Путін – не Єльцин. Або як би жилося українцям без Російської імперії?
На останній прямій лінії зі співвітчизниками лідер Росії Володимир Путін узявся фантазувати на історичні теми. Щоб трапилося, як би росіяни воювали у Другій світовій війні без українців?
Ніхто не сумнівається, росіяни б справді виграли війну. Ходили б ще півстоліття у ватянках, але з лаврами переможців. До Сибіру ще жоден завойовник не дійшов. Великі людські та сировинні ресурси дають право Володимиру Путіну на такі прогнози.
Давайте розвинемо думку російського лідера далі: як би жили українці, як би не були в складі Російської імперії.
Мабуть так, як живуть наші найближчі сусіди – поляки, угорці, французи, німці. І нас би було не 47 мільйонів, а значно більше.
У нас би не було Голодомору, сталінських репресій, Чорнобиля, нашими кістками не був би засіяний Сибір, наші солдати не гинули б у Афганістані.
Ми б ще досі користувалися дашавським газовим родовищем.
Старше покоління пам’ятає про газопровід Дашава-Санкт-Петербуг-Москва. Після війни українським газом зі Львівської області грілася Росія, поки не викачали до самісінького дна.
Пізніше українці освоювали надра Сибіру і Ханти-Мансійський національний округ стали називали українським. Кожен третій керівник в Сибіру – українець.
У нас багато дечого, чого бракує Росії. І, насамперед, робочої сили та українських чорноземів. Якби не дешева в часи СРСР російська нафтогазова голка, наш народ давно годував би екологічними продуктами половину Європи.
Росіяни розпродували б свої земні надра, а ми б торгували якісними продуктами харчування. Українські чорноземи можуть прогодувати мільярди людей.
Але не будемо брати приклад з Володимира Путіна, бо з такими фантазіями можна дуже далеко зайти.
Зрештою, слова російського лідера не об’єднають народи, а навпаки, ставлять під сумнів наше минуле, змушують замислитися, чи правильною дорогою йдемо, "дорогие товарищи".
Мимоволі виникає інше запитання: чому ці слова прозвучали саме зараз?
Адже нинішня владна команда Віктора Януковича, як ніколи за 19 років незалежності, близька до Москви. Що ще треба?
Заглянемо в недалеке минуле, коли закінчувалася епоха Бориса Єльцина.
Попередника Путіна теж інколи заносило, але Борис Миколайович відразу виправляв помилки. То сердито запитає: як нам бути з Україною? То в доброму гуморі накаже російським чиновникам: проснувся і думай, що ти зробиш доброго для України.
До речі, це єльцинське гасло довгий час висіло при вході в посольство України в Росії.
Уявіть собі там на хвилину інші слова: "Володимир Путін: Росія б виграла війну без України!".
На жаль, Путін – не Єльцин. Як і більшості вихідцям із середовища спецслужб Володимиру Путіну бракує широти душі та масштабності мислення.
Ви помітили, що в найбільш цитованих висловах Путін постійно когось залякує, як кожна невпевнена у своїй правоті людина. Чим більше сумнівів, тим голосніші слова.
Кожна професія накладає свій відбиток. Офіцер першого управління КДБ СРСР Володимир Путін все життя здобував інформацію. Він не приймав рішення, а тільки клав на стіл чи у сейф чергову аналітичну довідку чи інформацію.
І так з року в рік, кращий період життя – коли формується особистість.
Єльцину все життя такі як Путін приносили досьє, а він приймав доленосні рішення. Ось у чому різниця між двома російськими лідерами.
Ще в останні роки президентства Єльцина виникло запитання: що буде після Бориса Миколайовича? Прогнозів не бракувало. Та найсумніше майбутнє Росії бачив доктор філософських наук, професор Нью-Йоркського університету Олександр Янов, автор книги "Після Єльцина".
У боротьбі між демократією і силами реваншу до керма країни прийде режим, який можна порівняти з часами сталінщини чи Веймарської Німеччини.
У країні владу здобуде новий диктатор, який пообіцяє створити сильну державу, повернути велич зруйнованої імперії і нормальне життя мільйонам знедолених росіян.
Професор Олександр Янов застерігав, що реваншисти прийдуть у Кремль мирним шляхом, під час виборів. Світ здригнеться пізніше, коли вони почнуть запроваджувати свій порядок.
"Мундир нового фюрера вже готовий. Залишилося взути чоботи і промарширувати до Індійського океану. Іншими словами, західні політики даремно недооцінюють Росію. З нею жарти погані. І нинішня російська криза – зовсім не національна проблема, а всесвітня. По-іншому вона не розв’язується", – прогнозував професор Олександр Янов.
Люмпенізовані сили Росії все ще схиляються до думки, що до погіршення життєвого рівня призвів розпад СРСР. А їм підігріють ті, хто за будь-яку ціну нині хоче залишитися при владі. Залишається чекати 1933 року?
Невже прогнози професора Янова збуваються. Чи слова Путіна лише старт нового етапу боротьби за владу в Росії, для згуртування якої потрібен зовнішній ворог?
Богдан Кушнір, колишній московський кореспондент "Молоді України", спеціально для УП
