Чому заклик до соборності почули не всі?

Вівторок, 25 січня 2011, 09:16

Соборність — це святе слово для українців, воно кличе нас до єдності, усвідомлення спільної історії, до нових звершень в ім’я нашого народу.

 Відзначення цього свята 22 січня є певною демонстрацію наших спільних державницьких зусиль, змушує глибоко задуматися над проблемами консолідації нації.

 Особливої ваги День соборності набув за часів режиму Януковича, коли планомірно та масштабно здаються національні інтереси на догоду Москві. Коли влада перестала служити своєму народу, а в основному турбується власним збагаченням.

 На жаль, не завжди наші політики, навіть ті, що зараховують себе до національно-демократичних опозиційних сил, усвідомлюють важливість цього дня. А це веде до ігнорування самої ідеї консолідації українства, так необхідної в час наростання темпів кремлівської загрози.

 Ініціатором цьогорічного святкування Дня Соборності на Софійській площі у Києві виступили Національний комітет захисту України, що об’єднав представників національної еліти та Українська всесвітня координаційна рада — координуючий орган світового українства.

 Ініціативу також підтримали Українська православна церква Київського патріархату та Українська автокефальна православна церква.

 У молебні за Україну та відзначенні Дня Соборності взяла участь частина політичних партій, які представляють опозиційний спектр сучасного політикуму: партії "Батьківщина", "Реформи та порядок", Народний рух України, Європейська партія, Громадянська позиція, Конгрес українських націоналістів, Українська республіканська партія, Республікансько-християнська партія, Українська народна партія та інші.

 Організатори Дня соборності біля Святої Софії (того місця, де 22 січня 1918 року був проголошений четвертий Універсал УНР, а у 1919 — Акт злуки), неодноразово просили керівника "Фронту змін" не руйнувати єдності демократичних опозиційних сил, прийти та виступити на історичному майдані біля пам’ятника Богданові Хмельницькому.

Як виявилося, для деяких політиків свято єднання може стати приводом для протиставлення своєї персони об’єднаним опозиційним демократичним силам.

Можливо, Арсеній Яценюк ще не доріс до усвідомлення, що соборність — це не розрізненість національно-демократичних сил, а їх єдність задля великої мети — порятунку України у час великої небезпеки? Назва площі, яку уподобав собі Арсеній Яценюк для розкольницького дійства, говорить сама за себе.

Складається враження, що Яценюк і "любі друзі" політичного банкрута Ющенка — Мартиненко, Матвієнко та Порошенко, які склали йому компанію, робили це з однією метою: забезпечити підконтрольному владі телебаченню потрібну "картинку" про нібито роз’єднаність демократичних сил навіть у День Соборності.

Принаймні, контракт, чи угода, з владою у даному випадку прочитується чітко.

Як висловилася представниця президентської адміністрація, президент мріє про таку опозицію, яка б взялася за руки разом з владою. Складається враження, що така псевдо-опозиція почала формуватися.

Ми всі повинні зробити висновки з того, що відбулося 22 січня 2011 року. Зрозуміти, що український народ сьогодні, як ніколи, потребує злагоджених дій усіх опозиційних сил, але не тих, які лише декларують свою альтернативність владі, а насправді, діючи за вказівками Банкової, руйнують єдність опозиції.

Нині вже можна сказати, що сформувалися три варіанти опозиції. Перший: радикально-націоналістичний, що, завойовуючи прихильність Заходу України, максимально лякає Схід і Південь.

Другий: так звана "конструктивна" опозиція, яка насправді є членом великої команди Януковича, узгоджує з ним свої дії, грає з ним псевдо-опозиційну гру з метою перетягти до себе частину опозиційно налаштованих виборців.

Саме представники цієї "опозиції" гралися в пазли на Контрактовій площі.

І, нарешті, реальна опозиція в особі партії "Батьківщина" та її союзників, яка становить справжню загрозу правлячому режиму і яку Янукович будь-що прагне знищити.

Про це переконливо засвідчив День соборності України. Хочеться до всіх наших політиків, які декларують прагнення боротися з опозиційними силами, сказати словами загальнонаціонального генія Івана Франка: "Не пора, не пора, не пора В рідну хату вносити роздор! Най пропаде незгоди проклята мара! Під України єднаймось прапор!".

Богдан Горинь, політв’язень, для УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.
Реклама:
Шановні читачі, просимо дотримуватись Правил коментування

"Мобілізаційний" закон: зміни для бізнесу та військовозобов'язаних осіб

Чому "Азов" досі не отримує західну зброю? 

Навіщо потрібен держреєстр осіб, які постраждали внаслідок агресії РФ

Чому бізнесу вигідно вкладати кошти в освіту та хто повинен контролювати ці інвестиції

Як нам звучати у світі? В продовження дискусії про класичну музику

Як жити з травматичними подіями. Поради від психотерапевтки Едіт Егер, яка пережила Голокост, та її внука