Один одного вартий

55 переглядів
Четвер, 23 грудня 2010, 12:00
Василь Мокан
для УП

Ні для кого не секрет, що у нашій державі є популярним такий підхід як подвійні стандарти. Особливо тепер і серед владної верхівки. Черговий приклад такої політики стосується нещодавнього блокування українського парламенту та ганебної колотнечі депутатів, відео якої облетіло весь світ.

В одній із попередніх статей ("Що стоїть за блокуванням парламенту?" ) я вже торкався питання правового та морального аспектів блокування трибуни Верховної Ради.

Справа у тому, що вітчизняне законодавство жодним чином не регламентує можливість депутатів блокувати чи не блокувати роботу парламенту, що тягне за собою різне, часто протилежне трактування наслідків таких дій.

У часи своєї опозиційності Партія регіонів місяцями не давала працювати парламенту – то її депутати протестували проти НАТО, то без жодного економічного обґрунтування вимагали підвищити соціальні стандарти для населення.

Тоді це подавалося як прояв демократії, як забезпечення прав опозиції, яка змушена була різними методами добиватися задоволення своїх вимог. Тоді кризу парламенту подолали завдяки політичному компромісу.

Тепер, виявляється, блокування трибуни ВР – це втручання в діяльність державного діяча, перешкоджання виконання ним службових обов’язків. Тож за парламентську блокаду 16 грудня проти депутатів-опозиціонерів прокуратура Києва порушила кримінальна справа.

Крім того, у межах розслідування побиття депутатів плавно переросло у "силове протистояння", що несе вже зовсім інше правове навантаження.

Насправді у цій історії немає переможців та переможених. Не варто звинувачувати якусь одну сторону. Їхні спільні дії стали результатом того, що Україні завдано чергового іміджевого удару в очах міжнародної спільноти, остаточно знівельовано значення законодавчого органу і демократичних основ його функціонування.

Аналізуючи останні події в українському парламенті, у мене виникає кілька запитань до їх учасників.

Перше: якою нормою Конституції чи закону "Про статус народного депутата України" керувалися представники провладної більшості, розбиваючи голови своїм колегам?

Друге: на якій правовій основі депутати-опозиціонери паралізували діяльність Верховної Ради, одна хвилина роботи якої обходиться українським платникам податків близько 20 тисяч гривень?

Третє: на якій підставі депутати дозволяють собі покидати зал парламенту під час пленарних засідань, якщо вони найняті на роботу громадянами України і отримують за це чималу заробітну плату? При цьому неважливо, чи роблять вони це на знак протесту, чи просто нехтують своїми обов’язками.

І нарешті, чому мандат народного депутата сприймається як перепустка до вседозволеності та безвідповідальності, як карт-бланш на будь-які дії?

Очевидно, що відповідей на ці запитання чекаю не лише я. Проблема назріла і її потрібно якось вирішувати. Але вирішувати не шляхом створення служби парламентського пристава, аби з нас сміявся увесь світ, а за допомогою законодавчих змін.

Перш за все, слід змінити Регламент Верховної Ради, де чітко прописати можливості і наслідки блокування парламентської трибуни. Також слід прийняти закон про опозицію, який би регламентував її діяльність. Адже з поверненням до Конституції 1996 року поняття "опозиція" взагалі не існує.

Відповідно, влада не має до кого прислухатися та отримала підстави нехтувати ініціативами своїх опонентів.

Зрозуміло, що такі законодавчі зміни стануть можливими тільки з волі провладної більшості, точніше з волі президента Януковича.

У свою чергу, опозиція повинна зрозуміти, що вона теж є частиною влади. Нехай з меншими повноваженнями, але з немалими можливостями. Критикуйте і вимагайте, але робіть це обґрунтовано, продукуйте альтернативні проекти розвитку держави, виконуйте контрольну функцію. У цьому на даному історичному етапі полягає ваше завдання.

