ΜΟΛΩΝ ΛΑΒΕ!

35 переглядів
Вівторок, 05 жовтня 2010, 11:15
Назар Гриник
для УП

Коли я був малим хлопцем, плем'я Сіокс панувало всюди. Сонце вставало й сідало на їх землі; вони посилали десять тисяч воїнів на бій. Де ці воїни зараз? Хто їх знищив? Де наші землі? Хто їх привласнив?
Sitting Bull (Lakota), вождь індіанського племені Сіокс

І коли прийде час, і ти побачиш щось перед собою, щось що не біжить і не задкує, а б'є тебе так, що ти навіть дихнути не можеш. Якщо ти таке відчуєш, - чудово. Тому що це справжнє бойове хрещення! Ти пройдеш через нього й знайдеш єдину повагу, яка має значення в цьому світі, - самоповагу. Martin, "Rocky Balboa"

Кажуть, історія - це мертва фігня, якою не варто займатися. Бо вона про тих, хто лежить у землі, а ми всі ще живі. Але мені здається, що інколи краще лежати в землі, не втративши самоповаги, аніж ходити нею по ноги в лайні.

Так, принаймні, вважали багато людей, які міняли хід історії.

Наприклад, спартанці на чолі зі своїм царем Леонідом І, які лягли під Фермопілами восени 480 року до нашої ери. У відповідь на пропозицію персів скласти зброю греки відповіли: ΜΟΛΩΝ ΛΑΒΕ! "Прийдіть і візьміть її".

Лише після кількаденних боїв, за допомогою хмар стріл, перси врешті здолали спартанців. Ці відчайдухи не лише добряче пошматували в десятки разів більшу за себе ворожу армію, у тому числі й елітну гвардію "безсмертних", вбили двох братів перського царя, а й фактично зупинили азійську військову експансію в Європу.

Тобто зберегли нашу з вами цивілізацію.

Але повернімось до більш сучасних подій.

В українській історії теж є чимало прикладів героїчних вчинків, не гірших за Фермопіли. І, напевно, однією з найбільш яскравих і найменш відомих історичних подій є збройна боротьба із червоним терором у Холодному Яру на Черкащині в 1919-22 роках.

Саме там, у серці України, під носом у більшовиків, кілька десятків сіл поставили кулеметні гнізда, вивісили жовто-блакитний прапор і сказали комуністам "прощайтє, таваріщі". Адже "таваріщі", яких в 1917-му багато хто в Україні вітав як братів-революціонерів, виявилися азійськими шизоїдами, у порівнянні з якими фільм "Пила 3" - це мелодрама.

Документи

"Надо поощрять энергию и массовидность террора против контрреволюционеров..."
Ленін в листі Зінов'єву, 2 червня 1918 року

"Необходимо произвести беспощадный массовый террор против кулаков, попов и белогвардейцев; сомнительных запереть в концентрационный лагерь вне города."
Ленін - Пензенському губвиконкому, 9 червня 1918 року

"Прекрасный план! Доканчивайте его вместе с Дзержинским. Под видом "зеленых" (мы потом на них свалим) пройдем на 10-20 верст и перевешаем кулаков, попов, помещиков. Премия: 100.000 р. за повешенного."
Ленін в листі застголови Реввоєнради Латвії Склярскому щодо новин про організацію антибільшовистських "зелених" загонів у Прибалтиці, серпень 1920 року

Вказівки згори по всій вертикалі більшовицької влади виконувалися з аж надмірним ентузіазмом.

Відкриємо Мельгунова, "Красный террор в России: 1918-1923". Ось спогад очевидця про людські бійні у Київській ЧК: "Весь <...> пол большого гаража был залит <...> стоявшей на несколько дюймов кровью <...> стены были забрызганы кровью, на них рядом с тысячами дыр от пуль налипли частицы мозга и куски головной кожи <...> Рядом с этим местом ужасов в саду того же дома лежали наспех поверхностно зарытые 127 трупов последней бойни".

 Іван Компанієць, сотник кінного загону козаків Холодного Яру. Загинув у бою з більшовиками
На червоний терор чекістів повстанці були змушені відповідати національним терором.

Сучасник подій Юрій Горліс-Горський у своїй книзі "Холодний Яр" згадує: "Під'їжджаємо. На обрізаного молоденького ясена нанизано через прорізи тринадцять людських черепів із вишкіреними зубами. До чола верхнього черепа прибито табличку з написом: "Володіння Холодного Яру. Проїзд чекістам суворо заборонений". Чомусь здається, що й самі кістяки сміються над цим жартом.

- Оцих сім верхніх, біліших, - це штаб ударної групи Бобринської ЧК на чолі з уповноваженим Станайтісом, латишем. А нижчих не знаю. Це мельничанські хлопці пожартували.

- Де вони їх набрали?!

- Хіба мало їх тут по лісах валяється?! Торік лисиць трупами так обгодували, що перестали курей красти по хуторах. Отак, по-людськи, подумаєш - жаль людей. Але що зробиш? Слова "боротьба" і "жаль" взаємно виключають одне одного... Ще прийдеться лисиць годувати, якщо нами не нагодують..."

І, як свідчать документи, вмирати холодноярці теж вміли не гірше спартанців.

З рапорту начальника Лук'янівської буцегарні Ріхтера, від 10 лютого 1923 року: "В 8 часов 30 минут 9-го февраля красноармейцем внутреннего караула места заключения был подан обычный утренний кипяток в камеру № 1, где находилось 14 человек, приговоренных чрезвычайной сессией КГРТ к высшей мере наказания.

