Як зупинити WikiLeaks?

"Як зупинити WikiLeaks?" - таке риторичне питання цих вихідних поставив мені помічник одного з другорядних фігурантів депеш американських дипломатів, оприлюднених сайтом WikiLeaks. Відповідь - ніяк.

WikiLeaks можна ігнорувати, йому можна не довіряти, переслідувати і блокувати, але це нічого не змінить. Навпаки, WikiLeaks змінить багато чого.

Не дивлячись на поки що мовчазну реакцію більшості героїв депеш WikiLeaks, майже кожен, хто мав розмову з американськими послами сьогодні у тихому передчутті, уважно слідкує за подіями, детально вичитує кожну з наступних депеш.

Що зміниться далі?

У всій цій історії з WikiLeaks цікавий не так зміст документів, як реакція осіб, згаданих у депешах.

Екс-міністр оборони Анатолій Гриценко, у своєму блозі стверджує, що матеріали WikiLeaks сумнівні.  Розчулил один із контраргументів Гриценко: екс-міністр переконаний, що "сухий і мовчазний" раціоналіст Гербст ніколи б не надсилав своєму вашингтонському керівництву телеграми, використовуючи фрази з яскравими епітетами: олігарх, "фінансовий покровитель ПР", "хрещений батько донецького клану" тощо.

Не можу сказати, що моя довіра й переконаність у достовірності документів, опублікованих WikiLeaks, стопроцентна, але ще більше я не довіряю подібним контраргументам.

По-перше, всім відомо як українські політики люблять вихвалятися перед журналістами, особливо в приватній зустрічі. Це яскраво видно під час погодження будь-якого інтерв'ю. Очевидно, що так само, а може навіть і більше вони вихваляються й перед дипломатами.

Вочевидь, за їх логікою похвастати перед американським послом, що ти обговорюєш з Ахметовим склад уряду – це круто, додає тобі ваги як політику, навіть якщо ти Ахметова бачив тільки один раз – на першому засіданні парламенту нового скликання.

По-друге, дипломатичний корпус різношерстий, але публічних дипломатів об'єднує одна якість: незалежно від національності та темпераменту всі вони мають спільну навичку: "тримати обличчя" в публічній сфері.

Можливо, я ображу своїх співрозмовників, коли скажу, що в середовищі моїх колег-журналістів посли вважаються нудними і складними спікерами. Їх дуже складно "розвести" на сенсаційні оцінки і різкі характеристики колег і партнерів. Посли вкрай ласкаві, не дратівливі, гостинні й усміхнені. Посли не кидають мікрофони, за їх зовнішнім виглядом складно зрозуміти, що у них на думці.

Лише кілька прикладів з власної практики.

Посол Республіки Німеччини в Україні Ганс-Юрґен Гаймзьот як і більшість послів, незважаючи на прекрасне знання англійської, розмовляє на публіці і з журналістами виключно рідною мовою. На відміну від Миколи Азарова, посли знають, що таке етика і який статус має державна мова.

Один з помічників послів пояснює такий мовний вибір в тому числі дипломатичною хитрістю. Давно відомо, що використання перекладача під час бесіди дозволяє виграти час – поки відбувається синхронний переклад питання або відповіді, у посла є хвилина подумати, що сказати далі й відфільтрувати текст.

Цікаво, що посол Республіки Корея в Україні пан Пак Ро Бек відходить від протокольної вимоги і веде бесіду не на корейській мові, а англійською.

Посол Норвегії Олаф Берстад прекрасно вивчив російську мову і з українськими ЗМІ спілкується російською, збагачуючи свою промову красивими російськими епітетами.

Посол Великобританії в Україні Роберт Лі Тернер взагалі веде власний блог, а нинішнього посла США в Україні Джона Теффта американці і європейці характеризують як професіонала з доброю вдачею.

"Посол США славиться живим характером, відмінним почуттям гумору і прогресивними поглядами на життя", - якось охарактеризував мені Теффта Льюїс Маданік, керівник центру "Відкритий світ" при Бібліотеці Конгресу США. Він провів паралель між характерами і стилями управління Теффта та Тейлора: "Джон Теффт схожий на попередника своєю простотою. Одного разу я зустрів Тейлора в літаку, який здійснював рейс з Америки в Україну. Він летів в економ-класі як проста людина. Ще Теффт захоплюється театром".

До речі театрали, як відомо, надають перевагу яскравим епітетам. Це так, до слова...

Взяти інтерв'ю з Теффта було б цікаво саме зараз - дізнатися про його реакцію на скандал з WikiLeaks. З іншого боку, думка посла про українських політиків та політику вже малоцікава - його точка зору на ці питання "гуляє" по Інтернету.

Світовий інформаційний злив змінить ще дещо: ставлення до послів, стилістику й спосіб ведення дипломатичного листування, риторику й зміст офіційних документів. Одна справа здогадуватися, що деталі переговорів викладуть на папері мало не в той же вечір, коли ти залишиш посольство. Зовсім інша справа - читати подробиці цієї зустрічі в Інтернеті й судорожно ритися в пам'яті: де ти блефував, а де щось недоговорював.

Якось один польський дипломат, керівник відділу сприяння торгівлі та інвестиціям посольства Польщі в Україні Анджей Грабовскі описав мені різницю між хорошим і поганим дипломатом. На його думку, у хорошого дипломата ... немає великого живота.

Все просто: хороший посол не їсть і не п'є під час дипломатичного прийому - він працює, з увагою слухає співрозмовників, веде тонкий і конструктивний діалог. Посол напідпитку може бути надмірно балакучим, що шкідливо для справи.

Скажу, що особисто для мене характеристика українського політика з вуст американського дипломата "сухий і мовчазний раціоналіст" - на рівні підсвідомості недобрий сигнал. Не менше недовіри викликає людина з характеристикою "балагур і хуліган".

Перший схожий на шпигуна іноземної розвідки, другий - на простофілю та знову ж шпигуна. Очевидно, саме тому фахівцям Держдепу цікаві не тільки перекази бесід дипломатів, а й їхні емоційні характеристики співрозмовників. Саме тому контраргумент Гриценка про те, що ЦЕЙ посол не може висловлюватися ТАК, як мінімум наївний.

WikiLeaks змінить ставлення до майбутнього співробітництва з американськими дипломатами, експертами і експатами в цілому. Аналітика американських службовців дуже поверхова, часто базуються на відкритих джерелах. Правдива вона чи ні, сказати складно, але вже зараз можна стверджувати, що будь-який профільний журналіст може аналізувати ситуацію в українській економіці і політиці не гірше за американського посла.

Тому дивлячись на депеші американських послів, стає зрозумілою природа і рівень якості інших, вже публічних документів. Як-то - програми реформ Віктора Януковича або проекту податкового кодексу.

Адже українська влада так любить залучати іноземних експертів до підготовки програмних документів та проведення реформ у країні.