Ніколи не буде влади, яка пропонуватиме тільки правильні рішення, або ж ініціюватиме виключно негативні зміни. І це потрібно розуміти.

Натомість опозиція обрала завідомо неефективну стратегію і тактику своїх дій. Ну як опоненти чинної влади собі уявляють, щоби, м’яко кажучи, лояльний до Януковича і його команди Генпрокурор притягнув депутатів більшості до кримінальної відповідальності?

Утопічною є й перспектива покарання депутатів у стінах самого парламенту. Верховна Рада з явними порушниками (маю на увазі десяток депутатів-сумісників) розібратися не може, а тут хочуть, аби карали тих, чия вина ще не доведена і невідомо чи буде доведена.

Події у Раді 16 грудня засвідчили не тільки низький рівень культури (і не лише політичної) наших депутатів. Вони в черговий раз показали справжнє обличчя влади, шановних народних обранців та їхньої ролі у сучасному державотворчому процесі.

У цій ситуації прийшов час нарешті переглянути положення закону по статус народного депутата, а саме в частині скасування депутатських пільг та їх державного утримання. Лікування, житло, проїзд – усе безкоштовно. А де ж віддача?

Очевидно "слугам народу" слід також долучитися до всеукраїнського процесу затягування пасків, стати безпосередніми учасниками оптимізації державних витрат, а не спостерігачами збоку!

Зробивши депутатську діяльність менш елітною, туди потягнуться люди за покликанням, а не з особистих мотивів. Можливо тоді покращиться якісна складова законодавчого процесу в Україні.

Народні обранці повинні нарешті зрозуміти, що від їхніх рішень залежать долі мільйонів українців. А механізмами цивілізованого вирішення будь-яких конфліктних питань служать дві речі – голосування і закон.

У свою чергу, голосування депутата – це індикатор його ставлення до самого себе, до своїх виборців, до своєї країни.

І насамкінець, стосовно людських цінностей наших депутатів, згадується вислів "Людиною мало народитися, нею потрібно ще й стати".

Василь Мокан, аналітична група "Левіафан", спеціально для УП



powered by lun.ua
Веселі старти президента Зеленського у судах
Зеленський вніс до парламенту законопроект, що має виправити помилки, допущені попередньою владою, та забезпечити реальну незалежність суддів. Як змінився законопроект між першим і другим читанням, чи дослухались депутати до порад експертів і чи всі недоліки були вилучені – пояснюємо.
Маленька війна для Ердогана: навіщо Туреччина загострила конфлікт у Сирії
На тлі падіння популярності правлячої партії президенту Туреччини була потрібна маленька переможна війна. Та чи не зробив Ердоган найбільшу політичну помилку в своєму житті?
Як розпущена ВККС намагається залишити на посадах 75 недоброчесних суддів
17 жовтня біля ВККС зберуться активісти у костюмах нечисті та суддівських мантіях, щоб показати людей, яким кваліфкомісія хоче дозволити судити довічно. 
ЗЕ-законопроекти про землю: зрада чи перемога?
Уряд та керівна партія внесли свої законопроекти про обіг землі. Які пункти вони містять і які норми слід внести для балансу інтересів зацікавлених сторін?
Гра на "посилення": що насправді ховається за президентськими змінами до Конституції
Законопроекти від Зе справляють двояке враження. З одного боку, вони прагнуть задовольнити очікування суспільства, проте з іншого – намагаються посилити президентську владу та послабити роль парламенту.
Червоні лінії переговорів щодо транзиту газу, або Як не потрапити в пастку "Газпрому"
Тривають переговори між Росією та Україною щодо укладання угоди про транзит газу. Якими повинні бути стратегія і тактика Києва?
Президенти змінюються. Струковщина в судах forever?
Гарантовано увійде в історію України тільки той державний діяч, який усвідомить: країні потрібен не слухняний владі суд, не інструмент для вирішення поточних проблем, а суд незалежний, що керується виключно Законом.