тому вага "підзвітності" та "відповідальності" набагато тяжче, ніж в інших громадян Канади. Більше того, культура фільтрує не тільки зміст слів, а і як і де вони були сказані, у якому контексті тощо. Дивлячись на українських політиків у телевізійних програмах, важко зробити подібний висновок.

Переглядаючи ток-шоу, можна порівняти західну та українську політичну культуру, як гру в шахи та гру в карти.

Західна культура щодо "свободи слова" немов шахи, де правила гри є чітко описані, громадяни та політики задовго наперед знають, що є прийнятним, а що є не прийнятним, і знають, які будуть наслідки. Суспільство проводить цю межу прийнятності, формує рухи та кроки "політичних гравців". І політики знають, що, вийшовши за ці рамки, вони стануть не прийнятними суб'єктами.

Українська культура щодо "свободи слова" схожа на гру в карти. Кожна зі сторін бажає зробити іншого "дурнем", приховуючи при тому свої козирі. Карти не тільки приховують інформацію (масті), вимагаючи гравців обраховувати свої шанси щодо інформації, з якою протилежна сторона їх здивує, але також несуть образливий характер. Учасники ток-шоу часто приносять із собою якісь документи й у стратегічний момент, з-за пазухи або з-під закритої папки, їх оголошують із бажанням викрити своїх противників, або їх застидити. Нажаль, такі звички ніяк не схожі на гру в шахи, де все має бути відкритим і прозорим...

Хіба в такій ситуації відчуваються повага до свободи слова?

Володимир Паславський, Торонто, спеціально для УП



powered by lun.ua
Реклама:
Капітолій. Початок реваншу Трампа
Дональд Трамп не здасться зараз, оскільки має намір балотуватися на наступних президентських виборах.
Заробити на смертях: як нас позбавили світової вакцини в 5 разів дешевше
Три долари заплатила Всесвітня організація охорони здоров'я за вакцину, закупівлю якої в ручному режимі зірвав міністр охорони здоров'я Максим Степанов.
Справжня ціна хутра норок: історія одного розслідувача
Наприкінці вересня 2020 року польський Сейм (нижня палата парламенту) провів історичну нараду з питань правового захисту тварин у Польщі.
Чи змінив Національний банк свою політику на валютному ринку
За яким принципом НБУ буде виходити на ринок з валютними інтервенціями та як впливатиме на курс. Що змінилося у новій стратегії?
Торговельний фокус з лісом: друзям — усе, а суспільству — нічого?
Чому торгівля необробленою деревиною відбувається на закритих "аукціонах" та без конкуренції.
Справа генерала Назарова — сигнал, який не можна ігнорувати
Справа Назарова як потенційний прецедент для військового судочинства України та свідчення неврегульованості ключових питань військової юстиції.
Демократія і некомпетентність
Чому Арістотель не довіряв демократії як формі правління, у чому полягають вади останньої та що це означає для сучасної України.