Чи й справді львів'яни соромляться вулиці Джохара Дудаєва?

194 перегляди
Середа, 03 листопада 2010, 09:26
Олег Романчук
шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук
"Активні студенти НУ "Львівська політехніка" звернулись до міського голови Львова Андрія Садового з проханням змінити назву вулиці імені Джохара Дудаєва" - така інформація з'явилася 19 жовтня. Мовляв, "львів'яни соромляться вулиці на честь терориста Дудаєва".

Цитуємо: "Нашому місту не робить честі той факт, що одна з центральних вулиць названа на честь терориста, чия діяльність принесла тисячі смертей мирних громадян", - наголошується у зверненні.

"Ми не є соціологами (виділення автора - О. Р.), одначе результати нашого опитування свідчать, що ставлення львів'ян до постаті Джохара Дудаєва переважно далеке від позитивного...

Ми задавали багато запитань (яких саме? - О. Р.) перехожим, однак головне з них звучало так: "Як Ви вважаєте, хто з цих історичних постатей - Джохар Дудаєв чи Михайло Лермонтов більше заслуговують на те, щоб вулиця у Львові носила його ім'я?".

...Загалом ми опитали 120 перехожих (виділення автора - О. Р.). Так от, за Михайла Лермонтова висловилося 54-ро. Чеченський "терорист" набрав 31 голос. Рівно стільки ж перехожих утрималися від висловлення своєї думки. А 4 сказали, що заслуговують обидва".

"Просимо звернути увагу на ці результати і підняти перед Львівською міськрадою питання про повернення вулиці імені Дудаєва її попередньої назви. Або - надання вулиці іншої назви, яка відповідатиме історичному контексту Львова, яка буде гордістю міста Лева, а не його соромом".

Не йдеться про відсутність професіоналізму "активних студентів". Вони самі визнають, що "не є соціологами". Про інше мова. Вступати в полеміку з "активними студентами", очевидно, не має жодного сенсу. Але про деякі речі їм корисно було б знати.

Кристина Кучаб-Редліх, відома польська журналістка, у книжці про останні дні СССР "Головою об мур" наводить слова літньої чеченки Зури Магомедової, які багато чого прояснюють: "Він (Джохар Дудаєв - прим. Автора)... повернув нам самоповагу, повернув гідність. Пишалися з того, що ми - чеченці. До того краще було забути, що ти чеченець, навіть говорити по-чеченськи не дозволялося.

Майже весь Грозний займали росіяни, найкращі посади були в росіян, найкраща праця - у росіян, найкращі будинки - в росіян.... Ішлося більше про гідність, аніж про незалежність. Наша чеченська гідність протягом століть затоптувалась московським чоботом".

І ще. Знавець національного питання в СССР Абдурахман Авторханов пише: "Большевики, крім армії та бюрократії, взяли курс ще на масове заселення національних республік представниками некорінних національностей...

Стратегічна мета міграції - це денаціоналізація націй, в кінці якої корінне населення республік становитиме національну меншину у власних республіках. Звідси ясно, що прийшле населення, ставши більшістю в республіці, буде претендувати на зайняття всіх керівних постів, та й саме існування національних республік з російською більшістю стане анахронізмом...

Які ж кадри в національних республіках мають вирішальне слово - місцеві національні чи прислані сюди московські кадри? Відповідь дуже проста, і вона всім відома: за формою "урядують"місцеві кадри, а по суті правлять московські імперські кадри... У всіх союзних республіках... перші секретарі ЦК партій - люди корінної національності, а другі секретарі, які завідують кадрами республіки, - московські посланці.

У всіх відділах ЦК, де шеф - націонал, його перший заступник москвич. У Верховній Раді республіки головою є націонал, а його перший заступник - з Москви, у всіх міністерствах, де москвич не є сам міністром, перший заступник знову ж таки посланець з Москви. Ось ці другі секретарі партії і перші заступники міністрів... і роблять політику і здійснюють владу в союзних національних республіках".

І раптом розпад СССР - "найбільша трагедія XX століття" (за Владіміром Путітним). Незбагненним чином для Кремля постала незалежність "націоналістичниих" Києва, Тбілісі, Душанбе... Звідкілясь появилися титульні нації... Ну як змиритися з існуванням "жовто-блакитної" Української держави? Як стерпіти втрату Москвою статусу "сталіци нашей родіни - CCCР"?

Майже одразу після падіння СССР Кремль розв'язав інформаційну війну супроти держав, що постали на постсовєтському просторі. Її жертвами, на жаль, стала й частина молодих українських громадян. Згаданих львівських "активних студентів" разом з іншими несимпатиками Джохара Дудаєва, на наш погляд, можна віднести до числа жертв московської окупації інформаційного простору України. Робімо висновки.

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП



powered by lun.ua
Випробування Трампом: 10 порад Зеленському до зустрічі з президентом США
Як ефективно використати першу особисту зустріч з главою Білого дому з точки зору забезпечення національних інтересів України? Адже успіх зустрічі – це успіх всієї України.
Кремль заклинило: Росія втратила орієнтир і втрачає механізм керування собою
Вся ця багатоповерхова конструкція правління, з'їдена іржею, гуркоче і шкандибає. Але незрозуміло куди, розвалюючись на шматки, які починають жити своїм життям. (рос.)
Чому такий шум через закупівлі ліків через міжнародні організації
Ми повинні рухатися до того, щоб запустити власного українського професійного закупника, який буде ефективно і прозоро закуповувати ліки для країни.
Як ніколи не видати книгу
Саркастичні ситуації, які допоможуть вам краще зрозуміти, як варто і не варто комунікувати з партнерами (навіть якщо ви видаєте книгу самостійно).
Штайнмаєр – не лікар. Як Зеленський продовжує дипломатію імені Порошенка
Війна України та Росії за Донбас це не про володіння шматком териконів. Це історія про контроль, інтриги і в перспективі – хто ж кому всучить на фінансування ці понівечені землі і скалічені душі.
Десять кроків до рівних доріг
У 2020 році уряд планує збільшити майже на 40% фінансування на ремонт та розбудову доріг. Але за рахунок цього ми не вирішимо проблему поганих доріг в Україні. Потрібна реформа галузі.
Скасування пайової участі: інфраструктурний колапс маленьких міст
У передмісті Києва та інших великих міст України може зупинитися будівництво всіх шкіл та садочків, які нині тривають.