Вырвав из рук красноармейца кипяток, один арестованный облил им красноармейца, завладел его револьвером и выбежал из камеры.

В это время остальные арестованные проникли из камеры в коридор, оттуда в канцелярию Тюрпода, где вооружились находившимися там 5 винтовками и открыли стрельбу из верхнего и нижнего этажа Тюрпода".

Історик Володимир Кравцевич-Рожнецький так описує цей останній бій, який відбувався в Лук'янівській в'язниці: "Бій тривав чотири години, повстанці стріляти вміли. Прорвавшись до виходу з в'язниці, вони наразилися на кулемет, поставлений біля дверей надвір. Тоді вони повернулися в камеру й продовжували вести вогонь, доки вистачало боєприпасів. Потім ті, у кого залишалося ще кілька патронів, за запорізьким звичаєм, вистрілили одне в одного, і шістнадцять тіл упало на підлогу камери.

Решта здаватися не збиралася: вони підпалили тюремні матраци, дим повалив коридором до виходу, де стояв кулемет. Прикриваючись димом, повстанці із гвинтівками без патронів пішли на кулемет".

І це відбувалося в центрі Києва, а не в на знімальному майданчику в Голівуді!

Пам'ять

"...Уяви собі, що було б із нашими бідними ворогами, якби хоч пів-України охопила така Холодноярщина. От я, простий собі Андрій Чорнота, можу вдарити зараз у великий монастирський дзвін, і шість-сім найближчих сіл за годину-другу дадуть десять тисяч бійців, дивізію війська, яке не знає полону, не має права на відступ, бо залишить ворогові хати і родини. А скільки дала вся Україна на заклик свого уряду?

Якби ми цього року перемогли, з усієї України лише холодноярці мали б право сказати: "Ми не пустили ворога у свої хати, не годували його своїм хлібом, не дали йому своїх синів на гарматне м'ясо".

Юрій Горліс-Горський, "Холодний Яр"

Зараз багато людей клянуться в любові до України. Але коли доходить до конкретних справ, то починають знаходити виправдання й тицяти пальцем, мовляв, "ось цей чи ця мені перешкодили й не дали зробити те, що я задумав". Або щось роблять, але тільки задля непереможного бажання потрапити у владу й отримати таким чином індульгенцію від власної совісті.

Бо якщо вона, совість, є - то неодмінно десь там глибоко шкребеться, і тихо так запитує: "А чи дійсно я зробив усе можливе? І чи зробив я це безкорисливо, не задля грошей чи власного еґо, а задля цієї країни та її народу?"

Я особисто вірю у дві речі.

Перш за все - смерть наших героїчних предків не є марною. Бо їхній приклад надихає, а отже, вони живі. Живі в наших думках і наших справах. Тому ми несемо подвійну відповідальність, не тільки перед своїми дітьми, але й перед дідами та прадідами.

По-друге, місця, пов'язані з людьми, які зі зброєю в руках загинули за свої й наші з вами переконання - особливо важливі. Бо вони є основою історичної пам'яті й місцем зв'язку поколінь.

Тому пропоную 9 жовтня приєднатися до автопробігу в Холодний Яр на Чигиринщині, - до місць, де впали смертю героїв ті, хто на пропозицію ворога здати зброю відповідали: "Прийди та візьми її".

*     *     *

"Думка побігла до дорогих, зрівняних із землею могил, по степах Херсонщини, лісах і узгір'ях Чигиринщини, над Дніпром, над Богом, на Лису гору... Розтинала землю й приглядалася до кістяків борців... Розрізала схил Холодного Яру... Розгвинтила гарматну гільзу... Хоч і потемнів прапор, та ще видно слова пророка - "І повіє новий вогонь з Холодного Яру"...
Юрій Горліс-Горський, "Холодний Яр"

Деталі автопробігу можна дізнатись тут.

Назар Гриник, спеціально для УП



powered by lun.ua
Системні зміни в лікуванні раку можуть врятувати життя кожного п'ятого хворого
Війну з раком неможливо виграти, якщо не маєш стратегії перемоги, якщо щодня, крок за кроком, послідовно не втілюєш її план.
Місяць у Харкові: освідчення в любові
Який він, культурний Харків.
Україні потрібна нова кіберстратегія
Основні прогалини в галузі кібербезпеки в Україні та варіанти виходу з ситуації, що склалася.
Як світові тренди впливають на розвиток фітнесу в Україні
Щороку з'являються нові види тренувань і тренажерів, випускаються нові мобільні додатки та онлайн-продукти. (рос.)
Як визначитися із майбутньою професією
Майбутнє вимагає від нас усіх постійного навчання та самонавчання, самодисципліни і щирої пристрасті до своєї справи.
Зеленський розпустив ЦВК: зачистка по всіх фронтах
Озираючись на події останніх тижнів у ВР, можна помітити певну тенденцію, якої дотримується Зеленський та його прибічники. Може йтися як про узурпацію влади чинним президентом, так і про щире бажання реальних позитивних змін, що можливі лише за умови повного очищення всіх держструктур від слідів старої влади.
Самоспалення. Постскриптум для імперії
Сутінки СРСР, які сучасним росіянам здаються "щасливою добою", для колоній осяяні вогнем живих смолоскипів із запахом горілого м'яса.